Право користування чужим майном (сервітут): цивільно-правові аспекти: дисертація

Abstract

Дисертація присвячена аналізу цивільного регулювання права користування чужим майном (сервітуту) у контексті гармонізації законодавства України з правом Європейського Союзу. Дисертація є комплексним науково-теоретичним дослідженням цивільноправового регулювання права користування чужим майном (сервітуту) в умовах євроінтеграційних процесів та оновлення цивільного законодавства України. У Розділі 1 «Загальні положення про право користування чужим майном (сервітут)» досліджено ґенезу правового регулювання права користування чужим майном (сервітуту), а також проаналізовано поняття та правову природу права користування чужим майном (сервітуту). Інститут права користування чужим майном (сервітут) виник давно. Римські юристи надавали важливого значення підставам виникнення сервітуту, досить детально намагалися врегулювати їх. Адже сервітутні відносини зачіпали інтереси власника нерухомого майна, щодо якого встановлювався сервітут. Нині відповідний інститут рецепійований у правові системи більшості країн світу. Впровадження сервітуту в українську правову систему обумовлено економічним розвитком України і введенням права приватної власності. У зв’язку з рекодифікацією та оновленням цивільного законодавства України, а також введенням воєнного стану, необхідність ґрунтовного дослідження питання щодо підстав виникнення права користування чужим майном (сервітуту) не викликає сумнівів. Право користування чужим майном (сервітут) можна розглядати в декількох значеннях: як суб’єктивне право на чуже майно; як об’єкт права; як правовідносини, зміст яких конкретизується в правах та обов’язках сторін. Сервітуту як суб’єктивному праву властиві три групи ознак: 1) загальні, тобто ті, які притаманні усім речовим правам (речово-правова природа; абсолютність); 2) спеціальні, тобто ті, які притаманні речовим правам на чуже майно (властивість «слідування»; незалежність від права власності; майновий характер); 3) специфічні, тобто ті, які іманентні саме цьому праву (обмежений характер користування майном; обтяження правомочностей власника; встановлюється з метою задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом; повинен бути встановлений найменш обтяжливим способом щодо власника). Сервітут – це обмежене речове право, яке виникає на законодавчо визначених підставах та порядку і передбачає виникнення правомірного користування чужою нерухомістю для задоволення потреб сервітуарія, які не суперечать законодавству та моральним засадам суспільства. Незважаючи на те, що сервітут є окремим речовим правом, він не підлягає самостійному відчуженню окремо від майна, для забезпечення користування яким його встановлено. Сервітут не може бути самостійним предметом купівлі-продажу, застави і не може передаватись яким-небудь іншим способом особам, які не є власниками нерухомого майна, для забезпечення користування яким сервітут був встановлений. У цьому розумінні сервітут має акцесорний (придатковий (підрядний)) характер стосовно того права, в інтересах якого його встановлено. Розділ 2 «Підстави виникнення права користування чужим майном (сервітуту) за цивільним законодавством України» присвячений характеристиці договору, закону та іншим підставам виникнення права користування чужим майном (сервітуту). Найпоширенішою підставою встановлення сервітуту є договір. Договір є універсальною правовою категорією та унікальним засобом правового регулювання. Як домовленість, спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов’язків, він може породжувати різноманітні відносини. Серед таких правовідносин, зумовлених договором, – право користування чужим майном, іменоване у цивільному праві сервітутом. Договори про встановлення сервітуту можуть бути як оплатними, так і безоплатними, а також двосторонніми. Договір про встановлення земельного сервітуту належить до консенсуальних договорів, натомість договір про встановлення сервітуту щодо житла та іншого нерухомого майна може бути як консенсуальним, так і реальним. Досліджуваний договір може бути строковим або безстроковим (постійним). У законодавстві України встановлено спеціальний порядок укладення договору про встановлення земельного сервітуту для потреб нафтогазової галузі. Особливість укладення відповідного договору полягає у строках подання відповіді на пропозицію щодо укладення договору та врегулювання розбіжностей при його укладенні. Механізм судового способу укладення договору про встановлення сервітуту є способом подолання «безвихідної ситуації», коли власник нерухомості не може задовольнити свої потреби іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту. Хоча власник і вільний у здійсненні свого права, однак його діяльність може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом. Сервітут є обтяженням права власності. Тому, права власника можуть бути обтяжені сервітутом лише на підставі закону. У Розділі 3 «Види права користування чужим майном (сервітуту) та особливості їх правового регулювання» досліджено особливості правового регулювання сервітутів щодо земельних ділянок та природних