Law sciences https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/20 2026-06-03T15:24:25Z 2026-06-03T15:24:25Z Вишневська, І.А. Vyshnevska, I.A. Лащук, Н.Р. Lashchuk, N.R. Лісіцина, Ю.О. Lisitsyna, Yu.O. Максимович, Р.Л. Maksymovych, R.L. Парасюк, Н.М. Parasiuk, N.M. Устрицька, Н.І. Ustrytska, N.I. Ясінь, І.М. Yasin, I.M. https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9415 2026-05-29T08:40:41Z 2025-01-01T00:00:00Z

Название: Практикум з кримінального права України (Загальна частина): навчальний посібник Авторы: Вишневська, І.А.; Vyshnevska, I.A.; Лащук, Н.Р.; Lashchuk, N.R.; Лісіцина, Ю.О.; Lisitsyna, Yu.O.; Максимович, Р.Л.; Maksymovych, R.L.; Парасюк, Н.М.; Parasiuk, N.M.; Устрицька, Н.І.; Ustrytska, N.I.; Ясінь, І.М.; Yasin, I.M. Краткий осмотр (реферат): Підготовлено відповідно до програми навчальної дисципліни «Кримінальне право України» для здобувачів вищої освіти, які навчаються за освітньо-професійною програмою з права. Вміщено теоретичні питання, тестові завдання, задачі, практичні завдання з використанням судової практики та правових позицій Верховного Суду, контрольні запитання, а також нормативно-правові акти й актуальні додаткові джерела, рекомендовані до опрацювання в межах конкретної теми. Для здобувачів та науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти. The publication was prepared in accordance with the program of the academic discipline «Criminal Law of Ukraine» for higher education students studying under the educational and professional program in law. It is a comprehensive educational publication that includes a set of theoretical questions, test tasks, tasks, practical tasks using case law and legal positions of the Supreme Court, control questions, as well as regulatory legal acts and relevant additional sources recommended for study within a specific topic. The publication will be useful for higher education students and scientific and pedagogical workers of higher education institutions. Описание: Практикум з кримінального права України (Загальна частина): навчальний посібник / кол. авторів. - Львів; Львівський державний університет внутрішніх справ, 2025. - 444 с.

2025-01-01T00:00:00Z упор. Долинська, М.С. comp. Dolynska, M.S. упор. Бутинська, Р.Я. comp. Butynska, R.Ya. упор. Ільків, Р.Я. Н.В. comp. Ilkiv, N.V. упор. Мелех, Л.В. comp. Melekh, L.V. упор. Мокрицька, Н.П. comp. Mokrytska, N.P. упор. Хомко, Л.В. comp. Khomko, L.V. упор. Яновицька, А.В. comp. Yanovytska, A.V. https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9413 2026-05-15T06:33:32Z 2025-01-01T00:00:00Z

Название: Соціальний захист учасників бойових дій та членів їх сімей: довідник з одержання державних послуг Авторы: упор. Долинська, М.С.; comp. Dolynska, M.S.; упор. Бутинська, Р.Я.; comp. Butynska, R.Ya.; упор. Ільків, Р.Я. Н.В.; comp. Ilkiv, N.V.; упор. Мелех, Л.В.; comp. Melekh, L.V.; упор. Мокрицька, Н.П.; comp. Mokrytska, N.P.; упор. Хомко, Л.В.; comp. Khomko, L.V.; упор. Яновицька, А.В.; comp. Yanovytska, A.V. Краткий осмотр (реферат): На підставі чинного законодавства висвітлено нормативно-правові основи соціальних прав учасників бойових дій та членів їх сімей в Україні, соціальні гарантії учасників бойових дій та членів їх сімей, зокрема порядок отримання одноразової грошової допомоги, особливості пенсійного забезпечення, трудові гарантії прав учасників бойових дій, житлові, комунальні та земельні пільги для учасників бойових дій. Розкрито державні програми сприяння зайнятості учасників бойових дій та членів їх сімей. Перелічено пільги для учасників бойових дій та членів їх сімей у сфері освіти. Вказано нотаріальні послуги із засвідчення документів. Роз’яснено право учасників бойових дій на безоплатну правничу допомогу. Для учасників бойових дій та членів їхніх сімей, ветеранів війни, юристів-практиків, працівників органів Національної поліції України, студентів. Grounded on current legislation, the legal basis for the social rights of combatants and their family members in Ukraine is highlighted, as are social guarantees for combatants and their family members, in particular: the procedure for receiving a one-time cash assistance and the specifics of pension provision for combatants and their family members; labor guarantees for the rights of combatants; housing and utility benefits for combatants and war veterans; land benefits for combatants. State opportunities for promoting employment of combatants and their family members are disclosed. Benefits for combatants and their family members in the field of education are listed. Notary services for document certification are indicated. The right of combatants to free legal aid is explained. For combatants and their family members, war veterans, practicing lawyers, employees of the National Police of Ukraine, students. Описание: Соціальний захист учасників бойових дій та членів їх сімей : довідник з одержання державних послуг / за заг. ред. М.С. Долинської. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2025. - 152 с.

