Спадкування у міжнародному приватному праві: дисертація

Abstract

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю розроблення цілісної наукової концепції правового регулювання відносин спадкування у міжнародному приватному праві та обґрунтування пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства України у цій сфері. Розділ 1 «Загальнотеоретична характеристика спадкування в міжнародному приватному праві» складається із чотирьох підрозділів, у яких проаналізовано поняття та правову природу спадкування в міжнародному приватному праві, проведено характеристику джерел правового регулювання даних відносин та запропоновано механізми щодо удосконалення колізійного регулювання відносин спадкування. На основі аналізу іноземного досвіду, положень міжнародних договорів та права Європейського Союзу, обґрунтовано концептуально нові підходи до регулювання відносин спадкування з іноземним елементом. На підставі аналізу різних підходів до визначень поняття спадщини, які закріплені в цивільних кодексах іноземних держав доведено, що одним із основних характеризуючих елементів у спадкових відносинах є об’єкт спадкування. З огляду на це і формується поняття спадщини в доктрині міжнародного спадкового права, яке ми пропонуємо розуміти як спадкове майно у вигляді сукупності прав та обов’язків, які належали за життя спадкодавцю та не припинилися внаслідок його смерті. Запропоновано виділяти такі ознаки, якими буде характеризуватися «останнє постійне місце проживання спадкодавця», зокрема: безперервне проживання фізичної особи (спадкодавця) на території іноземної держави не менше п’яти років, що безпосередньо передували його смерті; наявність у фізичної особи (спадкодавця) із цією державою сімейних та/чи соціальних зв’язків; наявність підстави для постійного проживання фізичної особи (спадкодавця) на території цієї держави (посвідки на постійне проживання в іноземній державі). Здійснивши аналіз міжнародних договорів у сфері спадкування та законодавства держав запропоновано як основну колізійну прив’язку, яка буде застосовуватися до міжнародного спадкування загалом закріпити «право держави, у якій спадкодавець мав останнє постійне місце проживання на момент смерті». Також запропоновані правила, пов’язані із можливістю реалізації права заповідача здійснити вибір права держави громадянства, яке буде застосовним до відносин спадкування. Запропоновано поділяти суб’єкти у процесі міжнародного спадкування на два види: безпосередні учасники міжнародного спадкування; учасники (особи), які сприяють реалізації спадкових прав спадкоємцями у сфері міжнародного спадкування. До безпосередніх учасників відносити осіб, які є спадкоємцями за законом та/або за заповітом. До кола учасників (осіб), які сприяють реалізації спадкових прав спадкоємцями віднести виконавця заповіту, управителя спадковим майном, нотаріуса, консула тощо. Зроблено висновок, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця або за допомогою репродуктивних технологій після відкриття спадщини протягом 6 місяців, за умови прижиттєвого розпорядження спадкодавця у заповіті або договорі про використання репродуктивного матеріалу після його смерті, і народжені живими після відкриття спадщини. Розділ 2 «Спадкування за заповітом у міжнародному приватному праві» містить п’ять підрозділів, у яких проаналізовано поняття заповіту та його види, а також досліджено форму заповіту, правову природу окремих видів заповідальних розпоряджень та право на обов’язкову частку в спадщині. Сформульовано визначення поняття заповіту у відносинах міжнародного спадкування під яким пропонується розуміти особисте волевиявлення фізичної особи або фізичних осіб, які між собою в момент його вчинення перебували у шлюбі (заповіт подружжя), виражене у формі і в порядку встановленому законом місця вчинення заповіту, що спрямоване на розпорядження майном, правами та обов’язками, не пов’язаними з особою спадкодавця, на випадок своєї смерті. Доведено необхідність розмежування понять «межі здійснення права на заповіт» та «обмеження здійснення права на заповіт». Межі здійснення права на заповіт - це можлива дозволена поведінка особи заповідача, що ґрунтується на засадах свободи заповіту, яка спрямована на реалізацію суб’єктивного права особи власника, розпорядитися належним йому майном на випадок смерті. Обмеження здійснення права на заповіт – це встановлені законодавством заборони, обов’язки чи дозволи, що впливають на звуження змісту суб’єктивного права заповідача на заповіт. Здійснивши аналіз цивільного законодавства іноземних держав, доведено необхідність передбачити в законодавстві України положення, відповідно до якого, передання секретного заповіту нотаріусу відбувалося б у присутності двох свідків, які б засвідчували факт передання такого заповіту та могли б підтвердити, що така особа на момент його передання усвідомлювала значення своїх дій та не піддавалася сторонньому впливу. З метою розширення свободи заповідальних розпоряджень та врахування інтересів спадкоємців за заповітом запропоновано конкретизувати строк, протягом якого спадкоємцем має бути виконана умова, передбачена в заповіті зокрема, така умова має бути виконана спадкоємцем у строк визначений заповідачем, а у випадку, якщо заповідач не передбачив строк виконання умови в заповіті, така умова має бути виконана до моменту спливу строку для прийняття спадщини. Запропоновано доповнити Цивільний кодекс України новим видом заповіту - «біологічний заповіт» та визначити його як розпорядження заповідача, спрямоване на передання права на використання його біологічного матеріалу спадкоємцю (спадкоємцям) з метою подальшого використання з дотриманням умов, визначених спадкодавцем та в порядку встановленому законодавством. Обґрунтовано передбачити можливість у законодавстві України складення заповіту у простій письмовій формі в присутності свідків у випадках надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру чи у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом, що явно могли загрожувати життю спадкодавця. Беручи до уваги аналіз