https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/418 Thesis 2026-04-26T15:26:10Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9337 Название: Психологічна відповідальність лідерів організацій різних соціо-культурних середовищ: дисертація Авторы: Яремчишин, М.M.; Yaremchyshyn, M.M. Краткий осмотр (реферат): У дисертаційному дослідженні визначені теоретико-прикладні підходи до вивчення психологічної відповідальності лідерів організацій різних соціо-культурних середовищ. Феномен психологічної відповідальності лідерів організацій досліджено згідно теоретичних кроскультурних підходів. За результатами теоретичного аналізу було визначено поняття «психологічна відповідальність лідера» – це суб’єктивне сприйняття особою значущості власних дій та їх наслідків, рефлексивне та інтроспективне їх опрацювання, зіставлення їх з моральними цінностями у контексті інтернальної атрибуції. Цей складний особистісний конструкт може виявлятися, як у соціально конструктивній, так і в соціально деструктивній формах. Детально розглянуто феномен психологічної відповідальності та її суб’єктивне сприйняття лідерами різних соціо-культурних середовищ. Також, теоретично проаналізовано причинно-наслідковий зв’язок між сприйняттям відповідальності командою та ступінь її прояву через систему дій та рішень лідера. Ґрунтуючись на узагальненні та систематизації теоретичних підходів до проблематики лідерства та кроскультурних середовищ, побудовано теоретичну модель ефективного лідера. Наведено порівняння поглядів на лідерство у демократичнних та авторитарних соціокультурних середовищах. На основі аналізу наукових розвідок проаналізовані складові елементи, які вирізняють соціо-культурні середовища. Висвітлено особливості взаємозв’язку особистості, соціуму та соціальної відповідальності. Проаналізовано організаційні підходи до формування ефективних лідерських рішень. Визначено особливості лідерства та його вплив на суспільство в умовах російсько-Української екзистенційної війни. Наведено три теоретичні моделі: «Модель ефективного лідера», модель «Культурно-психологічні фактори соціокультурного середовища», а також узагальнююча теоретично-гіпотетична модель «Психологічна відповідальність лідерів організацій різних соціокультурних середовищ», що визначає особистісні якості психологічної відповідальності лідерів організацій різних соціо-культурних середовищ, на основі якої проведено емпіричні дослідження психологічної відповідальності лідерів організацій політичного, приватного (бізнес), суспільно-орієнтованого та наукового середовищ. Емпіричні показники якостей структури психологічної відповідальності лідерів організацій різних соціокультурних середовищ визначили наступним чином: самооцінка лідера; психологічна стійкість, самооцінка стилю управління; самоефективність; організаційні/комунікативні здібності тощо. З’ясовано зв’язок особистісних психічних властивостей з лідерством в різних соціокультурних середовищах, серед яких: ініціативність, здатність до інноваційного мислення, наявністю стійких морально-етичних прийнятних групою людей настанов. Конкретизовано особливості прояву соціально-психологічної відповідальності лідерів соціокультурних груп у американському, азійському та європейському просторах та встановлено, що соціально психологічна відповідальність є визначною у структурі саме європейського лідера. Здійснено аналіз трансформаційного впливу лідера в кризовому суспільстві у контексті сучасної російсько-Української війни. Проведене емпіричне дослідження дало змогу встановити, що рівень психологічної стійкості має гендерну обумовленість. Виявлено, що у жінок лідерів організацій політичного, приватного (бізнес), суспільно-орієнтованого та наукового середовищ резильєнтність є яскраво вираженою. Це може стати основою для подальших досліджень особливостей гендерного лідерства у сучасних умовах. Також, виявлені та інтерпретовані статистично значущі відмінності між трьома рівнями психологічної відповідальності та показниками особистісних характеристик у лідерів організацій різних соціо-культурних середовищ, серед яких: психологічна стійкість, авторитарний стиль управління, самооцінка лідерства, самоефективність, комунікативні здібності, організаторські здібності, сила, активність. Також було виявлено три латентних фактори, які пояснюють понад 61% сукупної дисперсії отриманих результатів: «F1 - Впевненість у власних діях», який вказує на незначний вплив зростання показників сили і активності, «F2 - Лідерська ідентифікація», підвищує самооцінку лідерства, але знижує організаторські здібності, «F3 - Готовність до дій», що сприяє організаторським здібностям і дещо знижує показники