Scientific publications https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/1199 2026-04-10T21:57:19Z 2026-04-10T21:57:19Z Shvets, D.V. Швець, Д.В. ORCID ID: 0000-0002-1999-9956 Kisil, Z.R. Кісіль, З.Р. ORCID ID: 0000-0003-1405-4547 Kisil, R.-V.V. Кісіль, Р.-В.В. ORCID ID: 0000-0003-2276-5250 https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9346 2026-04-03T09:31:47Z 2025-01-01T00:00:00Z

Название: International legal mechanisms for preventing corruption: Analysis of effectiveness and prospects for use in developing the anti-corruption architecture of Ukraine Авторы: Shvets, D.V.; Швець, Д.В.; ORCID ID: 0000-0002-1999-9956; Kisil, Z.R.; Кісіль, З.Р.; ORCID ID: 0000-0003-1405-4547; Kisil, R.-V.V.; Кісіль, Р.-В.В.; ORCID ID: 0000-0003-2276-5250 Краткий осмотр (реферат): The purpose of the paper was to analyse international experience in combating corruption offences for its further integration into Ukrainian legislation. The study used such methods as system analysis, comparative-implementation, statistical and retrospective methods. The article conducted a systematic review of global concepts of corruption prevention. It is indicated that in the conditions of modern globalisation processes, borrowing successful foreign experience and implementing it into the current legislation of Ukraine is critically important. A number of preventive measures used by leading countries to prevent corruption offences are also analysed in detail. Particular attention was paid to the positive experience of countries with the lowest level of corruption, and ways to achieve such results are highlighted. The article considers the anti-corruption strategies of Singapore, South Korea, Finland, Sweden, the Netherlands, Belgium, the Slovak Republic, Israel, the Republic of Poland, Germany, Great Britain, Denmark, the United States of America, Canada, Romania, Estonia. It was pointed out that in countries with low levels of corruption, prevention models combine both repressive measures and comprehensive elimination of factors contributing to corruption. It was noted that a modern strategy for preventing corruption requires active cooperation between state bodies, law enforcement agencies and civil society in matters of prevention and combating corruption offences. An essential prerequisite for success in preventing corruption is also the growth of civil awareness. Given the European vector of Ukraine’s development, there is an urgent need to develop and implement a modern anti-corruption policy. It should take into account positive international experience in this area. Метою статті був аналіз міжнародного досвіду у боротьбі з корупційними правопорушеннями для подальшої його інтеграції в українське законодавство. У дослідженні використано такі методи, як системний аналіз, компаративно-імплементаційний, статистичний та ретроспективний методи. У статті проведено системний огляд світових концепцій запобігання корупції. Зазначається, що в умовах сучасних глобалізаційних процесів критично важливим є запозичення успішного іноземного досвіду та його впровадження у чинне законодавство України. Також детально проаналізовано низку превентивних заходів, які застосовуються провідними країнами для запобігання корупційним правопорушенням. Особливу увагу приділено позитивному досвіду країн з найнижчим рівнем корупції, висвітлено шляхи досягнення таких результатів. У статті розглянуто антикорупційні стратегії Сінгапуру, Південної Кореї, Фінляндії, Швеції, Нідерландів, Бельгії, Словацької Республіки, Ізраїлю, Республіки Польщі, Німеччини, Великої Британії, Данії, Сполучених Штатах Америки, Канаді, Румунії, Естонії. Підкреслюється, що в державах із низьким рівнем корупції, моделі запобігання поєднують як репресивні заходи, так і комплексне усунення чинників, що сприяють корупції. Зазначається, що сучасна стратегія запобігання корупції вимагає активної співпраці між державними органами, правоохоронними структурами та громадянським суспільством у питаннях превенції та протидії корупційним правопорушенням. Важливою передумовою успіху у запобіганні корупції є також зростання громадянської свідомості. З огляду на європейський вектор розвитку України, існує гостра потреба у розробленні та реалізації сучасної антикорупційної політики. Вона має враховувати позитивний міжнародний досвід у цій сфері. Описание: Shvets D.V. International legal mechanisms for preventing corruption: Analysis of effectiveness and prospects for use in developing the anti-corruption architecture of Ukraine / Dmytro Shvets, Zoriana Kisil, Olena Drozdova, Roman-Volodymyr Kisil // Соціально-правові студії/Social & Legal Studios. - 2025. - Т. 8. - № 4. - С. 50-62.