2025-01-01T00:00:00Z Шийович, С.Я. Shyiovych, S.Ya. https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9412 2026-05-12T10:26:16Z 2026-01-01T00:00:00Z

Название: Адміністративно-правове регулювання публічних послуг в умовах європейської інтеграції України: дисертація Авторы: Шийович, С.Я.; Shyiovych, S.Ya. Краткий осмотр (реферат): У дисертації здійснено аналіз публічних послуг в Україні з позиції сучасної адміністративно-правової науки і реалізації Угоди про асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншого боку, реалізовано нове розв’язання наукової проблеми у контексті адміністративно-правового виміру. Підкреслено, що структурно-функціональну характеристику публічних послуг можна розглядати у контексті низки самостійних, але взаємопов’язаних і взаємозалежних напрямів аналізу: як інституту адміністративного права з елементами комплексного регулювання; форми адміністративного права; методу державного управління; форми державного управління, сукупності адміністративних процедур і юридичного факту. Сучасний етап характеризують тенденції адаптації національного законодавства України до вимог Європейського Союзу. Констатовано, що специфіка дослідження публічних послуг уможливила реалізацію положень загальної теорії систем, принципів системного та структурно-функціонального підходів, застосування порівняльно-правового та формально-юридичного методів, діяльнісного, інституційного та системного підходів. Оптимальним є системно-діяльнісний підхід, що дає змогу виявити структурні та функціональні особливості публічних послуг, показати місце у соціальних системах. Системно-діяльнісному підходу притаманний рівень узагальнення, характерний для філософських підходів, що дає змогу розглянути специфіку публічних послуг через виявлення особливостей взаємодії із зовнішніми системами і взаємозв’язків внутрішніх елементів. Це дає підстави сформулювати тенденції розвитку публічних послуг і визначити моделі управління. Як системно-структурний каркас публічних послуг у дослідженні використано концепцію, згідно із якою структурними елементами є суб’єкт, об’єкт і активність суб’єкта. Це посприяло виявити функціональну специфіку структурних елементів публічних послуг, діяльність особи, яка володіє правосуб’єктністю, зумовлену інформаційно-сигнальним впливом на волю людини за допомогою соціально-правової інформації про необхідну та дозволену поведінку щодо публічних послуг. Аргументовано, що під правовим регулюванням публічних послуг належить розуміти здійснюваний за допомогою правових засобів (юридичних норм, правовідносин, індивідуальних приписів) результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини у сфері публічних послуг щодо впорядкування, охорони, розвитку відповідно до вимог економічного базису та суспільних потреб соціальної держави, відповідності інтересів особи, суспільства та держави. Сучасний стан правового регулювання публічних послуг в Україні характерний багатьма недоліками об’єктивного та суб’єктивного характеру. В Україні створено нормативно-правову базу для функціонування системи надання публічних послуг. Але відсутність правового регулювання окремих аспектів надання публічних послуг викликає необхідність проведення наукових розвідок щодо вдосконалення нормативно-правових актів для поліпшення якості надання адміністративних послуг з огляду на процеси адміністративно-територіальної реформи. Зазначено, що нормативні акти за предметом правового регулювання публічних послуг надають динамічність правовим відносинам тим, що розвиваються у контексті тенденцій розвитку суспільних відносин, характерних для інформаційного суспільства з пріоритетом застосування інформаційних технологій у процес надання публічних послуг. Доведено, що правовідносини у сфері публічних послуг володіють структурою та змістом, які взаємопов’язані і взаємозумовлені. Зміст правових відносин не зводиться до законних прав і обов’язків, охоплює реальну взаємодію у правовій сфері, що є юридично передбаченою та значущою діяльністю. Поєднання прав і обов’язків характеризує структуру правовідносини, визначену нормою об’єктивного права. Вид правовідносин визначається змістом суб’єктивних прав і юридичних обов’язків учасників. Основні характеристики правовідносини у сфері публічних послуг можна виявити, враховуючи взаємозв’язок права і економіки та наявність різногалузевих правовідносин. Правовідносини у сфері публічних послуг – це врегульовані нормами національного права суспільні відносини, що відрізняються різноманітністю суб’єктного складу, головним змістом яких є здійснення права на отримання результатів юридично та соціально-економічно значимої діяльності органів публічної адміністрації. Правовідносини у сфері публічних послуг є тією ланкою, де відбувається реалізація норм права і оцінюється ефективність правового впливу. Правовідносини щодо публічних послуг характеризуються значною специфікою, зумовленої особливостями, закладеними в нормативно-правовому регулюванні. Обґрунтовано, що інститут адміністративних процедур виступає засобом перетворень державного управління у сфері публічних послуг, сприяючи досягненню завдань: створення гарантій захисту прав фізичних і юридичних осіб у взаємних правовідносинах з органами публічної адміністрації, посадовими особами; забезпечення законності та прозорості, підконтрольності публічного управління; раціоналізації діяльності публічної адміністрації; легітимації адміністративних рішень; створення правових меж адміністративного розсуду; протидії корупції; стандартизації адміністративної практики, стимулювання економічного зростання та створення сприятливих умов для інвестицій; реалізації положень Угоди про асоціацію України і Європейського Союзу. Наголошено, що адміністративні процедури надання публічних послуг органами публічної влади, незважаючи на прийняття значної кількості здебільшого підзаконних нормативно-правових актів не отримали достатнього законодавчого фундаменту. Зазначено, що механізм адміністративно-правового регулювання публічних послуг – це система узгоджено функціональних односторонньо-владних і договірно-регулятивних правових засобів, за допомогою яких встановлюються та реалізуються оптимальні моделі поведінки учасників надання та отримання публічних послуг з урахуванням збалансованості приватних, державних і громадських інтересів. Механізм адміністративно-правового регулювання публічних послуг передбачає: вихідні – норми права, правосуб’єктність; регулятивні – суб’єктивні права і юридичні обов’язки, забезпечувальні – правозастосовний акт, заходи забезпечувального впливу, заходи юридичної відповідальності. Аргументовано, що механізм адміністративно-правового регулювання публічних послуг, з урахуванням специфіки діяльності органів публічної адміністрації, має тенденції розвитку: вдосконалення законодавства про публічні послуги об’єктивно обумовлено і необхідно; розвиток і вдосконалення адміністративно-правового інституту можливо тільки на концептуальній основі; базою розробки механізму адміністративно-правового регулювання публічних послуг визначені наука адміністративного права та теорія управління. Визначено, що організаційні заходи щодо вдосконалення механізму адміністративно-правового регулювання публічних послуг є такими, що спрямовані на оптимізацію структури суб’єктів, посилення ролі інститутів громадянського суспільства у захисті прав отримувачів публічних послуг. Вказано, що аналіз розвитку головних концепцій і реалізація загальної політики щодо публічних послуг у країнах Європейського Союзу у межах існуючої адміністративно-правової концепції свідчить, що особливо важливим є інститут правових форм публічної управлінської діяльності, у межах якого реалізуються різні аспекти адміністративної правотворчості. Подібний підхід демонструє наукову