Концептуальна модель балансу в кримінальному провадженні: інституційний, правозастосовний, особистісний рівні: дисертація

Abstract

Дисертація є першою в Україні кваліфікаційною науковою працею, в якій запропоновано нове вирішення теоретико-прикладної проблеми, що має загальнонаціональне значення і полягає у формуванні концептуальної моделі балансу в кримінальному провадженні. Доведено, що ідея балансу в праві має генетичні зв’язки з ідеями справедливості, гармонії суспільного життя, недопущення свавілля, та кодується у підходах домінантних правових доктрин у різні історичні періоди аж до середини ХХ ст., коли цей напрям став трендом американської та європейської юриспруденції, набув більш конкретизованого змісту і зводився до дискурсу про цінності та інтереси сторін, які постали перед обличчям суду. Розкрито природу балансу як засади функціонування кримінального провадження, як процесу знаходження рівноваги, узгодженості, пропорційності і як правового явища, якому властиві системотворчий потенціал, білатеральність, динамічність, і який має відповідати усталеним уявленням про справедливість у демократичному суспільстві. Розроблено концептуальну модель забезпечення балансу в кримінальному провадженні, яка охоплює (1) інституційний, (2) правозастосовний, (3) особистісний рівні. Інституційний рівень балансу передбачає узгодження повноважень, функцій, предмета відання органів, уповноважених здійснювати кримінальне провадження, а також баланс у дихотоміях: «завдання ‒ ресурси», «мета ‒ засоби», «національне ‒ наднаціональне». Правозастосовний рівень балансу передбачає субрівні: баланс приватних і публічних цінностей та інтересів, баланс процесуальних можливостей, баланс правових позицій, баланс науки і практики, баланс змісту і форми. На особистісному рівні актуалізується баланс об’єктивності та суб’єктивності, освіти та практики, моралі та права. Такий системний підхід став основою для диференціації розділів та підрозділів дисертаційної роботи. Наголошено, що баланс у кримінальному провадженні слід розглядати як індикативну ознаку розвитку демократичних інституцій та втілення ідеї верховенства права у державі, а запропонована системна візія формує засадничі підвалини для стратегічного планування розвитку профільних структур; діагностики ризиків порушення рівноваги та кризових ситуацій, усунення чинників, які мають потенційний руйнівний вплив на систему кримінального провадження, втрату довіри суспільства до державних інституцій; адаптації органів досудового розслідування, прокуратури та суду до нових викликів та умов функціонування; генерування та впровадження інноваційних проєктів у досудове розслідування та судове провадження. Розкрито сутність поняття інституціоналізації у кримінальному провадженні та інституційного балансу; запропоновано диференціювати вертикальний та горизонтальний виміри інституційного балансу; визначено елементи інституційного середовища кримінального провадження; розроблено індикативну систему недоліків, які впливають на функціонування інституційної інфраструктури кримінального провадження, що створює основу для оптимізації кримінальної процесуальної політики. У контексті інституційного балансу розкрито зміст концептуальних підходів до визначення мети, завдань, ресурсного забезпечення кримінального провадження. Диференційовано типові ризики дисбалансу в кримінальному провадженні у дихотомії «мета ‒ засоби». Узагальнено аргументацію доцільності припинення практики допитів у робочих кабінетах слідчих, детективів і забезпечення можливості проведення процесуальних дій у спеціалізованих кімнатах, створених у кожному органі досудового розслідування. Дослідження балансу національного та наднаціонального дало змогу удосконалити теоретико-методологічне підґрунтя функціонування ЄСПЛ, що виявилось у виокремлені (1) інтеграційного, (2) аксіологічного, (3) правозахисного, (4) герменевтичного, (5) контрольно-наглядового впливу ЄСПЛ у сфері захисту основоположних прав людини на наднаціональному рівні та продукуванні змін у законодавстві та практиці на національному рівні. На основі узагальнення праць українських та зарубіжних вчених визначено типологію реальних та потенційних викликів, які здатні суттєво ускладнювати діяльність ЄСПЛ в сучасних умовах. Визначено характеристики та правові механізми забезпечення балансу приватних та публічних інтересів у кримінальному провадженні. Удосконалено наукові погляди щодо концепції зловживання правами, що вбачається в обґрунтуванні доречності застосування терміну «недобросовісного використання права» як більш релевантного, впровадження засади bona fides у кримінальному процесуальному законодавстві, а також в узагальненні на прикладі кримінального провадження типових сфер та способів недобросовісного використання процесуального права, формування на концептуальному рівні системного механізму протидії такому явищу через застосування проактивних та реактивних заходів на підставі (1) формально-темпорального, (2) змістовного