https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/363 Thesis 2026-04-10T17:35:21Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/8626 Название: Цифровізація (діджиталізація) системи правосуддя в Україні: теоретико-правові засади: дисертація Авторы: Никон, О.З.; Nykon, O.Z. Краткий осмотр (реферат): Дисертація є комплексним дослідженням теоретико-правових засад цифровізації системи правосуддя в Україні. У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження системи правосуддя у сфері цифрової трансформації» проаналізовано стан та визначено напрями розвитку цифровізації системи правосуддя в Україні, розкрито методологію дослідження цифровізації системи правосуддя в Україні, розглянуто цифрову трансформацію як сучасну комплексну правову категорію, а також з’ясовано нормативне забезпечення цифровізації системи правосуддя в Україні. Цілком погоджуючись із позицією щодо тотожності термінів «цифровізація» та «діджиталізація», зауважено, що обидва поняття описують комплексний процес упровадження цифрових технологій та інформаційних систем у систему правосуддя України, який охоплює автоматизацію судового діловодства, електронний документообіг, відеоконференції, електронні докази та інші інноваційні рішення, спрямовані на підвищення ефективності та доступності правосуддя. Водночас термін «цифровізація системи правосуддя в Україні» є більш усталеним у вітчизняному науковому просторі та нормативно-правових актах, що дають змогу забезпечити термінологічну єдність та уникнути можливої плутанини під час аналізу цих процесів. Запропоновано цифровізацію системи правосуддя в Україні розуміти як комплексний інноваційний процес трансформації (технологічної модернізації) системи правосуддя шляхом упровадження сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій, що забезпечує автоматизацію судових процесів, електронну взаємодію між усіма учасниками процесу, а також іншими органами державної влади та місцевого самоврядування з метою підвищення ефективності та доступності правосуддя. Установлено, що застосування міждисциплінарного методологічного підходу до дослідження цифровізації системи правосуддя в Україні вимагає врахування досягнень сучасних інформаційних технологій, теорії управління, соціології та інших суміжних галузей знань, що, зокрема, зумовлено комплексним характером цього процесу. Водночас така методологічна база дає змогу не тільки описати актуальну картину цифровізації системи правосуддя, а й виявити проблемні аспекти та запропонувати науково обґрунтовані способи їх вирішення з урахуванням сучасних тенденцій розвитку інформаційно-комунікаційних технологій і потреб судової практики. Отже, методологію дослідження цифровізації системи правосуддя в Україні можна розглядати як структуровану сукупність філософських, загальнонаукових, міждисциплінарних і спеціально-юридичних методів, об’єднаних системним підходом та спрямованих на вивчення правових, організаційних і технологічних аспектів упровадження й функціонування сучасних цифрових технологій у систему правосуддя України з метою формування теоретичного підґрунтя для її подальшого розвитку. Наголошено, що цифрова трансформація системи правосуддя України є комплексною правовою категорією, яка охоплює системну модернізацію та вдосконалення функціонування електронного правосуддя відповідно до сучасних цифрових тенденцій через упровадження та розвиток Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи; забезпечення та підвищення рівня надійності, прозорості і якості комунікації між судом та учасниками електронного судочинства із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій та інших електронних засобів; оптимізацію судових процесів через використання електронного документообігу, проведення онлайн засідань та електронного обміну процесуальними документами; впровадження комплексних заходів із забезпечення кібербезпеки та захисту конфіденційної інформації; підвищення доступності правосуддя через спрощення порядку звернення до суду; забезпечення прозорості судової системи та мінімізацію корупційних ризиків через автоматизацію процесів, а також удосконалення механізмів електронної взаємодії між судами, учасниками процесу та іншими органами державної влади і місцевого самоврядування з метою підвищення ефективності здійснення правосуддя. Установлено, що нормативно-правове забезпечення цифровізації системи правосуддя в Україні – це комплексна система взаємопов’язаних нормативно-правових актів різної юридичної сили (загальної, спеціальної та надзвичайної дії), які регулюють процеси впровадження та функціонування електронного судочинства, використання інформаційно-комунікаційних засобів і технологій, розвиток цифрової інфраструктури судів, забезпечення електронного документообігу, захисту інформації й кібербезпеки, спрямованих на підвищення ефективності, прозорості та доступності правосуддя відповідно до міжнародних стандартів і конституційних засад розвитку судової системи. У другому розділі дисертації «Сутнісно-змістовна характеристика системи правосуддя у сфері цифрової трансформації» розкрито сутність діяльності органів судової влади в умовах цифрової трансформації, виокремлено особливості надання судами послуг за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій, а також проаналізовано забезпечення права людини на судовий захист в умовах цифрової трансформації. Зауважено, що сутність діяльності органів судової влади в умовах цифрової трансформації визначається комплексом взаємопов’язаних елементів, зокрема: її теоретико-правовою характеристикою, що охоплює фундаментальні принципи організації та здійснення правосуддя; нормативно-правовим забезпеченням, яке регламентує впровадження сучасних цифрових технологій у процес судочинства; практичними аспектами застосування інформаційно-комунікаційних технологій у судовому процесі. Наведена багатокомпонентна (багатовимірна) система функціонує в умовах постійної модернізації та адаптації до викликів суспільства в умовах цифрової трансформації, забезпечуючи ефективне здійснення правосуддя відповідно до законодавства України та усталених міжнародних стандартів. Вказано, що діяльність органів судової влади в умовах цифрової трансформації відбувається із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій, електронних сервісів і ресурсів, підсистем (модулів) ЄСІТС. Зокрема, йдеться про електронний документообіг та автоматизований розподіл справ, електронний обмін документами між судом і учасниками судового процесу, функціонування судового процесу в режимі відеоконференції, взаємодію ЄСІТС із державними реєстрами, функціонування вебпорталу «Судова влада України». Водночас натепер належному функціонуванню органів судової влади перешкоджають не лише різні технічні несправності, а й кібератаки, які спрямовано на дезорганізацію