Цивільно-правове регулювання реквізиції в Україні: дисертація

Abstract

Дисертація спрямована на комплексне вирішення наукових і практичних завдань та дослідження проблем цивільно-правового регулювання реквізиції в Україні. Дисертація є комплексним науково-теоретичним дослідженням цивільно-правового регулювання реквізиції в Україні в умовах євроінтеграційних процесів, на основі якого зроблено пропозиції та висловлено рекомендації з метою удосконалення правового регулювання у цій галузі суспільних відносин. У Розділі 1. «Загальнотеоретична характеристика реквізиції як підстави припинення права власності» досліджено ґенезу та джерела правового регулювання реквізиції в Україні, з’ясовано поняття та правову природу реквізиції в Україні, а також схарактеризовано реквізицію порівняно зі суміжними підставами припинення права власності. Упродовж початкового періоду після відновлення Україною незалежності питання реквізиції (зокрема, неможливості її застосування) було найбільш повною мірою регламентовано в інвестиційному законодавстві, торговельному мореплавстві та міжнародно-правових документах. При цьому у контексті порівнянь приписів Закону України «Про інвестиційну діяльність» та Закону України «Про режим іноземного інвестування», норми останнього є доволі дискусійними. Зокрема, Конституцією України встановлено, що примусове відчуження об’єктів права приватної власності можливе в порядку і на умовах, визначених законом. Тому, на наше переконання, перелік органів, які вправі приймати рішення про реквізицію, має бути визначений законом, а не рішеннями Кабінету Міністрів України. Реквізиція є способом припинення права власності на майно (у тому числі на земельні ділянки) у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії, в умовах воєнного або надзвичайного стану й за інших надзвичайних обставин з метою суспільної необхідності та є одночасно способом виникнення виняткового права державної власності. На основі аналізу нормативно-правових актів виокремлено етапи розвитку національного законодавства України про реквізицію. У дисертації зроблено висновок про наявність у таких підстав припинення права власності, як «реквізиція», «націоналізація», «експропріація» тощо спільних та відмінних ознак. При цьому актуальними залишаються питання уніфікації та упорядкування поняттєвого апарату національного законодавства та їх чіткого розмежування на нормативному рівні. Розділ 2. «Порядок реквізиції за законодавством України» присвячений вивченню особливостей порядку реквізиції у разі стихійних лих, аварій, епідемій, епізоотій та за інших надзвичайних обставин, а також в умовах воєнного та надзвичайного стану. Єдиного нормативно-правового акту, який би забезпечував спеціальне правове регулювання примусового відчуження майна за обставин, не пов’язаних із введенням правових режимів надзвичайного або воєнного станів, у національному законодавстві не існує. Відтак, правові норми, які необхідні для реалізації приписів ч. 1 ст. 353 ЦК України на практиці є несистематизованими та закріплені у різного роду та характеру нормативних документах. Порядок примусового відчуження майна за обставин, не пов’язаних із введенням правових режимів надзвичайного або воєнного станів, передбачає: встановлення сукупності умов, які є необхідними для проведення реквізиції; прийняття рішення про здійснення реквізиції; відшкодування вартості примусово відчуженого майна власнику; безпосереднє вилучення реквізованого майна згідно із рішенням про примусове відчуження. З огляду на винятковість правових режимів воєнного та надзвичайного станів і причин їх упровадження, відсутність вимоги обґрунтовувати потребу у примусовому відчуженні майна у кожному конкретному випадку є цілком виправданою. До того ж в умовах воєнного стану розголошення конкретних підстав, що зумовили потребу у тому чи іншому майні, може нашкодити суспільним інтересам, зокрема у випадках, коли йдеться про плани оборони. Більше того, обставини, що слугують підставами для введення правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, самі собою є настільки винятковими і загрозливими для безпеки населення, що потенційна «суспільна необхідність» у примусовому відчуженні майна існує за замовчуванням із моменту впровадження згаданих правових режимів. У Розділі 3. «Охорона та захист публічних і приватних прав та інтересів у разі реквізиції» охарактеризовано цивільно-правову охорону та способи захисту публічних і приватних прав та інтересів у разі реквізиції майна, а також з’ясовано особливості охорони та захисту публічних і приватних прав та інтересів у разі реквізиції окремих видів майна. Цивільно-правова охорона прав у площині реквізиції досягається насамперед за допомогою чіткого, деталізованого, однозначного за змістом та доступного для тлумачення і застосування законодавчого врегулювання таких питань, як: підстави та порядок примусового відчуження майна; перелік органів влади, уповноважених здійснювати реквізицію; проведення оцінки майна, яке підлягає примусовому відчуженню; варіанти відшкодування (компенсації) шкоди, завданої особі, майно якої примусово відчужується на користь держави. Також з огляду на те, що конструкція реквізиції містить елемент державного примусу, то способи захисту, які підлягають потенційному використанню у випадку порушення