Відповідальність за декларування недостовірної інформації у кримінальному праві України: дисертація

Abstract

Дисертація є першим в Україні системним і комплексним дослідженням проблематики відповідальності за декларування недостовірної інформації у кримінальному праві України. В роботі виокремлено низку питань, що є достатньо дослідженими; питання, які є дискусійними, а відтак потребують подальших досліджень; а також проблеми, які є малодослідженими чи не досліджувалися взагалі, і вирішення яких матиме вагоме теоретичне та практичне значення. До першої групи питань належать: визнання предметом аналізованого складу кримінального правопорушення самої декларації; визнання суб’єктом особи, яка, відповідно до Закону, є суб’єктом декларування; можливість вчинення цього кримінального правопорушення лише з умисною формою вини; законодавча недосконалість регламентації відповідальності за несвоєчасне подання декларації та за умисне неподання декларації, що зумовлює проблему розмежування відповідних діянь. Дискусійними питаннями визнано: доцільність криміналізації умисного внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та умисного неподання такої декларації; доцільність і обґрунтованість належності аналізованого кримінального правопорушення до категорії корупційних; визначення об’єкта цього кримінального правопорушення; визнання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», офіційним документом; тлумачення понять недостовірних відомостей, неподання декларації; розмір невідповідності поданих відомостей в декларації достовірним, який передбачатиме кримінальну відповідальність; можливість вчинення аналізованого кримінального правопорушення з непрямим умислом; розмежування умисного неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і несвоєчасного подання такої декларації. Недостатньо дослідженими є: встановлення обсягу відомостей із тих, що подаються в декларації, недостовірне подання яких передбачатиме кримінальну відповідальність; проблема розмежування кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 3662, 3663 КК України, із суміжними кримінальними правопорушеннями; питання малозначності відповідних діянь; кваліфікація повторності аналізованих кримінальних правопорушень; обґрунтованість санкцій досліджуваних норм. Вивчення досвіду регламентації відповідальності за декларування недостовірної інформації у законодавстві держав, які перебували в складі СРСР, дало змогу виокремити низку рішень, які могли б бути застосовані в українському законодавстві: 1) зважаючи на те, що кримінальна відповідальність за умисне неподання антикорупційних декларацій передбачена лише в деяких із проаналізованих держав, та й у тих випадках вона обумовлена або ж попереднім притягненням до адміністративної відповідальності, або ж метою ухилення чи фактичним ухиленням від сплати податків, слід розглянути можливість встановлення за такі діяння лише адміністративної відповідальності або лише дисциплінарної відповідальності з позбавленням права обіймати відповідні посади; 2) доречним є рішення щодо визнання суб’єктами кримінальних правопорушень, пов’язаних із антикорупційним декларуванням, лише вищих посадових осіб, щодо яких, відповідно, є вищі корупційні ризики. У роботі обґрунтовано, що умисне декларування недостовірної інформації має підпадати під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК України, у формі внесення в офіційний документ завідомо недостовірних відомостей, оскільки декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідає усім ознакам офіційного документа, а отже є його різновидом. Також доведено доцільність визначення кваліфікованим складом ст. 366 КК України декларування недостовірної інформації особами, діяльність яких пов’язана з високими корупційними ризиками, а також особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Запропоновано низку обставин, що можуть унеможливлювати відповідальність за неподання декларації, зокрема, у випадках обґрунтованої відсутності знань чи технічної можливості (наявність комп’ютера, доступу до мережі Інтернет), а також повністю неспростованих свідчень суб’єкта декларування про проблеми із доступом до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; перебування особи за межами України, або ж перебування на лікуванні, за умови відсутності технічної чи фізичної можливості подання декларації (відсутність доступу до комп’ютера чи мережі Інтернет, стан здоров’я, що не дає змоги працювати за комп’ютером), або ж неможливості одержання і збору всіх відомостей, що підлягають декларуванню; відсутність електронного цифрового підпису, коли особа не знала та їй не було роз’яснено про те, як його отримати, або ж вона об’єктивно не мала можливості його отримати. Досліджено також питання кваліфікації декларування недостовірної інформації та неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за кримінальним правом України і їх розмежування із суміжними складами кримінальних правопорушень. Зокрема, неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, слід кваліфікувати як умисне, лише якщо поза розумним сумнівом буде доведено, що на момент закінчення терміну подання цієї декларації, особа достовірно знала, що вона є суб’єктом декларування. Розмежування умисного неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (ст. 3663 КК України), та несвоєчасного подання декларації без поважних причин (ст. 1726 КУпАП) слід здійснювати виключно із врахуванням факту подачі декларації. У результаті аналізу санкцій ст. ст. 3662, 3663КК України вдалось з’ясувати таке: 1) санкції вказаних статей, зазвичай, узгоджуються із санкціями за вчинення кримінальних правопорушень, подібних за характером і ступенем суспільної небезпеки; передбачення в них покарання у виді позбавлення волі на строк до двох років, що пропонується законопроєктом, який перебуває на розгляді у Верховній Раді України, суперечитиме правилам побудови санкцій; найбільш оптимальним варіантом найсуворішого покарання в аналізованій санкції є арешт на строк від одного до шести місяців. 