Цивільно-правове регулювання кондикційних зобов’язань в Україні: дисертація

Abstract

Дисертація спрямована на комплексне вирішення наукових і практичних завдань та дослідження цивільно-правового регулювання кондикційних зобов’язань в Україні. Дисертаційна робота є комплексним дослідженням, у якому проведено детальний науково-теоретичний аналіз цивільно-правового регулювання кондикційних зобов’язань в Україні і розроблено на його основні рекомендації та пропозиції з метою удосконалення нормативно-правового регулювання у цій сфері відносин. У Розділі 1 «Загальнотеоретична характеристика кондикційних зобов’язань» досліджено поняття і місце кондикційних зобов’язань у системі цивільного права України, а також охарактеризовано елементи кондикційних зобов’язань. Обґрунтовано, що кондикцію слід розглядати у двох аспектах. По-перше, як зобов’язальне правовідношення, а по-друге, як позовну вимогу про повернення безпідставно набутого та/чи утриманого майна. Кондикцію як зобов’язання не слід трактувати як «спосіб захисту», оскільки воно спрямоване на охорону прав потерпілого на майно, яке набуто і утримується безпідставно іншою особою. Водночас, захисний елемент у правовідносинах із безпідставного збагачення знаходить свій прояв у пред’явленні вимоги про повернення майна, яке безпідставно набуте, і яке іменується кондикційною вимогою, хоча до неї застосовуються ті ж норми, що унормовують кондикційне зобов’язальне правовідношення. Кондикція як зобов’язання – це правовідношення, за яким одна особа – набувач майна, зобов’язана повернути у натурі майно чи відшкодувати його вартість особі, за рахунок якої це майно було безпідставно набуто та/або утримано. До іманентних ознак кондикційного зобов’язання слід віднести: є недоговірним охоронним правовідношенням, але безвідносно до правомірності дій сторін чи події, яка стала підставою його виникнення; одностороннє зобов’язання (праву кредитора кореспондує обов’язок боржника); має відносний характер, оскільки обумовлене чітким законодавчим визначенням сторін; за функціональною спрямованістю покликане попередити наслідки безпідставного збагачення; не пов’язане нерозривно із жодною стороною і, разом з тим, має майновий характер. Суб’єктами кондикційних зобов’язань можуть бути учасники цивільних відносин, коло яких окреслено приписами ст. 2 Цивільного кодексу України. На майно, щодо якого виникає кондикційне зобов’язання, у набувача не виникає право власності, як і будь-яке інше речове право. Об’єктом кондикційного зобов’язання є майно як узагальнена категорія, яка повинна тлумачитись відповідно до розділу ІІІ книги І Цивільного кодексу України та з урахуванням особливостей досліджуваних правовідносин. Необхідно розширено трактувати набуте, утримане без правової підстави майно, зокрема за рахунок безпідставного користування чужим майном, результатів робіт і послуг, споживання безоблікової електроенергії, цифрових речей. Управомочена сторона вправі вимагати як передання відповідної кількості речей того самого роду та такої ж якості (родових речей), так і повернення індивідуально-визначеної речі, як рухомої, так і нерухомої речі, яка набута та/чи утримана без правової підстави. Умовами виникнення кондикційного зобов’язання є: приріст (набуття, утримання) майна у набувача за рахунок «потерпілого»; відсутність правової підстави чи виникнення обставин, за яких підстава, на якій майно набувалося, утримувалося, згодом відпала. У Розділі 2 «Особливості субсидіарного та самостійного застосування кондикційних зобов’язань» проведено розмежування кондикційного зобов’язання із суміжними правовими категоріями, зокрема віндикацією, реституцією, деліктами, договірними зобов’язаннями, а також охарактеризовано випадки самостійного застосування кондикції. Кондикція застосовується субсидіарно лише у тих випадках, коли безпідставне набуття, утримання майна однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших спеціальних способів захисту, зокрема віндикації, реституції, вимоги про відшкодування шкоди. Натомість самостійне застосування кондикції зумовлено безпідставним набуттям та/чи утриманням майна за відсутності підстав для пред’явлення іншого позову. Відстоюється позиція про недоцільність запровадження кондикції як майнового наслідку недійсності правочину. У зв’язку із неможливістю застосування двосторонньої реституції до недійсних договорів, за якими мало місце фактичне тимчасове володіння та користування майном, такі відносини є кондикційними, а грошові кошти за весь період панування набувачем над цим майном, підлягають поверненню особі, за рахунок якої відбулося безпідставне збагачення. Набуття однією зі сторін зобов’язання майна за рахунок іншої сторони у порядку виконання договірного зобов’язання не вважається безпідставним. Норми про кондикцію не підлягають застосуванню, якщо інші наслідки передбачені