Закінчення провадження без ухвалення рішення суду в цивільному судочинстві: дисертація

Abstract

Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню інституту закінчення провадження без ухвалення рішення суду в цивільному судочинстві, аналізу судових помилок і причин, що їх породжують, виявленню та усуненню колізій та прогалин правового регулювання цього цивільного процесуального інституту, вдосконаленню чинного цивільного процесуального законодавства України та підвищенню ефективності його застосування. Запропоновано закриття провадження у справі розуміти як закінчення провадження у цивільній справі без ухвалення рішення суду, у зв’язку із чітко встановленими в законі підставами, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, та які свідчать про відсутність в особи права на звернення до суду або добровільне урегулювання учасниками справи правової вимоги після відкриття провадження у справі, або про неможливість продовження розгляду справи з незалежних від учасників цивільної справи чи суду обставин, наслідком чого є втрата можливості повторного звернення до суду із тотожною вимогою, тобто вимогою між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Аргументовано, що залишення заяви без розгляду слід трактувати як закінчення провадження у цивільній справі без ухвалення рішення суду у зв’язку із чітко встановленими в законі підставами, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, та свідчать про наявність у справі обставин, що перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, у зв’язку з чим не виключається можливість повторного звернення до суду із тотожною вимогою, тобто вимогою між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Проаналізовано і встановлено, що, з огляду на багатогранність обставин, які становлять підстави закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду, інститут закінчення розгляду цивільних справ без ухвалення рушення суду має множинну правову природу та може трактуватися як: 1) захід процесуальноправового примусу; 2) ускладнення в процесі судового розгляду цивільної справи; 3) захід перешкоджання зловживання процесуальними правами; 4) засіб виправлення допущених судових помилок; 5) засіб самоконтролю суду за своїми процесуальними діями; 6) результат розпорядчих дій сторін; 7) засіб захисту інтересів відповідача від пред’явленого позову. Та, попри таку різноманітність у трактуванні суті інституту закінчення провадження у справі без ухвалення рішення суду, всі його прояви відзначаються органічною єдністю та взаємозалежністю. Адже, захищаючись від заявлених позовних вимог, відповідач обов’язково вказуватиме на порушення, які допустив позивач під час звернення до суду, а отже, як наслідок, на допущені помилки з боку суду. З іншого боку, виправляючи помилки, які допущені під час відкриття провадження у справі, суд, тим самим, захищатиме інтереси відповідача (заінтересованої особи) від необхідності брати участь у процесі, який виник безпідставно. У випадку застосування санкцій щодо позивача (заявника) у формі закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду він захищатиме інтереси відповідача (заінтересованої особи) (адже саме з вини недобросовісного позивача був розпочатий безпідставний судовий процес, у який був втягнутий відповідач) та усуватиме помилки, що були допущені на стадії відкриття провадження у справі (бо саме через неповідомлення усіх фактів позивачем на стадії відкриття провадження у справі суд допустив неправомірне відкриття провадження у справі). Обґрунтовано положення про те, що процесуально-правова природа інституту закінчення провадження без ухвалення рішення суду виключає можливість завершення розгляду цивільної справи одночасно за декількома підставами. Тому у випадку наявності кількох підстав для закінчення розгляду справи без ухвалення рішення суд має надавати пріоритет застосовуванню тієї підстави, якою він усуне помилки, допущені ним під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, адже наявність хоча б однієї з обставин, що є підставою для закінчення розгляду справи без ухвалення рішення щодо суті заявлених вимог, є підґрунтям припинення усіх цивільних процесуальних правовідносин у справі та унеможливлює їх подальший розвиток. Таким чином, застосування судом хоча б однієї з підстав закінчення провадження без ухвалення рішення виключає можливість застосування всіх інших, а якщо такі підстави належать до різних його форм, то поготів. Запропоновано усі підстави закриття провадження у справі за їх функціональною спрямованістю поділяти на: 1) підстави, які свідчать про неправомірність відкриття провадження у справі у зв’язку із порушенням позивачем (заявником) порядку реалізаціє права на звернення до суду, а точніше у зв’язку із відсутністю передумов