2025-01-01T00:00:00Z Брич, Л.П. Brych, L.P. ORCID ID: 0000-0002-7079-3726 https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9305 2026-02-06T11:59:10Z 2025-01-01T00:00:00Z

Название: Право на повагу до приватного і сімейного життя для засуджених до довічного позбавлення волі у світлі практики Європейського суду з прав людини щодо України: короткочасний виїзд за межі установи відбування покарання Авторы: Брич, Л.П.; Brych, L.P.; ORCID ID: 0000-0002-7079-3726 Краткий осмотр (реферат): Визнання Конституційним Судом України неконституційними окремих положень ч. 1 ст. 111 Кримінально-виконавчого кодексу України через незастосовність передбаченого нею права короткочасного виїзду за межі колонії для засуджених до довічного позбавлення волі стало несподіваним поворотом у кримінальновиконавчій політиці нашої держави, та ще й у період, коли Україна через російське повномасштабне вторгнення перебуває на етапі загрози своєму існуванню. Попри те, що інститут короткочасного виїзду засуджених за межі установи виконання покарань у зв’язку з винятковими особистими обставинами не був обділений увагою у кримінально-виконавчому праві, як показує здійснений аналіз, ніхто з науковців не висловлював сумнівів щодо відповідності ст. 111 Кримінально-виконавчого кодексу України Конституції України. У проаналізованих працях не виявлено, щоб науковці визначали законодавче закріплення права засуджених до довічного позбавлення волі на короткочасний виїзд за межі установи виконання покарань за наявності виняткових особистих обставин як шлях удосконалення кримінально-виконавчої політики нашої держави. Свій висновок Конституційний Суд України обґрунтовує, по-перше, тим, що право короткочасного виїзду засуджених до довічного позбавлення волі для відвідання свого тяжко хворого близького родича чи участі в його похованні випливає із відповідного міжнародного стандарту, відображеного в міжнародних документах та практиці ЄСПЛ. По-друге, погоджуючись зі скаржником, Конституційний Суд України вважає, що законодавче унеможливлення короткочасного виїзду за межі установи відбування покарання для засуджених до довічного позбавлення волі для того, щоб відвідати свого тяжкохворого близького родича або бути присутнім на його похованні, суперечить людській гідності як складовій конституційного «права на недоторканність приватного життя». Здійснене дослідження не підтвердило існування міжнародного стандарту права засуджених до довічного позбавлення волі на короткочасний виїзд за межі установи відбування покарання у зв’язку з винятковими особистими обставинами, а відтак — обов’язку держави забезпечити їм це право. Відповідних імперативів не виявлено ні в обов’язкових для України міжнародно-правових актах, ні в практиці Європейського суду з прав людини. Також у статті наведено аргументи щодо суперечності тлумачення Конституційним Судом України поняття «людська гідність» законам і правилам формальної логіки. The Constitutional Court of Ukraine has declared certain provisions of Part 1, Article 111 of the Criminal Executive Code unconstitutional due to their inapplicability to life-sentenced prisoners’ right to short-term leave from the penal colony. This decision represents an unexpected shift in Ukraine’s criminal justice policy, particularly at a time when the country faces an existential threat from russia’s full-scale invasion. Despite the fact that the institution of short-term leave for convicted persons from correctional facilities due to exceptional personal circumstances has not been overlooked in criminal executive law, the conducted analysis indicates that no scholars have questioned the constitutionality of Article 111 of the Criminal Executive Code of Ukraine. The reviewed works do not suggest that legal recognition of the right of life-sentenced prisoners to short-term leave from correctional facilities under exceptional personal circumstances has been considered a means of improving Ukraine’s criminal justice policy. The Constitutional Court of Ukraine bases its conclusion, first, on the fact that the right of life-sentenced prisoners to short-term leave to visit a gravely ill close relative or attend their funeral derives from an applicable international standard reflected in international instruments and the case law of the European Court of Human Rights (ECtHR). Second, agreeing with the complainant, the Constitutional Court of Ukraine holds that the legislative prohibition on short-term leave from a correctional facility for life-sentenced prisoners to visit a gravely ill close relative or attend their funeral contradicts human dignity as an integral component of the constitutional ‘right to respect for private life’. The research conducted in this article has not confirmed the existence of an international standard recognizing the right of life-sentenced prisoners to short-term leave from a correctional facility due to exceptional personal circumstances, nor the corresponding obligation of the state to ensure such a right. No such imperatives have been identified in the international legal instruments binding on Ukraine or in the case law of the European Court of Human Rights (ECtHR). The article also presents arguments demonstrating that the Constitutional Court of Ukraine’s interpretation of the concept of ‘human dignity’ contradicts the principles of law and the rules of formal logic. Описание: Брич Л.П. Право на повагу до приватного і сімейного життя для засуджених до довічного позбавлення волі у світлі практики Європейського суду з прав людини щодо України: короткочасний виїзд за межі установи відбування покарання / Лариса Брич // Університетські наукові записки. - 2025. - № 1. - С. 45-70.