спеціальними нормами про певні види договірних зобов’язань. Зважаючи на універсальний характер кондикції, неможливо вичерпно окреслити увесь спектр випадків самостійного застосування глави 83 Цивільного кодексу України. До випадків самостійного застосування норм про кондикцію слід віднести відносини, які виникають із: реалізації заставного майна; страхування цивільно-правової відповідальності; визнання виконавчого напису, на підставі якого було здійснено стягнення грошових коштів, таким, що не підлягає виконанню; стягнення безпідставно виплаченого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнення надмірно нарахованої (виплаченої) субсидії та ін. У Розділі 3 «Виконання кондикційних зобов’язань» охарактеризовано особливості повернення безпідставно набутого чи утриманого майна, визначені підстави, за яких на набувача не покладається обов’язок повернути безпідставно набуте, утримане майно. Крім цього, з’ясовано зміст принципу добросовісності при виконанні кондикційних зобов’язань. Поряд з вимогою про повернення потерпілому майна, набутого, утриманого безпідставно, на набувача покладається додатковий обов’язок – видати так звані «кондикційні доходи». Вартість безпідставно набутого та/чи утриманого майна доцільно визначати на час вирішення справи судом. Упущена вигода, за змістом відшкодування доходів від безпідставно набутого чи утриманого майна, відшкодуванню не підлягає. До вимог про повернення безпідставно набутого чи утриманого майна, у тому числі і додаткових вимог про повернення «кондикційних доходів», застосовується загальний трирічний строк позовної давності. У роботі зроблено висновок, що безпідставно виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, надмірно нарахована (виплачена) субсидія, вихідна допомога підлягають поверненню як безпідставно набуті, утримані. Підставами віднесення помилки до рахункової, у контексті ст. 1215 ЦК України, є як суб’єктивні, так і об’єктивні обставини. Принцип добросовісності не впливає на саме виникнення кондикційних зобов’язань, але добросовісність чи недобросовісність дій набувача матиме значення в певних моментах, пов’язаних з їх виконанням. Правило про недопустимість стягнення (повернення) платежів, унормованих ст. 1215 ЦК України, застосовується лише у разі добросовісності набувача. У разі доведення недобросовісності набувача, наявності рахункової помилки, зазначені грошові кошти підлягають поверненню. Одним із способів захисту добросовісної сторони є принцип естопелю, за яким особа втрачає право аргументувати будь-якими фактами свої вимоги, якщо її попередня поведінка свідчила про те, що вона займала протилежну позицію. Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що вперше: обґрунтовано, що кондикційне зобов’язання за своєю сутністю одночасно виступає різновидом недоговірного зобов’язання та змістом вимоги, яка пред’являється кредитором-потерпілим до боржника-набувача майна; встановлено, що на майно, щодо якого виникає кондикційне зобов’язання, у набувача не виникає право власності, як і будь-яке інше речове право; аргументовано, що зволікання або ухилення однією зі сторін від укладення договору не може бути підставою для звільнення від обов’язку щодо внесення плати за фактичне користування майном. Несплату особою, яка користувалася майном, грошових коштів необхідно трактувати як безпідставне збагачення. Однак, зважаючи на недобросовісну поведінку кредитора та відсутність вини боржника за кондикційним зобов’язанням, не підлягатимуть стягненню кондикційні доходи; зроблено висновок, що нормативні положення щодо вимоги про повернення виконаного однією зі сторін договірного зобов’язання недоцільно розміщувати серед пунктів ч. 3 ст. 1212 ЦК України, оскільки вона не підлягає субсидіарному застосуванню, а її пред’явлення стороною зобов’язання відповідної вимоги за своєю природою є самостійною кондикційною; констатовано, що у зв’язку із неможливістю застосування двосторонньої реституції до недійсних договорів, на підставі яких відбулося безоплатне фактичне тимчасове володіння та користування майном, такі відносини є кондикційними, а грошові кошти за весь період панування набувачем над цим майном, підлягають поверненню особі, за рахунок якої відбулося безпідставне збагачення; здійснено розмежування спорів про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням та про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, щодо можливості чи неможливості їх стягнення в якості безпідставного збагачення; у контексті аналізу питання щодо виконання кондикційних зобов’язань зроблено висновок, що категорія добросовісності має цілком практичне значення – від визначення добросовісності чи недобросовісності дій набувача майна залежить застосування наслідків безпідставного набуття чи утримання майна; обґрунтовано, що підставами віднесення помилки до рахункової, у