Thesis https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/5582 2026-04-15T00:46:58Z 2026-04-15T00:46:58Z Кірієнко, Т.П. Kiriienko, T.P. https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9230 2025-12-22T12:49:05Z 2025-01-01T00:00:00Z

Название: Право людини на безпеку: теоретико-правове дослідження: дисертація Авторы: Кірієнко, Т.П.; Kiriienko, T.P. Краткий осмотр (реферат): У дисертації здійснено комплексний теоретико-правовий аналіз права людини на безпеку та визначено особливості механізму реалізації цього права в сучасних умовах. Охарактеризовано зміст поняття «право людини на безпеку» та сформульовано власне його визначення, а саме як фундаментальне конституційне право людини на безпечне існування та розвиток в умовах відсутності небезпек та загроз техногенного, екологічного, військово-політичного та соціального характеру. Це право є передумовою для реалізації інших конституційних прав і свобод людини. Зазначено, що поняття «безпека людини» базується на комплексному підході у розумінні права людини на безпеку. Акцентовано, що безпека людини – це система взаємопов’язаних та взаємодіючих різних за обсягом та характером суспільних відносин, які формують відповідний стан, за яким людина (особа), суспільство, держава та міжнародна спільнота здатні протистояти наявним і прогнозованим викликам або негативним впливам, як зовнішнім так і внутрішнім. При цьому забезпечення безпеки людини має багатошарову складову, якій належать ознаки міжгалузевого інституту права, та багаторівневу систему, що передбачає взаємодію всіх її складових (людини, суспільства, держави та міжнародної спільноти). Водночас встановлено, що право людини на безпеку безпосередньо не закріплено законодавцем у жодній з вітчизняних конституцій, враховуючи Конституцію України 1996 року. Втім закріплено права на окремі види безпеки: право на особисту безпеку, право на економічну безпеку, право на соціальну безпеку людини, право на екологічну безпеку, право людини на інформаційну безпеку. Такі висновки зроблено на основі аналізу стану національного законодавства, а в результаті наукових досліджень у сфері прав людини – розроблено етапність концептуального розвитку права людини на безпеку та виокремлено п’ять основних етапів: філософсько-науковий період (XIV-XV ст. – XVI-XVII ст.); період буржуазних революцій та нормативно-правового закріплення прав людини (ІІ половина XVII ст. – початок ХХ ст.); перехідний етап – період між двома світовими війнами (1918 – 1939 роки), період інституціоналізації права людини на безпеку на міжнародному рівні (1945 – 1980 роки), сучасний період (друга половина 1980-тих років – сучасний період). Також визначено чинники, які пояснюють причини розбіжностей періодизації концепцій права людини на безпеку у різних країнах: хронологічні розбіжності процесів трансформації суспільства у різних частинах світу у конкретно історичні періоди; приналежність до різних типів держав з огляду на формаційний та цивілізаційний підходи до їх типологізації; відмінність за видами джерел, часом та способами інституціоналізації окремих прав та свобод у національних системах права. У досліджені наголошено на можливості реалізації «права людини на безпеку» як у загальному правовому режимі, так і спеціальному, що торкається окремих категорій осіб, які потребують підвищеного рівня безпеки і захисту: державних службовців і посадових осіб, дітей, осіб з інвалідністю, меншин, біженців, жінок. Крім того, запропоновано чотирьохрівневу ієрархічну побудову принципів права людини на безпеку, що складається з: загально-правових принципів, які забезпечують безпеку людини – гарантований захист її життя, здоров’я тощо; галузевих принципів у сфері безпеки прав людини, оскільки вони є основою захисту прав і свобод людини; інституціональних принципів, що передбачають реалізацію права людини на безпеку, як комплексного явища, в якому елементами соціально-інституціонального середовища виступають особа, суспільство, держава та міжнародна спільнота; принципи обмеження прав і свобод людини, які застосовуються в інтересах безпеки особи, суспільства та держави. Визначено також основні аспекти взаємозалежності національної безпеки та права людини на безпеку, які побудовані на їх кореляції з метою забезпечення суміжних сфер життєдіяльності людини – соціально-економічної, політичної, правової тощо та окреслені передумови взаємовідносин між суб’єктами та об’єктами національної безпеки: взаємозумовленість діяльності людини, держави, суспільства, міжнародної спільноти; сприяння міжнародних сил забезпеченню безпеки прав людини; регламентація умов і меж обмежень прав людини в умовах загроз і ризиків; публічна влада має бути обмежена основними правами і свободами людини та громадянина; умовою відносин є збереження незалежності та неупередженості судових інституцій незалежно від змін у суспільно-політичному ладі. Авторкою також запропоновано власну класифікацію видів загроз безпеки за суб’єктним складом, яка надає можливість оцінити ступінь небезпеки загроз, проаналізувати їх види: загроза безпеці з боку людини; загроза безпеці з боку суспільства; загроза безпеці з боку держави; загроза безпеці на глобальному рівні. Також визначено та обґрунтовано найбільш вразливі сфери у механізмі