2025-01-01T00:00:00Z Тищенко, А.Д. Tyshchenko, A.D. ORCID ID: 0009-0008-6001-147Х https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9294 2026-01-29T10:14:52Z 2025-01-01T00:00:00Z

Название: Кримінально-правова оцінка поведінки особи на початкових стадіях домагання дитини для сексуальних цілей Авторы: Тищенко, А.Д.; Tyshchenko, A.D.; ORCID ID: 0009-0008-6001-147Х Краткий осмотр (реферат): Стаття присвячена комплексному аналізу кримінально-правової оцінки поведінки особи на початкових стадіях домагання дитини для сексуальних цілей відповідно до статті 156-1 Кримінального кодексу України. Актуальність дослідження зумовлена зростанням кількості сексуальних посягань на дітей в умовах активного розвитку цифрових технологій та поширення комунікації через мережу Інтернет, що сприяє виникненню нових форм латентної злочинної поведінки, зокрема так званого «грумінгу». Такі дії часто не супроводжуються негайним фізичним насильством, проте становлять значну суспільну небезпеку через спрямованість на подальшу сексуальну експлуатацію дитини. У статті розкрито зміст об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 156-1 КК України, з урахуванням її усіченого характеру. Обґрунтовано, що для наявності складу цього правопорушення необхідне поєднання двох обов’язкових елементів: пропозиції зустрічі неповнолітній особі з відповідною спеціальною метою та вчинення хоча б однієї дії, спрямованої на те, щоб така зустріч відбулася. Особливу увагу приділено аналізу дій, які можуть визнаватися такими, що спрямовані на організацію зустрічі, як у реальному середовищі, так і з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем і технологій. Водночас у роботі акцентується увага на проблемі відмежування кримінально караної поведінки від дій, що перебувають на стадії формування умислу або готування до злочину та не утворюють об’єктивної сторони складу правопорушення. Проаналізовано типові приклади некараних дій, зокрема загальне спілкування з дитиною в соціальних мережах, абстрактні або гіпотетичні висловлювання щодо можливості зустрічі, флірт чи прояви симпатії, які не супроводжуються конкретними організаційними кроками. Обґрунтовано, що відсутність хоча б одного з обов’язкових елементів об’єктивної сторони виключає кримінальну відповідальність за ст. 156-1 КК України. Окремо розглянуто проблемні аспекти правозастосовної практики, пов’язані з відсутністю чітких законодавчих критеріїв для оцінки дій, спрямованих на забезпечення зустрічі, що створює ризик надмірно широкого тлумачення кримінально-правової норми. Наголошено, що усічена конструкція складу цього кримінального правопорушення, з одного боку, має превентивне значення та спрямована на посилений захист дитини, а з іншого потребує особливо зваженого підходу до доказування з метою дотримання принципів справедливості та пропорційності кримінальної відповідальності. Зроблено висновок, що ефективне застосування ст. 156-1 КК України можливе лише за умови чіткого розмежування кримінально караної поведінки та некараних підготовчих дій, а також подальшого наукового осмислення меж криміналізації поведінки на початкових стадіях домагання дитини для сексуальних цілей. The article is devoted to a comprehensive analysis of the criminal law assessment of a person’s conduct at the initial stages of child solicitation for sexual purposes in accordance with Article 156-1 of the Criminal Code of Ukraine. The relevance of the study is determined by the growing number of sexual offenses against children in the context of the rapid development of digital technologies and the widespread use of the Internet, which facilitate new forms of latent criminal behavior, in particular so-called “grooming”. Such conduct is often not accompanied by immediate physical violence; however, it poses a significant social danger due to its clear orientation toward the subsequent sexual exploitation of a child. The article examines the content of the objective elements of the criminal offense provided for in Article 156-1 of the Criminal Code of Ukraine, taking into account its truncated (formal) structure. It is substantiated that the corpus delicti of this offense requires the cumulative presence of two mandatory elements: a proposal of a meeting addressed to a minor with a specific unlawful purpose, and the commission of at least one act aimed at ensuring that such a meeting actually takes place. Particular attention is paid to the analysis of acts that may be regarded as directed toward organizing a meeting, both in the physical environment and through the use of information and telecommunication systems and technologies. At the