Scientific publications https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/440 2026-08-11T23:43:48Z 2026-08-11T23:43:48Z Бондаренко, В.А. Bondarenko, V.A. ORCID ID: 0000-0003-2326-4394 https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9704 2026-08-05T11:38:09Z 2026-01-01T00:00:00Z

Название: Комунікація поліції та інститутів громадянського суспільства Авторы: Бондаренко, В.А.; Bondarenko, V.A.; ORCID ID: 0000-0003-2326-4394 Краткий осмотр (реферат): У статті розглянуто особливості комунікації поліції та інститутів громадянського суспільства. Актуальність теми зумовлена необхідністю підвищення ефективності розв’язання покладених на поліцію завдань забезпечення публічної безпеки та правопорядку в умовах правового режиму воєнного стану, потребою у нових доктринальних підходах, що відображають сучасний рівень знань про громадянське суспільство, його взаємодію з державою. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, зумовлені комунікацією між поліцією та інститутами громадянського суспільства у зв’язку з організацією та здійсненням взаємодії. Предметом виступають правові засади та організація комунікації поліції з інститутами громадянського суспільства. Методологічну основу дослідження складають формально-юридичні, структурно-функціональні, історико-правові, порівняльно- правові методи наукового пізнання соціально-правових явищ. Для комунікації поліції з інститутами громадянського суспільства є об’єктивні підстави – це взаємний інтерес у забезпеченні законності та правопорядку. Комунікація поліції з інститутами громадянського суспільства – це особлива правова форма здійснення встановлених законом повноважень поліції щодо досягнення спільної з громадянським суспільством мети, а також особливий метод правозастосовної діяльності поліції. Визначено організаційно-структурні аспекти комунікації поліції та інститутів громадянського суспільства, зокрема: мотиваційно-цільовий, спрямований на забезпечення публічної безпеки; морально-психологічний, що реалізується у вигляді активності, цілеспрямованості спільних дій у протидії злочинності; соціально-орієнтований, який полягає у бажанні домагатися цілей щодо забезпечення рівня і якості життя; предметно-діяльний, пов’язаний з набуттям знань, досвіду, методів професійної та суспільної протидії злочинній діяльності; духовно-моральний, пов’язаний з вихованням моральної подоби людини, почуттям відповідальності перед суспільством, активної громадянської позиції; формування єдиного соціокультурного простору, в якому різноманітні професійні та суспільні практики є відкритими та доступними. The article examines communication features between the police and civil society institutions. The relevance of the topic is determined by the need to enhance the effectiveness of the police in ensuring public safety and law and order under martial law, as well as the necessity to develop updated doctrinal approaches reflecting the current state of knowledge regarding civil society and its interaction with the State. The object of the study comprises social relations arising from communication between the police and civil society institutions in the context of organising and implementing their interaction. The subject of the study is the legal framework and organisational foundations of such communication. The methodological basis of the research includes formal-legal, structural-functional, historical-legal, and comparative-legal methods for the scientific cognition of socio-legal phenomena. There are objective grounds for communication between the police and civil society institutions, namely their mutual interest in ensuring legality and maintaining law and order. Communication between the police and civil society institutions is a special legal form of exercising the police powers established by law to achieve common goals with civil society, as well as a particular method of law enforcement activity. The organisational and structural aspects of communication between the police and civil society institutions are identified as follows: motivational and goal-oriented, aimed at ensuring public safety; moral and psychological, realised through active, purposeful joint efforts to combat crime; socially oriented, focused on achieving objectives related to maintaining standards and quality of life; subjectoriented, associated with the acquisition of knowledge, experience, and methods of professional and social counteraction to criminal activity; spiritual and moral, aimed at fostering moral character, social responsibility, and active citizenship; the formation of a unified sociocultural space in which various professional and social practices are open and accessible. Описание: Бондаренко В.А. Комунікація поліції та інститутів громадянського суспільства / Бондаренко В.А. // Аналітично-порівняльне правознавство. - 2026. - Випуск 2.- Частина 2. - С. 69-73.