забезпечення безпеки людини, до яких відносяться такі: державно-правова, суспільно-політична, цивільно-правова, техногенна, економічна, соціальна, соціально-психологічна, культурна, духовна, інформаційна, кібербезпека, екологічна, військово-політична. Наголошено, що відбувається трансформація права людини на безпеку у комплексне право на рівні міжгалузевого інституту, про що свідчить європейський досвід забезпечення права людини на безпеку, демонструє ефективні механізми в умовах як мирного часу, так і збройного конфлікту. Зокрема, практика Європейського суду з прав людини у справах щодо порушення права на життя (ст. 2 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод) та заборони катувань (ст. 3 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод) вказує на комплексність цього права. Водночас підкреслено, що Україна потребує системної трансформації юридичних механізмів забезпечення та захисту права людини на безпеку в умовах сучасних викликів національній безпеці України, що обумовлює необхідність впровадження комплексного підходу до реформування існуючих правових, організаційних та інформаційно-комунікаційних інструментів у цій сфері та мають впливати на вирішення основних завдань у механізмі правового регулювання забезпечення безпеки, зокрема: утвердження в суспільстві принципів рівності, свободи і демократії, соціальної справедливості, визнання людини найвищою соціальною цінністю; усунення потенційних внутрішніх та зовнішніх загроз, воєнних конфліктів та суспільних катастроф; стимулювання до використання в суспільстві таких способів вирішення складних проблем як переговори (медіація), діалоги тощо; удосконалення механізмів реалізації норм права в Україні. Формування такого комплексного інституту права людини на безпеку у національному законодавстві можливе за умови внесення змін до Закону України «Про національну безпеку України» щодо: розширення переліку загроз національній безпеці із акцентом на забезпечення особистої безпеки громадян України; визначення критеріїв пропорційності та обережності при застосуванні сили; встановлення санкцій за порушення положень Додаткових протоколів до I та II Женевських конвенцій. Також висловлено точку зору, що Закон України «Про національну безпеку України» оперує поняттями, які дещо підміняють його зміст. Мова йде про вихідну категорію «національна», що є похідною від поняття «нація», а звідси і базове поняття Закону дещо розмите і не коректне. По-перше, поняття «нація» залишається термінологічно суперечливим, з великою кількістю підходів до його трактування, серед яких етнічна та політична посідають чільне місце. Саме політична теорія нації, появу якої пов’язують з ім’ям Г. Гроція, лежить в основі законодавства у сучасних правових системах (як мінімум романо-германської та англо-саксонської правової сім’ї), а також міжнародних нормах. Оскільки держава – це домінуюча політико-територіальна форма організації суспільства у сучасному світі, то і поняття національної безпеки виходить передусім через державу, як суб’єкта та об’єкта безпеки. Тому, більш чітка термінологічна назва базового закону у сфері безпеки має формулюватися – «Про безпеку людини, суспільства та держави». Наукова робота ґрунтується на системі методів дослідження комплексних міжгалузевих політико-правових явищ, шляхом конвергенції загально-наукових, спеціально-наукових та приватно-наукових методів у досліджені права людини на безпеку. Ключові слова: безпека, людина, суспільство, держава, права людини, захист прав людини, право на безпеку, загрози, конституція, свобода, міжнародна безпека, міжнародні стандарти, інформаційна безпека, національна безпека, національні інтереси. The thesis provides a comprehensive theoretical and legal analysis of the human right to security and, based on this analysis, identifies the specific features of the mechanism for implementing this right in modern conditions. The author identifies the specific features of the concept of ‘human right to security’ and formulates his own definition of the concept of ‘human security’ based on a comprehensive approach to understanding the human right to security. Human security is a system of interrelated and interacting social relations, varying in scope and nature, which form a state in which a person, society, state and international community are able to withstand existing and foreseeable challenges or negative influences, both external and internal. At the same time, ensuring human security has a multi-layered component, which includes features of an inter-sectoral legal institution and a multi-level system that provides for the interaction of all its components (individuals, the state, society and the international community). At the same time, it was found that the legislator did not directly enshrine the human right to security in any of the national constitutions, including the Constitution of Ukraine of 1996. However, the rights to certain types of security are enshrined: the right to personal security, the right to economic security, the right to social security, the right to environmental security, and the human right to information security. The author draws such conclusions based on the analysis of the national legislation, and as a result of