https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/32 Criminal law and Criminology; criminal enforcement law 2026-04-05T03:27:05Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9352 Название: Кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами: дисертація Авторы: Шевчук, В.В.; Shevchuk, V.V. Краткий осмотр (реферат): Дисертація є комплексним науковим дослідженням, спрямованим на розв’язання актуальної науково-прикладної проблеми вдосконалення кримінального законодавства та практики застосування кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. Перший розділ дисертації «Загальні засади дослідження питань кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» містить три підрозділи. У підрозділі 1.1 проведено аналіз наукових праць з окресленої проблематики та виділено питання, які не мають одностайного розуміння і вирішення у кримінально-правовій науці. Саме на їх вирішення й зорієнтовані інші частини роботи. У підрозділі 1.2 зроблено репрезентативний огляд історико-правового розвитку кримінального законодавства щодо регулювання питань кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. За результатами аналізу місця досліджуваних норм у чинному КК України зроблено висновок про те, що їх виокремлення та розміщення серед кримінальних правопорушень проти безпеки руху або експлуатації транспорту є не лише допустимим, а навіть доцільним, оскільки вони посягають на безпеку саме дорожнього руху або експлуатації механічних транспортних засобів, їхній суб’єкт – особа, яка керує відповідними транспортними засобами. У підрозділі 1.3 здійснено огляд міжнародно-правового та зарубіжного законодавства, яке визначає вектори відповідальності за досліджувані кримінально-протиправні діяння. Детально проаналізовано кримінальні закони Франції, Німеччини, Польщі, Латвії та Литви. Проведене дослідження підтвердило відсутність єдиних підходів до нормативно-правового закріплення питань відповідальності за порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту в державах ЄС і водночас дозволило зробити висновок, що українська концепція кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, відповідає міжнародним стандартам у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, хоч і ґрунтується на власних історичних традиціях. Виявлено також низку закордонних підходів до нормативного регулювання відповідних питань, які запропоновано для запозичення в національне законодавство (щодо криміналізації керування транспортним засобом, якщо це створило ймовірність настання суспільно небезпечних наслідків (призвело до ДТП); передбачення, що у випадках, коли потерпілим є близька особа, можливе звільнення від кримінальної відповідальності тощо). У другому розділі «Кримінально-правова характеристика складів порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» здійснено ґрунтовну характеристику в окремих підрозділах (2.1–2.4) елементів (та їхніх ознак) складів порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. При розгляді об’єктивних і суб’єктивних ознак таких складів (ст. ст. 286 та 286-1 КК України) враховано їхній бланкетний характер і наголошено на проблемних аспектах, що виникають через недосконалість позначення нормативної приналежності правил, порушення яких є кримінально караним. Під основним безпосереднім об’єктом складів кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286 та 286-1 КК України запропоновано розуміти охоронювані кримінальним законом суспільні відносини у сфері забезпечення порядку дорожнього руху та (або) експлуатації відповідних видів транспортних засобів, при дотриманні яких не спричиняється й не може бути спричинено шкоди здоров’ю або життю іншої людини. Обґрунтовано, що виділення додаткового обов’язкового безпосереднього об’єкта є необхідним у зв’язку із включенням до структури складу кримінального правопорушення заподіяння у результаті вчинення кримінального правопорушення суспільно небезпечних наслідків у вигляді реальної шкоди для життя та здоров’я особи. При характеристиці ознак об’єктивної сторони складів кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286 та 286-1 КК України, визначено, що суспільно небезпечними діяннями при вчиненні відповідних кримінальних правопорушень є: а) рух транспортного засобу під керуванням відповідної особи з порушенням правил безпеки дорожнього руху; б) експлуатація транспорту під керуванням відповідної особи з порушенням відповідних правил безпеки. Визначено, що відсутні підстави зараховувати до обов’язкових ознак об’єктивної сторони складів кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286 та 286-1 КК України, також місце та обставини вчинення кримінального правопорушення. Аргументовано, що транспортний засіб є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, а не його предметом. Доведено, що