діяльності органів судової влади, що зумовлює необхідність розроблення багаторівневої системи кіберзахисту та протидії інформаційним загрозам. Аргументовано, з огляду на те, що філії або представництва юридичної особи, а також відокремлені підрозділи зазвичай забезпечують участь представників, надають пояснення у справі, оскільки саме з їхньої діяльності виник спір, доцільно внести зміни до ст. 6 ГПК України щодо обов’язку зареєструвати Електронний кабінет у ЄСІТС не тільки юридичним особам, а й їхнім філіям або представництвам юридичної особи, а також відокремленим підрозділам, які мають коди ЄДРПОУ, оскільки під час розгляду справ у суді такі виступають сторонами / учасниками справи, однак не мають доступу до «Електронного суду». На підставі аналізу практики ЄСПЛ констатовано формування важливих правових позицій щодо використання цифрових технологій у судочинстві. Так, зокрема, ЄСПЛ: 1) послідовно захищає право на електронний доступ до правосуддя, визнаючи неприпустимою відмову судів у прийнятті електронних документів через технічні обмеження або надмірний формалізм при поданні електронних документів; 2) визнає право доступу до Інтернету невід’ємною складовою права на інформацію та комунікацію ; 3) підтверджує важливість законодавчого регулювання електронної комунікації між судом та учасниками процесу; 4) визнає допустимість виключно електронного повідомлення за умови належного законодавчого підґрунтя та попередньої згоди учасників процесу на таку форму комунікації. Виокремлені положення можна розглядати як певні стандарти, що відіграють визначальну роль для подальшого розвитку електронного правосуддя в Україні, насамперед у контексті вдосконалення ЄСІТС, електронного документообігу та забезпечення кібербезпеки судової системи. Вони мають бути орієнтирами для українського законодавця, які спрямовані на забезпечення ефективного доступу до правосуддя в умовах цифрової трансформації. Підкреслено, що розуміння поняття «судові послуги, які надаються за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій», хоча й ґрунтується на новітньому теоретико-правовому базисі, його визначення наразі ще не закріплено у вітчизняному законодавстві. Судові послуги, які надаються за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій, запропоновано розглядати як регламентовану чинним законодавством діяльність судів із забезпечення доступу до правосуддя через цифрові платформи та електронні сервіси, що надаються судами онлайн повністю або частково із використанням комп’ютерів, програмного забезпечення, інформаційних та інших подібних систем, які дають змогу отримувати, зберігати, обробляти, змінювати та передавати інформацію через інтернет-ресурси. До послуг, які надають суди за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій, віднесено: а) надання достовірної інформації та своєчасність її отримання користувачами; б) пришвидшення процедури розгляду справ у суді; в) віддалений доступ до інформації (документів) суддями, адвокатами, сторонами й іншими учасниками судового процесу; г) швидкий обмін інформацією (документами) між судами, сторонами й іншими учасниками судового процесу в цифровому форматі; ґ) зберігання інформації (документів) у електронних базах даних тощо. Констатовано, що право людини на судовий захист в умовах цифрової трансформації набуває нового змісту через упровадження електронного правосуддя та інформаційно-телекомунікаційних технологій. Конституційні гарантії та міжнародні стандарти права на судовий захист втілені у розвитку ЄСІТС, електронного документообігу та дистанційних судових процесів, що забезпечують доступність правосуддя в цифровому форматі. Отже, право людини на судовий захист в умовах цифрової трансформації – гарантована державою реальна можливість доступу до правосуддя з використанням різних електронних сервісів та інформаційно-телекомунікаційних систем із метою захисту своїх прав і законних інтересів, що полегшує взаємодію між усіма учасниками судового процесу та сприяє підвищенню ефективності й доступності правосуддя. Третій розділ дисертації «Стан та шляхи удосконалення системи правосуддя в умовах цифровізації: національні тенденції та зарубіжний досвід» присвячено з’ясуванню викликів і завдань, характерних для електронного судочинства в Україні, аналізу цифрової трансформації системи правосуддя в умовах європейських реалій, а також виокремленню проблем і пошуку шляхів їх вирішення, спрямованих на вдосконалення системи правосуддя в Україні в умовах формування електронної держави. З’ясовано, що основними викликами, які стоять перед електронним правосуддям в Україні, є: 1) необхідність комплексної модернізації Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), оскільки наявні апаратні та програмні рішення значною мірою застаріли. Система потребує повного оновлення, включаючи розробку нової системи управління справами та покращення взаємодії з іншими державними реєстрами відповідно до рекомендацій ЄС; 2) забезпечення людиноцентричного та сервісноорієнтованого підходів у здійсненні електронного правосуддя, що передбачає створення системи, основою (базисом) якої є інтереси та потреби користувачів. Водночас ЄСІТС має забезпечувати зручний доступ до правосуддя, ефективну взаємодію між судом і учасниками процесу через електронні засоби та враховувати специфічні потреби різних категорій користувачів (суддів, адвокатів, громадян, працівників суду). Відповідно до рекомендацій CEPEJ, правосуддя має залишатися прозорим, гуманним, об’єднувальним і доступним в умовах стрімкого розвитку новітніх технологій, що вимагає належної підтримки та навчання всіх учасників судового процесу для ефективного використання цифрових інструментів; 3) необхідність належного нормативного врегулювання для забезпечення превалювання електронної судової справи, можливості дистанційного проведення судових засідань та екстериторіального розгляду справ, належна системна комунікація з користувачами та забезпечення інтелектуальної підтримки впровадження системи; 4) виконання зобов’язань в рамках Ukraine Facility Plan, що передбачає повне впровадження модернізованої ЄСІТС до кінця 2027 року. Це вимагає злагодженої співпраці між усіма стейкхолдерами – Вищою радою правосуддя, Верховним Судом, Міністерством цифрової трансформації та міжнародними партнерами, а також забезпечення належного фінансування та організаційної спроможності для реалізації запланованих змін; 5) впровадження технологій штучного інтелекту з дотриманням етичних принципів і збереженням контролю людини (передусім суддею) над процесом прийняття судових рішень. Відзначено, що розвиток штучного інтелекту створює нові можливості для вдосконалення електронного правосуддя через автоматизацію рутинних процесів, аналіз правової інформації та підвищення якості судових послуг. Проте його