Психологія взаємодії у військово-професійному середовищі: монографія

Abstract

У монографії визначено, що службова взаємодія у військово-професійному середовищі може існувати у якості узгодженості дій між підрозділами та в межах окремого підрозділу. Саме другий вид визначає безпосереднє виконання завдання підрозділу. Аналіз теоретичних джерел встановив значну практичну й теоретичну перспективу напрямку дослідження, що стосується безпосередньої службової взаємодії. Обґрунтовано методологічний інструментарій емпіричного дослідження, який полягає в тому, що у зв’язку з новизною дослідження обрано розширений спектр методик і методів, а саме: анкетування, психодіагностика та методи математичного обчислення статистичних даних. Зроблено висновок, що службова взаємодія у військових підрозділах є різновидом професійної взаємодії, соціально-психологічним процесом, який інтегрований у процес спільного виконання військовослужбовцями завдань, що стоять перед військовим підрозділом. Її компонентами є соціально-психологічні характеристики колективу, когнітивні утворення та процеси, мотиваційні особливості та міжособистісні стосунки. Встановлено, що зі збільшенням рівня небезпеки завдань формується тенденція до збільшення рівня службової взаємодії. Також визначено, що організаційна культура за ієрархічним типом сприяє формуванню службової взаємодії, оскільки такі характеристики даного типу організаційної культури як чіткість, регламентованість, конкретність, структурованість є найбільш необхідними для діяльності військових підрозділів в умовах виконання завдань, що перед ними поставлені. Окрім вказаного, визначено наявність передумов для формування службової взаємодії не з позиції формального, а неформального лідерства. Ключові слова: службова взаємодія, її психологічні компоненти та аспекти у професійній діяльності військових підрозділів. The monograph envisages that official cooperation in the military and professional environment can exist as coordination between departments and within individual units. This second type defines the direct unit programme carrying out. According to the analysis of theoretical sources it was established a considerable practical and theoretical perspective towards the study on the same service interaction. There were grounded the methods of the empirical research, which explains that due to the novelty of the research an extended range of techniques and methods, namely, questioning, psychodiagnostic methods and mathematical computation of statistic data were chosen. It is concluded that official cooperation in military units is a kind of professional interaction, social and psychological process that is integrated into the process of joint implementation of military tasks confronting a military unit. Its components are social and psychological characteristics of a collective body, cognitive processes, motivational characteristics and interpersonal relationships. There have been found the tendency towards an increase of the level of service interaction which formed with the increasing of the level of danger of tasks. The author also determined that organizational culture by a hierarchical type promotes the formation of service interactions, such as characteristics of this type of organizational culture as clarity, regulation, concreteness, structuring are the most necessary for the activities of military units in terms of implementation of tasks set before them. In addition to these the preconditions for the formation of the service interaction are defined not from a position of formal but informal leadership.