Дихотомія юридичного конфлікту: правова діяльність та юридична практика як ознаки конфліктогенності соціуму

Abstract

Дихотомічна природа юридичного конфлікту розкривається у статті крізь призму аналізу особливостей правової діяльності та правової практики як елементів правової системи суспільства. Правова діяльність розглядається як важливий різновид соціальної діяльності, конфліктогенна характеристика якої трактується як особливо очевидна. Підтримується тлумачення правової діяльності як різновиду соціальної активності, спеціально обраної суб’єктами як носіями прав і обов’язків із метою задоволення своїх потреб специфічним духовно-практичним способом. Стверджується, що важливим аспектом дослідження конфліктогенного змісту правової діяльності, виявленням її особливих форм у правовій культурі суспільства є питання понять правової діяльності. Основний критерій визначення сутності правової діяльності вбачається в рівні професіоналізму її суб’єктів, адже саме професіонали-юристи покликані створювати правові тексти, у яких офіційні еталони правової діяльності обов’язкові. Доводиться значення цього для формування ідеї конфліктогенності правової діяльності в контексті того, що саме професіоналам-юристам як суб’єктивній стороні функціонування та розв’язання конфліктних ситуацій відводиться особлива роль. Під час аналізу правової діяльності звертається увага не лише на суб’єктивну сторону, але й на особливості формування об’єктивних чинників вирішення конфліктів у межах цього виду діяльності особи в суспільстві. Важливою складовою частиною правової діяльності виступає юридично-правова практика. Твердження про ототожнення понять діяльності та практики у статті пояснюється тим, що під практикою розуміється чуттєво-предметна діяльність людини та суспільства, що спрямовується на той чи інший об’єкт із метою його перетворення для задоволення своїх потреб. Автори статті виходять із тези про те, що поняття практики виступає як похідне від категорії діяльності, адже коли говоримо про практику, то розуміємо певну сукупність дій, що визначають характер діяльності людини та суспільства. У статті звертається увага на визначення поняття правової практики, яке підкреслює її емпіричний характер і процесуальну цінність. The article emphasizes the dichotomous nature of legal conflict through the prism of analysis of peculiarities of legal activity and practice as the elements of social legal system. Legal activity is observed as an important type of social activity, which conflictogenic characteristics is interpreted as especially obvious. Interpretation of legal activity as a type of social activity, which has been chosen deliberately by subjects of rights and obligations for means of self-fulflling of needs in specifc sacred and practical way, is favored in the article. It is stressed that the issue of the concepts of legal activity is the important aspect in examination of its conflictogenic essence and identifcation of its peculiar forms in legal culture of society. The key criteria of the identifcation of the legal activity’s essence is concerned in professionalism of its subjects, because legal professionals should create legal acts, where the ofcial etalons of the legal activity are compulsory. Hence, the importance of given criterion for the means of formation of the idea of the conflictogenicity of legal activity is proven in light of a statement that the legal professionals as the special subjects play the outstanding role in conflicts’ resolution. During the analysis of legal activity, it is outlined not only the subjective side of conflicts resolution, but the peculiarities of the formation of objective factors in boundaries of individual activity in society. Legal practice is the important part of the legal activity. The articles statement about the identifcation of notion of activity and practice is explained that notion of practice has to be understood as the sensory-subjective personal and society’s activity, which effects the particular object with the intention of its transformation for the self-satisfaction of personal needs. The authors of the article proceed from the thesis that the notion of practice is derivative from notion of activity, because when talking about the practice, it is meant the particular combination of actions, which identify the characteristics of individual and social activity. The notion of the legal practice, which emphasizes its empirical essence and processual value, is pointed out in the article.