реалізації цього права (пп. 1, 3, 6 ч. 1 ст. 255 ЦПК України); 2) підстави, які свідчать про недоцільність продовження розгляду справи, у зв’язку з добровільним урегулювання учасниками справи правової вимоги після відкриття провадження у справі (пп. 2, 4, 5 ч. 1 ст. 255 ЦПК України); 3) підстави, які свідчать про неможливість продовження розгляду справи з незалежних від учасників цивільної справи чи суду обставин (п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України). Доцільним є поділ підстав залишення заяви без розгляду за таким критерієм як функціональна спрямованість обставини, що становить підставу застосування цього інституту. І, відповідно, усі підстави, передбачені ст. 257 ЦПК України, запропоновано поділити на: 1) підстави, які свідчать про неправомірність виникнення провадження у справі, у зв’язку із порушення позивачем (заявником) умов реалізації права на звернення до суду (пп. 1, 2, 4, 8, 11 ч. 1 ст. 257 ЦПК України); 2) підстави, які свідчать про недоцільність продовження розгляду справи, у зв’язку із волевиявленням одного із учасників справи про закінчення провадження у справі (пп. 3, 5, 7 ч. 1 ст. 257 ЦПК України); 3) підстави, які свідчать про неможливість продовження розгляду справи, у зв’язку із волевиявленням сторонами або однією із них бажання на зміну органу уповноваженого на розгляд і вирішення справи (пп. 6, 12 ч. 1 ст. 257 ЦПК України); 4) підстави, які свідчать про невиконання одним із учасників справи, покладеного на нього цивільно-процесуального обов’язку (п. 9, 10 ч. 1 ст. 257 ЦПК України). Аргументовано позицію про те, що підстава закриття провадження у справі, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, охоплює такі обставини: 1) справа не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства; 2) заявлено вимогу, яку суди взагалі не можуть розглядати, оскільки вона не має правового характеру, а отже є «байдужою для права»; 3) відсутність цивільної процесуальної правоздатності у позивача або відповідача; 4) відсутність у позивача процесуальної заінтересованості в цивільному процесі; 5) звернення до суду органів та осіб, які передбачені ст. 56 ЦПК України, на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, у випадках, коли законом їм такого права не надано. Обґрунтовано положення про те, що закриття провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору (п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) можливе лише у тому випадку, коли на момент відкриття провадження у справі предмет спору існував, однак у процесі розгляду справи внаслідок дії чи настання обставин, якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання, припинив своє існування. Зазначено, що відсутність у провадженні цього чи іншого суду тотожної справи слід віднести до умов реалізацій права на звернення до суду за судовим захистом, оскільки така обставина сигналізує про дотримання особою належного порядку звернення до суду, а наявність у провадженні цього чи іншого суду тотожної справи як обставини, що свідчить про порушення таких умов, може бути в майбутньому усунута, що надаватиме право особі на повторне звернення до суду за судовим захистом. З метою недопущення можливості ухвалення двох рішень за одним і тим же позовом, запропоновано серед умов реалізацій права на звернення до суду за судовим захистом закріпити таку обставину як відсутність у провадженні третейського суду тотожної справи, що дозволить, у разі недотримання її позивачем, застосувати інститут залишення позовної заяви без розгляду. У зв’язку з чим запропоновано п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України викласти у такій редакції: «у провадженні цього чи іншого суду або ж у третейському суді є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав». Виходячи зі стадійності цивільного процесу, логічності та послідовності вчинення процесуальних дій, їх відповідності меті та завданню конкретній стадії процесу, а також, ураховуючи розумне співвідношення інститутів залишення заяви без руху та залишення заяви без розгляду, встановлено, що у п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України може йтися лише про ті недоліки заяви, які, хоча і виникли до відкриття провадження у справі, але про які не було відомо суду під час постановлення ухвали про відкриття провадження у справі. Визначено, що до обставин, які охоплюються підставо, передбаченою п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, окрім вищезазначеної обставини, також належить: 1) несплата позивачем (заявником) у встановлений судом строк суми судового збору, сплата якого судом була відстрочена або розстрочена; 2) несплата судового збору в повному розмірі або його частини, що виник у результаті збільшення позивачем розміру позовних вимог; 3) несплата судового