2026-01-01T00:00:00Z Strotskyi, R.Ye. Строцький, Р.Є. ORCID ID: 0009-0003-2702-8804 Stetsiuk, N.V. Стецюк, Н.В. ORCID ID: 0000-0002-9079-5868 Onyshko, O.B. Онишко, О.Б. ORCID ID: 0000-0002-5165-1810 Kostovska, K.M. Костовська, К.М. ORCID ID: 0000-0001-5883-6474 Fedina, N.V. Федіна, Н.В. ORCID ID: 0000-0002-7521-9635 https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9691 2026-07-16T10:51:41Z 2026-01-01T00:00:00Z

Название: The role of the military ombudsman in protecting the rights of military personnel during armed conflict: International experience and Ukrainian realities Авторы: Strotskyi, R.Ye.; Строцький, Р.Є.; ORCID ID: 0009-0003-2702-8804; Stetsiuk, N.V.; Стецюк, Н.В.; ORCID ID: 0000-0002-9079-5868; Onyshko, O.B.; Онишко, О.Б.; ORCID ID: 0000-0002-5165-1810; Kostovska, K.M.; Костовська, К.М.; ORCID ID: 0000-0001-5883-6474; Fedina, N.V.; Федіна, Н.В.; ORCID ID: 0000-0002-7521-9635 Краткий осмотр (реферат): This article analysed the establishment and development of the institution of the military ombudsman in Ukraine within the context of international experience of democratic civilian control over the security and defence sector. The study was based on a comparative analysis of military ombudsman models in Germany, Canada, Australia, Ireland, and the Republic of South Africa, which made it possible to identify the key criteria for the effectiveness of such institutions: the degree of institutional independence, the scope of powers, mechanisms of parliamentary or executive accountability, and the availability of effective instruments for addressing violations of military personnel’s rights. The study established that the most effective models are those operating independently of direct executive influence and providing the ombudsman with the authority to initiate investigations, conduct inspections, and issue binding or highly influential recommendations. Particular attention was paid to the effectiveness of advisory models which, despite the formal existence of mechanisms for protecting military personnel’s rights, often fail to ensure their proper practical implementation. The article examined the process of establishing the institution of the military ombudsman in Ukraine, which in 2025 moved from legislative initiatives to institutional formation through the adoption of a specialised law and the establishment of the Office of the Military Ombudsman as an auxiliary body under the President of Ukraine. At the same time, it was demonstrated that the key challenges identified at the stage of conceptual design remain relevant, particularly with regard to the level of institutional independence, mechanisms for implementing recommendations, and the effectiveness of responses to systemic violations of military personnel’s rights. Updating the findings as of 2026 has shown that the introduction of the institution of the military ombudsman confirmed earlier scholarly predictions concerning the need for a specialised and independent mechanism for protecting the rights of military personnel. At the same time, the practical implementation of the institution has given rise to new debates concerning its place within the system of state authority and the adequacy of its powers to ensure a genuine impact on the elimination of violations. Consequently, the study has both theoretical and practical significance, as it enables an assessment of the evolution of the institution of the military ombudsman from a conceptual model to an actual element of the system of democratic oversight under conditions of armed conflict and the transformation of Ukraine’s security sector. У статті здійснено аналіз становлення та розвитку інституту військового омбудсмена в Україні в контексті міжнародного досвіду демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони. Дослідження базується на порівняльному аналізі моделей військового омбудсмена у Німеччині, Канаді, Австралії, Ірландії та Південно-Африканській Республіці, що дозволило визначити ключові критерії ефективності таких інституцій: рівень інституційної незалежності, обсяг повноважень, механізми парламентської або виконавчої підзвітності та наявність реальних інструментів впливу на усунення порушень прав військовослужбовців. У роботі встановлено, що найбільш результативними є моделі, які функціонують поза прямим впливом виконавчої влади та забезпечують омбудсмену право ініціювати розслідування, проводити інспекції та формулювати обов’язкові або високовпливові рекомендації. Окрему увагу приділено проблемі ефективності консультативних моделей, які, попри формальну наявність механізмів захисту прав військових, часто не забезпечують належного рівня їх практичної реалізації. Проаналізовано процес становлення інституту військового омбудсмена в Україні, який у 2025 році перейшов від законодавчих ініціатив до інституційного оформлення із ухваленням профільного закону та створенням Офісу Військового омбудсмена як допоміжного органу при Президентові України. Водночас доведено, що ключові виклики, визначені на етапі концептуального проєктування інституції, залишаються актуальними, зокрема щодо рівня її незалежності, механізмів реалізації рекомендацій та ефективності реагування на системні порушення прав військовослужбовців. Актуалізація результатів дослідження станом на 2026 рік засвідчила, що запровадження інституту військового омбудсмена підтвердило правильність наукових прогнозів щодо необхідності створення спеціалізованого незалежного механізму захисту прав військовослужбовців. Водночас практична реалізація інституції актуалізувала нові дискусії щодо її місця в системі державної влади та достатності повноважень для забезпечення реального впливу на усунення порушень. Таким чином, дослідження має як теоретичне, так і практичне значення, оскільки дозволяє оцінити еволюцію інституту військового омбудсмена від концептуальної моделі до реального елемента системи демократичного контролю в умовах збройного конфлікту та трансформації сектору безпеки України. Описание: Strotskyi R.Ye. The role of the military ombudsman in protecting the rights of military personnel during armed conflict: International experience and Ukrainian realities / Ruslan Strotskyi, Nataliia Stetsiuk, Oksana Onyshko, Kateryna Kostovska, Nataliia Fedina // Соціально-правові студії/Social & Legal Studios. - 2026 - Vol. 9. - № 2. - С.79-90.