ресурсів, а також проаналізовано особливості правового регулювання сервітутів щодо житла та іншого нерухомого майна. Чинне цивільне законодавство України передбачає можливість встановлення сервітутів винятково щодо нерухомого майна, поділяючи їх на дві групи, серед яких земельні сервітути, які можуть встановлюватися щодо земельної ділянки чи інших природних ресурсів. При цьому усі інші підвиди сервітутів щодо природних ресурсів (лісові, щодо користування надр і т. п.) є підвидами саме земельних сервітутів. Українське законодавство містить базові приписи, які внормовують інститут речових прав на чуже майно, серед яких важливе місце займає земельний сервітут. Однак вітчизняне правове регулювання інституту земельного сервітуту все ж не позбавлене недоліків, які передусім пов’язані із його неповнотою та відсутністю законодавчих відповідей на базові питання. Кодифіковані акти не містять навіть легального визначення земельного сервітуту, яке б повністю розкривало його іманентні ознаки; як і не передбачають жодних вимог щодо змісту та форми договору про встановлення земельного сервітуту, який без перебільшень є основним регулятором права користування чужою земельною ділянкою. З цього закономірно випливають і складнощі у правозастосовному процесі. Окрему групу становлять сервітути щодо житла та іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Правомірність встановлення таких сервітутів обумовлена неможливістю задоволення сервітуарієм своїх прав та інтересів іншим способом, не пов’язаним із використанням обслуговуючої речі. Питання регулювання житлових сервітутів в Україні досі регулюються, окрім ЦК України, також ЖК України, що був прийнятий ще у 1983 році. Як наслідок, це призводить до неоднакового правозастосування, що не може вважатися прийнятним явищем. Окрім цього, особливості припинення житлових сервітутів, зокрема, колишніх членів сім’ї власника, мають бути належно урегульовані. Наукова новизна результатів дисертаційної роботи полягає в тому, що дисертація є комплексним науково-теоретичним дослідженням цивільноправового регулювання права користування чужим майном (сервітуту) в умовах євроінтеграційних процесів та оновлення цивільного законодавства України. На основі проведеного дослідження автором сформульовано такі положення, що містять елементи наукової новизни вперше: зроблено висновок, що відповідні приписи Лісового кодексу України про сервітути мають бути відкоректовані з вказівкою на те, що «положення Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України застосовують до лісових сервітутів у частині, що неврегульовані Лісовим кодексом України»; запропоновано передбачити у цивільному законодавстві України приписи, відповідно до яких у разі поділу нерухомого майна суд може обтяжити одну з частин розділеного майна сервітутом на користь іншої; запропоновано передбачити в Цивільному кодексі України припис, відповідно до якого член сім’ї власника житла, який володіє повною цивільною дієздатністю, втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом; запропоновано поняття сервітуту як обмеженого речового права, яке виникає на законодавчо визначених підставах та порядку і передбачає виникнення правомірного користування чужою нерухомістю для задоволення потреб сервітуарія, які не суперечать законодавству та моральним засадам суспільства; запропоновано внесення змін до Земельного кодексу України (ч. 4 ст. 98) щодо зобов’язання сервітуарія здійснювати сервітут у спосіб, найменш обтяжливий для землекористувача, що гарантуватиме дотримання його прав і законних інтересів. Також правильним буде наділення користувача земельної ділянки правом вимагати припинення сервітуту в судовому порядку (у зв’язку із чим потрібно доповнити норму ч. 2 ст. 406 ЦК України). Також у роботі було удосконалено: положення щодо доцільності увідповіднення приписів Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України шляхом застосування єдиного терміна «земельний сервітут»; положення, відповідно до якого в Кодексі України про надра окремо мають бути врегульовані особливості встановлення сервітутів на використання надр, адже Цивільний кодекс України та Земельний кодекс України не можуть враховувати усю специфіку таких відносин; аргументи щодо доцільності окремого врегулювання «водних сервітутів» як підвиду «земельних сервітутів» та доповнення приписів Водного кодексу України відповідними нормативними положеннями із застереженням, що положення Цивільного кодексу та Земельного кодексу України підлягають застосуванню до водних сервітутів у частині, що неврегульовані Водним кодексом України; позицію щодо доцільності уніфікації норм Цивільного кодексу, Земельного кодексу України та інших актів щодо видів, суб’єктів та підстав встановлення сервітутів в Україні. Зокрема, треба врегулювати питання форми договору про встановлення сервітуту і це має бути зроблено винятково на рівні Цивільного кодексу України; точку зору, відповідно до якої орендодавець та орендар можуть бути сервітутодавцем у договорі про встановлення сервітуту лише за наявності такої правової можливості, яка зафіксована в договорі оренди землі. Водночас