контексті ст. 1215 ЦК України, доцільно вважати як суб’єктивні так і об’єктивні обставини; з метою застосування єдиного категоріально-понятійного апарату запропоновано внести зміни у текст глави 83 ЦК України шляхом заміни терміну «гроші» на «грошові кошти», терміну «потерпілий» – на «особа, за рахунок якої безпідставно набуто та/чи утримано майно»; формулювання «без достатньої правової підстави» – на «без правової підстави»; запропоновано на законодавчому рівні закріпити припис, відповідно до якого у разі, коли безпідставне набуття, утримання майна відбулося поза волею набувача майна, зокрема при нав’язуванні йому робіт або послуг, приписи глави 83 ЦК України не застосовуватимуться. Також у роботі удосконалено: положення, що особа, за рахунок якої безпідставно набуто та/чи утримано майно, не обов’язково повинна бути його власником, достатньо встановити, що нею виступає титульний володілець; позицію про доцільність розширеного трактування безпідставно набутого, утриманого майна, яке підлягає поверненню, зокрема за рахунок безпідставного користування чужим майном, споживання безоблікової електроенергії, цифрових речей. Об’єктом кондикційного зобов’язання може виступати як родова, так і індивідуально-визначена, як рухома, так і нерухома річ, що безпідставно набута, утримана. Виконання набувачем свого обов’язку стосовно речей, визначених родовими ознаками, можливе шляхом повернення потерпілому такої ж кількості речей, того ж роду і якості; положення, що упущена вигода, за змістом відшкодування доходів від безпідставно набутого чи утриманого майна, відшкодуванню не підлягає; позицію, що норми про кондикцію не підлягають застосуванню, якщо інші наслідки передбачені спеціальними нормами про певні види договірних зобов’язань. Окрім цього, набули подальшого розвитку: висновок, що сторонами кондикційних зобов’язань можуть виступати будь-які учасники цивільних відносин, коло яких окреслено ст. 2 ЦК України; позиція, що у разі набуття чи утримання без правової підстави грошових коштів підлягають стягненню так звані законні проценти (проценти річних та інфляційні втрати) згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки боржником порушено недоговірне грошове зобов’язання, яке виникло на підставі ст. 1212 ЦК України; міркування, що проценти нараховуються у разі наявності єдиного об’єкта кондикційних зобов’язань – грошових коштів; положення про те, що реституція та кондикція є самостійними способами захисту права власності та інших речових прав, застосування кондикції субсидіарно зумовлено неможливістю забезпечення реституцією повного відновлення прав сторін договору, а тому відстоюється позиція про недоцільність запровадження кондикції як майнового наслідку недійсності правочину; висновок, що кондикція застосовується субсидіарно лише у тих випадках, коли потерпілий не може скористатися іншим спеціальним способом захисту суб’єктивних цивільних прав, тобто законом не встановлено засобів усунення наслідків безпідставного набуття, утримання майна за рахунок набувача. Натомість самостійне застосування кондикції зумовлено відсутністю підстав для пред’явлення іншої вимоги; міркування, що переплата понад суми, які підлягали оплаті за умовами договору, тобто поза межами договірних платежів, а також здійснене виконання за неукладеним договором є кондикцією; твердження, що до вимог про повернення безпідставно набутого, утриманого майна, у тому числі і до додаткових вимог про повернення так званих «кондикційних доходів», застосовується загальний трирічний строк позовної давності, який починає обчислюватися з моменту, коли потерпілий довідався або повинен був довідатися про порушення свого суб’єктивного цивільного права. Сформульовані у роботі висновки, рекомендації та пропозиції можуть бути використані для подальших доктринальних напрацювань, удосконалення правового регулювання інституту кондикції, застосовані у науковій, правозастосовній та нормотворчій діяльності, у навчальному процесі при підготовці здобувачів вищої освіти бакалаврського і магістерського рівнів вищої освіти за спеціальністю «Право», а також при розробці підручників, посібників, інших навчально-методичних матеріалів. This dissertation aims to comprehensively address scientific and practical issues and study the civil law regulation of condictional obligations in Ukraine. This scientific work is a comprehensive research in which a detailed scientific analysis of the сivil law regulation of condictional obligations in Ukraine, recommendations and suggestions were drawn up based on it to improve the legal and regulatory framework in this area. Chapter 1 «General Theoretical Characteristics of Condictional Obligations» explores the concept and role of condictional obligations in the system of civil law of Ukraine, and outlines the elements of condictional obligations. Justified