Полярність та конвергенція об’єктивності та суб’єктивності у кримінальному провадженні

Abstract

У науковій доктрині прийнято вважати, що об’єктивність передбачає таке знання, яке відповідає істині, дійсності. У рамках кримінального провадження це положення означає, що здобуте суб’єктом процесуальної діяльності знання відповідає фактичним обставинам події, яка трапилась. Та попри домінування впродовж достатньо тривалого часу визнання значущості засади об’єктивності у кримінальному провадженні, сьогодні дедалі частіше лунають голоси, які заперечують факт існування об’єктивної істини, а разом з цим й можливість досягнення об’єктивності, адже будь-яка діяльність суб’єкта обтяжена його суб’єктивізмом. Стаття презентує виклад міркувань щодо парадоксу полярності та конвергенції об’єктивності та суб’єктивності у контексті кримінального провадження. У першій частині дослідження аналізуються різні підходи до визначення кореляції у дихотомії «об’єктивність – суб’єктивність» у кримінальному провадженні; розглядається аргументація опонентів; стверджується, що онтологічна полярність об’єктивності та суб’єктивності очевидна, але разом з тим ці два компоненти конвергують у різних напрямках процесуальної діяльності (когнітивної, інтерпретаційної, оцінно-мотиваційної, комунікаційної, рефлексивної). У другій частині презентується проблематика бінарної (суб’єктивно-об’єктивної) сутності внутрішнього переконання. Теоретичні гіпотези підтверджують низкою експериментальних досліджень. У висновках наголошено, що ми можемо наближатися до об’єктивності та приборкувати суб’єктивізм шляхом впровадження наступних механізмів: 1) механізм звуження діапазону процедур, які потребують втручання суб’єкта; 2) механізм інституційної незалежності та чіткого визначення меж дискреції; 3) механізм впровадження системи «ваг і стримувань»; 4) механізм впровадження імперативу обґрунтованості та вмотивованості процесуальних рішень; 5) механізм верифікації отриманого результату; 6) механізм рефлексійної компетентності; 7) механізм підвищення правової культури та правосвідомості; 8) механізм юридичної відповідальності за вихід за межі дискреції. In scientific doctrine, it is generally accepted that objectivity presupposes knowledge that corresponds to truth, reality. Within the framework of criminal proceedings, this provision means that the knowledge acquired by the subject of procedural activity corresponds to the actual circumstances of the criminal event that occurred. This understanding of the importance of the principle of objectivity in criminal proceedings dominated for a long time. However, today, more and more voices are heard denying the fact of the existence of objective truth, as well as the possibility of achieving objectivity, because any activity of the subject is burdened by his subjectivism. The article presents a statement of opinions regarding the paradox of polarity and the convergence of objectivity and subjectivity in the context of criminal proceedings. The first part of this paper analyzes various approaches to the correlation of components in the dichotomy “objectivity - subjectivity” in criminal proceedings. The arguments of the opponents are considered. It is claimed that the ontological polarity of objectivity and subjectivity is obvious, but at the same time, these two components converge in different directions of procedural activity (cognitive, interpretive, evaluative and motivational, communicative, reflective). The second part presents the problem of the binary (subjective-objective) essence of inner conviction. A number of experimental studies confirms theoretical hypotheses. The conclusions emphasize that we can approach objectivity and reduce subjectivism by implementing the following mechanisms: 1) mechanism for narrowing the range of procedures that require the subject’s intervention; 2) mechanism of institutional independence and clear definition of the limits of discretion; 3) mechanism of implementation of the “balances and restraints” system; 4) mechanism for implementing the imperative of reasonableness and justification of procedural decisions; 5) mechanism of verification of the obtained result; 6) mechanism of reflective competence; 7) mechanism for increasing legal culture and legal awareness; 8) mechanism of legal responsibility for going beyond the limits of discretion.