обґрунтовано, що така згода має бути письмовою та нотаріально посвідченою, що стане додатковим засобом охорони прав і законних інтересів суб’єктів сервітутних відносин, виключаючи й запобігаючи при цьому різного роду їх порушенням. Однак відсутність у договорі оренди умови про можливість орендодавця в майбутньому встановлювати сервітут не гарантує того, що він не буде встановлений. Адже у разі відмови від укладення договору про встановлення сервітуту, він може бути встановлений рішенням суду; положення, згідно з яким, зважаючи, що у законодавстві України міститься перелік осіб, яким за будь-яких умов, у тому числі й у разі схвалення на референдумі відповідного рішення, забороняється набувати права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, відповідні особи апріорі не можуть виступати стороною договору про встановлення сервітуту щодо земель сільськогосподарського призначення; положення щодо необхідності передбачити у вітчизняному законодавстві приписів, відповідно до яких у випадку встановлення відповідної вимоги, обов’язки щодо нотаріального посвідчення договору, предметом якого є нерухоме майно, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій), договору оренди землі виникатимуть у третіх осіб, які мають право на укладення таких договорів; положення, відповідно до якого необхідно зберегти у Цивільному кодексі України лише ст. 1238 Цивільного кодексу України, яка з більшою мірою деталізації врегульовує відносини щодо встановлення сурвітутів при спадкуванні, а ст. 1246 Цивільного кодексу України – виключити; положення щодо доцільності на законодавчому рівні закріпити обов’язок сервітуарія попередньо звертатися до землекористувача із пропозицією укласти договір із наступним скеруванням її власнику земельної ділянки. Після отримання згоди кожного із них, особа, яка вимагає встановлення сервітуту, вправі укласти договір відповідно до ч. 2 ст. 402 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 100 Земельного кодексу України. У тексті договору варто передбачати застереження щодо відсутності у власника або орендаря заперечень щодо встановлення сервітуту із проставленням відповідним суб’єктом підпису на тексті договору. Окрім цього, у дисертації набули подальшого обґрунтування: позиція про доцільність інкорпорації у національне законодавство України положень про узуфрукт; точка зору щодо можливості встановлення в договорі дарування особистого сервітуту для дарувальника та зроблено висновок, що сторони вправі у змісті договору дарування визначити об’єктом дарування майно, обтяжене сервітутом для дарувальника; думка, відповідно до якої для експлуатації та ремонту ліній електромереж право земельного сервітуту має бути безоплатним, доступ до цих мереж – вільним та постійним, а укладення договору – недоцільним, оскільки право користуватися чужим майно у цьому випадку повинно бути законодавчо закріплено за відповідними аварійними службами; висновок, відповідно до якого згоду власника земельної ділянки доцільно визнавати обов’язковою умовою встановлення сервітуту договором між землекористувачем та сервітуарієм, оскільки такий правочин безпосередньо стосується його майна; позиція про доцільність розробки нового законодавчого акту, який би урегульовував житлові правовідносини, а в найближчій перспективі – про необхідність вилучення із чинного закону юридичних понять радянського періоду. Значення одержаних результатів полягає у можливості використання розроблених пропозицій та висновків: у науково-дослідній роботі: під час проведення подальших наукових досліджень у сфері правового регулювання сервітутів в Україні; у правотворчій діяльності: в процесі удосконалення цивільного законодавства України та законодавства у сфері регулювання права користування чужим майном в Україні; у правозастосовній діяльності: при вирішенні судових спорів, пов’язаних із правом користуванням чужим майна; у навчально-методичній роботі: при вивченні навчальних дисциплін «Цивільне право України», «Земельне право України», а також відповідних спецкурсів, як і при підготовці підручників та навчальних посібників, методичних рекомендацій та інших навчально-методичних матеріалів. The dissertation has been devoted to the analysis of the civil regulation of the right to use someone else's property (servitude) in the context of the harmonization of the legislation of Ukraine with the law of the European Union. The dissertation is a comprehensive scientific and theoretical study of the civil legal regulation of the right to use someone else's property (servitude) in the context of European integration processes and renewal of the civil legislation of Ukraine. The Section 1 «General provisions on the right to use someone else's property (easement)» examined the genesis of legal regulation of the right to use someone else's property (easement), and also analyzed the concept and legal nature of the right to use someone else's property (easement). The institution of the right to use someone else's property (servitude) arose a long time ago. Roman lawyers attached great importance to the reasons for the emergence of servitude, and tried to