Методологія розгляду заяви про провокацію в практиці ЄСПЛ

Abstract

Стаття присвячена висвітленню одної із найактуальніших тем у сучасній правозастосовній практиці в кримінальних провадженнях, питанню провокації злочинів правоохоронними органами, а саме такому його аспекту як вимоги до обґрунтованості заяви про провокацію. Оскільки питання наслідків установлення провокації під час судового розгляду залишаються майже не урегульованими Кримінальним процесуальним кодексом України, то у якості підвалин регулювання застосовано практику Європейського суду з прав людини. Дослідження побудоване за принципом послідовного хронологічного аналізу рішень Європейського суду з прав людини в аспекті його вимог до заяви про провокацію злочину від 2008 року, зокрема рішення у справі «Ramanauskas v. Lithuania», № 74420/01 від 05.02.2008 року, до найсучасніших рішень 2021 року, зокрема «Yakhymovych v. Ukraine», 23476/15 від 16.12.2021 року. У ході дослідження висвітлено питання вимог Європейського суду з прав людини до заяви про провокацію злочину, установлено тенденцію до зміни підходу суду у зазначеному питанні. Зокрема констатовано, що на початкових етапах розгляду судом справ із елементом провокації (1998–2008 роки), суд не висував будь яких вимог щодо обґрунтованості заяв про провокацію, зроблених заявником. Натомість, із 2017 року відбулось переосмислення судом зазначеного підходу і як наслідок, зміни в практиці, що фактично установили певні вимоги до заяви про провокацію, зокрема щодо її аргументованості та відповідності певним критеріям, які би дозволяли суду із очевидністю стверджувати, що та чи інша заява має розглядатись як така, що підпадає під категорію справ про провокацію. Також у статті досліджено питання так званої методології застосування сутнісного (матеріального) та процесуального тестів на провокацію Європейського суду з прав людини, на які посилаються та використовують національні судові органи України. Зроблено певні висновки щодо стадійності розгляду Європейським судом з прав людини заяви про провокацію та доцільності запровадження певної методології із розгляду заяви обвинуваченого про провокацію на рівні національних судових інституцій: першої, апеляційної та касаційної інстанції. The article focuses on one of the most topical issues in modern law enforcement practice in criminal proceedings, the issue of law enforcement agencies entrapment to a crime, namely, its aspect of the requirements for substantiation of a complaint about entrapment. Since the issues of the consequences of establishing of incitement during court proceedings remain almost unregulated by the Criminal Procedure Code of Ukraine, the author uses the case law of the European Court of Human Rights as the basis for regulation. The study is based on the principle of a consistent chronological analysis of the judgments of the European Court of Human Rights in terms of its requirements for a statement of incitement to commit the offences from 2008, in particular, the judgment in the case of Ramanauskas v. Lithuania, № 74420/01 of 05.02.2008, to the most recent judgments of 2021, in particular, Yakhymovych v. Ukraine, 23476/15 of 16.12.2021. The study highlights the requirements of the European Court of Human Rights to a complaint of incitement to commit an offence, and establishes a tendency to change the court's approach to this issue. In particular, it is stated that at the initial stages of the court's consideration of cases with an element of incitement (1998–2008), the court did not impose any requirements regarding the validity of the incitement allegations made by the applicant. Instead, since 2017, the court has rethought this approach and, as a result, changed its practice, which in fact established certain requirements for a incitement statement, in particular, its reasoning and compliance with certain criteria that would allow the court to clearly state that a particular statement should be considered as falling within the category of entrapment cases. The article also examines the issue of the so-called methodology of application of the substantive (material) and procedural tests for incitement detection of the European Court of Human Rights, which are referred to and used by the national judicial authorities of Ukraine. The author draws certain conclusions regarding the stages of consideration by the European Court of Human Rights of an complaint of incitement and the expediency of introducing a certain methodology for considering an accused's complaint of incitement at the national judicial institutions levels: frst instance, appeal and cassation.