ліберального стилю управління. Зазначено відмінності за третім латентним фактором «F3 - Готовність до дій» між сферами соціокультурних середовищ приватного бізнесу та суспільно-орієнтованого соціокультурного середовища. Виявлено, що лідери з високим рівнем відповідальності є впевненими у власних діях, тоді як опитувані з низьким частковим рівнем відповідальності в меншій мірі пов’язані з першим латентним фактором «F1 - Впевненість у власних діях». Виявлено найбільше кореляційних зв’язків у представників політичного соціокультурного середовища, а саме Вік – Шкала стійкості Коннора-Девідсона (0,77). Вік – Авторитарний стиль управління (-0,82). Термін лідерської діяльності – Авторитарний стиль управління (0,82). Вік – Ліберальний стиль управління (-0,77). Термін лідерської діяльності – Ліберальний стиль управління (0,77). Вік – Самооцінка лідерства (0,82). Вік – Самоефективність (0,77). Вік – Комунікативні здібності (0,77). Вік – Організаторські здібності (0,77). Вік – F1 «Впевненість у власних діях» (0,77). Термін лідерської діяльності – F2 «Лідерська ідентифікація» (0,77). Сумарно було виявлено 11 кореляцій. Найменше кореляційних зв’язків було виялено у групи приватного бізнес середовища. Термін лідерської діяльності – Ліберальний стиль управління (-0,46). Термін лідерської діяльності – F1«Впевненість у власних діях» (0,42). Кореляцій аналіз загальної вибірки вказав на переважно слабкі обернені зв’язки віку з авторитарним стилем управління (-0,25), демократичним стилем управління (-0,17), латентним фактором «F2 - Лідерська ідентифікація» (-0,23). Також, термін лідерської діяльності виявив слабкий негативний зв’язок з демократичним стилем управління (-0,20) та латентним фактором «F2 - Лідерська ідентифікація» (-0,21) і слабкий позитивний зв’язок з організаторськими здібностями (0,17). Сформовано програму розвитку психологічної відповідальності лідерів організації та розроблено методологічний підхід до розвитку психологічної відповідальності лідерів як фактору впливу на ефективність процесу управління персоналом організації. Основою даного підходу є сформована модель впливу психологічної відповідальності лідерів на показника ефективності управління персоналом організації. Обґрунтовано, що у сукупності психологічна відповідальність лідерів формує системний позитивний ефект для організації, забезпечуючи стабільність трудового колективу, підвищення ефективності використання людського капіталу та зростання адаптивності організації до змін зовнішнього середовища. Систематизовано особливості впливу психологічної відповідальності лідерів на показники ефективності управління персоналом організації. На основі визначення, що розвиток психологічної відповідальності лідерів є системоутворюючим чинником ефективного управління персоналом сформовано напрями реалізації практичних рекомендацій щодо розвитку психологічної відповідальності лідерів в організаціях. Доведено, що у сучасних умовах, зокрема в контексті тривалих кризових викликів, психологічна відповідальність лідера перетворюється з бажаної характеристики на необхідну умову ефективного та соціально відповідального управління персоналом. На основі теоретико-емпіричної візії сформовано, впроваджено та оцінено ефективність психологічної програми підвищення психологічної відповідальності лідерів організацій різних соціокультурних середовищ. За результатами проведеної тренінгової програми формувального експерименту був виявлений стовідсотковий вплив формувального експерименту на розвиток психологічної відповідальності лідерів організацій різних соціо-культурних середовищ. The dissertation research identifies theoretical and applied approaches to studying the psychological responsibility of leaders of organizations in different socio-cultural environments. The phenomenon of psychological responsibility of organizational leaders was studied according to theoretical cross-cultural approaches. Based on the results of theoretical analysis, the concept of «psychological responsibility of a leader» was defined as a person's subjective perception of the significance of their own actions and their consequences, reflective and introspective processing of them, and comparison with moral values in the context of internal attribution. This complex personal construct can manifest itself in both socially constructive and socially destructive forms. The phenomenon of psychological responsibility and its subjective perception by leaders from different socio-cultural environments is examined in detail. In addition, the causal relationship between the team's perception of responsibility and the degree of its manifestation through the