законодавча дефініція поняття «транспортного засобу», яка міститься у примітці до ст. 286 КК України, є недосконалою та ускладнює встановлення видової приналежності механічних транспортних засобів до знарядь вчинення цього кримінального правопорушення. Запропоновано підхід до вирішення питання про кримінально-правове значення стану сп’яніння у структурі ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286-1 КК України: розподіл ознак складу кримінального правопорушення на елементи є умовним; відповідні дискусії мають суто теоретичний характер, незалежно від належності ознаки до того чи іншого елементу більш важливим є її статус: обов’язкової, факультативної чи такої, що не має кримінально-правового значення; уведення законодавцем ст. 21 «Кримінальна відповідальність за кримінальні правопорушення, вчинені у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» у розділ IV Загальної частини КК України «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт кримінального правопорушення)» означає, що законодавець вирішив відповідну дискусію і зарахував стан сп’яніння до ознак суб’єкта. За ознаками суб’єктивної сторони, склади кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286 та 286-1 КК України, зараховано до необережних. Таким чином спростовується позиція про подвійну (змішану) форму вини у таких складах. У третьому розділі «Межі й особливості застосування відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами та шляхи його вдосконалення» увага зосереджена на визначенні відповідності суворості санкцій ступеню суспільної небезпеки кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286 та 286-1 КК України. Проаналізовано співвідношення цих норм: із нормами, які передбачають заподіяння шкоди життю та здоров’ю в інших статтях розділу XI Особливої частини КК України; із загальними нормами, передбаченими ст.ст. 119 та 128 КК України; між цими спеціальними нормами між собою. Необґрунтованим визнано конструювання кримінально-правових норм, у яких караність заподіяння тілесних ушкоджень і смерті відображена в межах однієї частини статті. Зроблено висновок, що найбільш вдало (з урахуванням наслідків) сформульована ст. 286-1 КК України, у якій заподіяння тілесних ушкоджень, смерть потерпілого та загибель людей диференційовано у межах окремих складів. Запропоновано такий підхід застосувати і щодо ст.ст. 128 та 286 КК України. Встановлено, що недоліком пеналізації кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286 та 286-1 КК України, є так зване «перекривання» меж караності, як у межах цих статей, а також зі статтями, які передбачають загальні норми (ст.ст. 119 та 128 КК України). Проаналізовано правила призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. З’ясоване особливе превентивне значення цього виду покарання при порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. Констатовано порушення правил законодавчої техніки при внесенні змін до ч. 2 ст. 286 КК України в аспекті залишення у санкції додаткового факультативного покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. При дослідженні застосування кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286 та 286-1 КК України, визначено такі основні тенденції: 1) суди загалом дотримуються загальних засад призначення покарання; 2) обставинами, які пом’якшують покарання, як правило, визнаються щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткова вина самого потерпілого; 3) поширеною є практика звільнення за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України тощо. Підтримано правову позицію про можливість призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала винна особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами. Закцентовано увагу на недосконалості законодавчих положень про визначення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК України) у разі вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Насамперед зроблено акцент, що таке кримінальне правопорушення є нетяжким злочином, а не кримінальним проступком, яким його визнають окремі суди. Далі констатовано, що за вчинення цього кримінального правопорушення щодо осіб, які вчинили його (нетяжкий злочин) у віці до вісімнадцяти років встановлюється п’ятирічний строк давності, тоді як для дорослих осіб суди визначають трирічний строк давності. Запропоновано відповідні зміни до ст.