2) умисне неподання декларації особи, яка припиняє діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, і умисне неповідомлення про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента або про суттєві зміни у майновому стані, є схожими за ступенем суспільної небезпеки, адже у всіх випадках зберігається можливість фінансового контролю з використанням декларацій за минулий рік. Тому, хоча це й суперечить самому галузевому поділу відповідальності, суди повинні мати можливість призначення подібних за суворістю заходів відповідальності за вчинення таких діянь; 3) межі розмірів штрафу, передбачені у санкціях ст. ст. 3662, 3663 КК України, є занадто вузькими і не дають можливості призначення справедливого покарання. Насамперед, зниженою в декілька разів має бути мінімальна межа цього виду покарання, щоб воно не було надто суворим для осіб із невеликим рівнем доходів та активів; 4) позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю як додаткове покарання слід передбачити в якості факультативного. Проаналізовано судову практику із призначення покарання за умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та умисне неподання суб’єктом декларування такої декларації. Відтак встановлено, що найчастіше суди призначають об’єктивно найменш суворий вид покарання – громадські роботи, і в мінімальному розмірі, що передбачений в санкції. Це дає підстави вважати, що суди не вбачають значної суспільної небезпеки в таких діяннях. Запропоновано низку змін до чинного законодавства, зокрема: виключити ст. ст. 3662, 3663КК України; доповнити ст. 366 КК України «Службове підроблення», передбачивши у ній відповідальність за внесення завідомо недостовірних відомостей до декларації; за неподання декларації передбачити адміністративну відповідальність. The dissertation is the first in Ukraine systematic and comprehensive study of the problem of liability for declaring false information in the criminal law of Ukraine. The research highlights several issues that have been sufficiently researched; questions are controversial, and therefore require further investigation; as well as the problems that remain scantily explored or have not been studied at all, and the solution of which will be of significant theoretical and practical importance. The first group of issues includes: recognition of the declaration itself as the subject of the considered corpus delicti; recognition of a person as a subject, according to the Law, is a subject of declaration; the possibility of committing this criminal offense only with an intentional form of guilt; the legislative imperfection of the regulation of liability for late submission of a declaration and for deliberate failure to submit a declaration, gives rise to the problem of delimiting the corresponding actions. The following issues to be discussed: the expediency of criminalizing the deliberate introduction by the subject of the declaration of knowingly false information in the declaration of the person authorized to perform the functions of the state or local government and deliberate failure to submit such a declaration; the expediency and validity of classifying the criminal offense under consideration as corruption; determination of the object of this criminal offense; recognition of the declaration of the person authorized to perform the functions of the state or local government provided for by the Law of Ukraine «On the Prevention of Corruption» as an official document; interpretation of the concepts of inaccurate information; failure to submit a declaration; the size of the discrepancy between the information provided in the declaration is reliable, which will drag on criminal liability; the possibility of committing the criminal offense in question with indirect intent; differentiation of deliberate failure to submit a declaration of a person authorized to perform the functions of the state or local government, and untimely submission of such a declaration. The following turned out to be insufficiently investigated: the establishment of the volume of information from the number is submitted in the declaration, the inaccurate provision of which could lead to criminal liability; the problem of delimiting criminal offenses under Art. Art. 3662 and 3663 of the Criminal Code of Ukraine with related criminal offenses; the question of the insignificance of the corresponding actions; qualification of repetition of the considered criminal offenses; the validity of the sanctions of the studied norms. The study of the experience of regulating liability for declaring false information in the legislation of the states that were part of the Soviet Union made it possible to identify several solutions that could be applied in Ukrainian legislation: 1) given the fact that criminal liability for intentional failure to submit anticorruption declarations is provided for only in some of the analysed countries, and in those cases, it is due to either previous administrative liability, or the purpose of tax evasion or actual tax evasion, should be considered the possibility of establishing for such acts only administrative responsibility or only disciplinary responsibility with deprivation of the right to occupy the relevant positions; 2) noteworthy, a decision is also issued on recognizing as subjects of criminal offenses