the condictio should be considered from two perspectives: firstly, as a law of obligations, and secondly, as a claim for the return of property unjustly acquired and/or retained. Condictio as an obligation cannot be interpreted as a «legal remedy» since it is aimed at protecting the rights of the offended party to property acquired and retained unjustly by another party. At the same time, the remedial aspect in legal relations within unjust enrichment is manifested in bringing a claim for the return of property unjustly acquired and is referred to as condictio claim, although the same rules that regulate the law of condictional obligations are applied to it. The condictio as an obligation is a legal relationship, according to which one party, the acquirer of property, is obliged to return the property in kind or reimburse its value to the party at whose expense this property was acquired and/or retained unjustly. The condictional obligations has the following immanent features: it is a non-contractual protection legal relationship regardless of the lawfulness of the actions of the parties or the event triggering its occurrence; unilateral obligation (the right of the creditor corresponds to the obligation of the debtor); it is relative, as it is conditioned by a clear legislative definition of the parties; in functional terms, it is aimed to prevent the consequences of unjust enrichment; it is not inextricably linked with any party and, at the same time, is property-related. The subjects of condictional obligations may be participants of civil law relations, the range of which is outlined in Art. 2 of the Civil Code of Ukraine. The acquirer cannot obtain the ownership of the property in respect of which the condictional obligation arising from unjust enrichment arises, like any other property right. The subject matter of the condictional obligations can be any and all property which shall be interpreted according to Chapter III, Book I of the Civil Code of Ukraine and taking into account the peculiarities of the legal relations studied. It is necessary to interpret broadly the property acquired and/or retained without any legal basis, including due to the unjustified use of the property of another, the results of work and services, the consumption of off-the-meter electricity, and digital assets. The authorized party has the right to transfer of the corresponding number of things of the same kind and of the same quality (generic things), to claim back both generic and specified, both movable and immovable property unjustly acquired. The condictional obligations arises under the following conditions: increase (acquisition, retention) in property of the acquirer at the expense of the «offended party»; the absence of a legal basis or the occurrence of circumstances under which the basis for the property acquisition and/or retention subsequently disappeared. Chapter 2 «Peculiarities of the Subsidiary and Individual Application of Condiсtional Obligations» distinguishes the condictional obligations from related legal categories, in particular from vindication, restitution, torts, and contractual obligations, and describes cases of individual application of the law of unjust enrichment (condictio). The condictio is applied subsidiarily only in cases where the unjust acquisition or retention of property by one party at the expense of another one cannot be eliminated by applying other special legal remedies, including vindication, restitution, and claim for damages. Instead, the individual application of the condiction is caused by the groundless acquisition and/or retention of property in the absence of grounds for filing another claim. Defends the point of the inexpediency of introducing the condictio as a property consequence of the invalidity of legal transaction. Due to the inapplicability of mutual restitution to void contracts whereunder there was actual temporary possession and use of property, such relationship is condictio, and funds for the entire period of possession by the acquirer of such property are subject to return to the party at whose expense the unjust enrichment occurred. The acquisition by one of the parties to the obligation of a property at the expense of the other party in furtherance of a contractual obligation is not considered unjust. The rules on the condictio are not applied if other consequences are provided for by special rules on certain types of contractual obligations. Given the universality of the condictio, it is impossible to exhaustively outline the entire range of cases of individual application of Chapter 83 of the Civil Code of Ukraine. The cases of individual application of the rules on condictio should include relations arising from the following: the disposal of pledged property; legal