ст. 49 та 106 КК України. Обґрунтовано позицію про те, що заподіяння відповідних тілесних ушкоджень чи смерті кільком потерпілим при вчиненні досліджуваних кримінальних правопорушень, повинно отримувати самостійну (окрему) кримінально-правову оцінку щодо кожного потерпілого. Для забезпечення реалізації цього положення запропоновано зміни до ч. 1 ст. 33 та до ч. 2 ст. 70 КК України. Із цих самих міркувань необґрунтованим визнано використання кваліфікувальної ознаки «загибель кількох осіб» у ч. 3 ст. 286 та ч. 4 ст. 286-1 КК України. З урахуванням такого підходу про самостійність кримінально-правової оцінки шкоди, заподіяної кожній окремій особі ч. 3 ст. 286 та ч. 4 ст. 286-1 КК України, запропоновано з КК України виключити. Проаналізовано положення проєкту КК України щодо встановлення кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. Запропоновано нові редакції аналізованих норм для чинного КК України. The dissertation is a comprehensive scientific study aimed at solving the topical scientific and applied problem of improving criminal legislation and the practice of applying criminal liability for violations of road traffic safety rules or transport operation regulations by persons driving vehicles. The first chapter of the dissertation, «General principles of research on issues of criminal liability for violations of road traffic safety rules or transport operation regulations by persons driving vehicles», contains three sections. Subsection 1.1 analyses scientific works on the outlined issues and highlights questions that do not have a unanimous understanding and solution in criminal law science. The other parts of the work are mainly focused on solving these questions. Subsection 1.2 provides a representative overview of the historical and legal development of criminal legislation regulating issues of criminal liability for violations of road safety traffic rules or transport operation regulations by persons driving vehicles. Also, based on the results of the analysis of the place of the studied norms in the current Criminal Code of Ukraine, it is concluded that their separation and placement among criminal offences against traffic safety or transport operation is not only permissible but even expedient, since they infringe on the safety of road traffic or the operation of motor vehicles, and their subject is a person who drives the relevant vehicles. Subsection 1.3 provides an overview of international and foreign legislation that defines the vectors of responsibility for the criminal offences under consideration. The criminal laws of France, Germany, Poland, Latvia and Lithuania are analysed in detail. The study confirmed the absence of a unified approach to the regulatory legal regulation of liability for violations of traffic safety or transport operation rules in EU countries and, at the same time, allowed us to conclude that the Ukrainian concept of criminal liability for violations of traffic safety or transport operation rules by persons driving vehicles complies with international standards in the field of road safety, although it is based on its own historical traditions. A number of foreign approaches to the regulatory regulation of relevant issues have also been identified, which are proposed for incorporation into national legislation (regarding the criminalisation of driving a vehicle if this created a danger of socially dangerous consequences (led to a traffic accident); provision that in cases where the victim is a close person, exemption from criminal liability is possible, etc.). In the second section, «Criminal law characteristics of violations of road safety or transport operation regulations by persons driving vehicles», a thorough description is provided in separate subsections (2.1-2.4) elements (and their characteristics) of violations of road safety regulations or transport operation by persons driving vehicles. When considering the objective and subjective characteristics of such offences (Articles 286 and 286-1 of the Criminal Code of Ukraine), their blanket nature is taken into account and emphasis is placed on the problematic aspects that arise due to the imperfection of the designation of the normative affiliation of rules, the violation of which is criminally punishable. The main direct object of criminal offences under Articles 286 and 286-1 of the Criminal Code of Ukraine is proposed to be understood as social relations protected by criminal law in the field of ensuring road traffic order and (or) the operation of relevant types of vehicles, the observance of which does not and cannot cause harm to the health or life of another person. It is justified that the identification of an additional mandatory direct object is necessary in connection with the inclusion in the structure of a criminal offence of causing socially dangerous consequences in the form of actual harm to the life and health of a person as a result of committing a criminal offence. In characterising the objective elements of the criminal offences provided for in Articles 286 and 286-1 of the Criminal Code of Ukraine, it has been determined that socially dangerous acts in the commission of the relevant