та (3) моральноетичного критеріїв. У контексті балансу правових позицій обґрунтовано доцільність розмежовувати приватну і публічну правові позиції у кримінальному провадженні, визначено їх зміст, структуру, окремі характеристики та відмінності, а також розроблено мультивекторну систему балансу правових позицій у кримінальному провадженні. Впроваджено додаткові критерії класифікації правових позицій Верховного Суду за змістом та залежно від сфери впливу. Розкрито зміст балансування і синергії правової науки й практики на прикладі кримінального провадження. Обґрунтовано доведено, що наука і практика кримінального провадження потребують адаптації до глобальних правових, соціальних та безпекових мегатрендів (гуманізація, відновне правосуддя, правова інклюзія, конвергенція правових систем, збільшення даних у сфері права, урбанізація, міграція, цифровізація, соціальна комунікація, тероризм та організована злочинність, пандемія, війна), охарактеризовано їх зміст, що дає змогу прогнозувати трансформацію кримінального провадження в темпоральній перспективі. Наголошено, що правова інклюзія є мегатрендом, який в українській науковій доктрині не отримав належної уваги. Запропоновано авторське визначення поняття правової інклюзії, яким пропонується позначати засаду функціонування держави і напрям гуманітарної політики, в основі якої є ідея «суспільства для всіх» і яка передбачає вжиття заходів для забезпечення соціальної інтеграції в реалізації прав, свобод, законних інтересів, посиленні гарантій доступу до правничих продуктів і послуг, доступу до професії в сфері права, а також для подолання соціальної ексклюзії осіб, які у конфлікті з законом. З урахуванням мегатренду цифровізації, а також суттєвих переваг документування криміналістичної інформації з використанням новітніх технологій (3D-сканування, використання безпілотних літальних апаратів) запропоновано створення спеціалізованого відділу інноваційного забезпечення при Головному управлінні Національної поліції у кожній області, відповідального за впровадження таких технологій у практичну діяльність та виконання тактичних завдань у «польових» умовах. Наголошено на доцільності формування окремої галузі воєнної криміналістики, до предметної сфери якої запропоновано віднести розробку теоретичних положень та практичних рекомендацій збирання, дослідження, оцінки та використання доказів воєнних злочинів, вивчення особливостей проведення слідчих (розшукових) дій та впровадження окремих криміналістичних методик розслідування кримінальних правопорушень в умовах складних геополітичних, правових, безпекових, тактичних, логістичних, інформаційно-комунікаційних викликів, детермінованих агресивною війною. Визначено зміст медійної криміналістичної псевдонауки та запропоновано типологію її впливу на суспільство (CSI-ефект), а також доведено на цій основі доцільність впровадження реверсної моделі проактивної протидії потенційним ризикам деформації загальносуспільного уявлення про синергію науки і практики у кримінальному провадженні. В контексті дискурсу про баланс змісту і форми кримінального провадження обґрунтовано, що формалізм може мати як позитивну, так і негативну конотації. Розкрито сутність стандартного, абераційного та гібридного формалізму в кримінальному провадженні. Розроблено типологію механізмів зниження суб’єктивізму в кримінальному провадженні, до яких віднесено: (1) механізм звуження діапазону процедур, які потребують втручання суб’єкта; (2) механізм інституційної незалежності та чіткого визначення меж дискреції; (3) механізм упровадження системи «ваг і стримувань»; (4) механізм упровадження імперативу обґрунтованості та вмотивованості процесуальних рішень; (5) механізм верифікації отриманого результату; (6) механізм рефлексійної компетентності; (7) механізм підвищення правової культури та правосвідомості; (8) механізм юридичної відповідальності за вихід за межі дискреції. У контексті балансу освіти та практики обґрунтовано доцільність зміни підходів до освітнього процесу, реформування інституту наставництва та підвищення кваліфікації, а також запропоновано оптимізацію інституту помічника слідчого, що дає змогу реалізувати бінарну мету: з одного боку, зменшення навантаження на слідчого та підвищення якості досудового розслідування, з іншого ‒ забезпечення поступової вторинної професіоналізації фахівця органу досудового розслідування. Узагальнено аргументацію критиків та прихильників інституту окремої думки судді. Визначено тривимірний морально-правовий сенс окремої думки судді, який реалізується у таких аспектах: (1) консеквентний; (2) деонтологічний; (3) аксіологічний. The dissertation is the first qualifying research in Ukraine to propose a novel solution to a theoretical and applied problem of national importance, which is to form a conceptual model of balance in criminal proceedings. It is proved that the concept of balance in law has genetic links to ideas of justice, harmony in societal