liability insurance; recognition as invalid of a writ of execution whereby the funds were recovered; recovery of unreasonably paid average earnings for the time of delay of the severance settlement; recovery of the excessively accrued (paid) grant, etc. Chapter 3 «Fulfillment of Condictional Obligations» describes the features of the return of property unjustly acquired or retained, and defines the bases on which the acquirer is not obliged to return the property unjustly acquired, retained. Also, the principle of good faith in the performance of obligations arising from condictional obligations is determined. In line with the requirement for the return of property unjustly acquired and/or retained to the offended party, the acquirer has an additional obligation to issue the socalled «condictio income». It is expedient to determine the value of property unjustly acquired and/or retained while the case is being resolved by the court. Liability for loss of profit in terms of compensation for profit from property unjustly acquired or retained, shall be excluded. Claims for the return of property unjustly acquired or retained, including additional claims for the return of «condictio income», are subject to the common three-year statute of limitations. A conclusion is made in the paper that the unreasonably paid average earnings for the time of delay of the severance settlement, excessively accrued (paid) grant, and severance benefit are subject to return as unjustly acquired and/or retained ones. The grounds for classifying the error as a counting error within the framework of Art. 1215 of the Civil Code of Ukraine are both subjective and objective factors. The principle of good faith does not affect the commencement of obligations arising from unjust enrichment, but the good faith or bad faith of the acquirer's actions shall matter at certain points related to the fulfillment of such obligations. The rule on the unacceptability of the collection (refund) of payments regulated by Art. 1215 of the Civil Code of Ukraine applies only in the case of good faith of the acquirer. In case of proving that the acquirer is acting in bad faith or the presence of a counting error, the said funds are subject to return. One way to protect a bona fide party is the principle of estoppel, according to which a party loses the right to substantiate their claims if their past behavior indicated that they held the opposite position. The academic novelty of the dissertation lies in the fact that for the first time, it has been substantiated that the condictional obligations simultaneously serves as a type of non-contractual obligation and as the content of the claim brought by the creditor (offended party) to the debtor (acquirer of property); it has been established that the acquirer cannot obtain the ownership of the property in respect of which arising the condictional obligation, like any other property right; it is substantiated that the delay or reluctance of one of the parties to conclude the contract shall not be the ground for exemption from the obligation to pay for the actual use of the property. Such retention of assets by the party shall be interpreted as unjust enrichment. However, due to the bad faith of the creditor and the absence of fault of the debtor under the condictional obligation, the condictio income shall not be subject to recovery. It is concluded that the regulatory provisions regarding the demand for the return of a contractual obligation fulfilled by one of the parties should not be placed among clauses of Part 3, Art. 1212 of the Civil Code of Ukraine since it is not applied subsidiarily, and its submission by the party to the obligation of the corresponding claim is by its nature an independent condictional; it is noted that due to the inapplicability of mutual restitution to void contracts whereunder there was gratuitous actual temporary possession and use of property, such relationship is condictio, and funds for the entire period of possession by the acquirer of such property are subject to return to the party at whose expense the unjust enrichment occurred; a distinction is made between disputes on the withholding of average earnings for the time of forced unemployment due to wrongful dismissal and on the withholding of average earnings for the time delay of the severance settlement, in particular, on the possibility or impossibility of withholding of earnings as unjust enrichment; as part of the analysis of fulfillment of obligations arising from unjust enrichment, it was concluded that the category of good faith is of practical importance: the application of the consequences of the unjust acquisition or retention of property depends on the definition of good faith or bad faith of actions of the acquirer of