Екзистенціальна філософія права Вернера Майхофера: дисертація

Abstract

Наукова новизна одержаних результатів полягає передовсім у тому, що пропонована дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням філософсько-правової концепції Вернера Майхофера. Уперше здійснено цілісне осмислення філософії права В. Майхофера, визначено її місце серед концепцій, сконструйованих на основі філософії екзистенціалізму. Згідно з В. Майхофером, природне право є двовимірним. Цими вимірами виступають: а) екзистенційне природне право, вкорінене в бутті людини як Самості, та б) інституційне природне право, яке постає з буття-як. У першому випадку йдеться про «суб’єктивне право винятків», що виводиться з унікальності та своєрідності індивідуального буття; у другому – про вимоги, які виникають зі спільного для людей світу. Попри існування обох аспектів права, у розумінні В. Майхофера правове буття цілісне й єдине, оскільки у всякому правовому йдеться про трансценденцію за межі індивідуальної реальності, про справжнє-буття-Самістю-у-бутті-як. Концепцію В. Майхофера можна схарактеризувати як таку, у якій: 1) право укорінене в соціальному бутті; 2) визначальним чинником формування права у свідомості людини є «природа речей»; 3) досвід учасників правових ситуацій щоразу заново переосмислюється в процесі переживання конкретного випадку, релевантного в правовому сенсі; 4) позитивне право виступає функціонально допустимим допоміжним інструментом для екзистенційного вирішення правової ситуації; 5) соціальне буття людини є амбівалентним, оскільки може втілювати її справжнє або ж несправжнє існування; 6) соціально-рольовий статус індивіда є визначальним для формування екзистенційної правової вимоги; 7) ступінь соціологізації розглядуваної концепції відрізняється на першому і другому етапах творчості В. Майхофера. Соціологізована версія екзистенціалістської філософії права (перший, «екзистенціально-соціологічний» етап) і правове філософствування в річищі суб’єктивістських ідей засновників екзистенціалізму (другий, «екзистенціально-кантіанський» етап). Розкрито підстави єдності онтологічного й деонтологічного аспектів права в концепції В. Майхофера. За Майхофером, правове повинне постає (1) виявленою із соціального образу людини (2) майбутньою справжністю її буття у такому соціальному образі. Німецький правознавець переосмислює кантівський категоричний імператив двома способами: 1) як засіб перевірки виведеного з природи речей повинного (перший етап творчості) та 2) при обґрунтуванні міжлюдського порядку як такого, що віднаходить себе у свідомості всякого розумного індивіда, вміщеного у типову соціальну роль (другий етап творчості). На першому етапі розвитку свого праворозуміння В. Майхофер намагається поєднати онтологічні аспекти виведення правової вимоги з конкретної ситуації з деонтологічними механізмами контролю «правильності» даного з природи життєвої ситуації повинного. На другому етапі мова йде про можливість зміни такого повинного всяким розумним індивідом з огляду на вимоги, що виникають з природи людини. В означений період це має наслідком втрату майхоферівським підходом свого онтологічного статусу. Запропоновано загальне поняття екзистенційного права. Це термінопоняття відображає вільне і відповідальне рішення / вчинок людини ‒ процес і результат пережиття нею власної конкретно-історичної соціальної ситуації, релевантної в правовому сенсі. У такому пережитті людині відкривається (1) унікальний правовий смисл такої ситуації і (2) смисл первинно присутнього та відтворюваного у міжлюдській взаємодії порядку, відповідно до чого людина визначає і скеровує свою поведінку. Визначено особливості взаємодії суб’єктивних та об’єктивних чинників у процесі правоутворення згідно з екзистенціалістською філософсько-правовою парадигмою. Результатом спроб правових екзистенціалістів вивести право з людського існування у переважній більшості випадків стало наступне пояснення процесу правоутворення: смислова серцевина правової вимоги коріниться у структурі спів-буття людини з Іншими та видобувається із суб’єктивно-об’єктивних факторів: соціальних та історичних фактів, «природи речей» чи загальносвітового порядку. Свій смисл як права ця вимога отримує у свідомості людини в конкретній життєвій ситуації в процесі переживання такої ситуації у її смисловій цілісності. В окремих випадках наведена схема дещо ускладнюється: обов’язковому врахуванню підлягають також вимоги позитивного права (Й. Тиссен, А. Кауфманн). Визначено два періоди у розвитку праворозуміння В. Майхофера: «екзистенціально-соціологічний» (з 1954 по 1963 роки) і «екзистенціальнокантіанський» (з 1963 року). На підставі вивчення практики застосування норм інституту «правомірних очікувань» вітчизняним Верховним Судом обґрунтовано можливості використання правових позицій В. Майхофера