суб’єктивного права чи інтересу, як правило, є юрисдикційними, тобто такими, які передбачають звернення до компетентного органу, насамперед – судового. З огляду на те, що конструкція реквізиції містить елемент державного примусу, то способи захисту, які підлягають потенційному використанню у випадку порушення суб’єктивного права чи інтересу, як правило, є юрисдикційними, тобто такими, які передбачають звернення до компетентного органу, насамперед – судового. Наукова новизна роботи полягає, зокрема, у тому, що вперше: обґрунтовано висновок, що перелік органів, які вправі приймати рішення про реквізицію іноземних інвестицій, має бути визначений законом, а не рішеннями Кабінету Міністрів України; проведено порівняння та виокремлено відмінності між поняттями передача для потреб держави, примусове відчуження та вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану; з метою застосування єдиного категорійного-понятійного апарату запропоновано внести зміни у ч. 1 ст. 353 ЦК України шляхом заміни формулювання «за інших надзвичайних обставин» на «за інших небезпечних подій, які призвели (можуть призвести) до виникнення надзвичайних ситуацій (обставин)»; зроблено висновок, що приписи Законів України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та «Про правовий режим воєнного стану», якими встановлено перелік органів, уповноважених приймати рішення про примусове відчуження майна в умовах воєнного стану, варто уніфікувати. Правові норми, які визначають коло органів, уповноважених приймати рішення про позбавлення особи права власності, повинні бути прописані із максимально можливою однозначністю та не бути суперечливими; обґрунтовано концепцію щодо необхідності забезпечення принципу повного відшкодування шкоди у випадках реквізиції, зокрема у частині відшкодування упущеної вигоди. Саме таким способом, відшкодувавши особі, право власності якої примусово припинено, завдані цією дією збитки у повному обсязі, можна відновити порушений баланс приватно- та публічно-правового інтересів. Також у дисертації було удосконалено: висновок, відповідно до якого правове регулювання конфіскації на рівні ЦК України надалі повинно обмежуватися винятково вказівкою, що вона є підставою припинення права власності та чинною редакцією ст. 354 ЦК України, адже механізми та передумови застосування конфіскації є винятково публічно-правовими; позицію щодо необхідності прийняття нормативно-правового акту, який би забезпечував комплексне врегулювання інституту реквізиції (обох її різновидів), підстав і порядку її проведення, створив умови для належної охорони прав та законних інтересів власників, майно яких примусово відчужується, та покращив би ситуацію із якістю українського закону; висновок, відповідно до якого, навіть у разі реквізиції майна задля його знищення, право власності не лише припиняється у попереднього власника, але й виникає у держави (хоча й не на тривалий проміжок часу); підхід про необхідність впровадження єдиного порядку примусового відчуження майна в зоні бойових дій та наділення відповідними повноваженнями лише військового командування; позицію, відповідно до якої реквізицію, з огляду на присутність у ній елементу державного примусу та відсутність волевиявлення особи на припинення права власності на належне їй майно, не можна вважати правочином. Окрім цього, набули подальшого обґрунтування: думка, що реквізиція так чи інакше пов’язана з припиненням права власності, яке є речовим правом і класичним цивільно-правовим інститутом та породжує перш за все цивільно-правові наслідки; підхід, відповідно до якого реквізиція може бути підставою припинення права власності і на земельні ділянки; твердження про можливість примусового відчуження тварин в умовах воєнного стану для потреб держави. При цьому щодо тварин, які з урахуванням чинного законодавства України не можуть бути предметом цивільного обороту, то такі підлягають не реквізиції, а вилученню із володіння відповідних осіб. Результати дослідження можуть бути використані: у науководослідній роботі (під час проведення подальших наукових досліджень у сфері правового регулювання реквізиції в Україні); у правотворчій діяльності (в процесі удосконалення цивільного законодавства України та законодавства у сфері регулювання реквізиції в Україні); у правозастосовній діяльності (при вирішенні судових спорів, пов’язаних зі здійсненням примусового відчуження майна фізичних і юридичних осіб); у навчально-методичній роботі (при вивченні навчальних дисциплін «Цивільне право України», а також відповідних спецкурсів; при підготовці підручників та навчальних посібників, методичних рекомендацій та інших навчально-методичних матеріалів). The dissertation has been aimed at the comprehensive solution of scientific and practical tasks and the study of the problems of civil-legal regulation of requisition in Ukraine. The dissertation is a comprehensive scientific-theoretical study of the civillegal regulation of requisition in Ukraine in the context of European integration processes, based on which proposals and recommendations with the aim of improving legal regulation in this field of social relations have been made and proposed. In the Section 1. «The general theoretical characteristics of requisition as a ground for termination of ownership» the