Банк як суб’єкт виконавчого провадження

Abstract

Звернення стягнення на грошові кошти боржника у безготівковій формі є одним із найбільш ефективних заходів примусового виконання рішень юрисдикційних органів одразу з кількох причин. По-перше, більша частина усіх грошових активів існують саме в безготівковій формі. Подруге, звернення стягнення на такі активи не потребує значних часових ресурсів виконавця, порівняно зі зверненням стягнення на готівкові кошти. По-третє, цифровізація виконавчого провадження дозволяє виконавцям виявляти, арештовувати та звертати стягнення на безготівкові кошти боржника в режимі он лайн. Водночас, поширення такого способу примусового виконання породжує виникнення багатьох інших проблем, таких як неможливість забезпечити боржнику право на недоторканий мінімум коштів, необхідний для виживання, неможливість виокремити рахунки зі спеціальним статусом, необхідність «в ручному режимі» знімати арешт з рахунка, на який боржник отримує заробітну плату при наданні боржником виконавцеві виписки по рахунку, яка підтверджує зарахування на рахунок винятково коштів заробітної плати тощо. Повсюдність застосування такого заходу примусового виконання рішень зумовлює необхідність нагального вирішення цих проблем, оскільки чіткий механізм застосування такого заходу забезпечить його ефективність і подальший розвиток. У статті автор наводить норми, що регулюють порядок накладання арешту на кошти боржника і проблеми, з якими стикаються органи державної виконавчої служби та приватні виконавці при застосуванні такого заходу примусового виконання як звернення стягнення на кошти боржника у безготівковій формі, що містяться на його рахунку у банках та інших фінансових установах. Наведено приклад тимчасового вирішення проблем, який держава застосувала на час воєнного стану в Україні та запропоновано поширити цей досвід в цілому без умови оголошення воєнного стану. Автором досліджено аргументи на користь застосування принципу «мінімальної захищеної суми», досліджено практику Верховного Суду України та запропоновано внести зміни до нормативно-правових актів Національного банку України з метою врегулювання проблем, пов’язаних із можливістю накладення арешту на кошти, на які за законом заборонено звертати стягнення. The imposition of arrest on the debtor's monetary funds in non-cash form is one of the most effective measures of enforcing decisions by jurisdictional authorities for several reasons. Firstly, the majority of financial assets exist in non-cash form. Secondly, the attachment of such assets does not require significant time resources from enforcement officer compared to attaching cash funds. Thirdly, the digitalization of enforcement proceedings enables enforcement officers to identify, freeze, and apply attachment to the debtor's non-cash funds online. However, the widespread adoption of this method of enforcement gives rise to many other problems, including the inability to secure the debtor's right to an inviolable minimum of funds necessary for subsistence, the inability to distinguish accounts with special status, and the necessity for a manual process to lift the attachment from an account where the debtor receives wages, requiring the debtor to provide the enforcement officer with bank statements confirming the allocation of exclusively salary funds. The ubiquity of implementing this enforcement measure necessitates the urgent resolution of these issues, as a well-defined mechanism for its application will ensure its effectiveness and further development. In the article, the author cites regulations governing the procedure of attaching the debtor's funds and the challenges faced by state enforcement authorities and private enforcement officers when implementing the enforcement measure of attaching the debtor's non-cash funds held in banks and other financial institutions. An example of a temporary solution adopted by the state during a state of war in Ukraine is presented, with a proposal to extend this experience beyond the condition of declaring a state of war. The author examines arguments in favor of applying the principle of "minimal protected amount", analyzes the practice of the Supreme Court of Ukraine, and suggests amendments to the regulatory acts of the National Bank of Ukraine to regulate issues related to the possibility of attaching funds to which enforcement is prohibited by law..