законодавства іноземних держав, запропоновано класифікувати заповіти на такі види: 1) загальні (звичайні) заповіти: а)публічні: нотаріально посвідчені; посвідчені іншими уповноваженими законодавством особами чи органами; б) приватні: власноручні (відкриті та закриті); у присутності свідків; секретні (таємні) заповіти; 2) спеціальні заповіти: усні заповіти; складені за надзвичайних обставин (військові; за наявності стихійного лиха; у випадку пандемій). Обґрунтовано таку позицію, що здатність особи на складання і скасування заповіту визначаються правом держави місця вчинення заповіту. Питання, пов’язані зі прийняттям спадщини, регулюються правом держави, на території якої знаходиться спадщина, якщо інше не передбачено заповідачем у самому заповіті. Розділ 3 «Спадкування за законом у міжнародному приватному праві» складається із трьох підрозділів, у яких проаналізовано правовий статус суб’єктів відносин спадкування в міжнародному приватному праві, розкрито правову природу спадкування за правом представлення та спадкування часток подружжям у відносинах міжнародного спадкування. Сформульовано доктринальне визначення поняття спадкування за законом під яким запропоновано розуміти спосіб здійснення права на спадкування, відповідно до якого відбувається перехід спадщини в порядку черговості від спадкодавця до фізичних осіб, які є кровними родичами спадкодавця, а також до інших осіб, які відповідно до закону наділені правом на спадкування. Доведено доцільність законодавчого закріплення терміна «потенційні спадкоємці» до яких віднести дітей спадкодавця, які зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, а також зачатих за допомогою репродуктивних технологій як за життя спадкодавця, так і після відкриття спадщини протягом шести місяців, за умови прижиттєвого розпорядження спадкодавця у заповіті або договорі про використання репродуктивного матеріалу після його смерті. Як наслідок у законодавстві передбачити положення, що право на спадкування за законом у потенційних спадкоємців виникає з моменту їхнього народження. Сформульовано доктринальне визначення поняття «спадкуванням за правом представлення» під яким слід розуміти перехід, у випадках та на підставах, передбачених національним законодавством держави права спадкування за законом, частини майна у спадщині від спадкоємця, якого на момент відкриття спадщини немає серед живих, до визначених осіб, які мають право його заміняти (представляти) у зв’язку із наявністю між ними родинних відносин по низхідній лінії (внуки, правнуки, племінники і племінниці, двоюрідні брати і сестри). Обґрунтовано доцільність у Цивільному кодексі України закріпити підстави, які б мали наслідком усунення спадкоємців за правом представлення. Зокрема передбачити, що не мають права на спадкування за законом в порядку представлення особи, яких заповідач позбавив права на спадкування (ч. 2 ст. 1235 ЦК України). Не успадковують за правом представлення особи, яких, у випадках передбачених ст. 1224 ЦК України, було усунено від прийняття спадщини. Розділ 4 «Здійснення права на спадкування в міжнародному приватному праві» містить три підрозділи, у яких надано загальнотеоретичну характеристику прийняття спадщини та відмови від прийняття спадщини у відносинах міжнародного спадкування, а також проаналізовано особливості охорони спадкового майна та управління спадщиною в міжнародному приватному праві. Обґрунтовано позицію щодо необхідності виділення в міжнародних спадкових відносинах трьох видів строків для прийняття спадщини: загальний строк на прийняття спадщини, передбачений цивільним законодавством держави місця відкриття спадщини; спеціальний строк у випадках, коли виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями; додатковий строк для прийняття спадщини, який визначається судом у випадках пропуску з поважних причин загального або спеціального строків на прийняття спадщини. Зроблено висновок, що свідоцтво про право на спадщину є документом встановленої форми, що підтверджує як статус спадкоємця, так і належність права на спадкове майно, яке в процесі спадкування в спосіб правонаступництва перейшло від спадкодавця до особи спадкоємця, який, у встановленому законодавством держави місця відкриття спадщини порядку, прийняв спадщину. Обґрунтовано, що охорона спадкового майна в міжнародних спадкових відносинах має тривати до моменту закінчення строку на прийняття спадщини всіма спадкоємцями або до набрання законної сили рішення суду про визнання спадщини відумерлою. Через відсутність у законодавстві іноземних держав про міжнародне приватне право колізійних норм з питань управління спадщиною, запропоновано Закон України «Про міжнародне приватне право» доповнити ст. 72-1 «Управління спадковим майном», в якій закріпити положення, що обов’язки та межі здійснення прав управителя спадковим майном, визначаються договором на управління спадковим майном та/або законодавством держави місця знаходження нерухомого спадкового майна, якщо інше не встановлено міжнародним договором за участю України. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальших наукових розробок, удосконалення законодавства України у сфері цивільних та міжнародних приватноправових відносин, напрацювання єдиної судової практики, а також для підготовки підручників, навчальних посібників та викладання курсів/спецкурсів здобувачам вищої освіти - юристам. The topicality subject of this research has been determined by the need of a holistic scientific concept of legal regulation of inheritance relations development in private international law as well as justification of proposals aimed at improving the legislation of Ukraine in this field. Chapter 1 «General theoretical characteristics of inheritance in private international law» consists of four subchapters, where the concept, as well as the juridical nature of inheritance in private international law, are analyzed, the sources of legal regulation of such relations are characterized and mechanisms of the conflict regulation of inheritance regulations improvement are