leader's system of actions and decisions is analyzed theoretically. Based on the generalization and systematization of theoretical approaches to the issues of leadership and cross-cultural environments, a theoretical model of an effective leader is constructed. A comparison of views on leadership in democratic and authoritarian socio-cultural environments is provided. Based on an analysis of scientific research, the components that distinguish socio-cultural environments are analyzed. The peculiarities of the relationship between 7 personality, society, and social responsibility are highlighted. Organizational approaches to the formation of effective leadership decisions are analyzed. The peculiarities of leadership and its impact on society in the context of the russian-Ukrainian existential war are identified. Three theoretical models are presented: the “Effective Leader Model,” the «Cultural-Psychological Socio-cultural Factors» (CPF) model, and the “Theoretical Hypothetical Model of Psychological Responsibility of Leaders of Organizations in Different Sociocultural Environments,” which defines the personal qualities of psychological responsibility of leaders of organizations from different socio-cultural environments, on the basis of which empirical studies of the psychological responsibility of leaders of organizations from political, private (business), socially oriented, and scientific environments are presented. Empirical indicators of the qualities of the structure of psychological responsibility of leaders of organizations from different socio-cultural environments were determined as follows: leader's self-esteem; psychological stability, self-assessment of management style; self-efficacy; organizational/communicative abilities, etc. The connection between personal psychological characteristics and leadership in various socio-cultural environments has been established, including: initiative, the ability to think innovatively, and the presence of stable moral and ethical attitudes acceptable to a group of people. The features of the manifestation of socio-psychological responsibility of leaders of sociocultural groups in the European space have been specified, and it has been established that socio-psychological responsibility is significant in the structure of a European leader. An analysis of the transformational influence of a leader in a crisis society in the context of the current Russian-Ukrainian war has been carried out. The empirical study showed that the level of psychological stability is gender-specific. It was found that women leaders in political, private (business), socially oriented, and scientific environments have a pronounced resilience. This can serve as a basis for further research into the characteristics of gender leadership in modern conditions. In addition, statistically significant differences were identified and interpreted between the three levels of psychological responsibility and indicators of personal characteristics in leaders of organizations from different socio-cultural environments, including 8 psychological stability, authoritarian management style, leadership self-esteem, self-efficacy, communication skills, organizational skills, strength, and activity. Three latent factors were also identified, which explain more than 61% of the total variance in the results obtained: «F1 - Confidence in one's own actions», which indicates a slight influence of the growth of strength and activity indicators, «F2 - Leadership identification», which increases self-esteem of leadership, but reduces organizational skills, «F3 - Readiness for action», which promotes organizational skills and slightly reduces indicators of a liberal management style. Differences were noted in the third latent factor, «F3 - Readiness for Action», between the spheres of private business and socially oriented sociocultural environments. It was found that leaders with a high level of responsibility are confident in their actions, while respondents with a low partial level of responsibility are less associated with the first latent factor «F1 - Confidence in one's actions». The strongest correlations were found among representatives of the political socio-cultural environment, namely Age – Connor-Davidson Stability Scale (0.77). Age – Authoritarian Management Style (-0.82). Term of Leadership Activity – Authoritarian Management Style (0.82). Age – Liberal management style (-0.77). Term of leadership activity – Liberal management style (0.77). Age – Self-assessment of leadership (0.82). Age – Self-efficacy (0.77). Age – Communication skills (0.77). Age – Organizational skills (0.77). Age – F1 «Confidence in one's own actions» (0.77). Term of leadership activity – F2 “Leadership identification” (0.77). A total of 11 correlations were identified. The fewest correlations were found in the private business environment group. Term of leadership activity – Liberal management style (-0.46). Term of leadership activity – F1 «Confidence in one's own actions» (0.42). Correlation analysis of the total sample indicated predominantly weak inverse relationships between age and authoritarian management style (-0.25), democratic management style (-0.17), and latent factor «F2 - Leadership Identification» (-0.23). Also, the term of leadership activity showed a weak negative correlation with democratic management style (-0.20) and latent factor «F2 - Leadership Identification» (-0.21) and a weak positive correlation with organizational skills (0.17). 9 A program for developing the psychological responsibility of organizational leaders has been created, and a methodological approach to developing the psychological responsibility of leaders as a factor influencing the effectiveness of the organization's personnel management process has been developed. This approach is based on a model of the influence of leaders' psychological responsibility on the effectiveness of the organization's personnel management. It has been substantiated that, taken together, the psychological responsibility of leaders has a systemic positive effect on the organization, ensuring the stability of the workforce, increasing the efficiency of human capital utilization, and increasing the organization's adaptability to changes in the external environment. The features of the influence of the psychological responsibility of leaders on the indicators of the effectiveness of personnel management in the organization have been systematized. Based on the determination that the development of psychological responsibility of leaders is a system-forming factor of effective personnel management, directions for the implementation of practical recommendations for the development of psychological responsibility of leaders in organizations have been formed. It has been proven that in modern conditions, particularly in the context of prolonged crisis challenges, the psychological responsibility of a leader is transforming from a desirable characteristic into a necessary condition for effective and socially responsible personnel management. Based on a theoretical and empirical vision, a psychological program for increasing the psychological responsibility of leaders of organizations from different socio-cultural environments was developed, implemented, and evaluated for effectiveness. The results of the training program of the formative experiment revealed a 100% impact of the formative experiment on the development of psychological responsibility among leaders of organizations from different sociocultural environments. Описание: Яремчишин М.M. Психологічна відповідальність лідерів організацій різних соціо-культурних середовищ: дисертація на здобуття ступеня доктора філософії зі спеціальностей 053 «Психологія», 073 «Менеджмент». – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2026. - 245 с. 2026-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9330 Название: Соціально-психологічні особливості перфекціонізму як особистісної властивості науково-педагогічного працівника: дисертація Авторы: Авраменко, А.О.; Avramenko, A.O. Краткий осмотр (реферат): У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання проблеми визначення соціально-психологічних особливостей перфекціонізму як особистісної властивості науково-педагогічного працівника. Теоретико-методологічний аналіз сучасних наукових підходів до вивчення проблеми соціально-психологічних особливостей перфекціонізму як особистісної властивості науково-педагогічного працівника показав, що науково-педагогічна діяльність є складним багатогранним соціально-психологічним процесом, який включає освітні, наукові та соціальні функції, а її ефективність залежить не лише від професійної компетентності викладача, а й від рівня розвитку його соціально-психологічних якостей, таких як комунікативна компетентність, емоційна стабільність, мотиваційна спрямованість і здатність до саморегуляції. Особливістю цієї діяльності є суб’єкт-суб’єктна взаємодія з учасниками освітнього процесу, що ґрунтується на гуманістичних цінностях і соціокультурних нормах, створюючи сприятливий соціально-психологічний клімат у навчальному середовищі. Психологічна стійкість педагога та здатність управляти емоційними станами, уникати стресових