значущість публічних послуг, а не традиційне дослідження як одного з багатьох адміністративно-правових інститутів, акцентуючи роль адміністративно-правового регулювання публічних послуг в комплексній системі засобів забезпечення соціально-економічної безпеки ЄС. Аргументовано, що необхідність дослідження досвіду ЄС зумовлена адаптацією національного законодавства до вимог Європейського Союзу у контексті реалізації Угоди про асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншого; недостатнім розумінням значення публічних послуг як єдиного способу узаконити правове поле взаємодії фізичних і юридичних осіб і органів публічної влади щодо законних інтересів цих осіб у соціально-економічній сфері; відсутністю системного підходу з боку держави до адаптації законодавства у сфері публічних послуг у контексті європейської інтеграції. Зазначено, що простежується суперечність між необхідністю підвищення ефективності правового регулювання та браком достатньої теоретичної бази для одержання нових наукових знань, здатних сприяти оптимізації правового статусу суб’єктів надання послуг, вдосконаленню юридичного режиму діяльності органів, які забезпечують правовий захист, їх адаптацію до умов, які існують в Європейському Союзі. Це зумовлено природою публічних послуг, яка перебуває в постійному розвитку, та властивостями права, відповідно до яких право здатне по-різному проникати у сферу правового регулювання надання публічних послуг. Підкреслено, що порівняльний аналіз інституту публічних послуг в Європейському Союзі є концептуальною платформою для подальших наукових, аналітичних і практико-методичних розробок публічних послуг. Показано, що підвищення ефективності діяльності, спрямованої на отримання громадянами публічних послуг, за наявності державної та недержавної систем суб’єктів, неможливе без реалізації принципів організації та функціонування каналів прямого та зворотного зв’язку, властивих відкритим системам, що повинно бути закладено у проєкт закону. Лише такі канали здатні забезпечити необхідний інформаційний обмін між учасниками цієї діяльності. Суб’єктів, які входять до державної та недержавної систем, треба розглядати як елементи цих систем, а державну та недержавну системи не як автономні утворення, а як підсистеми єдиної системи надання публічних послуг України. Подібне забезпечення є головним завданням органів виконавчої влади у цій сфері. Доведено, що пріоритетним завданням дослідження публічних послуг є необхідність завчасної розробки законодавства, що регламентує різні аспекти публічних послуг. Варто вести мову про необхідність послідовного та комплексного розвитку нормативного регулювання інституту публічних послуг у законодавстві. Така мета навряд чи буде реалізована ефективно за відсутності наукової розробки всіх ключових і суміжних питань досліджуваної проблематики. Підкреслено, що удосконалення правового регулювання у сфері публічних послуг передбачає регулятивно-статичну та регулятивно-динамічну функції, які проявляються у здатності відображати сутнісні властивості правових відносин, забезпечувати можливість прогнозування необхідності адміністративно-правового впливу на моніторингу національного законодавства. Внесені пропозиції до Указу Президента України «Про деякі заходи із забезпечення надання якісних публічних послуг», до Закону України «Про звернення громадян», до Кодексу адміністративного судочинства України, запропоновано структуру проєкту Закону України «Про публічні послуги». The dissertation analyzes public services in Ukraine from the standpoint of modern administrative law and the implementation of the Association Agreement between Ukraine, on the one hand, and the European Union, the European Atomic Energy Community and their Member States, on the other hand, implemented a new scientific solution. problems in the context of the administrative and legal dimension. It is emphasized that the structural and functional characteristics of public services can be considered in the context of a number of independent, but interconnected and interdependent areas of analysis: as an institution of administrative law with elements of complex regulation; forms of administrative law; method of public administration; forms of public administration, a set of administrative procedures and a legal fact. The current stage is characterized by trends in the adaptation of national legislation of Ukraine to the requirements of the European Union. It is stated that the specifics of the study of public services made it necessary to implement the provisions of general systems theory, principles of systemic and structural-functional approaches, application of comparative law and formal-legal methods, activity, institutional and systemic approaches. The system-activity approach is optimal, which makes it possible to identify structural and functional features of public services, to show the place in social systems. The system-activity approach is characterized by the level of generalization characteristic of philosophical approaches, which allows to consider the specifics of public services by identifying the features of interaction with external systems and the relationship of internal elements. This gives grounds to formulate trends in the development of public services and identify management models. As a system-structural framework of public services in the study used a concept that includes as structural elements of the subject, object and activity of the subject. This allowed to identify the functional specifics of the structural elements of public services, the activities of a person with legal personality, due to the information and signaling impact on the human will through socio-legal information about the necessary and permissible behavior of public services. It is argued that the legal regulation of public services means the effective, regulatory and organizational impact on public relations in the field of public services for the regulation, protection, development in accordance with the requirements of the economic base and social needs. welfare state, the conformity of the interests of the individual, society and the state. The current state of legal regulation of public services in Ukraine is characterized by many shortcomings of an objective and subjective nature. Ukraine has created a certain legal framework for the functioning of the public service delivery system. But the lack of legal regulation of certain aspects of public services necessitates scientific research to improve regulations to improve the quality of administrative services, based on the processes of administrative-territorial reform. It is noted that regulations on the subject of legal regulation of public services give dynamism to legal relations that develop in the context of trends in public relations characteristic of the information society with priority in the use of information technology in the provision of public services. It is proved that legal relations in the field of public services have a structure and content that are interconnected and interdependent. The content of legal relations is not limited to legal rights and obligations, includes real interaction in the legal sphere, which acts as a legally prescribed and significant activity. The combination of rights and responsibilities characterizes the structure of the legal relationship, defined by the norm of objective law. The type of legal relationship is determined by the content of the subjective rights and legal obligations of the participants. The main characteristics of the legal relationship in the field of public services can be identified, given the relationship between law and economics and the existence of diversified legal relations. Legal