Реалізація інклюзивної освіти у закладах вищої освіти в Україні в умовах цифрової трансформації

Abstract

У статті досліджено процес цифровізації вітчизняної інклюзивної освіти в закладах вищої освіти. Окреслено досвід здійснення інклюзивної освіти в Україні та в зарубіжних країнах. Особливу увагу приділено підходам до навчання студентів з особливими освітніми потребами. Проаналізовано нормативно-правову базу в галузі вищої освіти “особливих” студентів. Авторки доходять висновку, що інклюзивна освіта потребує поетапного введення заходів, що сприяють ефективному навчанню студентів з особливими освітніми потребами. Останнім часом спостерігається тенденція до використання інтегрованої освіти, яка, з одного боку, позбавляє можливості задоволення потреб у спеціалізованих медичних та педагогічних послугах, а з другого – не виключає зниження сприятливих умов навчання для здорових дітей. Не можна заперечувати неготовність педагогічних кадрів у загальноосвітніх установах до роботи з “особливими” дітьми та системи вищої освіти загалом. Наголошено на важливості створення моделі інклюзивної освіти, яка враховувала б інтереси студентів усіх категорій. Структуру готовності викладача вишу до реалізації інклюзивної освіти в умовах цифрової трансформації подано таким чином: когнітивний компонент, конативний компонент: інструментально-цифровий компонент, оціночно-діагностичний компонент. Підкреслено, що готовність викладача вишу до реалізації інклюзивної освіти в умовах цифрової трансформації також передбачає наявність оціночно-діагностичного компонента, що включає здібності та вміння особистості до оцінки й контролю якості інклюзивної освіти в умовах цифрової трансформації. Оціночно-діагностичний компонент передбачає не тільки діагностичні можливості застосування цифрових інструментів і механізмів під час реалізації інклюзивної освіти, а й якісний аналіз освіти осіб з особливими освітніми потребами загалом, оцінюючи ризики для здоров’я, що виникають, серед іншого, під час інтеграції цифрових технологій в інклюзивну освіту. На основі проаналізованого матеріалу зроблено висновок, що сучасний університет (вищий навчальний заклад) має вжити низку організаційних заходів, зокрема йдеться про: а) створення спеціалізованої матеріально-технічної бази; б) створення безбар’єрного освітнього середовища, в якому приміщення, інформаційно-навчальний матеріал є доступними для всіх студентів; в) надання можливості вибору фаху та форми навчання (денної, заочної, дистанційної, комбінованої); г) підготовку адаптованого навчально-методичного забезпечення для студентів з різних нозологій (аудіо-, відео-, тактильних та електронних матеріалів тощо); ґ) орієнтацію викладачів на толерантне ставлення і розуміння проблем людей з особливими потребами; д) урахування індивідуальних особливостей і потреб студентів; е) організацію психологічної підтримки учасників навчального процесу; є) надання соціальної та медико-реабілітаційної допомоги; ж) створення умов для соціалізації, самовизначення і самореалізації; з) організацію позааудиторної діяльності для забезпечення професіональної адаптації студентів, підготовки їх до працевлаштування і планування кар’єри. Серед перспективних векторів удосконалення інклюзивної вищої освіти зазначимо реформування системи фізичного виховання. Замість звільнення від занять із фізичної культури або включення до малоінтенсивних груп лікувальної фізичної культури у вишах проводиться розробка адаптивних програм з фізичного виховання, що сприяють максимальному залученню студентів з особливими потребами до фізичної культури. The article examines the process of digitalization of domestic inclusive education in institutions of higher education. The experience of inclusive education in Ukraine and foreign countries is outlined. Special attention is paid to approaches to teaching students with special educational needs. The regulatory framework in the field of higher education of “special” students is analyzed. The author comes to the conclusion that inclusive education requires the gradual introduction of measures that contribute to the effective education of students with special educational needs. Recently, there has been a tendency to use integrated education, which, on the one hand, eliminates the possibility of meeting the needs of specialized medical and pedagogical services, and on the other hand, does not exclude the reduction of favorable learning conditions for healthy children. It cannot be denied that the teaching staff in general educational institutions are not ready to work with “special” children and the higher education system as a whole. The importance of creating a model of inclusive education that would take into account the interests of students of all categories was emphasized. The structure of the higher education teacher’s readiness to implement inclusive education in the conditions of digital transformation is presented as follows: cognitive component, conative component: instrumental-digital component, evaluation-diagnostic component. It is emphasized that the readiness of the higher education teacher to implement inclusive education in the conditions of digital transformation also requires the presence of an evaluation and diagnostic component, which includes the abilities and skills of the individual to assess and control the quality of inclusive education in the conditions of digital transformation. The assessment-diagnostic component provides not only the diagnostic possibilities of using digital tools and mechanisms during the implementation of inclusive education, but also a qualitative analysis of the education of persons with special educational needs in general, assessing health risks arising, among other things, during the integration of digital technologies in inclusive education. On the basis of the analyzed material, it was concluded that a modern university (higher educational institution) should take a number of organizational measures, in particular: a) creation of a specialized material and technical base; b) creation of a barrier-free educational environment in which premises, informational and educational material are accessible to all students; c) providing the opportunity to choose a major and form of education (full-time, part-time, distance, combined); d) preparation of adapted educational and methodological support for students from various nosologies (audio, video, tactile and electronic materials, etc.); e) teachers’ orientation towards a tolerant attitude and understanding of the problems of people with special needs; f) consideration of individual characteristics and needs of students; g) organization of psychological support for the participants of the educational process; h) provision of social and medical rehabilitation assistance; i) creation of conditions for socialization, self-determination and self-realization; j) organization of extracurricular activities to ensure professional adaptation of students, their preparation for employment and career planning. Among the promising vectors for the improvement of inclusive higher education, we note the reform of the physical education system. Instead of exemption from physical education classes or inclusion in low-intensity physical education groups, universities are developing adaptive physical education programs that contribute to the maximum involvement of students with special needs in physical education.