scientific research in the field of human rights, the author elaborates the stages of conceptual development of the human right to security and identifies five main stages: the philosophical and scientific period (XIV-XV centuries - XVI-XVII centuries); the period of bourgeois revolutions and legal consolidation of human rights (the second half of the seventeenth century - the beginning of the twentieth century); the transitional stage - the period between the two world wars (1918-1939), the period of institutionalisation of the human right to security at the international level (1945-1980), and the modern period (the second half of 1980 - the present). The author also identifies the factors which, in the author's opinion, explain the reasons for the differences in the periodisation of the concepts of the human right to security in different countries: chronological differences in the processes of transformation of society in different parts of the world in specific historical periods; belonging to different types of states, given the formation and civilisation approaches to their typology; differences in the types of sources, time and methods of institutionalisation of certain rights and freedoms in national legal systems. The study emphasises the possibility of implementing the ‘human right to security’ both in the general legal regime and in a special regime that concerns certain categories of persons in need of increased security and protection: public servants and officials, children, persons with disabilities, minorities, refugees, women. In addition, the author proposes a four-level hierarchical structure of the principles of the human right to security, consisting of: general legal principles ensuring human security - guaranteed protection of life, health, etc.; sectoral principles in the field of human rights security, since they are the basis for the protection of human rights and freedoms; institutional principles providing for the implementation of the human right to security as a complex phenomenon in which the elements of the social and institutional environment are the individual, society, the state and the international community; principles of restriction of human rights and freedoms applied in the interests of security of the individual, society and the state. The main aspects of the interaction between national security and human rights to security have also been identified, which are based on their correlation with the aim of ensuring related areas of human life – social and economic, political, legal, etc. and the prerequisites for relations between subjects and objects of national security have been outlined: the interdependence of the activities of individuals, the state, society and the international community; the promotion of international forces to ensure the security of human rights; the regulation of the conditions and limits of human rights restrictions in the face of threats and risks; public authority must be limited by the fundamental rights and freedoms of individuals and citizens; a prerequisite for relations is the preservation of the independence and impartiality of judicial institutions, regardless of changes in the socio-political composition. The author also proposes his own classification of types of security threats by subject composition, which makes it possible to realistically assess the degree of danger of threats and analyse their types: threats to security from individuals; threats to security from society; threats to security from the state; threats to security at the global level. The most vulnerable areas in the mechanism of ensuring human security have also been identified and substantiated, including the following: state and legal, socio-political, civil and legal, technogenic, economic, social, socio-psychological, cultural, spiritual, information, cyber security, environmental, military and political. It is emphasised that the human right to security is undergoing a transformation into a comprehensive right at the level of an interdisciplinary institution, as evidenced by the European experience of ensuring the human right to security, which demonstrates effective mechanisms in both peacetime and armed conflict. In particular, the practice of the European Court of Human Rights in cases concerning violations of the right to life (Article 2 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms) and the prohibition of torture (Article 3 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms) points to the complexity of this right. At the same time, it was emphasised that Ukraine needs a systematic transformation of legal mechanisms for ensuring and protecting the human right to security in the context of contemporary challenges to Ukraine's national security, which necessitates the implementation of a comprehensive approach to reforming existing legal, organisational and information communication tools in this area and should influence the solution of key tasks in the mechanism of legal regulation of security, in particular: the establishment of the principles of equality, freedom and democracy, social justice, and the recognition of the human being as the highest social value