2026-01-01T00:00:00Z Козар, Ю.Ю. Kozar, Yu.Yu. ORCID ID: 0000-0002-6424-6419 Когут, В.М. Kohut, V.M. ORCID ID: 0009-0000-3286-9016 https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9292 2026-01-29T09:28:21Z 2025-01-01T00:00:00Z

Название: Антикорупційні механізми у сфері медичних досліджень: правові та етичні виклики Авторы: Козар, Ю.Ю.; Kozar, Yu.Yu.; ORCID ID: 0000-0002-6424-6419; Когут, В.М.; Kohut, V.M.; ORCID ID: 0009-0000-3286-9016 Краткий осмотр (реферат): Статтю присвячено комплексному аналізу антикорупційних механізмів у сфері медичних досліджень крізь призму правових та етичних викликів, з особливим акцентом на дослідженнях, спрямованих на профілактику алкогольного та наркотичного сп’яніння. Актуальність теми зумовлена зростанням корупційних ризиків у медичній та науковій сферах, що проявляються у непрозорому фінансуванні, конфліктах інтересів, маніпуляціях результатами досліджень та порушеннях принципів наукової доброчесності. Такі явища підривають довіру суспільства до науки, знижують ефективність профілактичних програм і можуть мати безпосередні негативні наслідки для громадського здоров’я. У статті обґрунтовано, що дослідження профілактики алкогольного та наркотичного сп’яніння є особливо вразливими до корупційних впливів через поєднання значного соціального значення, державного та приватного фінансування, а також залучення вразливих груп населення. Автором проаналізовано основні форми корупційних проявів у медичних дослідженнях, зокрема фальсифікацію та селективне подання даних, приховані джерела фінансування, порушення протоколів клінічних випробувань і неефективний етичний нагляд. Окрему увагу приділено інституційним та правовим механізмам запобігання корупції в Україні. Розглянуто роль Національного агентства з питань запобігання корупції, правоохоронних органів, антикорупційних судів та етичних комітетів медичних установ. Підкреслено значення внутрішніх антикорупційних процедур, систем комплаєнсу, внутрішніх аудитів і навчання персоналу як практичних інструментів зниження корупційних ризиків у науковій діяльності. У контексті міжнародних стандартів у статті здійснено порівняльний аналіз української практики з положеннями Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації, настановами ВООЗ, CIOMS та стандартами реєстрації клінічних випробувань. Доведено, що міжнародні підходи акцентують на прозорості фінансування, обов’язковому розкритті конфліктів інтересів, реєстрації досліджень у відкритих реєстрах і публікації всіх результатів, включно з негативними. Водночас виявлено низку проблем у впровадженні цих стандартів в українській науковій практиці, зокрема фрагментарність контролю та обмежену ефективність механізмів моніторингу доброчесності. Стаття також враховує напрацювання сучасних зарубіжних і вітчизняних досліджень, присвячених науковій недоброчесності, корупційним ризикам у медицині та ролі інституційного контролю, які планується використати як додаткову теоретичну й методологічну основу подальших наукових розвідок. У висновках сформульовано рекомендації щодо вдосконалення законодавчих, інституційних та організаційних механізмів корупції у медичних дослідженнях, з урахуванням специфіки досліджень профілактики алкогольного та наркотичного сп’яніння та необхідності підвищення рівня суспільної довіри до наукових результатів. This article is dedicated to a comprehensive analysis of anti-corruption mechanisms in medical research through the lens of legal and ethical challenges, with a particular focus on research aimed at the prevention of alcohol and drug intoxication. The relevance of this topic is due to the growing corruption risks in both the medical and scientific fields, manifested in opaque funding, conflicts of interest, manipulation of research results, and violations of scientific integrity principles. Such phenomena undermine public trust in science, reduce the effectiveness of preventive programs, and may have direct negative consequences for public health. The article substantiates that research on alcohol and drug intoxication prevention is particularly vulnerable to corruption due to its significant social importance, involvement of both public and private funding, and the inclusion of vulnerable population groups. The author analyzes the main forms of corruption in medical research, including data falsification and selective reporting, concealed funding sources, violations of clinical trial protocols, and ineffective ethical oversight. Special attention is given to institutional and legal mechanisms for preventing corruption in Ukraine. The role of the National Anti-Corruption Agency, law enforcement agencies, anti-corruption courts, and ethical committees of medical institutions is examined. The significance of internal anti-corruption procedures, compliance systems, internal audits, and staff training as practical