для розвитку доктринального підґрунтя цієї новітньої юридичної конструкції. Це уможливлюється, зокрема, з огляду на те, що сучасний підхід Верховного Суду до застосування концепції правомірних очікувань виходить за рамки її легістської інтерпретації. Удосконалено методологічний інструментарій для характеристики екзистенціалістичних філософсько-правових концепцій шляхом розроблення авторської типологізації концептуальних підходів до вирішення низки екзистенційно значущих філософсько-правових проблем: 1) за місцем розгортання справжнього (екзистенційного) права; 2) за визначальними чинниками формування такого права; 3) за характером правового досвіду, необхідного для вироблення правового рішення; 4) за роллю державних нормативних установлень для вироблення екзистенційного правового рішення; 5) за співвідношенням форм соціального існування людини та її справжнього існування; 6) за значущістю соціальної ролі особи, яка має сформувати екзистенційну правову вимогу; 7) за ступенем соціологізації концепції. Удосконалено уявлення про співвідношення екзистенціалістського й соціологічного підходів у філософії права. Для екзистенціалістських філософсько-правових концепцій характерні соціологічно спрямовані трансформації ідей засновників екзистенціалізму і наповнення екзистенціалістської термінології новим змістом за рахунок поширення її на феномени, до яких вона первинно не застосовувалася. Осмислено відмінності у сприйнятті правової реальності правовими екзистенціалістами й родоначальниками екзистенціального типу філософствування. Родоначальники екзистенціального типу філософствування намагалися осмислити індивідуальні моральні вимоги та/або власне право людини (справжнє право) зсередини ізольованої людської реальності. Дійсне право, у їх розумінні, поставало як індивідуальна етика  турбота людини про своє існування та реалізацію власного життєвого проекту; відповідальність людини розумілася переважно як її обов’язок перед власним «Я». На противагу цьому, прибічники філософсько-правового екзистенціалізму виводили значимість права для людського існування з огляду на соціальність останнього, тобто на особливу роль у людському бутті соціального світу, в якому здійснюється право. Розкрито майхоферівське розуміння сутності екзистенціального права як виявлену з соціального образу людини відповідну сущому майбутню справжність буття такого сущого. Німецький мислитель не дає загального визначення поняття права. Натомість через екзистенціал буття-як В. Майхофер подає власну характеристику буття-людини-у-праві (за аналогією до гайдеггерівського буття-у-світі). Тим самим задається розуміння права як повинного: правове повинне постає виявленою із соціальної ролі майбутньою справжністю буття такого сущого. На першому, «екзистенціально-соціологічному», етапі творчості філософа права (1954- 1963 рр.) згадана справжність визначається через поняття соціального образу ‒ «начерку», що історично виникає, існує, змінюється і зникає зі смислових взаємозв’язків соціального світу. Право у цьому аспекті є узагальненням тієї повинної поведінки, яка за допомогою «золотого правила» та категоричного імперативу щоразу наново підноситься до рангу поведінкового закону. При цьому, така поведінка є такою, що дана з соціально-рольової природи речей. На другому, «екзистенціально-кантіанському», етапі майхоферівського правового філософствування (після виходу публікації «Природне право як екзистенційне право» (1963)) завдання «слугувати начерком» майбутньої справжності людського буття переноситься з природи речей на спільну для всіх людей, їх розумну природу. З цього часу в концепції В. Майхофера відбувається зміна онтологічної установки на деонтологічну. На цьому етапі міра екзистенційного права ‒ гетерономні вимоги, задані соціальною дійсністю, ‒ замінюється на вимогу суб’єктивної розумності. Відтак право набуває нового змісту: воно інтерпретується як виводиме з природи людини її призначення. Останнє за В. Махофером полягає в тому, щоби змінювати усталені порядки відповідно до власного уявлення про справедливість. Перехід від екзистенціально-соціологічного до екзистенціально-кантіанського праворозуміння пов’язаний з виходом статті «Природа речей» (1958). У цій розвідці філософ звертається до розумності як деонтологічного поняття. Цей перехід вбачається в активному використанні поняття категоричного імперативу та універсалізації правових вимог на противагу вимогам, що випливають із соціальних ролей. The scientific novelty of the obtained results consists primarily in the fact that the proposed dissertation is the first in Ukraine complex study of the philosophical and legal concept of Werner Maihofer. For the first time, a holistic comprehension of Maihofer's concept of law was carried out, and its place among the concepts constructed based on