Провокація злочину в практиці Верховного Суду в справах white-collar crime

Abstract

У статті проаналізована судова практика та систематизовані підходи Верховного Суду в рішеннях по справах про «білокомірцеві злочини» із заявою про провокацію, що дає орієнтири сторонам кримінального провадження й суду в питаннях оцінки наявності чи відсутності провокації. Верховний Суд у своїй ранній практиці успішно перейняв основні положення практики ЄСПЛ з питань провокації злочину, а у подальшому адаптував її до українських реалій. З практики ЄСПЛ запозичено як саме поняття, провокації, наведене, наприклад у п. 55 справи «Ramanauskas v. Lithuania», так і головне питання, на яке має надати відповідь суд, оцінюючи доводи сторони захисту про провокацію: «Чи був би взагалі вчинений злочин, якби не втручання правоохоронців?». Судом касаційної інстанції сформовано свого роду систему обов’язків у процесі кримінального судочинства, в питаннях провокації, що включає обов’язки суду та сторони обвинувачення, наслідки установлення судом провокації. У статті зроблено спроби визначення предмету та стандарту доказування провокації. Щодо предмету доказування провокації проаналізовані аспекти наявності об’єктивної підозри, що обвинувачений був причетний до злочинної діяльності або схильним до її вчинення, моменту залучення особи до конфіденційного співробітництва та обставин подання заяви про злочин, ініціатива в призначенні першої та подальших зустрічей (контактів). Розкрито підходи в судовій практиці до оцінки дій правоохоронців та конфідентів на предмет проведення розслідування у пасивний спосіб, зокрема, щодо залежності особи, залученої до конфіденційного співробітництва від правоохоронців та інших прихованих мотивів, активності в спілкуванні. Як убачається із наведених прикладів судових рішень та їх аналізу, практика ЄСПЛ у частині провокації злочину значною мірою вплинула на формування вітчизняної судової практики. Разом із тим, спираючись на європейський досвід, ВС вдалось сформувати своє бачення питання провокації злочину, що ураховує особливості як національної правової системи так і реалії країни на сучасному етапі її розвитку. Разом з тим, цілком очевидним є та обставина, що КПК гостро потребує доповнень у частині положень про провокацію злочину, її встановлення судом та результатів такого встановлення. The case-law and approaches of the Supreme Court in decisions on cases of “white-collar crimes” with a statement of incitement are considered in the article. This provides guidelines for the parties to the criminal proceedings and the court in assessing the presence or absence of incitement. In its early practice, the Supreme Court successfully adopted the main provisions of the practice of the ECHR on incitement to a crime. In the future, they were adapted to Ukrainian realities. The very concept of incitement, given, for example, in paragraph 55 of the case “Ramanauskas v. Lithuania” is taken from the ECHR case-law. The main question that the court must answer when assessing the defense’s arguments about incitement is: “Would the offence have been committed without the authorities’ intervention?” also borrowed from the practice of the ECHR. The Supreme Court formed a system of duties in criminal proceedings, in matters of incitement. It includes the duties of the court and the prosecution, the consequences of detection incitement by the court. Attempts to defne the subject and standard of proof of incitement are made in the article. Aspects of the presence of an objective suspicion that the defendant was involved in criminal activity or inclined to commit the crime, the moment of involvement of a person in confdential cooperation and the circumstances of submitting a claim about a crime, the initiative in the appointment of the frst and subsequent meetings (contacts) are analyzed in the article. Approaches in case-law to the assessment of the actions of law enforcement ofcers and confdants on the subject of an investigation in a passive manner are considered. Among them, the question of the dependence of the person involved in confdential cooperation on law enforcement ofcers and other hidden motives, activity in communication. Examples of court decisions are given and their analysis is carried out. The practice of the ECHR in the area of incitement to a crime had a signifcant impact on the formation of national case-law. Based on the European experience, the Supreme Court formed its vision of the issue of incitement to a crime. It takes into account the peculiarities of both the national legal system and the modern realities of Ukraine. At the same time, it is obvious that the Criminal Procedural Code of Ukraine urgently needs additions to the provisions on incitement to a crime, its detection by the court and the results of such detection.