Самоставлення як особистісна властивість у міжособистісному та професійно-педагогічному спілкуванні науково-педагогічного працівника закладів вищої освіти

Abstract

У статті розглядається проблема впливу самоставлення науково-педагогічного працівника закладу вищої освіти на міжособистісне та педагогічне спілкування. Підкреслюється емоційно-оцінна природа цього феномена та складність явища самоставлення. Низька самооцінка викладача, невпевненість у собі не дозволяє йому змінити формальний стиль взаємин зі здобувачами на неформальний, адже це створює загрозу для його Я-концепції, вимагає від нього інтелектуального та емоційного напруження, робить помітними моменти його особистісної неадекватності та незахищеності. Характеризується дефініція самоставлення та розкривається через праці зарубіжних вчених. Водночас аналізується ряд наукових праць українських вчених, у яких наводяться емпіричні дані, які резонують зі світовими теоретико-методологічними даними. Вважається, що у структурі самооцінки необхідно виділяти два компоненти – когнітивний і емоційний. Виокремлений третій компонент – поведінковий, є похідним від перших двох. Самоставлення – це емоційний компонент самооцінки. У процесі детермінуючого впливу самоставлення науково-педагогічного працівника на його взаємодію зі студентами відводиться значна роль механізму проекції та іншим захисним стратегіям. Ці висновки справедливі як у міжособистісному, так і у професійному педагогічному спілкуванні. Визначальним чинником спілкування є особистісне самоставлення, яке виступає у взаємозв’язку з ціннісно-смисловими детермінантами, складаючи разом в сукупності суб’єктивно ціннісно-смислову взаємодію науково-педагогічного працівника. The article examines the problem of the influence of self-attribution of a scientific and pedagogical employee of a higher education institution on interpersonal and pedagogical communication. The emotional and evaluative nature of this phenomenon and the complexity of the phenomenon of self-attribution are emphasized. The teacher's low self-esteem, self-doubt does not allow him to change the formal style of relations with students to an informal one, because this creates a threat to his self-concept, requires intellectual and emotional stress from him, and makes moments of his personal inadequacy and insecurity visible. The definition of self-determination is characterized and revealed through the works of foreign scientists. At the same time, a number of scientific works of Ukrainian scientists are analyzed, which provide empirical data that resonate with world theoretical and methodological data. It is believed that in the structure of self-esteem it is necessary to distinguish two components - cognitive and emotional. The third component, which is behavioral, is a derivative of the first two. Self-esteem is an emotional component of self-esteem. In the process of determining the influence of the self-attitude of a scientific and pedagogical worker on his interaction with students, a significant role is assigned to the mechanism of projection and other protective strategies. These conclusions are valid both in interpersonal and in professional pedagogical communication. The defining factor of communication is personal self-attitude, which acts in relation to the value-semantic determinants, making up together the subjective value-semantic interaction of a scientific and pedagogical worker.