і конфліктних ситуацій, а також мотивація, особливо внутрішні мотиви самореалізації й професійного розвитку, виступають головними факторами продуктивної педагогічної діяльності. Крім того, дослідницький та інноваційний характер професії зумовлює необхідність постійного самовдосконалення та оновлення знань і навичок, що сприяє підвищенню якості освітнього процесу та наукової діяльності. Соціально-психологічні особливості науково-педагогічної діяльності формують цілісну систему, яка забезпечує не лише ефективну передачу знань, а й створює умови для особистісного і соціального розвитку як викладача, так і студентів. Доведено, що поняття перфекціонізму в науковій літературі розкривається як багатовимірне психологічне явище, що передбачає когнітивні, емоційні та поведінкові компоненти. Сутність перфекціонізму полягає в прагненні до ідеалу та високих стандартів, які індивід ставить перед собою або очікує від інших, що супроводжується підвищеною самокритичністю та страхом помилки. Структурно перфекціонізм поділяють на адаптивний і дезадаптивний: адаптивний пов’язаний із мотивацією до досягнень, високою продуктивністю та задоволенням від власних успіхів, тоді як дезадаптивний виявляється у хронічному невдоволенні, тривожності та схильності до емоційного виснаження. Типологія перфекціонізму в літературі демонструє різноманітність його проявів – від самоорієнтованого, соціально-орієнтованого до орієнтованого на інших перфекціонізму, що відображає взаємодію особистісних характеристик і соціального середовища. Таким чином, сучасні наукові підходи підкреслюють, що перфекціонізм є складним феноменом, який одночасно може виступати як ресурсом розвитку та досягнення цілей, так і фактором психологічного ризику, що потребує уважного дослідження його структурних та типологічних аспектів у контексті особистісного функціонування. Розкрито соціокультурні та особистісні детермінанти перфекціонізму, які відіграють головну роль у формуванні його проявів та інтенсивності. Соціокультурні чинники передбачають вимоги та очікування сім’ї, освітніх закладів, професійного середовища, а також культурні норми щодо успіху, досконалості та соціального визнання, що створюють зовнішній тиск і сприяють розвитку як адаптивного, так і дезадаптивного перфекціонізму. Особистісні детермінанти охоплюють характерні риси індивіда, такі як високий рівень самоконтролю, схильність до самокритики, потреба в досягненнях та у внутрішній гармонії, що визначають його реакцію на соціальні вимоги та самооцінку результатів власної діяльності. Взаємодія соціокультурних і особистісних чинників формує індивідуальні стратегії прагнення до досконалості, визначає баланс між адаптивними і дезадаптивними проявами перфекціонізму та підкреслює необхідність комплексного підходу до його дослідження, що враховує не лише внутрішні особистісні ресурси, а й зовнішнє соціальне середовище. Перфекціонізм у педагогічній діяльності може мати як конструктивні, так і деструктивні прояви, впливаючи на ефективність освітнього процесу та психологічний стан фахівця. Конструктивний перфекціонізм виявляється у відповідальності, прагненні до якості навчання, уважності до потреб учнів та самовдосконаленні, що сприяє професійному зростанню й позитивному педагогічному клімату. Деструктивний – через надмірну самокритичність, страх помилки, вигорання, конфлікти та параліч прийняття рішень. Ефективність діяльності залежить від здатності педагога балансувати між високими вимогами та реалістичними можливостями, використовуючи перфекціонізм як ресурс розвитку та мінімізуючи його негативний вплив на психологічне благополуччя й взаємодію з учнями. Розроблено теоретичну модель дослідження перфекціонізму в контексті науково-педагогічної діяльності, яка дозволяє системно окреслити взаємозв’язок між особистісними характеристиками педагога, соціокультурними умовами та професійними проявами прагнення до досконалості. Вона передбачає інтеграцію когнітивних, емоційних, мотиваційних і поведінкових компонентів перфекціонізму, що забезпечує комплексне розуміння його впливу на ефективність науково-педагогічної діяльності, мотивацію до професійного розвитку та взаємодію з колегами та студентами. Модель враховує як конструктивні аспекти перфекціонізму, які стимулюють самовдосконалення, планування та високу якість роботи, так і деструктивні, що можуть призводити до професійного вигорання, тривожності та зниження продуктивності. Крім того, теоретична модель підкреслює роль взаємодії особистісних детермінантів і соціально-педагогічного середовища, дозволяючи дослідникам прогнозувати можливі прояви перфекціонізму та визначати ефективні стратегії його регуляції, що