tools to reduce corruption risks in scientific activities is emphasized. In the context of international standards, the article presents a comparative analysis of Ukrainian practices with the provisions of the Helsinki Declaration of the World Medical Association, WHO guidelines, CIOMS recommendations, and clinical trial registration standards. It is demonstrated that international approaches emphasize transparency in funding, mandatory disclosure of conflicts of interest, registration of studies in open registers, and the publication of all results, including negative ones. At the same time, several issues related to the implementation of these standards in Ukrainian scientific practice are identified, including fragmented control and limited effectiveness of integrity monitoring mechanisms. The article also incorporates findings from contemporary foreign and domestic research on scientific misconduct, corruption risks in medicine, and the role of institutional oversight, which will serve as an additional theoretical and methodological basis for further scholarly investigations. The conclusions propose recommendations for improving legislative, institutional, and organizational mechanisms for preventing corruption in medical research, considering the specific nature of alcohol and drug intoxication prevention studies and the need to enhance public trust in scientific results. Описание: Козар Ю.Ю. Антикорупційні механізми у сфері медичних досліджень: правові та етичні виклики / Козар Юрій Юрійович, Когут Володимир Михайлович // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - Серія: Юридична. - 2025. - № 4. - С. 50-59.

2025-01-01T00:00:00Z Гаріфуллін, М.В. Harifullin, M.V. ORCID ID: 0000-0002-6469-4924 Чорномаз, О.Б. Chornomaz, O.B. ORCID ID: 0000-0003-0574-1118 https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9289 2026-01-29T08:44:27Z 2025-01-01T00:00:00Z

Название: Використання публічно-правових механізмів для забезпечення безпеки постраждалих від домашнього насильства в Україні: окремі аспекти Авторы: Гаріфуллін, М.В.; Harifullin, M.V.; ORCID ID: 0000-0002-6469-4924; Чорномаз, О.Б.; Chornomaz, O.B.; ORCID ID: 0000-0003-0574-1118 Краткий осмотр (реферат): Домашнє насильство залишається однією з найбільш складних і суспільно небезпечних соціаль- но-правових проблем сучасної України, що має системний характер та потребує комплексного реагування з боку держави. Попри наявність спеціального законодавства та поступове формування інституційної сис- теми протидії цьому явищу, рівень поширеності, латентності та повторюваності домашнього насильства свідчить про наявність істотних прогалин у механізмах забезпечення безпеки постраждалих осіб. Особливої актуальності ця проблема набула в умовах пандемії COVID-19 та воєнного стану, коли соціально-економічні та психологічні чинники сприяли загостренню насильницької поведінки у сімейному середовищі. Метою дослідження є комплексний аналіз публічно-правових механізмів, що застосовуються в Україні для забезпечення безпеки осіб, постраждалих від домашнього насильства, а також виявлення проблем їх правового регулювання і практичного застосування з урахуванням міжнародних стандартів та національ- ної правозастосовної практики. У статті особливу увагу приділено з’ясуванню ролі держави у негайному припиненні насильства, запобіганні його повторенню та створенні умов для ефективного захисту прав і свобод постраждалих осіб. Методологічну основу дослідження становить поєднання загальнонаукових і спеціально-юридичних ме- тодів пізнання. Формально-юридичний метод використано для аналізу норм Конституції України, Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», адміністративного та кримінального за- конодавства. Порівняльно-правовий метод дозволив зіставити національні підходи до протидії домашньому насильству з міжнародними стандартами та практикою країн Східної Європи. Системно-структурний, логіко-правовий, статистичний та аналітичний методи застосовано для комплексного дослідження публічно-правових механізмів як цілісної системи та оцінки ефективності їх реалізації. У результаті дослідження з’ясовано, що публічно-правові механізми захисту постраждалих від домаш- нього насильства являють собою сукупність владно-розпорядчих, імперативних та примусових заходів, спрямованих на оперативне реагування держави на загрози життю та здоров’ю людини. До основних таких механізмів віднесено термінові заборонні та обмежувальні приписи, адміністративні заходи впливу, профілактичний облік кривдників, направлення на корекційні програми, а також діяльність органів поліції, судів, органів опіки та соціальних служб. Обґрунтовано, що обмежувальні приписи мають превентивний характер і є одним із найбільш ефективних інструментів короткострокового забезпечення безпеки по- страждалих осіб. Разом із тим встановлено, що ефективність публічно-правових