збору в повному розмірі або його частини у разі змінення позивачем позовних вимог, який був звільнений від слати судового збору, на інші, які згідно з чинними приписами законодавства не належать до такої пільгової категорії; 4) несплата судового збору в повному розмірі або його частини особою, в чиїх інтересах до суду звернулись орган чи особа, які передбачені ст. 56 ЦПК України, що вимагає продовження розгляду справи після відмови таких суб’єктів від позову. Встановлено, що залишення заяви без розгляду з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, застосовується за сукупності таких умов: 1) неподання доказів саме позивачем; 2) неподання тих доказів, що витребувані судом та є необхідними для вирішення; 3) неподання зазначених доказів без поважних причин, що слід розуміти як: їх незазначення, їх непідтвердження або ж їх невизнання такими судом. Аргументовано позицію, що у випадку неподанням позивачем без поважних причин доказів, що витребувані судом, більш закономірним і виваженим буде спочатку спробувати тимчасово вилучити в нього ці докази, і лише у разі, коли зробити цього не вдалося, залишити його позовну заяву без розгляду. Таке вирішення цієї ситуації більше відповідатиме логіці розвитку цивільного процесу та забезпечуватиме дійсну реалізацію права позивача на здійснення судочинства. Тому застосування п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України слід пов’язувати саме з невиконанням позивачем ухвали про тимчасове вилучення у нього доказів для їх дослідження судом. The dissertation deals with a comprehensive study of the institution of completion of proceedings without a court decision in civil procedure, analysis of judicial errors and their causes, identification and elimination of collisions and gaps in the legal regulation of this civil procedural institution, improvement of the current civil procedural legislation of Ukraine and increasing the effectiveness of its application. Cessation of proceedings is proposed and determined as the completion of the civil proceedings without a court decision in connection with the grounds established in the law, the list of which is exhaustive and not subject to extended interpretation. The legal grounds indicate that the person is not entitled to appeal to the court or the voluntary settlement of a legal claim by the participants in the case after the opening of the proceedings or the impossibility of continuing the case due to circumstances beyond the control of the participants in the civil case or the court, the consequence of which is the loss of the possibility of re-applying to the court with the same claim, i.e. a claim between the same parties, about the same subject matter and for the same reasons. It is argued that the dismissal of a claim should be interpreted as the completion of civil proceedings without a court decision in connection with the grounds established in the law, the list of which is exhaustive and not subject to extended interpretation. The legal grounds testify to the circumstances that prevent proceedings but may be eliminated in the future. In this connection, the possibility of re-applying to the court with an identical claim, a claim between the same parties, about the same subject matter and for the same reasons, is not excluded. It is analyzed and established that considering the multifaceted circumstances constituting the grounds for cessation of the civil proceedings and dismissal of a claim, the institution of completion of civil proceedings without a court decision has a multiple legal nature and can be interpreted as 1) a measure of procedural and legal coercion; 2) complications in the process of judicial review of a civil case; 3) an effort to prevent the abuse of procedural rights; 4) a means of correcting committed judicial errors; 5) a tool of self-control of the court on its procedural actions; 6) the result of regulatory activities of the parties; 7) a means of protecting the defendant's interests from a lawsuit. However, despite such diversity in the interpretation of the essence of the institution of completing civil proceedings without a court decision, all its manifestations are characterized by organic unity and interdependence. After all, in defending against the stated claims, the defendant will necessarily point to the violations committed by the plaintiff during the appeal to the court and, therefore, as a result, to the errors made by the court. On the other hand, by correcting the errors made during the opening of the proceedings, the court will thereby protect the interests of the defendant (interested person) from the need to participate in the process that arose without grounds. In the case of applying sanctions against the