regulate them in sufficient detail. After all, servitude relations affected the interests of the owner of the real estate in respect of which the servitude was established. Currently, the corresponding institute has been accepted in the legal systems of most countries of the world. The introduction of servitude into the Ukrainian legal system is due to the economic development of Ukraine and the introduction of the right of private property. In connection with the recodification and updating of the civil legislation of Ukraine, as well as the introduction of martial law, there is no doubt about the need for a thorough study of the grounds for the right to use someone else's property (servitude). The right to use someone else's property (servitude) can be considered in several meanings: as a subjective right to someone else's property; as an object of law; as a legal relationship, the content of which is specified in the rights and obligations of the parties. The servitude as a subjective right is characterized by three groups of features: 1) general, i.e. those inherent in all real rights (real-legal nature; absoluteness); 2) special, i.e. those that are inherent in property rights to someone else's property (property of «following»; independence from property rights; property character); 3) specific, i.e. those that are inherent to this right (restricted nature of property use; encumbering the rights of the owner; established in order to satisfy needs that cannot be satisfied in any other way; must be established in the least burdensome way for the owner). The servitude is a limited real right that arises on the basis and procedure defined by law and provides for the legitimate use of someone else's real estate to meet the needs of the servitor, which do not conflict with legislation and maritime principles of society. Despite the fact that the easement is a separate property right, it is not subject to independent alienation separately from the property, to ensure the use of which it is established. The easement cannot be an independent subject of sale, pledge, and cannot be transferred in any other way to persons who are not the owners of real estate, to ensure the use of which the easement was established. In this sense, the easement has an accessory (adjunct (subordinate)) nature in relation to the right in whose interests it is established. The Section 2 «Grounds for the emergence of the right to use someone else's property (easement) under the civil legislation of Ukraine» has been devoted to the characteristics of the contract, the law and other grounds for the emergence of the right to use someone else's property (easement). The most common basis for establishing an easement is a contract. The contract is a universal legal category and a unique means of legal regulation. As an arrangement aimed at establishing, modifying and terminating civil rights and obligations, it can give rise to a variety of relationships. Among such legal relations stipulated by the contract is the right to use someone else's property, called an easement in civil law. Agreements on the establishment of servitude can be both paid and free, as well as bilateral. The agreement on the establishment of a land easement belongs to consensual contracts, on the other hand, the agreement on the establishment of an easement for housing and other immovable property can be both consensual and real. The contract under study can be fixed-term or open-ended (permanent). The legislation of Ukraine established a special procedure for concluding an agreement on the establishment of a land easement for the needs of the oil and gas industry. The peculiarity of the conclusion of the relevant contract lies in the terms of submission of a response to the proposal for the conclusion of the contract and the settlement of disagreements during its conclusion. The mechanism of the judicial way of concluding an agreement on the establishment of an easement is a way to overcome a "dead end situation" when the owner of real estate cannot satisfy his needs in another way than the establishment of an easement. Although the owner is free to exercise his right, his activity may be limited or terminated, or the owner may be obliged to allow other persons to use his property in the cases and in the manner established by law. An easement is an encumbrance of ownership. Therefore, the rights of the owner can be encumbered by the easement only on the basis of the law. In the Section 3 «Types of the right to use someone else's property (easement) and the peculiarities of their legal regulation» the peculiarities of the legal regulation of easements in relation to land plots and natural resources have been investigated, as well as the peculiarities of the legal regulation of easements in relation to housing and other immovable property have been analyzed. The current civil legislation of Ukraine has provided for the possibility of establishing servitudes exclusively in relation to immovable property, dividing them into two groups, including land servitudes, which