criminal offences are: a) the movement of a vehicle, driven by the relevant person, in violation of road safety rules; b) the operation of transport, driven by the relevant person, in violation of the relevant safety rules. It has been determined that there are no grounds for including the place and circumstances of the commission of a criminal offence among the mandatory elements of the objective side of the criminal offences provided for in Articles 286 and 286-1 of the Criminal Code of Ukraine. It is argued that a vehicle is an instrument for committing a criminal offence, not its subject. It has been proven that the legislative definition of the concept of ‘vehicle’ contained in the note to Article 286 of the Criminal Code of Ukraine is imperfect and complicates the establishment of the species affiliation of mechanical vehicles to the instruments of committing this criminal offence. An approach is proposed to resolve the issue of the criminal law significance of intoxication in the structure of the elements of a criminal offence under Article 286-1 of the Criminal Code of Ukraine, based on the following: the division of the elements of a criminal offence into components is conditional; the relevant discussions are purely theoretical in nature, regardless of whether a feature belongs to one element or another, its status is more important: mandatory, optional or having no criminal law significance; the legislator’s inclusion of Article 21 "Criminal liability for criminal offences committed while intoxicated with alcohol, drugs or other intoxicants intoxication or under the influence of drugs that reduce attention and reaction speed’ in Section IV of the General Part of the Criminal Code of Ukraine ‘A person subject to criminal liability (subject of a criminal offence)" means that the legislator has resolved the relevant discussion and classified intoxication as a characteristic of the subject. Based on the subjective side, the criminal offences under Articles 286 and 286-1 of the Criminal Code of Ukraine are classified as negligent. This refutes the position on double (mixed) guilt in such cases. The third section, «Limits and features of the application of liability for violations of road safety or transport operation rules by persons driving vehicles and ways to improve it», focuses on determining the severity of sanctions in relation to the degree of public danger of criminal offences provided for in Articles 286 and 286-1 of the Criminal Code of Ukraine. The correlation between these norms is analysed: with the norms that provide for harm to life and health in other articles of Section XI of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine; with the general norms provided for in Articles 119 and 128 of the Criminal Code of Ukraine; between these special norms themselves. The construction of criminal law provisions in which the punishability of causing bodily harm and death is reflected within one part of the article is considered unjustified. It was concluded that Article 286-1 of the Criminal Code of Ukraine is the most successfully formulated (taking into account the consequences), in which bodily harm, death of the victim and loss of life are differentiated within separate compositions. It is proposed that this approach be applied to Articles 128 and 286 of the Criminal Code of Ukraine. It has been established that the disadvantage of criminalising criminal offences under Articles 286 and 286-1 of the Criminal Code of Ukraine is the so-called ‘overlap’ of the limits of punishability, both within these articles and with articles that provide for general norms (Articles 119 and 128 of the Criminal Code of Ukraine). The rules for imposing additional punishment in the form of deprivation of the right to drive vehicles have been analysed. The special preventive significance of this type of punishment for violations of road safety rules or transport operation rules by persons driving vehicles has been established. Violations of legislative technique were found in the amendments to Part 2 of Article 286 of the Criminal Code of Ukraine in terms of retaining the sanction of an additional optional punishment in the form of deprivation of the right to drive vehicles. When examining the application of criminal liability for criminal offences under Articles 286 and 286-1 of the Criminal Code of Ukraine, the following main trends were identified: 1) courts generally adhere to the general principles of sentencing; 2) circumstances that mitigate punishment are usually recognised as sincere repentance; active assistance in solving the crime; partial fault of the victim; 3) it is common practice to release a person convicted of a criminal offence under Article 286 of the Criminal Code