in society; eliminating potential internal and external threats, military conflicts and social disasters; encouraging the use of such methods of solving complex problems as negotiations (mediation), dialogues, etc. in society; improving the mechanisms for implementing legal norms in Ukraine. The formation of such a comprehensive institution of human rights to security in national legislation is possible provided that proposals are submitted to the Law of Ukraine ‘On National Security of Ukraine’ regarding: expanding the list of threats to national security with an emphasis on ensuring the personal safety of citizens; defining criteria of proportionality and caution in the use of force; establishing sanctions for violations of the provisions of the Additional Protocols to the Geneva Conventions I and II. There is also a view that the Law of Ukraine ‘On National Security of Ukraine’ uses concepts that to some extent distort its meaning. This concerns the basic category of ‘national’, which is derived from the concept of ‘nation’, and hence the basic concept of the Law is rather vague and incorrect. Firstly, the concept of ‘nation’ remains terminologically controversial, with a large number of approaches to its interpretation, among which ethnic and political ones occupy a prominent place. It is the political theory of the nation, whose emergence is associated with the name of H. Grotius, that forms the basis of legislation in modern legal systems (at least in the Romano-Germanic and Anglo-Saxon legal families), as well as international norms. Since the state is the dominant political and territorial form of social organisation in the modern world, the concept of national security is primarily derived from the state as the subject and object of security. Therefore, in our view, a more precise terminological name for the basic law in the field of security should be formulated as ‘On the security of the individual, society and the state’. The scientific research is based on a system of methods for studying complex interdisciplinary political and legal phenomena, through the convergence of general scientific, specialised scientific and private scientific methods in the study of human rights to security. Key words: security, human, society, state, human rights, protection of human rights, right to security, threats to security, constitution, freedom, international security, international standards, information security, national security, national interests. Описание: Кірієнко Т.П. Право людини на безпеку: теоретико-правове дослідження: дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» / Кірієнко Тетяна Павлівна. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2025. - 251 с.

2025-01-01T00:00:00Z Шемчук, В.В. Shemchuk, V.V. https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/7127 2024-03-26T15:09:00Z 2020-01-01T00:00:00Z

Название: Конституційно-правове забезпечення інформаційної безпеки сучасних держав: порівняльно-правовий аналіз: дисертація Авторы: Шемчук, В.В.; Shemchuk, V.V. Краткий осмотр (реферат): Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних і практичних питань забезпечення інформаційної безпеки як функції сучасних держав. На основі порівняльно-правового аналізу міжнародно-правових актів та національного законодавства України, зарубіжного законодавства і досвіду виокремлено ряд моделей забезпечення інформаційної безпеки, а також їх особливості. Сформульовано пропозиції та рекомендації щодо удосконалення забезпечення інформаційної безпеки Української держави в умовах євроінтеграції, інтервенції а розвитку глобального інформаційного простору. Головним напрямом у реалізації функції держави із забезпечення інформаційної безпеки є захист інформаційної сфери особи та її прав у ній, але на сьогодні в системі центральних органів державної виконавчої влади України немає органу, відповідального за забезпечення інформаційної безпеки особи. Тому пропонуємо створити спеціальний національний, колегіальний орган із захисту персональних даних – Національну комісію із захисту персональних даних. Її формування слід здійснити на засадах оптимізації, економічної доцільності, якісного технічного та кадрового забезпечення й широких повноважень. Основними завданнями цього органу мають бути: захист прав громадян у сфері персональних даних, регулювання захисту персональних даних, контроль та санкції, інформування та освіта. Першочерговим заходом протидії інформаційним впливам РФ має стати модернізована система контрпропагандистської діяльності. Компонентами ефективної протидії реалізації проекту «руський мір» вважаємо розроблення національної ідеї з урахуванням сучасних викликів та приділення уваги захисту релігійних цінностей та українських національних традицій. Велика популярність соціальних мереж і блогосфери, їх активне використання з метою пропаганди, дезінформації чи втручання в політичні процеси держави, зумовлюють необхідність установити засади їх правового регулювання. Зокрема, видається важливим розпочати суспільне обговорення можливостей регулювання діяльності з ведення блогів політичної тематики. На наш погляд, перспективним є механізм оподаткування онлайн-медіа ресурсів та діяльності, пов’язаної з їх використанням, а