впровадження вимагає дотримання фундаментальних принципів, визначених, зокрема, Етичною хартією CEPEJ: дотримання основоположних прав, недискримінації, якості та безпеки даних, прозорості та контролю користувачем. Підкреслено важливість того, що нині ШІ виконує лише допоміжну функцію і не може замінити суддю в процесі прийняття рішень. Водночас зарубіжний досвід показує активне впровадження ШІ в судові системи різних країн, однак основна увага приділяється розробці етичних принципів та рамок використання ШІ, забезпеченню прозорості, підзвітності та захисту даних, навчанню суддів та судових працівників роботі з технологіями ШІ та встановленню чітких обмежень щодо делегування функцій прийняття рішень. Узагальнено, що інституційно-правовий механізм забезпечення цифрової трансформації правосуддя в ЄС характеризується дуалістичною природою та реалізується через систему загальних і спеціальних нормативно-правових актів. Загальні акти встановлюють фундаментальні засади цифрової трансформації в усіх сферах суспільних відносин, тоді як спеціальні акти регламентують специфіку цифровізації судової системи. Така бінарна структура правового регулювання забезпечує уніфікацію загальноєвропейських підходів і галузеву специфіку судочинства. Спеціальне нормативно-правове регулювання цифрової трансформації правосуддя в ЄС характеризується багаторівневою структурою та охоплює: рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, висновки Консультативної ради європейських судів, акти Європейської комісії з питань ефективності правосуддя та інші правові інструменти ЄС. Важливими є рекомендаційні акти щодо електронної демократії, побудови судових інформаційних систем, архівації електронних документів та забезпечення функціональної сумісності інформаційних систем у сфері юстиції, що формують методологічну основу для впровадження цифрових інновацій у судочинство. Не менш визначальними у розвитку правових засад цифровізації правосуддя є й висновки Консультативної ради європейських судів, зокрема щодо судочинства та інформаційних технологій, а також використання асистивних технологій у судочинстві. Відзначається й діяльність Європейської комісії з питань ефективності правосуддя, яка через свої нормативні акти встановлює етичні принципи використання штучного інтелекту в судових системах, визначає стратегічні напрями цифровізації для покращення правосуддя та забезпечує методологічну підтримку впровадження інноваційних технологій при дотриманні фундаментальних прав людини. Увагу в системі спеціального регулювання приділено й механізмам урегулювання спорів у режимі онлайн, що відображено, зокрема, в Керівних принципах щодо механізмів врегулювання спорів в режимі онлайн в цивільному та адміністративному судочинстві. Зауважено, що національні практики цифровізації правосуддя в країнах ЄС демонструють різні підходи та різні впровадження електронного судочинства. Лідерами у цій сфері є Австрія, Естонія та Франція, які забезпечили комплексну цифровізацію судових процесів, включаючи електронний документообіг, відеоконференції та електронну подачу документів. Естонська модель, що базується на системах e-File та KIS, вважається успішною та слугує взірцем для інших країн. У більшості європейських країн упроваджено системи відеоконференцзв’язку та електронного документообігу, проте спостерігаються відмінності у підходах до їх використання. Наприклад, в Італії є суттєва різниця між цивільним (переважно цифровим) і кримінальним (зазвичай паперовим) судочинством, тоді як у Німеччині застосування відеоконференцій обмежене традиційними підходами до судового процесу. The dissertation is a comprehensive study of the theoretical and legal foundations of the digitalization of the justice system in Ukraine. The first chapter «Theoretical and Methodological Foundations of the Justice System in the Digital Transformation» analyzes the status and identifies the directions of development of the digitalization of the justice system in Ukraine, reveals the methodology for studying the digitalization of the justice system in Ukraine, considers digital transformation as a modern comprehensive legal category, and clarifies the regulatory framework for the digitalization of the justice system in Ukraine. Fully agreeing with the position that the terms «digitalization» and «digitalization» are identical, it is noted that both concepts describe a comprehensive process of introducing digital technologies and information systems into the justice system of Ukraine, which includes automation of court proceedings, electronic document management, video conferencing, electronic evidence and other innovative solutions aimed at improving the efficiency and accessibility of justice. Moreover, the term «digitalization of the justice system in Ukraine» is more established in the domestic scientific space and legal acts, which allows for terminological unity and avoidance of possible confusion when analyzing these processes. The author suggests that the digitalization of the justice system in Ukraine should be understood as a comprehensive innovative process of transformation (technological modernization) of the justice system through the introduction of modern information and telecommunication technologies which ensure automation of court proceedings, electronic interaction between all participants to the process, as well as other public authorities and local self-government bodies with a view to improving the efficiency and accessibility of justice. It is established that the application of an interdisciplinary methodological approach to the study of the digitalization of the justice system in Ukraine requires taking into account the achievements of modern information technology, management theory, sociology and other related fields of knowledge, which, in particular, is due to the complex nature of this process. In addition, such a methodological framework allows not only to describe the current picture of the digitalization of the justice system, but also to identify problematic aspects and propose scientifically sound ways to solve them, taking into account current trends in the development of information and communication technologies and the needs of judicial practice. Thus, the methodology for studying the digitalization of the justice system in Ukraine can be viewed as a structured set of philosophical, general scientific, interdisciplinary and special legal methods united by a systematic approach and aimed at studying the legal, organizational and technological aspects of the introduction and functioning of modern digital technologies in the justice system of Ukraine in order to form a theoretical basis for its further development. It is emphasized that the digital transformation of the justice