relations in the field of public services are public relations regulated by the norms of national law, characterized by a variety of subjects, the main content of which is the exercise of the right to receive the results of legally and socio-economically significant activities of public administration. Legal relations in the field of public services are the link where the implementation of the rule of law and the effectiveness of legal influence. Legal relations regarding public services are characterized by significant specifics due to the features inherent in the regulatory. It is substantiated that the institute of administrative procedures acts as a means of public administration transformation in the field of public services, contributing to the achievement of tasks: creation of guarantees for protection of rights of individuals and legal entities in mutual legal relations with public administration bodies, officials; ensuring legality and transparency, controllability of public administration; streamlining the activities of public administration; legitimation of administrative decisions; creation of legal limits of administrative discretion; anti-corruption; standardization of administrative practice, stimulation of economic growth and creation of favorable conditions for investments; implementation of the provisions of the Association Agreement between Ukraine and the European Union. It is emphasized that the administrative procedures for the provision of public services by public authorities, despite the adoption of a significant number of mostly bylaws, have not received a sufficient legislative foundation. It is noted that the mechanism of administrative and legal regulation of public services is a system of coherent functioning unilateral-governmental and contractual-regulatory legal means by which optimal models of behavior of participants in providing and receiving public services are established and implemented taking into account the balance of private, state and public interests. The mechanism of administrative and legal regulation of public services includes: initial - rules of law, legal personality; regulatory - subjective rights and legal obligations, security - law enforcement act, measures of security influence, measures of legal responsibility. It is argued that the mechanism of administrative and legal regulation of public services, taking into account the specifics of the public administration has development trends: improvement of legislation on public services is objectively determined and necessary; development and improvement of this administrative and legal institution is possible only on a conceptual basis; the basis for the development of the mechanism of administrative and legal regulation of public services are the science of administrative law and management theory. It is determined that organizational measures to improve the mechanism of administrative and legal regulation of public services include measures aimed at optimizing the structure of entities, strengthening the role of civil society institutions in protecting the rights of recipients of public services. It is stated that the analysis of the development of basic concepts and implementation of general policy on public services in the European Union within the existing administrative and legal concept shows that a special place is occupied by the institution of legal forms of public administration, which implements various aspects of administrative lawmaking. This approach demonstrates the scientific significance of public services, rather than traditional research as one of many administrative and legal institutions, emphasizing the role of administrative and legal regulation of public services in a comprehensive system of social and economic security of the EU. It is argued that the need to study the EU experience is due to the adaptation of national legislation to the requirements of the European Union in the context of the Association Agreement between Ukraine, on the one hand, and the European Union, the European Atomic Energy Community and their Member States, on the other; insufficient understanding of the importance of public services as the only way to legitimize the legal field of interaction between individuals and legal entities and public authorities in relation to the legitimate interests of these persons in the socio-economic sphere; lack of a systematic approach by the state to the adaptation of legislation in the field of public services in the context of European integration. It is noted that there is a contradiction between the need to increase the effectiveness of legal regulation and the lack of sufficient theoretical basis for new scientific knowledge that can help optimize the legal status of service providers, improve the legal regime of bodies providing legal protection, their adaptation to conditions. exist in the European Union. This is due to the nature of public services, which is constantly evolving and the properties of law, according to which the law is able to penetrate in different ways in the field of legal regulation of public services. It is emphasized that the comparative analysis of the institute of public services in the European Union is a conceptual platform for further scientific, analytical and practical-methodological development of public services. It is shown that increasing the efficiency of activities aimed at obtaining public services by citizens, in the presence of state and non-state systems of entities, is impossible without implementing the principles of organization and functioning of direct and feedback channels inherent in open systems, which should be included in the bill . Only such channels are able to provide the necessary information exchange between the participants of this activity. Entities that are part of the state and non-state systems should be considered as elements of these systems, and state and non-state systems not as autonomous entities, but as subsystems of a single system of public services in Ukraine. Such provision is the main task of the executive authorities in this area. It is proved that the priority task of public services research is the need for early development of legislation regulating various aspects of public services. It is necessary to talk about the need for consistent and comprehensive development of regulatory regulation of the institution of public services in the legislation. Such a goal is unlikely to be realized effectively in the absence of scientific development of all key and related issues of the studied issues. It is emphasized that the improvement of legal regulation in the field of public services includes regulatory-static and regulatory-dynamic functions, which are manifested in the ability to reflect the essential properties of legal relations, to predict the need for administrative and legal influence based on monitoring national legislation. Proposals were made to the Decree of the President of Ukraine «On some measures to ensure the provision of quality public services»; to the Law of Ukraine «On Citizens’ Appeals», to the Code of Administrative Procedure of Ukraine, the structure of the draft law of Ukraine «On Public Services» is proposed. Key words: public services, legal relations, administrative procedures, mechanism of administrative and legal regulation, adaptation of legislation, European Union. Описание: Шийович С.Я. Адміністративно-правове регулювання публічних послуг в умовах європейської інтеграції України: дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 ‒ Право / Шийович Святослав Ярославович. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2026. - 235 с.