suggested. New approaches to adjusting the inheritance relations with a foreign element are conceptually proved based on the analysis of foreign experience, provisions of international treaties, and European Union law. Based on the analysis of various approaches to the definitions of the notion of heritage, which are formulated in civil codes of foreign countries, it is proved that the object of heritage is one of the main characterizing elements in hereditary relations. Taking this into account, the concept of inheritance within the doctrine of international inheritance law is introduced, which we define as inherited property in the form of a set of rights and duties that belonged to the testator during his lifetime and did not cease as a result of his death. It is suggested to distinguish the following features that will characterize the «last permanent place of residence of the testator», particularly: continuous residence of a natural person (the testator) on the territory of a foreign state for at least five years immediately preceding his death; the existence of a natural person’s (testator’s) family ties, social ties or both; availability of grounds for permanent residence of a natural person (testator) in the territory of this state (permanent residence permit in a foreign state). Having analyzed the international treaties in the area of inheritance and the legislation of states, we propose as the main connecting factor that will be generally applied to international inheritance establishing «the right of the state where the testator had his last permanent residence at the time of death». Rules related to the possibility of realization of the testator's right to choose the law of the state of citizenship, which will be applied to inheritance issues, are also put forward. It is proposed to divide subjects in the process of international inheritance into the following two types of participants: direct participants in international inheritance; participants (individuals) who contribute to the realization of inheritance rights by heirs in the area of international inheritance. Direct participants include individuals who are heirs by law, by will, or both. The range of participants (individuals) who contribute to the realization of inheritance rights by the heirs includes the executor of the will, the manager of the inheritance property, the notary, the consul, etc. It is concluded that heirs, both by will and by law, can be natual persons who are alive at the time of the opening of the inheritance, as well as individuals who were conceived during the life of the testator or using reproductive technologies after the opening of the inheritance within 6 months, having a lifetime disposition by a testator in a will or an agreement about the use of reproductive material after his death, and born alive after the opening of the inheritance. Chapter 2 «Inheritance by will in private international law» contains five subchapters, where the concept of a will and its types are analyzed, the form of a will is examined, the juridical nature of certain types of testamentary disposition as well as the right to an obligatory share in the inheritance are investigated. The definition of a will in the relations of international inheritance has been formulated, under which it is suggested to understand the expression of the free will of a natural person or natural persons who were married at the time of its execution (will of the spouses), explicit in the form and under the procedure established by the law of the place of will execution, aimed at the disposal of property, rights and duties, which are not related to the personality of the testator, in case of his death. The necessity of distinguishing the concepts of «limits of implementing the right to a will» and «restrictions while implementing the right to a will» has been proved. The limits of implementing the right to a will are the possible permitted behavior of the testator, based on the principles of free will, which is aimed at realizing the subjective right of the owner to dispose of his property in case of death. Restrictions on the right to a will implementing are prohibitions, obligations, or permissions established by law that affect the narrowing of the content of the testator’s subjective right to a will. Having analyzed the civil legislation of foreign countries, it is proved that the need to provide in the legislation of Ukraine a provision according to which the assigning of a secret will to a notary takes place only in the presence of two witnesses who would testify to the very fact of the assigning such a will and could confirm that such a person at the time of assigning realized his/her actions and was not a subject to outside influence. To expand the freedom of testamentary dispositions and take into account the interests of the heirs by will, it is suggested to specify the period during which the heir must execute the condition stipulated in the will; in particular, such a condition must be performed by the heir within the period determined by the testator, and in case that the testator did not provide for the period of condition performance in the will, such a condition must be executed before the expiration of the period for accepting the inheritance. It is suggested to supplement the Civil Code of Ukraine with a new type of will, which is «a biological will», and define it as a testamentary disposition of the testator aimed at assigning the right to use his biological material to the heir (s) aiming at further use in compliance with the conditions determined by the testator and due to the procedure established by law. It is proved to provide for the possibility of making a will in the legislation of Ukraine in a simple written form in the presence of witnesses in cases of technogenic and natural emergencies or because of military actions or armed conflict which can threaten the life of the testator. Taking into account the analysis of the legislation