system of Ukraine is a comprehensive legal category which covers systemic modernization and improvement of the e-justice functioning in accordance with modern digital trends through the introduction and development of the Unified Judicial Information and Telecommunication System; ensuring and improving the level of reliability, transparency and quality of communication between the court and participants of e-justice using information and communication technologies and other electronic means; optimization of court proceedings through the use of electronic document management, online meetings and electronic exchange of procedural documents; implementing comprehensive measures to ensure cybersecurity and protection of confidential information; increasing access to justice by simplifying the procedure for applying to court; ensuring transparency of the judicial system and minimizing corruption risks by automating processes, as well as improving mechanisms of electronic interaction between courts, litigants and other public authorities and local governments to improve the efficiency of the administration of justice. It is established that the legal framework for the digitalization of the justice system in Ukraine is a comprehensive system of interrelated legal acts of different legal force (general, special and emergency) which regulate the processes of implementation and functioning of e-justice, use of information and communication tools and technologies, development of digital infrastructure of courts, electronic document management, information protection and cybersecurity aimed at increasing the efficiency, transparency and accessibility of justice in accordance with international standards and constitutional of the judicial system development. The second chapter of the dissertation, «Essential and Content Characteristics of the Justice System in the Digital Transformation», reveals the essence of the judiciary's activities in the context of digital transformation, highlights the peculiarities of court services provided by means of information and telecommunication technologies, and analyzes the provision of the human right to judicial protection in the context of digital transformation. It is noted that the essence of the judiciary's activities in the context of digital transformation is determined by a set of interrelated elements, in particular: its theoretical and legal characteristics covering the fundamental principles of organization and administration of justice; regulatory and legal framework governing the introduction of modern digital technologies into the judicial process; practical aspects of the use of information and communication technologies in the judicial process. The above multicomponent (multidimensional) system operates in the context of constant modernization and adaptation to the challenges of society in the context of digital transformation, ensuring the effective administration of justice in accordance with the legislation of Ukraine and established international standards. It is indicated that the activities of the judiciary in the context of digital transformation are carried out with the use of information and communication technologies, electronic services and resources, and subsystems (modules) of the UJITS (Unified Judicial Information and Telecommunications System). In particular, it concerns electronic document management and automated case distribution, electronic exchange of documents between the court and the parties to the trial, functioning of the trial in the video conference mode, interaction of the UJITS with state registers, and functioning of the Judiciary of Ukraine web portal. Moreover, the proper functioning of the judiciary is currently hampered not only by various technical malfunctions, but also by cyberattacks aimed at disrupting the judiciary, which necessitates the development of a multi-level system of cyber defense and countering information threats. It is reasoned that, given that branches or representative offices of a legal entity, as well as separate subdivisions, usually ensure the participation of representatives and provide explanations in the case, since it is their activities that led to the dispute, it is advisable to amend Article 6 of the Commercial Procedural Code of Ukraine regarding the obligation to register an electronic cabinet in the UJITS not only for legal entities, but also for their branches or representative offices of a legal entity, as well as for separate subdivisions that have EDRPOU codes, since during the consideration of cases in court, such entities act as parties/participants to the case, but do not have access to the Electronic Court. Based on the analysis of the ECHR case law, the formation of important legal positions regarding the use of digital technologies in legal proceedings is noted. In particular, the ECHR: 1) consistently protects the right to electronic access to justice, recognizing inadmissible the refusal of courts to accept electronic documents due to technical limitations or excessive formalism in the submission of electronic documents; 2) recognizes the right to access the Internet as an integral part of the right to information and communication; 3) confirms the importance of legislative regulation of electronic communication between the court and the parties to the process; 4) recognizes the admissibility of exclusively electronic communication, subject to proper legal basis and prior consent of the participant. These provisions can be considered as certain standards that play a crucial role in the further development of e-justice in Ukraine, primarily in the context of improving the UJITS, electronic document management and ensuring cybersecurity of the judicial system. They should serve as guidelines for the Ukrainian legislator aimed at ensuring effective access to justice in the context of digital transformation. It is emphasized that although the understanding of the concept of «court services provided through information and telecommunication technologies» is based on the latest theoretical and legal framework, its definition has not yet been enshrined in national legislation. It is proposed to consider court services provided through information and telecommunication technologies as the activities of courts regulated by the current legislation to ensure access to justice through digital platforms and electronic services provided by courts online in whole or in part using computers, software, information and other similar systems that allow receiving, storing, processing, modifying and transmitting information through Internet resources. The services provided by the courts through information and telecommunication