2026-01-01T00:00:00Z Дмитришин, О.О. Dmytryshyn, O.O. https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9410 2026-05-01T06:31:01Z 2026-01-01T00:00:00Z

Название: Адміністративно-правове забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства: дисертація Авторы: Дмитришин, О.О.; Dmytryshyn, O.O. Краткий осмотр (реферат): Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (081 Право). – Львівський державний університет внутрішніх справ; Львівський державний університет внутрішніх справ, Львів, 2026. і Дисертація є однією з небагатьох в українській правовій науці комплексних системних досліджень адміністративно-правового забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства. У результаті дослідження розглянуто та проаналізовано найважливіші аспекти, що стосуються понять: “права дитини”, “правовий захист прав дитини”, “міжнародні стандарти захисту прав дитини”, “захист прав дітей, що постраждали від домашнього насильства”, “суб’єкти адміністративно-правового захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства” і на цій основі подано характеристику адміністративно-правового забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства. У першому розділі “Методологічні засади адміністративно-правового забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства” проаналізовано сучасний стан дослідження та проблеми захисту прав дітей в Україні, які постраждали від домашнього насильства, розглянуто міжнародні стандарти захисту прав дитини як основу їх захисту на вітчизняному рівні, проаналізовано нормативно-правове регулювання захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства та з’ясовано проблеми захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства під час воєнних дій в Україні. Наголошено, що домашнє насильство є порушенням основоположних прав людини, зокрема права на життя, фізичну та моральну недоторканність. У контексті дітей це питання набуває особливої гостроти, адже насильство негативно впливає на їх фізичний, психологічний та соціальний розвиток. З’ясовано. що за останні роки в законодавстві України відбулися суттєві позитивні зрушення, спрямовані на вдосконалення механізмів підтримки та захисту осіб, які постраждали від домашнього насильства, зокрема дітей. Значно зросла увага суспільства до проблеми домашнього насильства, що стимулювало активізацію наукових досліджень у цій сфері. Підкреслено, що вченими здійснено ґрунтовний аналіз питань запобігання, протидії та викорінення насильницьких дій у сімейному середовищі, що сприяло вдосконаленню нормативно-правових положень чинного законодавства. Особливий акцент зроблено на дослідженні причин і обставин, які провокують вчинення насильства щодо дітей, а також на розробці ефективних правових і соціальних механізмів для боротьби з цим явищем. Такий підхід дозволяє сформувати більш чітке розуміння шляхів мінімізації випадків домашнього насильства та забезпечення належного правового захисту найбільш вразливих категорій населення. Однак після прийняття та оновлення законодавства у сфері протидії та запобігання домашньому насильству, а також зміни умов розвитку суспільства, тематика захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства потребує подальшого розвитку. Зокрема, відсутність комплексного аналізу адміністративно-правового забезпечення захисту прав дітей, які зазнали домашнього насильства, нині викликає значну кількість критичних зауважень і дискусій у науковій та практичній площині. Виокремлено, низку ключових принципів, на яких ґрунтуються міжнародні стандарти захисту прав дитини, а саме: 1) принцип найкращих інтересів дитини – усі рішення, що стосуються дітей, мають прийматися з урахуванням їхніх найкращих інтересів; 2) принцип недискримінації – кожна дитина має право на рівний захист незалежно від її раси, статі, мови, релігії чи соціального походження; 3) принцип участі дітей – діти мають право висловлювати свою думку щодо питань, які впливають на їхнє життя, і ця думка повинна враховуватися відповідно до їхнього віку та зрілості; 4) принцип розвитку – держави зобов’язані створювати умови для фізичного, психічного, морального та соціального розвитку дітей. Констатовано, що міжнародні стандарти захисту прав дитини є важливим інструментом для формування ефективної системи охорони дитинства на національному рівні. Україна вже зробила значний прогрес у цій сфері, однак подальші кроки мають бути спрямовані на усунення існуючих прогалин у законодавстві та практиці. Водночас подальше вдосконалення законодавчої бази та інституційного механізму залишається необхідною умовою для забезпечення повноцінного захисту прав дітей і створення безпечного середовища для їхнього розвитку, адже попри розвинене законодавство у сфері протидії домашньому насильству, це явище все ще залишається поширеним на побутовому рівні. Окреслено, проблеми реалізації захисту дітей від домашнього насильства, а саме: доступ до правової допомоги; недостатня кількість фахівців; складність ідентифікації випадків насильства; недоліки судової системи. Виокремлено основні фактори уразливості в ситуаціях домашнього насильства в умовах війни, з-поміж яких: складний матеріальний стан сімей, втрата основних джерел доходу; проблеми з пошуком житла, брак житлової площі й незадовільні умови проживання; проживання на тимчасово окупованих територіях і територіях, де тривають активні бойові дії; вимушене переміщення і відповідно втрата сталих соціальних зв’язків, нерозуміння, де отримати допомогу в разі потреби тощо; обмеження в пересуванні (комендантські години, повітряні тривоги тощо); психологічні травми внаслідок війни, ПТСР; використання негативних стратегій виживання членами родини; брак соціальних, медичних, психологічних сервісів для постраждалих від насильства осіб; травмування й каліцтва, що посилюють залежність від інших членів сім’ї; проблеми з електрикою, що може ускладнювати виклик про допомогу тощо. Наголошено, що воєнний стан створює додаткові виклики для забезпечення належного рівня правового захисту та соціальної підтримки дітей, які постраждали від домашнього насильства. Для вирішення цих проблем необхідно вдосконалювати законодавчу базу, розвивати інфраструктуру кризових центрів і посилювати співпрацю між державними органами та громадськими організаціями. Окремо акцентовано на необхідності інтеграції до програм реабілітації військовослужбовців компонентів, спрямованих на запобігання домашньому насильству та насильству за ознакою статі, що сприятиме не лише відновленню психологічного стану військових, але й формуванню у них відповідального ставлення до міжособистісних стосунків та попередженню потенційних конфліктних ситуацій у сімейному середовищі. У другому розділі “Суб’єкти адміністративно-правового забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства” розглянуто поняття та структуру механізму адміністративно-правового