plaintiff (applicant) in the form of cessation of the proceedings or dismissal of a claim, the court will protect the interests of the defendant (interested person) (because it was the fault of the unscrupulous plaintiff that a groundless legal process was started, in which the defendant was involved). The court will eliminate errors admitted at the stage of opening the civil proceedings (it was clear because the plaintiff did not report all the facts at the stage of opening the civil proceedings that the court allowed the unlawful opening of the civil proceedings). The proposition that the procedural and legal nature of the institution of completing civil proceedings without a court decision excludes the possibility of ending the consideration of a civil case simultaneously on several grounds is substantiated. Therefore, if there are several reasons for ending the case without a decision, the court should prioritize applying that reason, which will eliminate the mistakes made by it during the decision on the opening of civil proceedings because the presence of at least one of the circumstances that are the basis for the end of the case without a decision on the merits is the basis for the termination of all civil procedural legal relations in the case and makes their further development impossible. Thus, the application by the court of at least one of the grounds for ending the proceedings without a decision excludes the possibility of applying all others. If such reasons belong to their various forms, then they are dismissed. It is proposed to divide all grounds for cessation of the civil proceedings according to their functional orientation into: 1) grounds that testify to the illegality of the opening of the civil proceedings in connection with the violation of the procedure for exercising the right to appeal to the court by the plaintiff (applicant), or more precisely, in connection with the absence of prerequisites for the implementation of this right (clauses 1, 3, 6, part 1 of Article 255 of the Civil Procedure Code of Ukraine); 2) reasons that indicate the inexpediency of continuing the case in connection with the voluntary settlement of the legal claim by the participants of the case after the opening of the civil proceedings (clauses 2, 4, 5, part 1 of Article 255 of the Civil Procedure Code of Ukraine); 3) grounds that indicate the impossibility of continuing the case due to circumstances beyond the control of the participants in the civil case or the court (clause 7, part 1 of Article 255 of the Civil Procedure Code of Ukraine). It is appropriate to divide the reasons for dismissing a claim according to such a criterion as the practical orientation of the circumstance, which constitutes the basis for applying this institute. In addition, accordingly, all grounds provided for in Article 257 of the Civil Procedure Code of Ukraine should be divided into: 1) grounds that testify to the illegality of the civil proceedings in connection with the violation of the conditions for exercising the right to appeal to the court by the plaintiff (applicant) (clauses 1, 2, 4, 8, 11, part 1 of Article 257 of the Civil Procedure Code of Ukraine); 2) reasons that indicate the inexpediency of continuing the case in connection with the will of one of the participants to end the civil proceedings (clauses 3, 5, 7, part 1 of Article 257 of the Civil Procedure Code of Ukraine); 3) grounds that indicate the impossibility of continuing the case in connection with the will of the parties or one of them to change the body authorized to consider and resolve the claim (clauses 6, 12, part 1 of Article 257 of the Civil Procedure Code of Ukraine); 4) grounds that testify to the failure of one of the parties to the case to fulfill the civil procedural duty assigned to him (clauses 9, 10, part 1 of Article 257 of the Civil Procedure Code of Ukraine). The position that the reason for cessation of the civil proceedings is provided for in clause 1, part 1 of Article 255 of the Civil Procedure Code of Ukraine covers the following circumstances: 1) the case is not subject to consideration according to the rules of civil procedure; 2) the courts cannot consider a claim at all because it does not have a legal character, and therefore is "indifferent to the law"; 3) the lack of civil procedural capacity of the plaintiff or defendant; 4) the plaintiff's lack of procedural interest in the civil procedure; 5) appeal to the court by bodies and persons, provided for in Article 56 of the Civil Procedure Code of Ukraine, to protect the rights, freedoms and interests of other persons, in cases where the law does not grant them such a right. The provision that the cessation of the civil