technologies include: a) reliability of information and timely receipt of information by users; b) acceleration of the court proceedings; c) remote access to information (documents) by judges, lawyers, parties and other participants in the court proceedings; d) rapid exchange of information (documents) between courts, parties and other participants in the court proceedings in digital format; e) storage of information (documents) in electronic databases, etc. It is stated that the human right to judicial protection in the context of digital transformation is gaining new meaning due to the introduction of e-justice and information and telecommunication technologies. Constitutional guarantees and international standards of the right to judicial protection are embodied in the development of the UJITS, electronic document management and remote trials, which ensure access to justice in a digital format. Thus, the human right to judicial protection in the context of digital transformation is a guaranteed by the state to have real access to justice using various electronic services and information and telecommunication systems to protect one's rights and legitimate interests, which facilitates interaction between all participants in the judicial process and contributes to the efficiency and accessibility of justice. The third chapter of the dissertation, «The State and Ways to Improve the Justice System in the Context of Digitalization: National Trends and Foreign Experience», is devoted to identifying the challenges and tasks specific to e-justice in Ukraine, analyzing the digital transformation of the justice system in the context of European realities, as well as identifying problems and finding ways to solve them aimed at improving the justice system in Ukraine in the context of the formation of an electronic state. It has been found that the main challenges facing e-justice in Ukraine are: 1) the need for a comprehensive modernization of the UJITS, as the existing hardware and software solutions are largely outdated. The system needs a complete overhaul, including the development of a new case management system and improved interaction with other state registries in line with EU recommendations; 2) ensuring human-centered and service-oriented approaches to e-justice, which involves creating a system based on the interests and needs of users. In addition, the UJITS should ensure convenient access to justice, effective interaction between the court and litigants through electronic means, and take into account the specific needs of different categories of users (judges, lawyers, citizens, court employees). According to the CEPEJ recommendations, justice must remain transparent, humane, inclusive and accessible in the face of rapid development of new technologies, which requires proper support and training for all participants in the judicial process to effectively use digital tools; 3) the need for proper regulatory regulation to ensure the prevalence of electronic court cases, the possibility of remote court hearings and extraterritorial consideration of cases, proper system communication with users and intellectual support for the implementation of the system; 4) fulfillment of obligations under the Ukraine Facility Plan, which provides for the full implementation of the modernized UJITS by the end of 2027. This requires coordinated cooperation between all stakeholders – the High Council of Justice, the Supreme Court, the Ministry of Digital Transformation and international partners – as well as adequate funding and organizational capacity to implement the planned changes; 5) introduction of artificial intelligence technologies in compliance with ethical principles and preservation of human control (primarily by judges) over the judicial decision-making process. It is noted that the development of artificial intelligence creates new opportunities for improving e-justice through automation of routine processes, analysis of legal information and improvement of the quality of court services. However, its implementation requires adherence to the fundamental principles defined, in particular, by the CEPEJ Ethical Charter: respect for fundamental rights, non-discrimination, data quality and security, transparency, and user control. The importance of the fact that AI currently performs only an auxiliary function and cannot replace a judge in the decision-making process. Moreover, the experience of foreign countries shows the active implementation of AI in the judicial systems of different countries, but the focus is on developing ethical principles and frameworks for the use of AI, ensuring transparency, accountability and data protection, training judges and judicial officers to work with AI technologies, and establishing clear restrictions on the delegation of decision-making functions. The author summarizes that the institutional and legal mechanism for ensuring the digital transformation of justice in the EU is characterized by a dualistic nature and is implemented through a system of general and special regulations. General acts establish the fundamental principles of digital transformation in all spheres of public relations, while special acts regulate the specifics of the judicial system digitalization. Such a binary structure of legal regulation ensures the unification of pan-European approaches and sectoral specificity of legal proceedings. The special legal regulation of the digital transformation of justice in the EU is characterized by a multi-level structure and includes: recommendations of the Committee of Ministers of the Council of Europe, opinions of the Advisory Council of European Courts, acts of the European Commission on the efficiency of justice and other EU legal instruments. The guidelines on e-democracy, building judicial information systems, archiving electronic documents, and ensuring interoperability of information systems in the justice sector, which form the methodological basis for introducing digital innovations in the judiciary are important. The conclusions of the Advisory Council of the European Courts, in particular on judicial proceedings and information technology, as well as the use of assistive technologies in judicial proceedings, are equally crucial in the development of the legal framework for the digitalization of justice. The dissertation also notes the activities of the European Commission on the Efficiency of Justice, which through its regulations establishes ethical principles for the use of artificial intelligence in judicial systems, defines strategic directions of digitalization to improve justice, and provides methodological support for the introduction of innovative technologies while respecting