захисту прав дітей в Україні, які постраждали від домашнього насильства через аналіз засобів та гарантій захисту; проаналізовано види суб’єктів адміністративно-правового захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства; розкрито форми та методи діяльності суб’єктів адміністративно-правового забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства; подано характеристику Національної поліції України як суб’єкта захисту прав дітей в Україні, які постраждали від домашнього насильства. Вказано, що захист прав дитини є складним механізмом, ефективність якого потребує різноманітних адміністративно-правових засобів. У теорії юридична забезпеченість прав забезпечується матеріально-правовими та процесуальноправовими засобами. До них відносяться правові норми та акти, правоохоронна діяльність, заходи самооборони, що здійснюються різними суб’єктами на міжнародному, національному, регіональному та локальному рівнях. З’ясовано, що форми та методи адміністративно-правового захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства в Україні, становлять собою комплексний механізм, спрямований на охорону, забезпечення та підтримку вказаної категорії осіб. У цьому контексті ключове значення мають форми адміністративної діяльності публічної адміністрації, які визначають зовнішні прояви реалізації владних повноважень, а також методи як засоби впливу на свідомість, поведінку та стан осіб, до яких спрямована така діяльність, спрямовані на досягнення публічно-правових цілей. Удосконалено концептуальний підхід до розуміння системи суб’єктів, відповідальних за запобігання та протидію домашньому насильству щодо дітей. Ця система має розглядатися як нормативно закріплена, інтегрована сукупність уповноважених державних органів, установ, організацій та інших суб’єктів, діяльність яких спрямована на своєчасне виявлення, запобігання, припинення та розслідування випадків домашнього насильства щодо дітей. Крім того, її функціонування передбачає забезпечення комплексного захисту прав, надання необхідної допомоги постраждалим дітям або дітям-свідкам такого насильства, а також реалізацію заходів підтримки в межах міжвідомчої співпраці. Умотивовано, що серед центральних органів виконавчої влади, які відіграють ключову роль у запобіганні та протидії домашньому насильству, особливе значення мають підрозділи Національної поліції України. Саме на ці органи покладено основні функції щодо адміністративно-правового реагування на випадки домашнього насильства щодо дитини, оперативного виявлення правопорушень у цій сфері, їх попередження та мінімізації негативних наслідків. Обґрунтовано доцільність створення спеціально уповноваженого відділу в межах підрозділу превенції, який буде відповідати виключно за запобігання та протидію домашньому насильству, що є логічним і необхідним кроком для: підвищення спеціалізації; оптимізації ресурсів; посилення міжвідомчої координації; забезпечення належного контролю та моніторингу. Такий підхід узгоджується з вимогами Стамбульської конвенції та дозволить посилити захист дітей і дорослих, які зазнають домашнього насильства. У третьому розділі “Шляхи вдосконалення адміністративно-правового забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства” приділена увага питанням вивчення зарубіжного досвіду забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства та удосконалення нормативно-правового забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства. Наголошено, що за вчинення домашнього насильства в більшості країнах передбачається виключно кримінальна відповідальність. Проведений аналіз зарубіжного досвіду запобігання домашньому насильству дозволив виокремити декілька його напрямків: 1) багато країн приділяють особливу увагу профілактиці домашнього насильства; 2) деякі країни приймають законодавчі акти, які дозволяють швидше та ефективніше реагувати на випадки домашнього насильства; 3) у деяких країнах діє система швидкого реагування на випадки домашнього насильства. Вказано, що позитивним прикладом може слугувати досвід Польщі (процедура «Блакитні карти»), Франції (ювенальні суди), США (спеціалізовані підрозділи у структурі поліції), Швеції (міжвідомча модель допомоги дітям – Barnahus) та інших держав. Констатовано, що сучасна міжнародна практика свідчить, що найефективніші результати у боротьбі з домашнім насильством щодо дитини досягаються завдяки застосуванню інтегрованого підходу, який охоплює превентивні, захисні та реабілітаційні заходи. Такий комплексний підхід дозволяє не лише своєчасно реагувати на факти насильства, а й запобігати їх виникненню у майбутньому. На основі проведеного аналізу сформульовано рекомендації щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства, що включають: розробку спеціальних процедур для захисту дітей – доцільно внести зміни до чинного законодавства з метою встановлення окремих процедур для реагування на випадки домашнього насильства щодо дітей, що може включати створення спеціалізованих центрів допомоги дітям, які стали жертвами насильства; посилення міжвідомчої координації – необхідно розробити механізми ефективної взаємодії між правоохоронними органами, соціальними службами, освітніми установами та медичними закладами для оперативного реагування на випадки насильства. Також необхідно створити спеціальні судові процедури, адаптовані до потреб дітей; розширення програм реабілітації – державна політика має передбачати фінансування програм психологічної та соціальної реабілітації для постраждалих дітей, а також навчання фахівців, які працюють із такими дітьми; превентивні заходи – рекомендується впровадження освітніх програм у школах та інших навчальних закладах з метою підвищення обізнаності про проблему домашнього насильства та формування культури ненасильницької поведінки; моніторинг та оцінка ефективності – важливо запровадити систематичний моніторинг виконання законодавства у сфері захисту прав дітей від домашнього насильства та оцінку його ефективності з метою виявлення прогалин і розробки відповідних змін; підвищення рівня обізнаності населення – держава має підтримувати інформаційні кампанії, спрямовані на роз’яснення прав дітей і механізмів їхнього захисту у випадках домашнього насильства. The dissertation is one of the few comprehensive and systematic studies in Ukrainian legal science devoted to the administrative and legal framework for the protection of the rights of children affected by domestic violence. As a result of the research, the most significant aspects related to the following concepts are examined and analyzed: “children’s rights,” “legal protection of children’s rights,” “international standards for the protection of children’s rights,” “protection of the rights of children affected by domestic violence,” and “subjects of administrative and legal protection of the rights of children affected by domestic