of foreign countries, it is proposed to classify wills into the following types: 1) general (ordinary) wills: a) public: notarized; certified by other persons or bodies authorized by law; b) private: handwritten (open and closed); in the presence of witnesses; secret wills; 2) special wills: oral wills; made in case of emergency (military; because of a natural disaster; in case of pandemics). It is proved that a person’s ability to make and revoke a will is determined by the law of the state where the will was made. Issues related to the acceptance of inheritance are regulated by state law in whose territory the heritage is located unless otherwise provided by the testator in the will. Chapter 3 «Inheritance by law in private international law» consists of three subchapters, which analyze the legal status of subjects of inheritance relations in private international law, reveal the juridical nature of inheritance by right of representation and inheritance of shares to spouses in international inheritance relations. The doctrinal definition of the concept of inheritance by law is formulated, under which it is proposed to understand the manner of the right to inheritance implementation, according to which the transfer of inheritance takes place in the order of priority from the testator to natural persons who are blood relatives of the testator, as well as to other persons who, according to the law, are endowed with the right for inheritance. The expediency of the legislative establishment of the term «potential heirs» has been proven, which includes children of the testator who were conceived during the life of the testator and born after his death, as well as those conceived with the help of reproductive technologies both during the life of the testator and after the opening of the inheritance within six months, provided that disposition of the testator in the will or agreement on the use of reproductive material after his death. As a result, the legislation provides for the provision that the right to inherit by law for potential heirs arises from the moment of their birth. A doctrinal definition of the concept of «inheritance by right of representation» has been formulated, which should be understood as assignment, in the cases and on the grounds provided by the national legislation of the state law of inheritance by law, of a share of the property in the inheritance from the heir, who is not alive at the time of the opening of the inheritance, to specified persons, who have the right to replace (represent) him in connection with the presence of family relations between them on the descending line (grandsons, great-grandsons, nephews and nieces, cousins). The expediency of enshrining bases in the Civil Code of Ukraine that would result in the removal of heirs by right of representation has been substantiated. In particular, to provide that persons who have been deprived of the right to inheritance by the testator do not have the right to inherit by law in the order of presentation (Part 2 of Article 1235 of the Civil Code of Ukraine). Persons removed from the acceptance of inheritance do not have the right to inherit by the right of representation in the cases provided for in Article 1224 of the Civil Code of Ukraine. Chapter 4 «Implementation of the right to inheritance in private international law» includes three subchapters, which provide a general theoretical description of the acceptance of inheritance as well as the refusal to accept the inheritance in international inheritance relations, and also analyze the peculiarities of the protection of inherited property and inheritance management in private international law. The position regarding the need to distinguish three types of periods for accepting inheritance in international inheritance relations is substantiated: the general period for inheritance acceptance, provided for by the civil legislation of the state where the inheritance is opened; a particular period in cases where the person’s right to inheritance depends on non-acceptance of the inheritance or refusal to accept it by other heirs; an additional period for acceptance of inheritance, which is determined by the court in cases of missing the general or special periods for the acceptance of inheritance for valid reasons. It is concluded that the certificate of the right to inheritance is a document of the established form, which confirms both the status of the heir and the existence of the right to the inherited property, which in the process of inheritance applying legal succession passed from the testator to the heir, who, due to the legislation of the state of the place of inheritance opening order, accepted the inheritance. It is substantiated that the protection of inherited property in international inheritance relations should last until the end of the period for acceptance of the inheritance by all heirs or until the court decide to recognize the inheritance as unclaimed enters into force. In the absence of conflict-of-law rules on inheritance management in the legislation of foreign countries on private international law, it is suggested to supplement Article 72-1 «Management of inherited property» of the Law of Ukraine «about private international law» where to enshrine the provision that the duties and limits of the rights of the manager of inherited property implementation are determined by the agreement on the management of inherited property, the legislation of the state of the location of the immovable inherited property or both unless otherwise established by an international treaty with the participation of Ukraine. The results of the dissertation can be used for further scientific research, the legislation of Ukraine in the field of civil and private international law relations improvement, the development of uniform judicial practice, as well as for the preparation of textbooks, manuals, and teaching courses/special courses for higher education students – lawyers.