proceedings due to the absence of the subject matter of the dispute (clause 2, part 1 of Article 255 of the Civil Procedure Code of Ukraine) is justified only in the case when the subject matter of the dispute existed at the time of the opening of the civil proceedings, but in the process of consideration of the case as a result of an action or the occurrence of circumstances, if there are no unresolved issues between the parties in this regard or the parties themselves have settled the disputed issues, it has ceased to exist. It is noted that the absence of an identical case in the proceedings of this or another court should be attributed to the conditions for the exercise of the right to appeal to the court for judicial protection since such a circumstance signals that a person observes the proper procedure for applying to the court, and the presence of an identical case in the proceedings of this or another court as circumstances indicating a violation of such conditions may be eliminated in the future, which will give the person the right to appeal to the court for legal protection again. It is proposed to establish such a circumstance as the absence of the same case in the arbitration court proceedings among the conditions for implementing the right to appeal to the court for judicial protection to prevent the possibility of making two decisions on the same claim. It will allow, in case of non-compliance by the plaintiff, to apply the institution of dismissal of the claim. In connection with this, clause 4, part 1 of Article 257 of the Civil Procedure Code of Ukraine should be worded as follows: "In the proceedings of this or that court or an arbitration court, there is a case of dispute between the same parties, about the same subject matter and on the same grounds." Based on the stages of the civil procedure, the logic and sequence of procedural actions, their compliance with the purpose and task of a specific stage of the procedure, as well as taking into account the reasonable ratio of the institutions of leaving the claim without progress and leaving the claim without consideration, it is established that in clause 8, part 1 of Article 257 of the Civil Procedure Code of Ukraine can refer only to those shortcomings of the statement, which, although they arose before the opening of the civil proceedings, were not known to the court at the time of the decision on the opening of the civil proceedings. It is determined that the circumstances covered by the grounds provided for in clause 8, part 1 of Article 257 of the Civil Procedure Code of Ukraine, in addition to the circumstance mentioned above, also apply: 1) non-payment of the court fee by the plaintiff (applicant) within the term set by the court, the payment of which was postponed or deferred by the court; 2) non-payment of the court fee in whole or part of it occurred as a result of the plaintiff increasing the size of the claims; 3) non-payment of the court fee in whole or part of it if the claimant, who was exempted from paying the court fee, changes the claims to others that do not belong to such a preferential category according to the current provisions of the law; 4) non-payment of the court fee in whole or part of it by a person in whose interests the body or person referred to in Article 56 of the Civil Procedure Code of Ukraine, which requires the continuation of the case after such subjects have refused to file a claim. It is established that the dismissal of the claim on the grounds provided for in clause 9, part 1 of Article 257 of the Civil Procedure Code of Ukraine, is applied under the following conditions: 1) failure to provide evidence by the plaintiff; 2) failure to submit the evidence required by the court and necessary for the decision; 3) non-presentation of the specified evidence without valid reasons, which should be understood as not indicating them, not confirming them, or not recognizing them as such by the court. The position is proved that in the case of the plaintiff's failure to provide the evidence required by the court without valid reasons, it would be more logical and balanced first to withdraw this evidence from him temporarily, and only if it was not possible, to leave his statement of claim without consideration. Such a solution to this situation will align with the logic of developing the civil procedure. It will ensure the effective implementation of the plaintiff's right to civil proceedings. Therefore, the application of clause 9, part 1 of Article 257 of the Civil Procedure Code of Ukraine should be connected precisely with the plaintiff's failure to comply with the decision on the temporary seizure of evidence from him for its examination by the court.