violence.” On this basis, the administrative and legal framework for the protection of the rights of children affected by domestic violence is characterized. Chapter One, entitled “Methodological Foundations of the Administrative and Legal Framework for the Protection of the Rights of Children Affected by Domestic Violence,” analyzes the current state of research and existing problems related to the protection of the rights of children affected by domestic violence in Ukraine. It examines international standards for the protection of children’s rights as the basis for their protection at the national level, analyzes the regulatory and legal framework governing the protection of the rights of children affected by domestic violence, and identifies the specific challenges of protecting the rights of children affected by domestic violence during wartime conditions in Ukraine. It is emphasized that domestic violence constitutes a violation of fundamental human rights, including the right to life and the right to physical and moral integrity. In relation to children, this issue becomes particularly acute, as violence has a detrimental impact on their physical, psychological, and social development. The study finds that in recent years, Ukrainian legislation has undergone significant positive changes aimed at improving mechanisms for support and protection of persons affected by domestic violence, including children. Public attention to the issue of domestic violence has increased substantially, which has stimulated the intensification of scholarly research in this field. It is emphasized that researchers have carried out an in-depth analysis of issues related to the prevention, counteraction, and eradication of violent behavior within the family environment, contributing to the improvement of regulatory provisions of current legislation. Particular emphasis is placed on the study of the causes and circumstances that provoke violence against children, as well as on the development of effective legal and social mechanisms to combat this phenomenon. Such an approach enables a clearer understanding of ways to minimize instances of domestic violence and to ensure adequate legal protection for the most vulnerable segments of the population. However, despite the adoption and updating of legislation in the field of prevention and counteraction to domestic violence, as well as changes in the conditions of social development, the issue of protecting the rights of children affected by domestic violence requires further scholarly development. In particular, the lack of a comprehensive analysis of the administrative and legal framework for the protection of the rights of children affected by domestic violence currently gives rise to a significant number of critical remarks and discussions in both academic and practical discourse. A number of key principles underlying international standards for the protection of children’s rights are identified, namely: 1) the best interests of the child principle – all decisions concerning children must be taken with primary consideration of their best interests; 2) the principle of non-discrimination – every child has the right to equal protection regardless of race, gender, language, religion, or social origin; 3) the principle of children’s participation – children have the right to express their views on matters affecting their lives, and these views must be given due weight in accordance with their age and maturity; 4) the principle of development – states are obliged to create conditions that ensure the physical, mental, moral, and social development of children. The research demonstrates that international standards for the protection of children’s rights constitute an essential instrument for the development of an effective child protection system at the national level. Ukraine has already made significant progress in this area; however, further efforts should focus on addressing existing gaps in legislation and law enforcement practice. At the same time, continued improvement of the legislative framework and institutional mechanisms remains a necessary condition for ensuring comprehensive protection of children’s rights and creating a safe environment for their development. This is particularly important given that, despite a relatively developed legal framework for preventing and combating domestic violence, this phenomenon remains widespread at the household level. The study identifies key problems in the implementation of child protection from domestic violence, including limited access to legal aid; an insufficient number of qualified specialists; difficulties in identifying cases of violence; shortcomings within the judicial system. The main vulnerability factors in situations of domestic violence under wartime conditions are outlined, including: severe financial hardship of families and loss of primary sources of income; housing-related problems, lack of adequate living space, and poor living conditions; residence in temporarily occupied territories or areas experiencing active hostilities; forced displacement and the resulting loss of stable social ties, as well as a lack of information on where to seek assistance; restrictions on movement (such as curfews and air raid alerts); psychological trauma caused by war, including post-traumatic stress disorder (PTSD); the use of negative coping and survival strategies by family members; insufficient availability of social, medical, and psychological services for victims of violence; injuries and disabilities that increase dependence on other family members; and disruptions in electricity supply, which may hinder access to emergency assistance. The research emphasizes that martial law creates additional challenges for ensuring an adequate level of legal protection and social support for children affected by domestic violence. Addressing these challenges requires further improvement of the legislative framework, development of crisis response infrastructure, and strengthening cooperation between state authorities and civil society organizations. 