fundamental human rights. Attention, in the system of special regulation, is also paid to online dispute resolution mechanisms, which is reflected, in particular, in the Guidelines on Online Dispute Resolution Mechanisms in Civil and Administrative Proceedings. It is noted that national practices of digitalization of justice in the EU countries demonstrate different approaches and different implementations of e-justice. Leaders in this area are Austria, Estonia, and France, which have provided comprehensive digitalization of court proceedings, including electronic document management, video conferencing, and electronic filing. The Estonian model, based on e-File and KIS systems, is considered successful and serves as a model for other countries. Most European countries have implemented videoconferencing and electronic document management systems, but there are differences in approaches to their use. For example, in Italy, there is a significant difference between civil (mostly digital) and criminal (usually paper-based) proceedings, while in Germany, the use of videoconferencing is limited to traditional approaches to the judicial process. Описание: Никон О. З. Цифровізація (діджиталізація) системи правосуддя в Україні: теоретико-правові засади: дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 081 «Право» / Никон Олеся Зеновіївна. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2025. - 269 с. 2025-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/7481 Название: Державний механізм забезпечення правового статусу особи як складової національної безпеки України (загальнотеоретична парадигма): дисертація Авторы: Чижов, Д.А.; Chyzhov, D.A. Краткий осмотр (реферат): У роботі на рівні докторської дисертації вперше у вітчизняній науці комплексно розглянуто механізм забезпечення правового статусу особи саме як складового елемента національної безпеки держави, що засвідчує інноваційний крок у розумінні взаємозв’язку між правами людини, національною безпекою та юридичними аспектами захисту особи в сучасному світі. У дисертації обґрунтовується доцільність у зміні парадигми поняття національної безпеки: від концепції, що зосереджується виключно на захисті державних інтересів, до підходу, що ставить людину в центр уваги. Це обумовлюється низкою аргументів: перший із них – звернення до прав людини (дотепер національна безпека розглядалася головно крізь призму військової сили та захисту державного суверенітету, натомість антропоцентричний підхід виокремлює захист прав і свобод людини як основу національної безпеки); другий аргумент зводиться до інтердисциплінарного підходу (антропоцентричне сприйняття національної безпеки потребує міждисциплінарного дослідження, включаючи елементи права, політики, соціології, психології та інших наукових галузей); третій аргумент вирізняє концепцію «суспільного договору» (розгляд національної безпеки у площині прав людини викликає дискусії щодо соціального контракту між державою та її громадянами, а також розподілу влади та відповідальності між ними); четвертий аргумент акцентує на глобальній перспективі (це напрям зростання транснаціональних викликів, таких як тероризм, кіберзлочинність та інше, що спонукає до розгляду національної безпеки в глобальному контексті, де захист прав людини має надважливе значення); п’ятий аргумент – вплив новітніх технологій (стрімкий технологічний прогрес створює нові можливості для захисту й водночас ризики щодо порушення прав людини, що потребує нових підходів до регулювання суспільних відносин у сфері національної безпеки). Перелічені аргументи доводять, що дослідження антропоцентричності національної безпеки у сучасному юридичному дискурсі є новаторським і важливим для розвитку сучасної наукової, зокрема правової, думки. На основі проведеного аналізу стверджується, що державний механізм забезпечення правового статусу особи як елемента національної безпеки можна охарактеризувати як систему правових засобів, мета функціонування яких полягає в ефективному застосуванні процедур захисту охоронюваних законом прав і свобод людини, а в разі їх порушення – у швидкому відновленні. Провідне місце тут займають світоглядні концепти, які допомагають людині усвідомити свою роль у процесах державотворення, а державі – сформувати правову систему, яка відповідала б запитам суспільства на гарантування безпеки у конкретний історичний період. Окрім того, проведені дослідження основних підходів до сучасного розуміння прав, свобод, обов’язків та законних інтересів особи як об’єкта національної безпеки дають змогу констатувати, що сьогодні всі ці концепти є взаємопов’язаними цінностями, що залежать одна від одної та спрямовуються на забезпечення сталого розвитку держави. Відтак на підставі одержаних результатів з’ясовано, що національна безпека є основним базисом реалізації прав, свобод, обов’язків та законних інтересів людини і громадянина. Аргументується, що людина є частиною держави, а отже – безпека людини є складовою національної безпеки, яка через державний механізм як систему юридичних гарантій, що сприяють профілактиці правопорушень та відновленню вже порушених прав і статусу, створює безпечні умови для життєдіяльності людини. З огляду на наведене, обґрунтовано, що обмеження прав і свобод людини у період воєнного стану є ключовим аспектом предмета дослідження для розуміння взаємозв’язку між національною безпекою та захистом прав людини у сучасному світі, оскільки воєнний стан здебільшого супроводжується обмеженням різних прав і свобод громадян, як-от свободи слова, зборів, пересування, права на справедливий суд тощо. Саме ці обмеження в умовах воєнного правового режиму можуть стати основою для збереження національної безпеки та захисту держави і суспільства від загроз. Удосконалено положення, відповідно до якого державний механізм забезпечення правового статусу особи як складової національної безпеки окреслено як чітко визначену сукупність заходів, спрямованих на забезпечення реалізації людиною її основних прав та свобод, гарантування людині захисту з боку держави. Сформульовано позицію, згідно з якою безпека людини є осердям національної безпеки, основою безпеки держави. Завдяки інтегруванню безпеки людини в систему національної безпеки з’являється можливість прогнозувати появу нових загроз і небезпек, розробляти стратегії та програми для їх уникнення чи мінімізації впливу негативних наслідків на державу та людину або й цілковитого убезпечення від них. Аргументовано твердження, відповідно до якого держава, беручи на себе певні зобов’язання, визнає первинність та найвищу цінність прав і свобод людини та законодавчо закріплює перелік прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин. Оновлено перелік загроз національній безпеці та запропоновано істотною загрозою вважати втрату