спрямовані на розвиток професійної компетентності та збереження психологічного благополуччя педагога. Проведене емпіричне дослідження дало змогу визначити особливості прояву перфекціонізму та його взаємозв’язок із низкою соціально-психологічних характеристик науково-педагогічних працівників. Отримані результати підтвердили доцільність розгляду перфекціонізму в межах запропонованої моделі, що охоплює внутрішньоособистісний, ресурсний та контекстуальний рівні. Виявлено, що на внутрішньоособистісному рівні є переважання середніх показників перфекціонізму, що поєднується з розвиненим емоційним інтелектом, прагненням до самовдосконалення й творчої самореалізації. Водночас у третини респондентів виявлено високий рівень перфекціоністських тенденцій, що може виступати як чинником професійного розвитку, так і джерелом підвищеної емоційної напруги. Визначено, що на ресурсному рівні домінують особистісно-професійні та соціально-комунікативні мотиви, високий рівень відповідальності, прагнення до успіху та професійної самореалізації. Вагомим джерелом стійкості виступає соціальна підтримка, насамперед із боку значущих інших та сім’ї, що забезпечує додаткові можливості для подолання професійних труднощів. Встановлено, що на контекстуальному рівні простежується помірна емоційна напруженість, властива більшості викладачів, а також ризики розвитку професійного вигорання, які наявні майже в 40% опитаних. У системі життєвих цінностей провідними є свобода, здоров’я та матеріальне забезпечення, тоді як менш пріоритетними залишаються автономність, духовна культура та міжособистісні стосунки. Узагальнення результатів засвідчує, що більшість науково-педагогічних працівників характеризується адаптивним типом перфекціонізму, який сприяє професійній ефективності та особистісному розвитку. Водночас наявність виражених проявів тривожності та ознак емоційного виснаження у частини респондентів актуалізує потребу у психологічній підтримці, розвитку навичок саморегуляції та формуванні ресурсного середовища в закладах вищої освіти. У результаті дослідження підтверджено багаторівневу модель перфекціонізму науково-педагогічних працівників, що передбачає внутрішньоособистісний, ресурсний та контекстуальний рівні. Більшості респондентів властивий середній рівень перфекціонізму і достатній емоційний інтелект, ресурсність та соціальна підтримка, тоді як майже третина демонструє підвищену тривожність і ознаки професійного вигорання. Виділено три типи викладачів: «Адаптивні перфекціоністи» – середній перфекціонізм, висока ресурсність і стійкість, низька тривожність; «Напружені професіонали» – високий перфекціонізм, середні ресурси, підвищена тривожність; «Вразливі виконавці» – низький перфекціонізм, слабка ресурсність і підтримка, високий рівень тривожності та вигорання. Результати дослідження показують, що поєднання перфекціонізму, ресурсності, емоційної компетентності та контекстуальних чинників формує типологічні профілі викладачів і визначає їхні професійні можливості та потребу у психологічній підтримці. Кореляційний аналіз засвідчив, що перфекціонізм, інтегрований у систему особистісних і професійних ресурсів, позитивно корелює з відповідальністю, саморозвитком, емоційним інтелектом і здатністю використовувати ресурси, а негативно – із синдромом вигорання, виконуючи адаптивну функцію. Таким чином, перфекціонізм викладачів є багатовимірним феноменом, який забезпечує професійну стійкість, ефективність діяльності та гармонізацію взаємодії із соціальним оточенням. У результаті формувального експерименту встановлено статистично значуще зниження загального рівня перфекціонізму, а також його деструктивних компонентів (самокритика, гіперкритика, претензійність, сумніви у власних діях). Це підтверджує ефективність програми щодо корекції надмірних вимогливих установок. Зафіксовано зменшення проявів жорсткого та самокритичного типів перфекціонізму, що свідчить про формування більш адаптивного ставлення до власної діяльності та результатів професійної праці. Виявлено позитивні зрушення у сфері копінг-стратегій: учасники почали частіше використовувати проблемно-орієнтовані способи подолання труднощів (активне долання, планування, звернення по підтримку) та рідше – деструктивні стратегії (самовідволікання, вживання речовин, поведінкове розмежування). Показники емоційного інтелекту статистично значуще зросли, зокрема у сфері розуміння, використання та регуляції емоцій, що свідчить про розвиток емоційної компетентності як ресурсу професійної стійкості. Значуще підвищилися показники психологічної ресурсності – респонденти стали більш обізнаними щодо власних ресурсів, здатні ефективніше їх використовувати та