life, prevention of arbitrariness, and is encoded in a variety of approaches within dominant legal doctrines throughout different historical periods, up to the mid-20th century when this direction became a trend in American and European jurisprudence, acquiring a more specific content and reducing itself to a discourse on the values and interests of the parties before the court. The nature of balance is disclosed as the basis for the functioning of criminal proceedings, as a process of achieving balance, coherence, proportionality, and as a legal phenomenon characterized by its system-forming potential, bilateral nature, dynamism, and which should be consistent with the established notions of justice in a democratic society. A conceptual model for ensuring balance in criminal proceedings has been developed, which covers (1) institutional level, (2) level of law application, and (3) personal level.The institutional level of balance involves the coordination of powers, functions, and the scope of authority of the bodies authorized to conduct criminal proceedings, as well as balance in the dichotomies such as „tasks ‒ resources”, „purpose ‒ means”, and „national ‒ supranational”. The level of law application of the balance includes the sub-levels: balance between private and public values and interests, balance of procedural capabilities, balance of legal positions, balance of science and practice, balance of content and form. At the personal level, the balance between objectivity and subjectivity, education and practice, morality and law is emphasized. This systemic paradigm serves as the foundation for differentiating sections and subsections within the dissertation. It is emphasized that balance in criminal proceedings should be regarded as an indicative feature of the development of democratic institutions and the embodiment of the rule of law in the state, and the proposed systemic vision forms the fundamental basis for strategic planning of the development of specialized structures; diagnosing risks of imbalance and crisis situations; eliminating factors which have a potentially destructive impact on the criminal proceedings system, the loss of societal trust in state institutions; adapting pre-trial investigation bodies, the prosecution, and the judiciary to new challenges and operational conditions; as well as generating and implementing innovative projects in pre-trial investigation and judicial proceedings. The essence of the concept of institutionalization in criminal proceedings and institutional balance is revealed. It is proposed to differentiate between vertical and horizontal dimensions of institutional balance. Elements of the institutional environment of criminal proceedings are identified, and an indicative system of shortcomings affecting the functioning of the institutional infrastructure of criminal proceedings is developed, which creates the basis for optimizing criminal procedural policy. The content of conceptual approaches to determining the purpose, tasks, and resource support of criminal proceedings has been revealed. Typical risks of imbalance in criminal proceedings in the „purpose ‒ means” dichotomy have been differentiated. The argument for the expediency of discontinuing the practice of interrogations in the offices of investigators and detectives and ensuring the possibility of conducting procedural actions in specialized rooms in every pre-trial investigation body has been generalized. The theoretical and methodological basis for the functioning of the European Court of Human Rights (ECHR) has been improved, revealing the following aspects: (1) integration, (2) axiological, (3) human rights, (4) hermeneutical, and (5) control and supervisory influence of the ECHR in the sphere of protecting fundamental human rights at the supranational level and producing changes in legislation and practice at the national level. Based on the generalisation of works by Ukrainian and foreign scholars, the typology of real and potential challenges which may significantly complicate the activities of the ECHR in modern conditions has been identified. Characteristics and legal mechanisms for ensuring balance in private and public interests in criminal proceedings have been defined. Scientific views on the concept of abuse of rights have been improved, which is seen in the justification for the use of the term „unfair use of rights” as more relevant, the introduction of the bona fides principle in criminal procedural legislation, as well as the generalization of typical areas and methods of unfair use of procedural rights; forming at the conceptual level of a systemic mechanism for counteracting this phenomenon through the application of proactive and reactive measures based on (1) formal-temporal, (2) substantive, and (3) moral-ethical criteria. The justification for distinguishing between private and public legal positions in criminal proceedings