«Зберегти смарагдові сади». Арттерапія у роботі з екзистенційною кризою у дітей

Abstract

Розглянуто травму втрати і її наслідки, впливи на дітей під час війни. Зокрема, зазначено про травму як про будь-який досвід або повторний досвід, коли дитина відчуває страх, безсилля та пригнічення, настільки, що це кидає виклик можливостям зуміти, оволодіти, справитися. Про відбиток на нервову систему дитини, емоції, тіло, поведінка, навчання та стосунки свідченням є поява екзистенційних питань та переживання внутрішньої порожнечі. Досліджено особливості переживання втрати одного з батьків на війні, втрата дому (діти, які були змушені покинути дім через обстріли й окупацію) та втрати звичного, мирного способу життя. Простежено низку травмівних переживань, спільні та відмінні риси яких впливають на колективний досвід переживання війни. Деякі з них довготривалі – втрати почуття прихильності та безпеки, де дитина була налякана, безсила та приголомшена протягом тривалого періоду часу. Наведено ознаки екзистенційної кризи в дітей та приклади риторичних питань, що стосуються сенсу життя, причин та нерозуміння страждань, які бачать, відчувають діти і почуваються безсилими щось бува змінити. Для вироблення психологічної пружності і складання програми арттерапевтичних занять у попередженні та роботі із екзситенційною кризою було використано Інтегративну модель BASIC Ph, розроблену психологом Мулі Лахадом і його школою. Простежено відмінності та подібність у симптоматиці ПТСР та наслідків моральної шкоди, у тому числі і екзистенційної кризи. Запропоновано ряд арттерапевтичних технік – таких як експресивна акварель, малюнок безпечного місця, робота із МАК «Емоції» над вирішенням ряду проблем, що стосуються дезадаптації та втрати сенсу. Серед акцентів дослідження – моральна шкода від війни, втрати і процеси дезадаптації у дітей, поведінкові, емоційні та когнітивні прояви кризи сенсів. Короткий аналіз використаних методів та методик, що були застосовані для групи дітей, які перебували на реабілітації в складі 29 осіб, де поєднувалася фізіологічна активність та ряд психологічних заходів (індивідуальна та групова робота методами арттерапії). Серед виявлених ознак екзистенційної кризи – знецінення себе і своїх досягнень (здається, що нічого не має сенсу); вразливість (тригери на жарти, критику та зауваження, замкнутість); емоційні гойдалки (сум і радість змінні); компенсація емоцій їжею, шопінгом, абстрагування від проблем і труднощів; зміна активностей, втрата інтересу до всього, що було пов’язано з довоєнним часом; ностальгія та повернення в минулий час (магічне мислення «якби можна було потрапити в минуле…»); апатія, енергія та бажання щось змінювати якщо є, то ненадовго вистачає; фізичні вправи обтяжують. Одним із найважливіших завдань у роботі з такою категорією дітей було встановлення довіри, налагодження комунікації через створення безпечного простору – групи з дотриманням встановлених правил та норм, де ділення непростим досвідом ставало би можливим і не мало оцінки з боку однолітків. Такий простір було сформовано і завдяки психоедукації, яка проводилася напередодні групових занять та була спрямована на роз’яснення завдань, і мотивації до взаємодії через засоби мистецтва. The article addresses the issue of the trauma of loss and its consequences and impact on children during war. In particular, it considers a trauma as any experience or re-experience when a child feels fear, powerlessness and oppression to the extent that it challenges his or her capacities to be able (abilities), to master and cope. It looks into the imprints on the child’s nervous system, emotions, body, behavior, learning and relationships as evidenced by the manifestation of existential questions and the experience of inner emptiness. The article presents the research into the peculiarities of the experience of the loss of one of the parents in the war, of the loss of one’s home (as to the children who had been forced to leave their homes due to shellings and the Russian occupation) and the loss of the usual, peaceful way of life. A number of traumatic experiences have been traced, the common and distinctive features of which influence the collective experience of living during the war. Some of these experiences are of longterm, i.a. the loss of the feeling of affection and security, when the child had been frightened, felt powerless and overwhelmed for a long period of time. The article elaborates on the signs of the children’s existential crisis and examples of rhetorical questions related to the meaning of life, causes and misunderstandings of the suffering that children witness and feel, experiencing their powerless to change. The BASIC Ph integrative model, elaborated by psychologist Mooli Lahad and his school, was used to develop psychological resilience and a program of art therapy classes to prevent and deal with existential crisis. The article also presents the differences and similarities in PTSD symptoms and the consequences of moral trauma, including existential crisis. It suggests a number of art therapy techniques, such as expressive watercolors, a drawing of a safe place, working with the OH Cards to solve a number of issues related to maladaptation and the loss of meaning. One of the key aspects of the research presented in the article are moral damage caused by the war, the loss and children’s maladaptation processes, behavioral, emotional and cognitive manifestations of the crisis of meaning. A brief analysis is presented about the methods and techniques applied to a group of 29 children in rehabilitation, where physiological activity combined with a number of psychological measures (individual and group work using art therapy methods). The research identifes signs of the existential crisis, such as devaluation of oneself and one’s achievements (it seems that nothing makes sense); vulnerability (triggering jokes, criticism and remarks, isolation); emotional swings (sadness and joy variable); compensation of emotions with food, shopping, escapism from problems and difculties; the change in activities, the loss of interest in everything that was associated with the pre-war period; nostalgia and returning to the past (wishful thinking “if I could go back in time…”); apathy, energy and desire to change something, if that is the case it is shortlived; physical exercises feel as burden. One of the most important tasks in working with this category of children during this study was establishing trust and communication through the creation of a safe space: a group which would comply with established rules and norms, where sharing difcult experiences would become possible and would not be judgmental on the side of the peers. Such the space was also formed due to psychoeducation conducted on the eve of group classes, aimed at clarifying tasks and motivation for interaction through the means of art.