також державного нагляду за діяльністю політичних блогерів, які мають велику аудиторію (від 100 тис. підписників) тощо. За результати дослідження сформульовано пропозиції і рекомендації стосовно внесення змін і доповнень до значної кількості нормативно-правових актів України, напрямів, форм і методів діяльності відповідних суб’єктів реалізації функції держави із забезпечення інформаційної безпеки. The dissertation is dedicated to the study of theoretical and practical issues related to information security as a function of modern states. Based on the comparative legal analysis of both international legal acts and national legislation of Ukraine, foreign legislation and experience, several information security models as well as their features are identified. The suggestions and recommendations for improving the information security of the Ukrainian state in the context of European integration, intervention and development of the global information space have been stated. The main area in the implementation of the information security state function is the protection of the information field of a person and his or her rights in it, but today there is no body responsible for information security in the system of central bodies of state executive power of Ukraine. Therefore, we propose to establish a specialized, national, collegial body for personal data protection - the National Commission for Personal Data Protection. Its establishment should be carried out based on optimization, economic feasibility, quality technical and personnel support as well as wide powers. The main tasks of this body should be as follows: protection of the rights of citizens in the field of personal data, regulation of personal data protection, control and sanctions, information and education. A priority measure to counteract Russia’s informational influences should become a modernized system of counter-propaganda activities. We believe that the development of a national idea taking into account modern challenges and focusing on the protection of religious values and Ukrainian national traditions should be the components of effective counteraction to the implementation of the “Russkyi Mir” project. The great popularity of social networks and the blogs, their active use for propaganda, misinformation or interference in the political processes of the state, lead to the necessity of the establishment of their legal regulation principles. In particular, it is essential to start a public discussion on the possibilities of regulating political blogging. In our point of view, the mechanism of taxation of both online media resources and activities related to their use, as well as state supervision over the activities of political bloggers, having a large audience (from 100 thousand subscribers), etc., seems the most advanced. According to the study results, the suggestions and recommendations concerning changes and amendments to a large number of legal acts of Ukraine as well as areas, forms and methods of the activities of relevant state bodies in the field of provision of state functions on information security have been stated. Описание: Шемчук В.В. Конституційно-правове забезпечення інформаційної безпеки сучасних держав: порівняльно-правовий аналіз: дисертація на здобуття наукового степеня доктора юридичних наук зі спеціальності 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право (081 — Право) / Шемчук Віктор Вікторович. – Ужгород: Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет», 2020. - 410 с.

2020-01-01T00:00:00Z Сподинський, О.О. Spodynskyi, O.O. https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/5583 2023-05-04T12:34:00Z 2021-01-01T00:00:00Z

Название: Конституційно-правові підстави набуття та припинення громадянства в Україні та країнах Європейського Союзу: порівняльний аналіз: дисертація Авторы: Сподинський, О.О.; Spodynskyi, O.O. Краткий осмотр (реферат): У дисертації здійснено порівняльний аналіз конституційно-правових підстав набуття та припинення громадянства в країнах Європейського Союзу й Україні. З огляду на актуальність цього дослідження в контексті запитів сучасного суспільства, у роботі висвітлено поняття та сутність громадянства в правовому вимірі. Вивчено доктринальні підходи науковців до тлумачення та конституційно-правового закріплення підстав набуття і припинення громадянства. Досліджено генезу й еволюцію розвитку поняття громадянства в національному та міжнародному праві. Зауважено, що громадянство – це юридично визначений, стійкий, необмежений у часі та просторі правовий зв’язок особи з певною державою, що виявляється у взаємних їхніх правах та обов’язках. У законодавстві щодо громадянства переважної більшості країн (Франція, Іспанія, Італія, Федеративна Республіка Німеччина тощо) встановлено змішаний принцип, за яким переважає «право крові», що узгоджується зі складовими «права ґрунту». Попри значну кількість досліджень інституту громадянства, до цього часу так і не сформульовано єдиного, універсального визначення поняття «громадянство», не окреслено вичерпний перелік його ознак. Право на громадянство прямо не передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, однак у практиці Європейського суду з