property; it is demonstrated that it is advisable to consider as the grounds for classifying an error as a counting error within the framework of Art. 1215 of the Civil Code of Ukraine both subjective and objective factors; in order to apply a unified categorical and conceptual apparatus, it is proposed to amend the text of Chapter 83 of the Civil Code of Ukraine by replacing the term «money» with «cash funds», the term «victim» with «the person at whose expense property was unjustifiably acquired and/or retained»; wording «without sufficient legal basis» – to «without legal basis»; it is proposed to enshrine a prescription at the legislative level, according to which, in the event that the unjustified acquisition and retention of property took place outside the will of the property acquirer, in particular, when work or services were imposed on him, the prescriptions of Chapter 83 of the Civil Code of Ukraine will not be applied. The paper suggests also the following improvements: a provision that the party at whose expense the property was unjustly acquired and/or retained do not have to be its owner, it is enough to establish that they are the title holder; an item on the expediency of a broader interpretation of unjustly acquired and/or retained property subject to return, in particular, due to the unjustified use of the property of another, the consumption of off-the-meter electricity, and digital assets. The object of a condiсtional obligation can be both generic and individually defined, both movable and immovable thing, which was acquired or withheld for no reason. Fulfillment by the acquirer of his obligation in relation to things determined by generic features is possible by returning to the victim the same number of things, of the same kind and quality; the provision stating that liability for loss of profit in terms of compensation for profit from property unjustly acquired or retained shall be excluded; the provision stating that the rules on the condictio shall not be applied if other consequences are provided for by special rules on certain types of contractual obligations. In addition, the following items have been further developed and substantiated: the conclusion that the parties to obligations arising from unjust enrichment may be any participants in civil law relations, the range of which is outlined in Art. 2 of the Civil Code of Ukraine; the opinion that in the event of acquisition or retention of funds without a legal basis, the so-called statutory interest (annual interest and inflation) is subject to recovery according to Art. 625 of the Civil Code of Ukraine, since the debtor has violated a non-contractual monetary obligation arising under Art. 1212 of the Civil Code of Ukraine; reasoning that interest is accrued in the presence of the only object of obligations arising from unjust enrichment – cash funds. The provision that restitution and condictio are independent ways of protecting property rights and other rights, the application of the condictio subsidiarily is conditioned by the impossibility of providing complete restoration of the rights of the parties to the contract through restitution, and therefore the paper defends the point of the inexpediency of introducing the condictio as a property consequence of the invalidity of a legal transaction. The conclusion is that the condictio is applied subsidiarily only in cases where the unjust acquisition or retention of property by one party at the expense of another one cannot be eliminated by applying other special legal remedies. Instead, the individual application of the condictio is due to the absence of a basis for filing any other claim; reasoning that the overpayment in excess of the amounts payable under the contract, i.e. apart from the contractual payments, as well as fulfillment under an unconcluded contract shall be a condictio; the statement that claims for the return of property unjustly acquired or retained, including additional claims for the return of «condictio income», are subject to the common three-year statute of limitations which begins to run from the date the offended party finds out or should have found out about the violation of their subjective civil rights. The conclusions, recommendations, and suggestions framed in this paper work can be used for further doctrinal advances and the improvement of the legal regulation of the institution of condictio (law of unjust enrichment) and applied in the scholarly endeavor, law-enforcement and law-making activities, in the educational process in the preparation of students of higher education at the bachelor's and master's levels of higher education in the specialty «Law», as well as in the development of textbooks, manuals, and other educational and methodological materials.