прав, свобод і законних інтересів особи, оскільки їх відновлення іноді є неможливим. Вагому роль у системі національної безпеки відведено органам публічного управління. Обґрунтовано твердження, що, реалізуючи політику забезпечення національної безпеки, держава повинна знаходити і втримувати баланс між системою прав та свобод людини і громадянина, з одного боку, державними та національними цінностями – з іншого, щоб могти зберігати допустимість обмеження цих прав і свобод задля досягнення цілей національної безпеки. У контексті проведеного дослідження набули подальшого розвитку: а) сутнісні характеристики національної безпеки в частині формування та реалізації заходів із її забезпечення, які мають певний режим секретності та зумовлюють обмеження доступу до них громадськості; б) розуміння світоглядних концептів державного механізму забезпечення правового статусу особи як елемента національної безпеки, серед яких пропонується визнати основними: ідентичність, справедливість, безпеку, свободу, демократію; в) основні концептуальні підходи до визначення шляхів забезпечення прав людини в контексті національної безпеки; г) твердження, що, попри руйнівні процеси, спричинені військовою агресією рф, Україна намагається мінімізувати обмеження прав і свобод своїх громадян, при цьому постійно наголошуючи, що ці обмеження мають тимчасовий характер, застосовуються в надзвичайних ситуаціях і спрямовані на уникнення більш суспільно небезпечних загроз Резюмовано, що процес забезпечення національної безпеки за своєю суттю є гуманістичним, адже він спрямований на захист насамперед життя і здоров’я людини, що є найвищою цінністю для держави. The doctoral dissertation is the first in the national science to comprehensively consider the mechanism of ensuring the legal status of a person as an integral element of the national security of the state, which is an innovative step in understanding the relationship between human rights, national security and legal aspects of protection of a person in the modern world. The expediency for a paradigm shift in the concept of national security is substantiated in the thesis: from a concept that focuses exclusively on the protection of state interests to an approach that puts people at the center of attention. This is based on a number of arguments: the first is the appeal to human rights (so far, national security has been viewed mainly through the prism of military force and protection of state sovereignty, while the anthropocentric approach emphasizes the protection of human rights and freedoms as the basis of national security); the second argument is reduced to an interdisciplinary approach (an anthropocentric perception of national security requires interdisciplinary research, including elements of law, politics, sociology, psychology and other scientific fields); the third argument emphasizes the concept of a "social contract" (considering national security in terms of human rights raises discussions about the social contract between the state and its citizens, as well as the distribution of power and responsibility between them); the fourth argument emphasizes the global perspective (this is the direction of growth of transnational challenges, such as terrorism, cybercrime, etc., which prompts the consideration of national security in a global context, where the protection of human rights is of utmost importance); the fifth argument is the influence of the latest technologies (rapid technological progress creates new opportunities for protection and, at the same time, risks of human rights violations, which requires new approaches to the regulation of social relations in the field of national security). The above arguments prove that the study of the anthropocentricity of national security in modern legal discourse is innovative and important for the development of modern scientific, including legal, thought. Based on the analysis, the author argues that the state mechanism for ensuring the legal status of a person as an element of national security can be characterized as a system of legal means aimed at effective application of procedures for protection of human rights and freedoms protected by law, and in case of their violation – at their prompt restoration. The leading position here is occupied by ideological concepts that help a person to realize his/her role in the processes of state-building, and the state to form a legal system that would meet the needs of society to ensure security in a particular historical period. In addition, the study of the main approaches to the modern understanding of the rights, freedoms, duties and legitimate interests of a person as an object of national security makes it possible to state that today all these concepts are interrelated values which depend on each other and are aimed at ensuring sustainable development of the state. Therefore, based on the results obtained, it is found that national security is the main basis for the realization of rights, freedoms, obligations and legitimate interests of a person and a citizen. The author argues that a human being is a part of the state, and therefore, human security is a component of national security, which, through the state mechanism as a system of legal guarantees that help prevent offenses and restore already violated rights and status, creates safe conditions for human life. In view of the above, it is justified that the restriction of human rights and freedoms during martial law is a key aspect of the subject matter of the study for understanding the relationship between national security and human rights protection in the modern world, since martial law is mostly accompanied by restrictions on various rights and freedoms of citizens, such as freedom of speech, assembly, movement, the right to a fair trial, etc. It is these restrictions under martial law that can become the basis for maintaining national security and protecting the state and society from threats. The author improves the provision according to which the state mechanism for ensuring the legal status of a person as a component of national security is defined as a clearly defined set of measures aimed at ensuring the exercise of fundamental rights and freedoms by a person, and guaranteeing protection by the state. The author formulates the position that human security is the core of national security, the basis of the state's security. By integrating human security into the national security system, it becomes possible to predict the emergence of new threats and dangers, develop strategies and programs to avoid or minimize the impact of negative consequences on the state and the individual, or even to completely protect against them. The statement is