of Ukraine from serving their sentence with probation on the basis of Article 75 of the Criminal Code of Ukraine, etc. The legal position on the possibility of imposing an additional punishment in the form of deprivation of the right to drive vehicles, regardless of whether the guilty person had a driving licence obtained in accordance with the procedure prescribed by law at the time of committing the criminal offence, has been upheld. Attention was drawn to the imperfection of the legislative provisions on determining the statute of limitations for criminal liability (Article 49 of the Criminal Code of Ukraine) in the case of a criminal offence under Part 1 of Article 286 of the Criminal Code of Ukraine. First of all, it is emphasised that such a criminal offence is a minor offence, not a criminal misdemeanour, as recognised by some courts. It is further stated that for the commission of this criminal offence against persons who committed it (a minor offence) under the age of eighteen, a 5-year statute of limitations is established, while for adults, the courts determine a 3-year statute of limitations. Corresponding amendments to Articles 49 and 106 of the Criminal Code of Ukraine have been proposed. The position that causing bodily harm or death to several victims in the commission of the criminal offences under investigation should be subject to a separate (individual) criminal law assessment for each victim has been substantiated. To ensure the implementation of this provision, amendments to Part 1 of Article 33 and Part 2 of Article 70 of the Criminal Code of Ukraine have been proposed. For the same reasons, the use of the qualifying feature ‘death of several persons’ in Part 3 of Article 286 and Part 4 of Article 286-1 of the Criminal Code of Ukraine is considered unjustified. Taking into account the above approach to the independence of the criminal law assessment of the damage caused to each individual, it is proposed to exclude Part 3 of Article 286 and Part 4 of Article 286-1 of the Criminal Code of Ukraine from the Criminal Code of Ukraine. The provisions of the draft Criminal Code of Ukraine regarding the establishment of criminal liability for violations of road safety rules or transport operation rules by persons driving vehicles have been analysed. Amended versions of the analysed provisions for the current Criminal Code of Ukraine have been proposed. Описание: Шевчук В.В. Кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами: дисертація на здобуття освітньо-наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 - Право / Шевчук Василь Володимирович. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2026. - 249 с. 2026-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9346 Название: International legal mechanisms for preventing corruption: Analysis of effectiveness and prospects for use in developing the anti-corruption architecture of Ukraine Авторы: Shvets, D.V.; Швець, Д.В.; ORCID ID: 0000-0002-1999-9956; Kisil, Z.R.; Кісіль, З.Р.; ORCID ID: 0000-0003-1405-4547; Kisil, R.-V.V.; Кісіль, Р.-В.В.; ORCID ID: 0000-0003-2276-5250 Краткий осмотр (реферат): The purpose of the paper was to analyse international experience in combating corruption offences for its further integration into Ukrainian legislation. The study used such methods as system analysis, comparative-implementation, statistical and retrospective methods. The article conducted a systematic review of global concepts of corruption prevention. It is indicated that in the conditions of modern globalisation processes, borrowing successful foreign experience and implementing it into the current legislation of Ukraine is critically important. A number of preventive measures used by leading countries to prevent corruption offences are also analysed in detail. Particular attention was paid to the positive experience of countries with the lowest level of corruption, and ways to achieve such results are highlighted. The article considers the anti-corruption strategies of Singapore, South Korea, Finland, Sweden, the Netherlands, Belgium, the Slovak Republic, Israel, the Republic of Poland, Germany, Great Britain, Denmark, the United States of America, Canada, Romania, Estonia. It was pointed out that in countries with low levels of corruption, prevention models combine both repressive measures and comprehensive elimination of factors contributing to corruption. It was noted that a modern strategy for preventing corruption requires active cooperation between state bodies, law enforcement agencies and civil society in matters of prevention and combating corruption offences. An essential prerequisite for success in preventing corruption is also the growth of civil awareness. Given the European vector of Ukraine’s