existentialist philosophy was determined. According to W. Maihofer, natural law is twodimensional. These dimensions are a) existential natural law, rooted in human existence as the Self, and b) institutional natural law, which emerges from being-as. The first refers to the “subjective right of exception,” derived from the uniqueness and singularity of individual existence; the second refers to the requirements arising from the world common to human beings. Regardless of the existence of both aspects of law, in the understanding of W. Maihofer's understanding of legal being is holistic and unified since, in all legal beings, we are talking about transcendence beyond individual reality, about real-being-Self-in-being-as. W. Maihofer's concept can be characterized as such, in which: 1) law is rooted in social being; 2) the determining factor in the formation of law in human consciousness is the “nature of things”; 3) the experience of the participants in legal situations is each time reinterpreted in the process of experiencing a specific case relevant in a legal sense; 4) positive law serves as a functionally acceptable auxiliary tool for the existential resolution of a legal situation; 5) the social existence of a person is ambivalent, as it can embody its true or false existence; 6) the social and role status of the individual is decisive for the formation of the existential legal requirement; 7) the degree of sociologization of the concept in question differs in the first and second stages of W. Maihofer's work. The sociologized version of the existentialist philosophy of law (the first existential-sociological stage) and legal philosophizing in line with the subjectivism ideas of the founders of existentialism (the second existential Kantian stage). The grounds for the unity of the ontological and deontological aspects of law in the concept of Maihofer are revealed. According to Maihofer, the legal shall be manifested by the social image of man, corresponding to the future authenticity of the being of such a being. The German legal expert reinterprets the Kantian categorical imperative in two ways: 1) as a means of verifying the proper from the nature of things (first stage of creativity) and 2) in substantiating the inter-human order as finding itself in the consciousness of every reasonable individual placed in a typical social role (second stage of creativity). The first stage in the development of Maihofer's legal understanding attempts to combine the ontological aspects of deriving a legal claim from a concrete situation with the deontological mechanisms of controlling the “correctness” of a given due to the nature of a life situation. The second stage concerns the possibility of such a decent being changed by any reasonable individual in view of the requirements arising from human nature. In the period in question, this is potentially fraught with the loss of the ontological status of Maihofer's approach. The general notion of existential law is proposed. This terminological concept reflects a person's free and responsible decision or act – the process and result of experiencing his or her own concrete-historical social situation, relevant in a legal sense. This experience reveals not only the unique legal meaning of the situation but also the meaning of the order that is primordially present and reproducible in interpersonal interaction and under which one determines and directs one's behavior. The peculiarities of the interaction of subjective and objective factors in the process of law formation corresponding to the existentialist philosophical and legal paradigm are defined. The result of legal existentialists' attempts to derive law from human existence has overwhelmingly been the following explanation of the process of law-making: the semantic core of the legal claim is rooted in the structure of the coexistence of the individual with the Others and is derived from subjective and objective factors: social and historical facts, the “nature of things” or the world order. This requirement gets its meaning as a right in the consciousness of a person in a specific situation in life in the process of experiencing such a situation in its semantic integrity. In some instances, the given scheme is somewhat complicated: the requirements of positive law are subject to mandatory consideration (J. Thiessen, A. Kaufmann). Two periods in the development of W. Maihofer's legal understanding are defined: the «existential-sociological» (from 1954 to 1963) and «existential Kantian» (since 1963). On the basis of a study of the practice of application of the institute of «legitimate expectations» of the Supreme Court justified the possibility of using the legal positions of W. Maihofer for the development of the