argued, according to which the state, assuming certain obligations, recognizes the primacy and highest value of human rights and freedoms and legislates a list of rights and freedoms that cannot be limited under any circumstances. The list of threats to national security has been updated and it is proposed that the loss of rights, freedoms and legitimate interests of a person should be considered a significant threat, since their restoration is sometimes impossible. An important role in the national security system is assigned to public administration bodies. The statement is substantiated that, implementing the policy of national security, the state must find and maintain a balance between the system of human and citizen rights and freedoms, on the one hand, and state and national values, on the other hand, in order to maintain the permissibility of limiting these rights and freedoms in order to achieve goals of national security. In the context of this study, the following have been further developed: a) the essential characteristics of national security in terms of the formation and implementation of measures to ensure it, which have a certain regime of secrecy and restrict public access to them; b) understanding of the worldview concepts of the state mechanism for ensuring the legal status of a person as an element of national security, among which it is proposed to recognize the main ones: identity, justice, security, freedom, democracy; c) basic conceptual approaches to determining ways to ensure human rights in the context of national security; d) the statement that, despite the destructive processes caused by the military aggression of the russian federation, Ukraine is trying to minimize restrictions on the rights and freedoms of its citizens, while constantly emphasizing that these restrictions are temporary, applied in emergency situations and aimed at avoiding more socially dangerous threats. It is concluded that the process of ensuring national security is inherently humanistic, since it is aimed at protecting, first of all, human life and health, which is the highest value for the State. Описание: Чижов Д. А. Державний механізм забезпечення правового статусу особи як складової національної безпеки України (загальнотеоретична парадигма): дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Чижов Денис Анатолійович. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2024. - 345 с. 2024-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/7189 Название: Політичні партії в політичній системі суспільства (теоретико-правове дослідження): дисертація Авторы: Висоцький, В.М.; Vysotskyi, V.M. Краткий осмотр (реферат): У дисертації проведено комплексний теоретико-правовий аналіз політичних партій у політичній системі суспільства. Досліджено проблематику політичних партій у вітчизняній та зарубіжній літературі. Розкрито методологічні засади дослідження сутності політичних партій. Проаналізовано зміст і структуру політичної системи суспільства. Здійснено загальнотеоретичний аналіз політичної партії як соціального та правового інституту. Узагальнено наявні наукові підходи щодо принципів організації та діяльності політичних партій та їхніх функцій у політичній системі суспільства. Обґрунтовано значення політичних партій у процесі формування громадянського суспільства в Україні. Досліджено політичні партії як складову частину механізму стримувань і противаг в умовах формування громадянського суспільства. Розглянуто проблеми та перспективи модернізації політичної системи України. A complex theoretical and legal analysis of political parties in the political system of the society has been made in the thesis. The problems of political parties raised in home and foreign literature have been researched. Methodological principles of the study of the essence of political parties have been identified. The content and structure of the political system of the society has been analyzed. General theoretical analysis of a political party as a social and legal institute has been made. Available scholarly approaches to the principles of organization and activity of political parties as well as their functions in the political system of the society have been generalized. The importance of political parties in the course of civil society formation in Ukraine has been substantiated. Political parties have been researched as a component of the mechanism of check and balance in the conditions of civil society formation. The problems and prospects of modernization of the political system of Ukraine have been considered. Описание: Висоцький В. М. Політичні партії в політичній системі суспільства (теоретико-правове дослідження): дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / Висоцький Володимир Мирославович. – Львів: ЛьвДУВС, 2012. - 217 с. 2012-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/7183 Название: Правове виховання працівників ОВС: теоретико-правовий вимір: дисертація Авторы: Андрусишин, Р.М.; Andrusyshyn, R.M. Краткий осмотр (реферат): У дисертації здійснено загальнотеоретичний аналіз поняття правового виховання. Визначено концептуальні основи методології пізнання правового виховання; досліджено його зміст та особливості. Запропоновано авторське трактування поняття «правове виховання працівників ОВС» та розкрито основні властивості цього поняття. Охарактеризовано механізм правового виховання працівників ОВС (мета, завдання, система суб’єктів, форми, методи, прийоми і засоби). Розкрито особливості правового виховання працівників ОВС у зарубіжних країнах. Проаналізовано роль і значення правового виховання працівників ОВС у контексті правової політики України. Виокремлено та охарактеризовано правове виховання та правову освіту як чинники формування правової культури працівників ОВС. The thesis presents a general theoretical analysis of legal education. Conceptual knowledge bases of methodology of legal education. The content and features of legal education. The author interpretation of the concept of «legal education of employees» and solved the basic properties of the phenomenon. Characterized mechanism of legal education of employees (objectives, tasks, system of subjects, forms, methods, techniques and tools). The peculiarities of the legal education of employees in foreign countries. The role and importance of the legal education of employees in the context of the legal policy of Ukraine. Allocated and described legal education and legal education as factors in the formation of legal culture of employees. Описание: Андрусишин Р. М. Правове виховання працівників ОВС: теоретико-правовий вимір: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / Андрусишин Роман Миколайович. – Львів: ЛьвДУВС, 2016. - 213 с. 2016-01-01T00:00:00Z