related to anti-corruption declaration only top officials, in respect of whom, in turn, the highest corruption risks are. The paper proves that the deliberate declaration of false information should fall under the signs of a criminal offense under Art. 366 of the Criminal Code of Ukraine in the form of introducing deliberately false information into an official document, since the declaration of a person authorized to perform the functions of the state or local government meets all the characteristics of an official document, and therefore is its kind. It has also been proven expediency to determine by the qualified composition of Art. 366 of the Criminal Code of Ukraine declaring false information by persons whose activity is associated with high corruption risks, as well as by persons holding a responsible and especially responsible position. A number of circumstances have been proposed that may exclude liability for failure to submit a declaration, in particular, in cases of justified lack of knowledge or technical capability (availability of a computer, access to the Internet), as well as completely unrebutted evidence of the subject of declaring about problems with access to the Unified State Register of Declarations of Persons authorized to perform the functions of the state or local government; a person’s stay outside Ukraine, or staying on treatment, in the absence of the technical or physical ability to submit a declaration (lack of access to a computer or the Internet, health condition, does not allow working at a computer) or the impossibility of obtaining and collecting all information to be declared; the absence of an electronic digital signature, when the person did not know and was not explained how to obtain it, or he/she was objectively unable to obtain it. The issues of qualification of declaring false information and non-submission by the subject of declaring the declaration of the person authorized to perform the functions of the state or local government under the criminal law of Ukraine and their differentiation with related elements of criminal offenses were also investigated. In particular, failure to submit a declaration of a person authorized to perform the functions of the state or local government should be qualified as intentional only if it is proved beyond reasonable doubt that at the time of the expiry of the period for filing this declaration, the person reliably knew that he/she was the subject of the declaration. The distinction between deliberate failure to submit a declaration by a person authorized to perform the functions of the state or local government (Article 3663 of the Criminal Code of Ukraine) and untimely submission of a declaration without good reason (Article 1726 of the Administrative Code) should be carried out solely taking into account the fact of filing a declaration. As a result of the analysis of the sanctions of Art. Art. 3662, 3663 of the Criminal Code of Ukraine, we managed to find out the following: 1) the sanctions of these articles, in general, are consistent with sanctions for the commission of criminal offenses, similar in nature and degree of public danger; punishment in the form of imprisonment for up to two years, proposed by the bill, which is under consideration in the Verkhovna Rada of Ukraine, would contradict the rules for constructing sanctions; the most optimal variant of severe punishment in the analysed sanction is an arrest for a period of one to six months. 2) deliberate failure to submit a declaration of a person, terminates activity related to the performance of the state or local government functions and deliberate failure to report the opening of a foreign currency account in a non-resident bank institution or significant changes in the property status, are similar to the degree of public danger because in all cases it remains the possibility of financial control using the declarations for the last year. Therefore, although this contradicts the very sectoral division of responsibility, the courts should be able to impose measures of similar severity for the commission of such acts; 3) the limits of the amount of the fine provided for in the sanctions of Art. Art. 3662, 3663 of the Criminal Code of Ukraine is too narrow and does not give the possibility of imposing a fair punishment. First of all, the minimum limit of this type of punishment should be reduced several times so that it is not too harsh for people with a low level of income and assets; 4) deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activity as an additional punishment should be provided as optional. The article analyses the judicial practice on the imposition of punishment for the deliberate introduction by the declaring subject of knowingly false information in the declaration of the person authorized to perform the functions of the state or local government and the deliberate failure of the declaring subject to submit such a declaration. As a result, it was found that most often the courts impose an objectively less severe type of punishment – community service, and in the minimum amount provided for in the sanction. This gives reason to believe that the courts do not see a significant public danger in such acts. A number of amendments to the current legislation have been proposed, including the exclusion of Articles 3662, 3663 of the Criminal Code of Ukraine; to supplement article 366 of the Criminal Code of Ukraine «Service forgery», providing for the responsibility for entering deliberately false information in the declaration; administrative liability is provided for failure to submit a declaration.