genesis and sources of legal regulation of requisition in Ukraine have been investigated, the concept and legal nature of requisition in Ukraine has been clarified, and the requisition has been characterized in comparison with the related grounds for termination of ownership. In the initial period after Ukraine regained its independence, the issues of requisition (in particular, the impossibility of its application) were regulated to the fullest extent in investment legislation, commercial shipping and international legal documents. At the same time, in the context of comparing the provisions of the Law of Ukraine «On Investment Activities» and the Law of Ukraine «On the Regime of Foreign Investment», the norms of the latter are quite debatable. In particular, the Constitution of Ukraine established that forced alienation of objects of private property rights is possible in the manner and under the conditions specified by the law. Therefore, in our opinion, the list of bodies authorized to make decisions on requisition should be determined by the law, and not by decisions of the Cabinet of Ministers of Ukraine. The requisition is a method of terminating ownership of property (including land plots) in the event of a natural disaster, accident, epidemic, epizootic, in conditions of war or state of emergency, and under other extraordinary circumstances for the purpose of public necessity, and is simultaneously a method of exclusively state right property. On the basis of the analysis of normative legal acts, the stages of development of the national legislation of Ukraine on requisitioning have been distinguished. It was concluded in the dissertation that there are common and distinctive features in such grounds for termination of ownership as «requisition», «nationalization», «expropriation», etc. At the same time, the issues of unification and ordering of the conceptual apparatus of national legislation and their clear demarcation at the regulatory level remain relevant. The Section 2. «Procedure of requisition under the legislation of Ukraine» has been devoted to the study of the peculiarities of the procedure of requisition in the event of natural disasters, accidents, epidemics, epizootics and other extraordinary circumstances, as well as in conditions of war and state of emergency. There is no single regulatory legal act that would provide special legal regulation of forced alienation of property in circumstances not related to the introduction of legal regimes of emergency or martial law in the national legislation. Therefore, the legal norms that are necessary for the implementation of the prescriptions of Part 1 of Art. 353 of the Civil Code of Ukraine are in practice unsystematized and fixed in various types and nature of regulatory documents. The procedure for forced expropriation of property in circumstances not related to the introduction of legal regimes of emergency or martial law provides for: establishing a set of conditions that are necessary for requisitioning; making a decision on requisitioning; reimbursement of the value of forcibly alienated property to the owner; direct seizure of requisitioned property in accordance with the decision on forced expropriation. Given the exclusivity of the legal regimes of martial law and states of emergency and the reasons for their implementation, the absence of a requirement to justify the need for forced alienation of property in each specific case is fully justified. In addition, in the conditions of martial law, the disclosure of the specific reasons that led to the need for this or that property can harm the public interest, in particular, in cases where defence plans are concerned. Moreover, the circumstances that serve as grounds for the introduction of a legal regime of martial law or a state of emergency are in themselves so exceptional and threatening to the safety of the population that the potential «social necessity» for forced alienation of property exists by default from the moment of the introduction of the mentioned legal regimes. The Section 3. «Protection and defence of public and private rights and interests in case of requisition» has described civil protection and methods of defence of public and private rights and interests in case of requisition of property, as well as elucidated the specifics of protection and defence of public and private rights and interests in case of requisition of certain types of property. Civil law protection of rights in the field of requisition is achieved primarily with the help of a clear, detailed, unambiguous in content and accessible for interpretation and application legislative regulation of such issues as: grounds and procedure for forced alienation of property; the list of authorities authorized to carry out requisition; conducting an assessment of property that is the subject to compulsory alienation; options for compensation for damage caused to a person whose property is forcibly expropriated in favour of the state. Also, given that the construction of the requisition contains an element of state coercion, the methods of protection that are subject to potential use in the event of a violation of a subjective right or interest are usually jurisdictional, that