прав людини це право розглядають у контексті статей 8 та 14 Конвенції. Тому будь-які обмеження права на громадянство мають бути законними й необхідними в демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети. Зауважено, що реформування системи органів державної влади, які беруть участь у вирішенні питань громадянства України, слід здійснювати комплексно, на підставі розробленої та ухваленої доктрини громадянства, з огляду на найкращі практики європейських країн, національні правові традиції та досягнення. Кожна держава є суверенною в регулюванні питань громадянства, оскільки це дискреційні повноваження органів державної влади як України, так і Європейського Союзу. Однак свобода дій органів публічної влади обмежується нормами міжнародного права, а також правами інших держав. Запровадження подвійного громадянства в Україні за зразком деяких країн Європейського Союзу (Франція, Іспанія, Федеративна Республіка Німеччина) можливе лише за умови утвердження доктрини запровадження подвійного громадянства, оскільки європейські держави, визнаючи подвійне європейське громадянство, легалізують його шляхом визнання другого громадянства в повному обсязі або з певними обмеженнями. На підставі вивчення практики Європейського Суду з прав людини сформульовано висновок, що деякі права можуть бути реалізовані тільки через здійснення права на громадянство, що передбачає необхідність їх розгляду крізь призму громадянства (його збереження або позбавлення). Зокрема, громадянство стає предметом захисту під час розгляду скарг на порушення права на повагу до приватного та сімейного життя у випадках, коли заявника позбавляють громадянства й він підлягає видворенню. За певних обставин порушенням права на повагу до приватного життя є довільне позбавлення громадянства, факт якого суд перевіряє на предмет неправомірності прийняття державою такого рішення та серйозності наслідків. У межах захисту від дискримінації право на громадянство захищають, наприклад, у суперечках про громадянство позашлюбних дітей батьків з різними громадянствами. У європейській судовій практиці вже є прецедент щодо відступу від вимог міжнародно-правових актів про заборону позбавлення громадянства. Ідеться про рішення Європейського суду з прав людини від 21 червня 2016 року щодо справи № 76136/12 «Рамадан проти Мальти». Цей прецедент зумовив розгортання гострих дискусій і започаткував нову сторінку в розвитку інституту позбавлення громадянства. Констатовано, що в умовах сьогодення дедалі більша кількість науковців акцентує увагу не лише на загальних питаннях становлення та розвитку країн Європейського Союзу, тому чимало досліджень у цій галузі присвячено процесам євроінтеграції, особливостям набуття та припинення громадянства в кожній з країн Європейського Союзу. У дисертації детально проаналізовано розробки наукових рекомендацій, спрямованих, на думку автора, на вдосконалення правового регулювання громадянства в Україні. Аргументовано, що чинні положення Закону України «Про громадянство України» є застарілими й не враховують сучасні міграційні процеси, а також проєвропейський вектор розвитку України. Здебільшого вони не відповідають Європейській конвенції про громадянство 1997 року, тож потребують внесення відповідних змін і доповнень. Для України вартим уваги є досвід Латвії щодо врегулювання подвійного громадянства, згідно з яким дозволено мати, крім латвійського, громадянство країн Європейського Союзу й інших країн у разі наявності двостороннього міжнародного договору. У зв’язку з анексією Автономної Республіки Крим і збройним конфліктом на території Донецької та Луганської областей в Україні актуальним є питання запровадження спрощених підстав для набуття громадянства особами, які стали на захист національних інтересів України та є громадянами інших держав або особами без громадянства, а також позбавлення громадянства України тих осіб, які набули громадянства іншої держави, зашкодили національним інтересам України і їх вину доведено в установленому законом порядку. Аналіз законодавчих ініціатив щодо врегулювання питання громадянства дає підстави для висновку, що жоден із внесених до Верховної Ради України законопроєктів не пропонує комплексного підходу до розв’язання актуальних проблем у сфері громадянства. Законопроєкти, спрямовані на заборону множинного громадянства, що передбачають норми про припинення громадянства особами, які відмовляються добровільно припиняти громадянство інших держав (або не вчиняють визначених законом дій), у разі прийняття можуть призвести до виникнення загроз національній безпеці України. Результати дослідження дають змогу обґрунтувати концептуальні підходи до проблеми громадянства й вирішення конкретних питань правового регулювання. Висновки та пропозиції з оптимізації законодавства України можуть бути використані під час підготовки нових й удосконалення чинних законодавчих актів, що регулюють питання громадянства України на підставі досвіду деяких країн Європейського Союзу. Обґрунтовано твердження, що положення нормативно-правових актів, які регламентують інститут громадянства в Україні, потребують суттєвого доопрацювання або ж ухвалення цілком нового закону відповідно до найкращих європейських практик. In the dissertation the comparative analysis of