same time, the study emphasizes the problem of distinguishing criminally punishable conduct from actions that remain at the stage of intent formation or preparation for a crime and therefore do not constitute the objective elements of the offense. Typical examples of non-punishable preparatory actions are analyzed, including general communication with a child on social networks, abstract or hypothetical statements regarding a possible meeting, flirtation or expressions of sympathy that are not accompanied by concrete organizational steps. It is argued that the absence of at least one mandatory element of the objective side excludes criminal liability under Article 156-1 of the Criminal Code of Ukraine. The article also addresses problematic aspects of law enforcement practice caused by the lack of clear statutory qualitative or quantitative criteria for assessing actions aimed at ensuring a meeting. This situation creates a risk of excessively broad interpretation of the criminal law provision. It is noted that the truncated structure of the offense, on the one hand, serves a preventive function and strengthens the protection of children, while on the other hand, it requires a particularly cautious approach to evidence assessment in order to comply with the principles of legality, proportionality, and fairness of criminal liability. The author concludes that the effective application of Article 156-1 of the Criminal Code of Ukraine is possible only if there is a clear distinction between criminally punishable conduct and non-punishable preparatory actions, as well as further scholarly reflection on the limits of criminalization of conduct at the initial stages of child solicitation for sexual purposes. Описание: Тищенко А.Д. Кримінально-правова оцінка поведінки особи на початкових стадіях домагання дитини для сексуальних цілей / Тищенко Анна Дмитрівна // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - Серія: Юридична. - 2025. - № 4. - С. 67-72.

2025-01-01T00:00:00Z Максимович, Р.Л. Maksymovych, R.L. ORCID ID: 0000-0002-9796-998X https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9293 2026-01-29T09:57:42Z 2025-01-01T00:00:00Z

Название: Окремі питання кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом Авторы: Максимович, Р.Л.; Maksymovych, R.L.; ORCID ID: 0000-0002-9796-998X Краткий осмотр (реферат): Стаття присвячена з’ясуванню окремих питань відносно незаконного заволодіння транспортним засобом. Аналізуються особливості висвітлення даного питання за чинним кримінальним кодексом України. Наведено поняття «незаконне заволодіння транспортним засобом». Окреслено суміжні склади кримінальних правопорушень. Наведено випадки, коли за вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом призначається додаткове покарання у вигляді конфіскації майна. Зазначено ознаки основного складу злочину та особливо-кваліфікованого складу злочину. Продемонстровано вплив мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення на розмежування відповідних суспільно небезпечних діянь. Акцентовано на тому, що метою незаконного заволодіння є його вилучення у власника чи користувача всупереч його волі з будь-якою метою. З’ясовано основний родовий та безпосередній об’єкт кримінального правопорушення. Визначено, що родовим об’єктом складу злочину «незаконне заволодіння транспортним засобом» є безпека руху та експлуатації транспорту. Визначено, що основним безпосереднім об’єктом виступають відносини власності, а додатковим факультативним об’єктом може бути безпека функціонування транспортних засобів, життя і здоров’я людей. Визначено способи вчинення кримінального правопорушення «незаконне заволодіння транспортним засобом». Під час шахрайства також не можна вважати, що заволодіння майном здійснюється всупереч волі потерпілої особи. У випадку вчинення особою такого кримінального правопорушення, як вимагання, слід розуміти, що для нього характерним є те, що отримання суб’єктом майна, права на майно чи здійснення на його користь дій майнового характеру відбувається також ніби за волею потерпілої особи, водночас це волевиявлення не є справжнім, а є спотвореним і становить реакцію на дії вимагателя, які полягають у протиправній вимозі передати майно під погрозою насильства щодо потерпілого чи його близьких родичів, обмеження їхніх прав, свобод або законних інтересів, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, а також розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. Таким чином, при здійсненні такого кримінального правопорушення, як вимагання, аналогічно немає підстав вважати, що відповідне суспільно небезпечне діяння здійснюється