is, those that involve an appeal to a competent authority, primarily – judicial. Considering the fact that the construction of the requisition contains an element of state coercion, the methods of defence that are subject to potential use in the event of a violation of a subjective right or interest are, as a rule, jurisdictional, that is, those that involve an appeal to a competent authority, primarily a court. The scientific novelty of the dissertation consists, in particular, in the fact that for the first time: the conclusion that the list of bodies authorized to make decisions on the requisition of foreign investments should be determined by law, and not by decisions of the Cabinet of Ministers of Ukraine has been made; a comparison has been made and the differences between the concepts of transfer for the needs of the state, forced alienation and seizure of property under the conditions of the legal regime of martial law or state of emergency have been made; with the aim of applying a single categorical-conceptual apparatus, it has been proposed to make changes in Part 1 of Art. 353 of the Civil code of Ukraine by replacing the wording «under other extraordinary circumstances» with «under other dangerous events that led (may lead) to the occurrence of emergency situations (circumstances)»; it was concluded that the provisions of the Laws of Ukraine «On the transfer, forced alienation or seizure of property under the legal regime of martial law or state of emergency» and «On the legal regime of martial law», which establish the list of bodies authorized to make decisions on the forced alienation of property under the conditions of martial law, should be unified. Legal norms that determine the range of bodies authorized to make decisions on depriving a person of the right to property should be prescribed with the maximum possible unambiguity and not be contradictory; the concept of the need to ensure the principle of full compensation for damage in cases of requisition, in particular in the part of compensation for lost profits, has been substantiated. In this way, by compensating the person whose property right has been forcibly terminated, the damages caused by this action in full, it is possible to restore the disturbed balance of private and public legal interests. It has been also improved in the dissertation: the conclusion according to which the legal regulation of confiscation at the level of the Civil code of Ukraine in the future should be limited exclusively to the indication that it is the basis for the termination of the right of ownership and the current wording of Art. 354 of the Civil code of Ukraine, because the mechanisms and prerequisites for the application of confiscation are exclusively public-legal; a position regarding the need to adopt a normative legal act that would ensure comprehensive regulation of the institution of requisition (both its varieties), the grounds and procedure for its implementation, create conditions for proper protection of the rights and legitimate interests of owners whose property is forcibly expropriated, and improve the quality situation Ukrainian law; the conclusion according to which, even in case of requisition of property for its destruction, the right of ownership not only ceases from the previous owner, but also arises from the state (although not for a long period of time); a point of view on the need to implement a unified procedure for the forced alienation of property in the combat zone and to grant the relevant powers only to the military command; the position according to which requisition, given the presence of an element of state coercion in it and the absence of a person's will to terminate ownership of property belonging to him, cannot be considered a deed. In addition, further justification have acquired: the point of view that requisition is one way or another connected with the termination of the right of ownership, which is a property right and a classic civil law institution and generates primarily civil law consequences; the approach according to which requisition can be the basis for terminating the ownership right to land plots; statement about the possibility of forced alienation of animals under martial law for the needs of the state. At the same time, with regard to animals that, taking into account the current legislation of Ukraine, cannot be the subject of civil turnover, such animals are not subject to requisition, but to removal from the possession of the relevant persons. The research results will be able to be used: in research work (during further research in the field of legal regulation of requisitioning in Ukraine); in lawmaking activities (in the process of improving the civil legislation of Ukraine and legislation in the sphere of requisition regulation in Ukraine); in law enforcement activities (when resolving legal disputes related to the forced alienation of property of individuals and legal entities); in educational and methodological work (when studying the academic disciplines «Civil Law of Ukraine», as well as relevant special courses; when preparing textbooks and teaching aids, methodological recommendations and other educational and methodological materials).