development, there is an urgent need to develop and implement a modern anti-corruption policy. It should take into account positive international experience in this area. Метою статті був аналіз міжнародного досвіду у боротьбі з корупційними правопорушеннями для подальшої його інтеграції в українське законодавство. У дослідженні використано такі методи, як системний аналіз, компаративно-імплементаційний, статистичний та ретроспективний методи. У статті проведено системний огляд світових концепцій запобігання корупції. Зазначається, що в умовах сучасних глобалізаційних процесів критично важливим є запозичення успішного іноземного досвіду та його впровадження у чинне законодавство України. Також детально проаналізовано низку превентивних заходів, які застосовуються провідними країнами для запобігання корупційним правопорушенням. Особливу увагу приділено позитивному досвіду країн з найнижчим рівнем корупції, висвітлено шляхи досягнення таких результатів. У статті розглянуто антикорупційні стратегії Сінгапуру, Південної Кореї, Фінляндії, Швеції, Нідерландів, Бельгії, Словацької Республіки, Ізраїлю, Республіки Польщі, Німеччини, Великої Британії, Данії, Сполучених Штатах Америки, Канаді, Румунії, Естонії. Підкреслюється, що в державах із низьким рівнем корупції, моделі запобігання поєднують як репресивні заходи, так і комплексне усунення чинників, що сприяють корупції. Зазначається, що сучасна стратегія запобігання корупції вимагає активної співпраці між державними органами, правоохоронними структурами та громадянським суспільством у питаннях превенції та протидії корупційним правопорушенням. Важливою передумовою успіху у запобіганні корупції є також зростання громадянської свідомості. З огляду на європейський вектор розвитку України, існує гостра потреба у розробленні та реалізації сучасної антикорупційної політики. Вона має враховувати позитивний міжнародний досвід у цій сфері. Описание: Shvets D.V. International legal mechanisms for preventing corruption: Analysis of effectiveness and prospects for use in developing the anti-corruption architecture of Ukraine / Dmytro Shvets, Zoriana Kisil, Olena Drozdova, Roman-Volodymyr Kisil // Соціально-правові студії/Social & Legal Studios. - 2025. - Т. 8. - № 4. - С. 50-62. 2025-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9305 Название: Право на повагу до приватного і сімейного життя для засуджених до довічного позбавлення волі у світлі практики Європейського суду з прав людини щодо України: короткочасний виїзд за межі установи відбування покарання Авторы: Брич, Л.П.; Brych, L.P.; ORCID ID: 0000-0002-7079-3726 Краткий осмотр (реферат): Визнання Конституційним Судом України неконституційними окремих положень ч. 1 ст. 111 Кримінально-виконавчого кодексу України через незастосовність передбаченого нею права короткочасного виїзду за межі колонії для засуджених до довічного позбавлення волі стало несподіваним поворотом у кримінальновиконавчій політиці нашої держави, та ще й у період, коли Україна через російське повномасштабне вторгнення перебуває на етапі загрози своєму існуванню. Попри те, що інститут короткочасного виїзду засуджених за межі установи виконання покарань у зв’язку з винятковими особистими обставинами не був обділений увагою у кримінально-виконавчому праві, як показує здійснений аналіз, ніхто з науковців не висловлював сумнівів щодо відповідності ст. 111 Кримінально-виконавчого кодексу України Конституції України. У проаналізованих працях не виявлено, щоб науковці визначали законодавче закріплення права засуджених до довічного позбавлення волі на короткочасний виїзд за межі установи виконання покарань за наявності виняткових особистих обставин як шлях удосконалення кримінально-виконавчої політики нашої держави. Свій висновок Конституційний Суд України обґрунтовує, по-перше, тим, що право короткочасного виїзду засуджених до довічного позбавлення волі для відвідання свого тяжко хворого близького родича чи участі в його похованні випливає із відповідного міжнародного стандарту, відображеного в міжнародних документах та практиці ЄСПЛ. По-друге, погоджуючись зі скаржником, Конституційний Суд України вважає, що законодавче унеможливлення короткочасного виїзду за межі установи відбування покарання для засуджених до довічного позбавлення волі для того, щоб відвідати свого тяжкохворого близького родича або бути присутнім на його похованні, суперечить людській гідності як складовій конституційного «права на недоторканність приватного життя». Здійснене дослідження не підтвердило існування міжнародного стандарту права засуджених до довічного позбавлення волі на короткочасний виїзд за межі установи відбування покарання у зв’язку з винятковими особистими обставинами, а відтак — обов’язку держави забезпечити їм це право. Відповідних