has been substantiated. Their content, structure, individual characteristics, and differences have been defined, and a multi-vector system of balancing of legal positions in criminal proceedings has been developed. Additional criteria for classifying the legal positions of the Supreme Court based on content and the sphere of influence have been introduced. The essence of the synergy between legal science and practice on the example of criminal proceedings has been revealed. It has been substantiated that both the science and practice of criminal proceedings require adaptation to global legal, social, and security mega-trends (humanization, restorative justice, legal inclusion, convergence of legal systems, increasing data in the field of law, urbanization, migration, digitalization, social communication, terrorism and organized crime, pandemic, war). These trends have been characterized, which makes it possible to predict the transformation of criminal proceedings in the temporal perspective. It has been emphasized that legal inclusion is a mega-trend that has not received due attention in Ukrainian scientific doctrine. An authorial definition of the concept of legal inclusion has been proposed, which denotes the principle of state functioning and the direction of humanitarian policy based on the idea of „society for all” and which encompasses measures to ensure social integration in the exercise of rights, freedoms, legitimate interests, strengthening of guarantees of access to legal products and services, access to the legal profession, and also to overcome the social exclusion of individuals in conflict with the law. Taking into account the mega-trend of digitization, as well as the significant advantages of documenting forensic information using the latest technologies (such as 3D scanning and unmanned aerial vehicles), it is suggested to create of a specialized innovation department within the Main Directorate of the National Police in each region, which would be responsible for implementing such technologies in practice and executing tactical tasks in „field” conditions. The expediency of forming a separate branch of military forensics has been underscored, the subject matter of which includes the development of theoretical principles and practical recommendations for collecting, investigating, assessing, and utilizing evidence of war crimes, as well as study the peculiarities of conducting investigative (search) actions and the implementation of specific forensic methods of investigating criminal offenses in the context of complex geopolitical, legal, security, tactical, logistical, information and communication challenges determined by aggressive warfare. The content of media forensic pseudoscience has been defined, and a typology of its impact on society (CSI effect) has been proposed. Based on this, the expediency of implementing a reverse model of proactive counteraction to potential risks of deformation of the general public perception of the synergy between science and practice in criminal proceedings has been established. In the context of the discourse on the balance of content and form of criminal proceedings, it has been argued that formalism can have both positive and negative connotations. The essence of standard, aberrational, and hybrid formalism in criminal proceedings has been revealed. A typology of mechanisms for reducing subjectivity in criminal proceedings has been developed, including: (1) the mechanism of narrowing the range of procedures requiring the intervention of a subject; (2) the mechanism of institutional independence and clear delineation of the limits of discretion; (3) the mechanism for implementing a system of „checks and balances”; (4) the mechanism for introducing the imperative of substantiation and motivation of procedural decisions; (5) the mechanism for verifying the obtained result; (6) the mechanism of reflexive competence; (7) the mechanism for enhancing legal culture and legal awareness; (8) the mechanism of legal responsibility for exceeding the limits of discretion. The expediency of changing approaches to the educational process, reforming the institute of mentoring and advanced training has been substantiated. Additionally, an optimization of the institute of the investigator's assistant has been proposed, which makes it possible to realize the binary goal of reducing the investigator's workload and improving the quality of pre-trial investigations on the one hand, and, on the other hand, facilitating the gradual secondary professionalization of a specialist of a pre-trial investigation body. The arguments of critics and proponents of the institute of dissenting opinion of the judge have been summarized. The three-dimensional moral and legal sense of dissenting opinion of the judge has been determined and realized in the following aspects: (1) consequential; (2) deontological; (3) axiological.