doctrinal basis of this newest legal construction. This is possible, particularly given that the Supreme Court's contemporary approach to the application of the concept of legitimate expectations goes beyond its legist interpretation. The methodological tools to characterize existentialist philosophical and legal concepts have been improved by developing the author's typology of conceptual approaches to solving a number of existentially significant philosophical and legal issues: 1) by the place of deployment of genuine (existential) law; 2) by the determinants of the formation of such law; 3) by the nature of the legal experience necessary for the development of a legal solution; 4) on the role of state regulatory institutions for the development of an existential legal solution; 5) on the relationship between the forms of the social existence of the individual and his or her authentic existence; 6) by the importance of the social role of the person who is to form the existential legal claim; 7) by the degree of sociologicalization of the concept. The notion of the correlation between existentialist and sociological approaches in the philosophy of law has been improved. Existentialist philosophical and legal concepts are characterized by sociologically directed transformations of the ideas of the existentialist founders and filling the existentialist terminology with new content by extending it to phenomena it was not applied initially. The differences in the perception of legal reality by legal existentialists and the originators of the existential type of philosophizing are comprehended. The originators of the existential type of philosophizing attempted to make sense of individual moral claims and/or an individual's own right (the true right) from within an isolated human reality. The actual right, according to their understanding, appeared as an individual ethics – the concern of an individual for his or her own existence and the realization of his or her life project; one's responsibility was understood essentially as one's obligation to one's own “Self.” In contrast, proponents of philosophical and legal existentialism deduced the importance of law for human existence, given the sociality of the latter, which means the special role in the human existence of the social world in which law is implemented. Maihofer's understanding of the essence of existential law as the future authenticity of the being of such a being as manifested in the social image of man is revealed. The German thinker does not provide a universal definition of the concept of law. Instead, through the existentialism of being-as, W. Maihofer presents his own characterization of being-a-human-in-right (by analogy with Heidegger's beingin-the-world). This sets an understanding of law as proper: the legal shall manifest the social role of the future authenticity of being such a thing. In the first “existential-sociological” stage of the philosopher of law's work (1954–1963), this authenticity is defined through the notion of the social image – a historically emerging “outline” that exists, changes, and disappears from the semantic interconnections of the social world. From this perspective, the law is the generalization of that proper behavior which, through the “golden rule” and the categorical imperative, is elevated each time anew to the rank of a behavioral law. That said, this behavior is such that it is given from the social and role-based nature of things. In the second, “existential Kantian” phase of Maihofer's legal philosophizing (after the publication of the “Natural Law as Existential Law” (1963)), the task of “serving as an outline” of the future authenticity of human existence is transferred from the nature of things to the common to all human beings, their rational nature. From this time on in W. Maihofer's conception, there is a change from an ontological to a deontological attitude. At this stage, the measure of existential law – the heteronomous requirements set by social reality – is replaced by the requirement of subjective reasonableness. Consequently, law acquires a new content: it is interpreted as deriving from human nature of its destination. The latter, according to W. Maihofer consists in changing established orders according to one's own conception of justice. The transition from an existential-sociological to an existential Kantian understanding of the law is connected with the publication of the article “The Nature of Things” (1958). In this exploration, the philosopher turns to rationality as a deontological concept. This transition is seen in the active use of the notion of the categorical imperative and the universalization of legal requirements as opposed to requirements derived from social roles.