can be established in relation to a plot of land or other natural resources. At the same time, all other subtypes of servitudes regarding natural resources (forest, subsoil use, etc.) are subtypes of land servitudes. Ukrainian legislation contains basic provisions that regulate the institution of property rights to other people's property, among which land easement occupies an important place. However, the domestic legal regulation of the land easement institute is still not without its shortcomings, which are primarily related to its incompleteness and lack of legislative answers to basic questions. The codified acts do not even contain a legal definition of land easement, which would fully reveal its immanent features; nor do they provide for any requirements regarding the content and form of the land easement agreement, which without exaggeration is the main regulator of the right to use someone else's land. Difficulties in the law enforcement process naturally follow from this. A separate group is occupied by easements in relation to housing and other immovable property to meet the needs of the other persons who cannot be satisfied in any other way. The legality of establishing such servitudes is due to the impossibility of the servitor satisfying his rights and interests in another way, not related to the use of the service thing. The issues of regulation of housing easements in Ukraine are still regulated, in addition to the Civil code of Ukraine, also by the Residential code of Ukraine, which was adopted back in 1983. As a result, this leads to unequal law enforcement, which cannot be considered an acceptable phenomenon. In addition, the specifics of termination of residential easements, in particular, former family members of the owner, should be properly regulated. The scientific novelty of the results of the dissertation consists in the fact that the dissertation is a comprehensive scientific and theoretical study of the civil law regulation of the right to use someone else's property (servitude) in the context of European integration processes and renewal of the civil legislation of Ukraine. On the basis of the research carried out by the author, the following provisions containing elements of scientific novelty were formulated for the first time: it was concluded that the relevant prescriptions of the Forest code of Ukraine on easements should be corrected with the indication that «the provisions of the Civil code of Ukraine and the Land code of Ukraine are applied to forest easements in parts not regulated by the Forest code of Ukraine»; it was proposed to provide for provisions in the civil legislation of Ukraine according to which, in the case of division of immovable property, the court may encumber one of the parts of the divided property with an easement in favor of the other; it was proposed to provide in the Civil code of Ukraine a provision according to which a family member of the home owner who has full civil legal capacity loses the right to use this home in the event of his absence without valid reasons for more than one year, unless otherwise established by agreement between him and the owner housing or by law; the concept of servitude was proposed as a limited property right that arises on the basis and procedure defined by law and provides for the legitimate use of someone else's real estate to meet the needs of the servitor, which do not contradict the legislation and moral principles of society; it was proposed the amendments to the Land code of Ukraine (Part 4, Article 98) regarding the obligation of the servitor to implement the servitude in the least burdensome way for the land user, which will guarantee compliance with his rights and legitimate interests. Also, it would be correct to grant the user of the land plot the right to demand the termination of the easement in court (in connection with this, it is necessary to supplement the norm of Part 2 of Article 406 of the Civil code of Ukraine). It was also improved in the work: provisions regarding the expediency of harmonizing the provisions of the Land code of Ukraine and the Civil code of Ukraine through the use of the single term «land easement»; the provision according to which the specifics of establishing servitudes for the use of subsoil should be separately regulated in the Code of Ukraine on Subsoil, because the Civil code of Ukraine and the Land code of Ukraine cannot take into account all the specifics of such relations; arguments regarding the expediency of separate regulation of «water servitudes» as a subtype of «land servitudes» and supplementing the prescriptions of the Water code of Ukraine with relevant normative provisions with the caveat that the provisions of the Civil code and the Land code of Ukraine are subject to application to water servitudes in the part not regulated by the Water code of Ukraine; point of view regarding the expediency of unifying the norms of the Civil code, the Land code of Ukraine and other acts regarding the types, subjects and grounds for establishing servitudes in