the constitutional and legal bases of acquisition and termination of citizenship in the countries of the European Union and in Ukraine is carried out. Given the extreme relevance of the study and the needs of modern society, the author analyzes the concept of citizenship in the legal sense. Some doctrinal approaches of scientists to the understanding of this concept are characterized. The genesis and evolution of the concept of citizenship in national and international law are studied. It is noted that citizenship is a legally defined, stable, unlimited in time and space legal relationship of a person with a particular state, which is manifested in their mutual rights and responsibilities. Legislation on the citizenship of the vast majority of countries (France, Spain, Italy, the Federal Republic of Germany, etc.) establishes a mixed principle, according to which the dominant is the "right to blood", consistent with the elements of "soil law". Despite a significant amount of research on the institution of citizenship, so far no single, universal concept of "citizenship" has been developed and no comprehensive features have been identified. The right to a nationality is not explicitly provided for in the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, but in the case law of the European Court of Human Rights this right is considered in the context of Articles 8 and 14 of the Convention. Therefore, any restrictions on the right to citizenship must be lawful, legitimate and necessary in a democratic society to achieve a legitimate aim. It is noted that the reform of the system of public authorities involved in addressing the issues of Ukrainian citizenship should be carried out comprehensively, on a clearly developed and approved docrine of citizenship, taking into account the best practices of European experience and their own legal traditions and achievements. The introduction of dual citizenship in Ukraine, like some countries of the European Union (France, Spain, the Federal Republic of Germany), is possible only if the doctrine of the introduction of dual citizenship is clearly developed. Because European states, recognizing dual European citizenship, legalize it by recognizing the second citizenship in full, or with certain restrictions. Based on the study of the case law of the European Court of Human Rights, it is concluded that some rights can be exercised only through the exercise of the right to citizenship, which implies the need to consider them through the prism of citizenship (preservation or deprivation). In particular, citizenship becomes the subject of protection when dealing with complaints of violations of the right to respect for private and family life in cases where the applicant is deprived of citizenship and is subject to expulsion. In certain circumstances, the violation of the right to respect for private life is the arbitrary deprivation of citizenship, the fact of which the court examines for the illegality of the state's decision and the seriousness of the consequences. Within the framework of protection against discrimination, the right to citizenship is protected, for example, in disputes over the citizenship of illegitimate children of parents of different nationalities. There is already a precedent in European jurisprudence for derogating from the requirements of international law prohibiting deprivation of citizenship. This is the decision of the European Court of Human Rights of 21.06.2016 in the case № 76136/12 "Ramadan v. Malta". This precedent provoked a lot of heated debates and opened a new page for the development of the institution of deprivation of citizenship. It is stated that today more and more scholars pay attention not only to the general issues of formation and development of the European Union, a significant amount of research in this area focuses on European integration, acquisition and termination of citizenship in each country of the European Union. In this context, we note the following that considerable attention in the dissertation is paid to the development of scientific recommendations aimed, according to the author, at improving the legal regulation of citizenship in Ukraine. Theoretical and practical significance of the research. The results of this work allow to substantiate conceptual approaches to the problem of citizenship and address specific issues of legal regulation: conclusions and proposals to improve the legislation of Ukraine can be used in the preparation of new and improved legislation governing the citizenship of Ukraine based on the experience of individual European Union countries. In the course of the research, the author argues that the provisions of regulations governing the institution of citizenship in Ukraine need significant refinement or even the adoption of a completely new one using European best practices. Описание: Сподинський О. О. Конституційно-правові підстави набуття та припинення громадянства в Україні та країнах Європейського Союзу: порівняльний аналіз: дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право / Сподинський Олександр Олександрович. - Київ: Національна академія внутрішніх справ, 2021. - 214 с.

2021-01-01T00:00:00Z