всупереч волі потерпілої особи, як це передбачено пунктом 1 примітки до статті 289 КК України щодо незаконного заволодіння транспортним засобом. Що стосується таких теоретично можливих способів незаконного заволодіння транспортним засобом, як привласнення, розтрата або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, то вважаємо, що вони також неможливі. Для цих трьох форм розкрадання обов’язково має бути наявне особливе правове становище суб’єкта кримінального правопорушення щодо майна, яке виступає предметом відповідного складу кримінального правопорушення. Таке особливе правове становище суб’єкта складу кримінального правопорушення було підставою для поєднання їх законодавцем в одній статті Особливої частини КК України. У зв’язку із цим, при викраденні майна будь-яким із даних трьох способів не від бувається заволодіння ним всупереч волі власника чи користувача. The article is devoted to an in-depth examination of specific doctrinal and practical issues concerning the unlawful seizure of a vehicle. The study provides a comprehensive analysis of the manner in which this matter is addressed under the current Criminal Code of Ukraine, with particular attention to the conceptual framework, structural elements, and the system of criminal-law protections applicable to transport-related offenses. The concept of unlawful seizure of a vehicle is elucidated through the prism of contemporary legal doctrine and judicial interpretation. The article delineates the essential features of this criminal offense, as well as its correlation with related offenses possessing adjacent legal characteristics. Instances in which the commission of such an act entails the imposition of an additional sanction, specifically the confiscation of property, are identified and discussed. Furthermore, the paper outlines the defining elements of both the basic and especially qualified types of the offense. Particular emphasis is placed on the role of motive and purpose in the differentiation of socially dangerous acts. It is argued that the principal purpose of unlawful seizure lies in the appropriation or removal of a vehicle from its lawful owner or user, contrary to their will, and for an objective inherently connected with a mercenary or selfserving motive. The study also specifies the generic and immediate objects of the criminal offense. It is established that the generic object comprises the safety of traffic and the operation of transport, while the primary immediate object encompasses property relations. An additional facultative object may include the operational safety of vehicles and, in certain circumstances, the protection of human life and health. The article proceeds to identify and classify the principal methods by which the unlawful seizure of a vehicle may be perpetrated. It is further observed that, in the context of fraudulent acquisition, the unlawfulness of the seizure is not recognized at the moment of transfer – neither by the person delivering the property to the offender nor by third parties. Consequently, in instances of fraud, the acquisition of property cannot be regarded as having occurred against the victim’s will. Similarly, in cases of extortion, the transfer of property ostensibly appears to reflect the victim’s voluntary decision; yet such volition is illusory, being distorted under the influence of coercive factors. This distorted will is a reaction to threats of violence directed at the victim or their relatives, restrictions on their rights or lawful interests, or threats of destruction or disclosure of confidential information. Hence, it is argued that extortion, like fraud, does not involve the direct taking of property contrary to the victim’s will in the physical or coercive sense traditionally inherent to seizure offenses. The paper concludes that certain alternative means of unlawful seizure – such as misappropriation, embezzlement, or seizure through abuse of official position – cannot, by their legal nature, constitute the offense in question. These forms of misappropriation presuppose the existence of a special fiduciary or custodial relationship between the perpetrator and the property. Accordingly, in such cases, the act does not involve seizure contrary to the will of the owner or user, and therefore falls outside the doctrinal scope of unlawful seizure of a vehicle. Описание: Максимович Р.Л. Окремі питання кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом / Максимович Роман Львович // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - Серія: Юридична. - 2025. - № 4. - С. 60-66.

2025-01-01T00:00:00Z