імперативів не виявлено ні в обов’язкових для України міжнародно-правових актах, ні в практиці Європейського суду з прав людини. Також у статті наведено аргументи щодо суперечності тлумачення Конституційним Судом України поняття «людська гідність» законам і правилам формальної логіки. The Constitutional Court of Ukraine has declared certain provisions of Part 1, Article 111 of the Criminal Executive Code unconstitutional due to their inapplicability to life-sentenced prisoners’ right to short-term leave from the penal colony. This decision represents an unexpected shift in Ukraine’s criminal justice policy, particularly at a time when the country faces an existential threat from russia’s full-scale invasion. Despite the fact that the institution of short-term leave for convicted persons from correctional facilities due to exceptional personal circumstances has not been overlooked in criminal executive law, the conducted analysis indicates that no scholars have questioned the constitutionality of Article 111 of the Criminal Executive Code of Ukraine. The reviewed works do not suggest that legal recognition of the right of life-sentenced prisoners to short-term leave from correctional facilities under exceptional personal circumstances has been considered a means of improving Ukraine’s criminal justice policy. The Constitutional Court of Ukraine bases its conclusion, first, on the fact that the right of life-sentenced prisoners to short-term leave to visit a gravely ill close relative or attend their funeral derives from an applicable international standard reflected in international instruments and the case law of the European Court of Human Rights (ECtHR). Second, agreeing with the complainant, the Constitutional Court of Ukraine holds that the legislative prohibition on short-term leave from a correctional facility for life-sentenced prisoners to visit a gravely ill close relative or attend their funeral contradicts human dignity as an integral component of the constitutional ‘right to respect for private life’. The research conducted in this article has not confirmed the existence of an international standard recognizing the right of life-sentenced prisoners to short-term leave from a correctional facility due to exceptional personal circumstances, nor the corresponding obligation of the state to ensure such a right. No such imperatives have been identified in the international legal instruments binding on Ukraine or in the case law of the European Court of Human Rights (ECtHR). The article also presents arguments demonstrating that the Constitutional Court of Ukraine’s interpretation of the concept of ‘human dignity’ contradicts the principles of law and the rules of formal logic. Описание: Брич Л.П. Право на повагу до приватного і сімейного життя для засуджених до довічного позбавлення волі у світлі практики Європейського суду з прав людини щодо України: короткочасний виїзд за межі установи відбування покарання / Лариса Брич // Університетські наукові записки. - 2025. - № 1. - С. 45-70. 2025-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9294 Название: Кримінально-правова оцінка поведінки особи на початкових стадіях домагання дитини для сексуальних цілей Авторы: Тищенко, А.Д.; Tyshchenko, A.D.; ORCID ID: 0009-0008-6001-147Х Краткий осмотр (реферат): Стаття присвячена комплексному аналізу кримінально-правової оцінки поведінки особи на початкових стадіях домагання дитини для сексуальних цілей відповідно до статті 156-1 Кримінального кодексу України. Актуальність дослідження зумовлена зростанням кількості сексуальних посягань на дітей в умовах активного розвитку цифрових технологій та поширення комунікації через мережу Інтернет, що сприяє виникненню нових форм латентної злочинної поведінки, зокрема так званого «грумінгу». Такі дії часто не супроводжуються негайним фізичним насильством, проте становлять значну суспільну небезпеку через спрямованість на подальшу сексуальну експлуатацію дитини. У статті розкрито зміст об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 156-1 КК України, з урахуванням її усіченого характеру. Обґрунтовано, що для наявності складу цього правопорушення необхідне поєднання двох обов’язкових елементів: пропозиції зустрічі неповнолітній особі з відповідною спеціальною метою та вчинення хоча б однієї дії, спрямованої на те, щоб така зустріч відбулася. Особливу увагу приділено аналізу дій, які можуть визнаватися такими, що спрямовані на організацію зустрічі, як у реальному середовищі, так і з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем і технологій. Водночас у роботі акцентується увага на проблемі відмежування кримінально караної поведінки від дій, що перебувають на стадії формування умислу або готування до злочину та не утворюють об’єктивної