12 Particular emphasis is placed on the need to integrate components aimed at preventing domestic violence and gender-based violence into rehabilitation programmes for military personnel. Such integration would contribute not only to the restoration of the psychological well-being of servicemembers, but also to the development of a responsible attitude towards interpersonal relationships and the prevention of potential conflict situations within the family environment. Chapter Two, “Subjects of Administrative and Legal Support for the Protection of the Rights of Children Affected by Domestic Violence,” examines the concept and structure of the administrative and legal mechanism for protecting the rights of children affected by domestic violence in Ukraine through an analysis of protective measures and guarantees. The chapter analyses the types of subjects involved in the administrative and legal protection of children’s rights, describes the forms and methods of activity of subjects responsible for administrative and legal protection, and provides a detailed characterization of the National Police of Ukraine as a key subject in protecting the rights of children affected by domestic violence. The study argues that the protection of children’s rights constitutes a complex mechanism whose effectiveness requires the application of diverse administrative and legal instruments. In legal theory, the safeguarding of rights is ensured through substantive and procedural legal means. These include legal norms and acts, law enforcement activities, and self-protection measures implemented by various subjects at the international, national, regional, and local levels. The research demonstrates that the forms and methods of administrative and legal protection of the rights of children affected by domestic violence in Ukraine represent a comprehensive mechanism aimed at safeguarding, ensuring, and supporting this category of persons. In this context, particular importance is attributed to the forms of administrative activity of public administration bodies, which reflect the external manifestation of the exercise of authoritative powers, as well as to methods understood as means of influencing the awareness, behaviour, and condition of persons targeted by such activities in order to achieve public-law objectives. The conceptual approach to understanding the system of subjects responsible for preventing and combating domestic violence against children has been improved. This system should be viewed as a legally established, integrated set of authorised state bodies, institutions, organisations, and other actors whose activities are aimed at the timely identification, prevention, cessation, and investigation of cases of domestic violence against children. In addition, its functioning involves ensuring comprehensive protection of rights, providing necessary assistance to affected children or child witnesses of such violence, and implementing support measures within the framework of inter-agency cooperation. The study demonstrates that among central executive authorities playing a key role in preventing and combating domestic violence, special significance is attributed to the units of the National Police of Ukraine. These bodies are entrusted with the primary functions of administrative and legal response to cases of domestic violence against children, including the prompt detection of offences in this area, their prevention, and the minimisation of negative consequences. The rationale for establishing a specially authorized unit within the prevention division, which will be exclusively responsible for the prevention of and response to domestic violence, is substantiated. This represents a logical and necessary step aimed at: enhancing specialization; optimizing resources; strengthening inter-agency coordination; and ensuring proper control and monitoring. Such an approach is consistent with the requirements of the Istanbul Convention and will contribute to the enhanced protection of children and adults who are victims of domestic violence. Chapter Three, “Ways to Improve the Administrative and Legal Support for the Protection of the Rights of Children Affected by Domestic Violence,” focuses on the study of foreign experience in protecting the rights of children affected by domestic violence and on improving the legal and regulatory framework for such protection. It is noted that in most countries, domestic violence is punishable primarily under criminal law. The analysis of international experience in preventing domestic violence has highlighted several key approaches: 1) many countries place particular emphasis on the prevention of domestic violence; 2) some countries adopt legislative acts that enable faster and more effective responses to cases of domestic violence; 3) certain countries have established rapid-response systems to address incidents of domestic violence. Positive examples include Poland (the “Blue Card” procedure), France (juvenile courts), the United States (specialised police units), Sweden (an inter-agency child assistance model – Barnahus), and other states. Findings indicate that contemporary international practice demonstrates that the most effective results in combating domestic violence against children are achieved through an integrated approach, which combines preventive, protective, and rehabilitative measures. Such a comprehensive approach not only allows for timely response to incidents of violence, but also contributes to the prevention of future cases. Based on the conducted analysis, recommendations have been formulated for improving the legal and regulatory framework for the protection of children affected by domestic violence. These include: development of special child protection procedures – amendments to current legislation should establish distinct procedures for responding to cases of domestic violence against children, which may include the creation of specialised child assistance centres; strengthening inter-agency coordination – mechanisms should be developed to ensure effective collaboration among law enforcement agencies, social services, educational institutions, and healthcare facilities for prompt response to cases of violence. Special judicial procedures adapted to the needs of children should also be established; expansion of rehabilitation programs – state policy should provide funding for psychological and social rehabilitation programs for affected children, as well as training for professionals working with them; preventive measures – it is recommended to implement educational programs in schools and other institutions to raise awareness of domestic violence and promote a culture of nonviolent behaviour; monitoring and evaluation of effectiveness – systematic monitoring of the implementation of legislation on child protection from domestic violence and evaluation of its effectiveness are essential to identify gaps and develop appropriate amendments; raising public awareness – the state should support information campaigns aimed at informing the public about children’s rights and the mechanisms for their protection in cases of domestic violence. Описание: Дмитришин О.О. Адміністративно-правове забезпечення захисту прав дітей, які постраждали від домашнього насильства: дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 ‒ Право / Дмитришин Олена Олегівна. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2026. - 246 с.

2026-01-01T00:00:00Z