Ukraine. In particular, it is necessary to regulate the issue of the form of the agreement on the establishment of easement and this should be done exclusively at the level of the Civil code of Ukraine; the point of view according to which the lessor and the lessee can be the easement grantor in the easement agreement only if there is such a legal possibility, which is recorded in the land lease agreement. At the same time, it was justified that such consent must be written and notarized, which will be an additional means of protecting the rights and legitimate interests of subjects of servitude relations, while excluding and preventing various kinds of their violations. However, the absence of a condition in the lease agreement about the possibility of the lessor to establish an easement in the future does not guarantee that it will not be established. After all, in case of refusal to enter into an agreement on the establishment of an easement, it can be established by a court decision; the provision according to which, considering that the legislation of Ukraine contains a list of persons who under any conditions, including in the case of approval of the relevant decision in a referendum, are prohibited from acquiring ownership rights to agricultural land plots, the relevant persons a priori cannot to act as a party to the agreement on the establishment of an easement for agricultural lands; provisions regarding the need to provide in domestic legislation prescriptions, according to which, in the event of establishing a corresponding requirement, obligations regarding the notarization of a contract, the subject of which is real estate, a contract on the establishment of a land easement, contracts on granting the right to use a plot of land for agricultural purposes (emphyteusis) or for construction (surfaces), land lease contracts will arise from third parties who have the right to conclude such contracts; provision according to which it is necessary to preserve in the Civil code of Ukraine only Art. 1238 of the Civil code of Ukraine, which regulates in greater detail relations regarding the establishment of servitudes during inheritance, and Art. 1246 of the Civil code of Ukraine – to exclude; provisions regarding the expediency at the legislative level to enshrine the duty of the easement holder to first contact the land user with a proposal to conclude a contract with subsequent forwarding to the owner of the land plot. After obtaining the consent of each of them, the person who requires the establishment of easement has the right to enter into a contract in accordance with part 2 of Art. 402 of the Civil code of Ukraine and Part 2 of Art. 100 of the Land code of Ukraine. The text of the contract should include a stipulation that the owner or lessee has no objections to the establishment of the easement with the signature of the relevant subject on the text of the contract. In addition, such conclusions acquired further justification in the dissertation: the position on the expediency of incorporating provisions on usufruct into the national legislation of Ukraine; the point of view regarding the possibility of establishing a personal easement for the donor in the donation contract, and it was concluded that the parties have the right in the content of the donation contract to define the object of donation as the property burdened by the donor's easement; the point of view according to which the right of land easement for the operation and repair of power lines should be free of charge, access to these networks should be free and permanent, and the conclusion of a contract should be impractical, since the right to use someone else's property in this case should be legislated for the relevant emergency services; the conclusion according to which the consent of the owner of the land plot should be recognized as a mandatory condition for the establishment of an easement by a contract between the land user and the easement, since such a deed directly concerns his property; the point of view on the expediency of developing a new legislative act that would regulate residential legal relations, and in the near future – on the need to exclude legal concepts of the soviet period from the current law. The value of the obtained results lies in the possibility of using the developed proposals and conclusions: in research work: during further scientific research in the field of legal regulation of easements in Ukraine; in law-making activities: in the process of improving the civil legislation of Ukraine and legislation in the sphere of regulation of the right to use other people's property in Ukraine; in law enforcement activities: when resolving legal disputes related to the right to use someone else's property; in educational and methodological work: when studying the academic disciplines «Civil Law of Ukraine», «Land Law of Ukraine», as well as relevant special courses, as well as when preparing textbooks and teaching aids, methodological recommendations and other educational and methodological materials.