сторони складу правопорушення. Проаналізовано типові приклади некараних дій, зокрема загальне спілкування з дитиною в соціальних мережах, абстрактні або гіпотетичні висловлювання щодо можливості зустрічі, флірт чи прояви симпатії, які не супроводжуються конкретними організаційними кроками. Обґрунтовано, що відсутність хоча б одного з обов’язкових елементів об’єктивної сторони виключає кримінальну відповідальність за ст. 156-1 КК України. Окремо розглянуто проблемні аспекти правозастосовної практики, пов’язані з відсутністю чітких законодавчих критеріїв для оцінки дій, спрямованих на забезпечення зустрічі, що створює ризик надмірно широкого тлумачення кримінально-правової норми. Наголошено, що усічена конструкція складу цього кримінального правопорушення, з одного боку, має превентивне значення та спрямована на посилений захист дитини, а з іншого потребує особливо зваженого підходу до доказування з метою дотримання принципів справедливості та пропорційності кримінальної відповідальності. Зроблено висновок, що ефективне застосування ст. 156-1 КК України можливе лише за умови чіткого розмежування кримінально караної поведінки та некараних підготовчих дій, а також подальшого наукового осмислення меж криміналізації поведінки на початкових стадіях домагання дитини для сексуальних цілей. The article is devoted to a comprehensive analysis of the criminal law assessment of a person’s conduct at the initial stages of child solicitation for sexual purposes in accordance with Article 156-1 of the Criminal Code of Ukraine. The relevance of the study is determined by the growing number of sexual offenses against children in the context of the rapid development of digital technologies and the widespread use of the Internet, which facilitate new forms of latent criminal behavior, in particular so-called “grooming”. Such conduct is often not accompanied by immediate physical violence; however, it poses a significant social danger due to its clear orientation toward the subsequent sexual exploitation of a child. The article examines the content of the objective elements of the criminal offense provided for in Article 156-1 of the Criminal Code of Ukraine, taking into account its truncated (formal) structure. It is substantiated that the corpus delicti of this offense requires the cumulative presence of two mandatory elements: a proposal of a meeting addressed to a minor with a specific unlawful purpose, and the commission of at least one act aimed at ensuring that such a meeting actually takes place. Particular attention is paid to the analysis of acts that may be regarded as directed toward organizing a meeting, both in the physical environment and through the use of information and telecommunication systems and technologies. At the same time, the study emphasizes the problem of distinguishing criminally punishable conduct from actions that remain at the stage of intent formation or preparation for a crime and therefore do not constitute the objective elements of the offense. Typical examples of non-punishable preparatory actions are analyzed, including general communication with a child on social networks, abstract or hypothetical statements regarding a possible meeting, flirtation or expressions of sympathy that are not accompanied by concrete organizational steps. It is argued that the absence of at least one mandatory element of the objective side excludes criminal liability under Article 156-1 of the Criminal Code of Ukraine. The article also addresses problematic aspects of law enforcement practice caused by the lack of clear statutory qualitative or quantitative criteria for assessing actions aimed at ensuring a meeting. This situation creates a risk of excessively broad interpretation of the criminal law provision. It is noted that the truncated structure of the offense, on the one hand, serves a preventive function and strengthens the protection of children, while on the other hand, it requires a particularly cautious approach to evidence assessment in order to comply with the principles of legality, proportionality, and fairness of criminal liability. The author concludes that the effective application of Article 156-1 of the Criminal Code of Ukraine is possible only if there is a clear distinction between criminally punishable conduct and non-punishable preparatory actions, as well as further scholarly reflection on the limits of criminalization of conduct at the initial stages of child solicitation for sexual purposes. Описание: Тищенко А.Д. Кримінально-правова оцінка поведінки особи на початкових стадіях домагання дитини для сексуальних цілей / Тищенко Анна Дмитрівна // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - Серія: Юридична. - 2025. - № 4. - С. 67-72. 2025-01-01T00:00:00Z