механізмів знижується через формальний підхід до оцінки ризиків, недостатній контроль за виконанням приписів, слабку міжвідомчу координацію та низький рівень поінформованості постраждалих щодо доступних інструментів захисту. У статті обґрунтовується необхідність удосконалення нормативного регулювання, розвитку міждисциплінарних моделей реагування, посилення превентивної складової адміністративних заходів та адаптації міжнародних стандартів до національних умов. Зроблено висновок, що подальший розвиток і практичне вдосконалення публічно-правових механізмів є важливою умовою підвищення рівня безпеки осіб, постраждалих від домашнього насильства, зменшення його латентності та формування ефективної системи державного захисту прав людини в Україні. Domestic violence remains one of the most complex and socially dangerous socio-legal problems in contemporary Ukraine, characterised by its systemic nature and the need for a comprehensive response from the state. Despite the adoption of specialised legislation and the gradual development of an institutional framework for preventing and combating domestic violence, the high level of prevalence, latency, and recurrence of this phenomenon indicates significant shortcomings in the mechanisms aimed at ensuring the safety of victims. This issue has become particularly acute in the context of the COVID-19 pandemic and the introduction of martial law, when socio-economic instability and psychological stress factors contributed to the escalation of violent behaviour within the family environment. The purpose of this study is to provide a comprehensive analysis of public legal mechanisms used in Ukraine to ensure the safety of persons affected by domestic violence, as well as to identify the key problems of their legal regulation and practical implementation, taking into account international human rights standards and national law enforcement practice. The research focuses on the role of the state in the immediate cessation of violence, prevention of its recurrence, and the creation of effective conditions for the protection of the rights and freedoms of victims. The methodological framework of the study is based on a combination of general scientific and special legal research methods. The formal legal method was used to analyse the provisions of the Constitution of Ukraine, the Law of Ukraine “On Prevention and Counteraction to Domestic Violence”, as well as relevant norms of administrative and criminal law. The comparative legal method enabled an assessment of national approaches in comparison with international standards and the practices of Eastern European countries. Systemic and structural, logical legal, statistical, and analytical methods were applied to examine public legal mechanisms as an integrated system and to evaluate their effectiveness in practice. The study establishes that public legal mechanisms for the protection of victims of domestic violence constitute a set of authoritative, imperative, and coercive measures implemented by public authorities in order to promptly respond to threats to life and health. These mechanisms include emergency restraining orders, restrictive orders, administrative measures of influence, preventive registration of perpetrators, referral to correctional programmes, as well as the activities of law enforcement agencies, courts, guardianship authorities, and social services. It is substantiated that restrictive orders have a predominantly preventive nature and represent one of the most effective short-term instruments for ensuring the safety of victims. At the same time, the effectiveness of public legal mechanisms is significantly reduced by a formalistic approach to risk assessment, insufficient control over the execution of restraining orders, weak interagency coordination, and a low level of awareness among victims regarding available legal remedies. The article emphasises the need to improve regulatory frameworks, strengthen intersectoral cooperation, develop multidisciplinary response models, enhance the preventive potential of administrative measures, and adapt international standards to the national legal and social context. It is concluded that the further development and practical improvement of public legal mechanisms is a crucial prerequisite for enhancing the level of protection and safety of victims of domestic violence, reducing its latent nature, and strengthening public trust in the system of state protection of human rights in Ukraine. Описание: Гаріфуллін М.В. Використання публічно-правових механізмів для забезпечення безпеки постраждалих від домашнього насильства в Україні: окремі аспекти / Гаріфуллін Максим Валерійович, Чорномаз Оксана Богданівна // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - Серія: Юридична. - 2025. - № 4. - С. 38-49.

2025-01-01T00:00:00Z