відновлювати. Констатовано суттєве зниження рівня тривожності, одночасно зростання стресостійкості та задоволеності життям, що підтверджує ресурсопідтримувальний ефект програми. Найважливішим результатом стало статистично значуще зниження рівня професійного вигорання, що свідчить про зменшення ризику емоційного виснаження та покращення якості професійного функціонування викладачів. Загалом результати Т-критерію Вілкоксона переконливо підтвердили ефективність розроблених психологічних умов: зменшилися деструктивні прояви перфекціонізму та водночас зросли ресурсні характеристики особистості, що свідчить про успішність впровадженої програми. Ключові слова: перфекціонізм, особистісна властивість, науково-педагогічний працівник, педагог, заклади вищої освіти, професійне вигорання, емоційне виснаження, багаторівнева модель перфекціонізму, професійна діяльність, емпіричне дослідження, саморегуляція, тривожність, стресостійкість, тренінгові технології, комплексна соціально-психологічна програма. The dissertation presents a theoretical generalization and a new solution to the problem of determining the socio-psychological features of perfectionism as a personal property of a scientific and pedagogical worker. Theoretical and methodological analysis of modern scientific approaches to studying the problem of socio-psychological features of perfectionism as a personal property of a scientific and pedagogical worker showed that scientific and pedagogical activity is a complex multifaceted socio-psychological process, which includes educational, scientific and social functions, and its effectiveness depends not only on the professional competence of the teacher, but also on the level of development of his socio-psychological qualities, such as communicative competence, emotional stability, motivational orientation and ability to self-regulation. A feature of this activity is the subject-subject interaction with participants in the educational process, which is based on humanistic values and socio-cultural norms, creating a favorable socio-psychological climate in the educational environment. The psychological stability of the teacher and the ability to manage emotional states, avoid stressful and conflict situations, as well as motivation, especially internal motives for self-realization and professional development, are key factors in productive pedagogical activity. In addition, the research and innovative nature of the profession necessitates constant self-improvement and updating of knowledge and skills, which contributes to improving the quality of the educational process and scientific activity. The socio-psychological features of scientific and pedagogical activity form a holistic system that ensures not only the effective transfer of knowledge, but also creates conditions for the personal and social development of both the teacher and students. It has been proven that the concept of perfectionism in the scientific literature is revealed as a multidimensional psychological phenomenon, including cognitive, emotional and behavioral components. The essence of perfectionism lies in the pursuit of the ideal and high standards that the individual sets for himself or expects from others, which is accompanied by increased self-criticism and fear of making mistakes. Structurally, perfectionism is divided into adaptive and maladaptive: adaptive is associated with motivation for achievement, high productivity and satisfaction with one's own successes, while maladaptive is manifested in chronic dissatisfaction, anxiety and a tendency to emotional exhaustion. The typology of perfectionism in the literature demonstrates the diversity of its manifestations, from self-oriented, socially-oriented to other-oriented perfectionism, which reflects the interaction of personal characteristics and the social environment. Thus, modern scientific approaches emphasize that perfectionism is a complex phenomenon that can simultaneously act as a resource for development and goal achievement, as well as a factor of psychological risk, which requires careful study of its structural and typological aspects in the context of personal functioning. The sociocultural and personal determinants of perfectionism are revealed, which play a key role in shaping its manifestations and intensity. Sociocultural factors include the requirements and expectations of the family, educational institutions, professional environment, as well as cultural norms regarding success, perfection and social recognition, which create external pressure and contribute to the development of both adaptive and maladaptive perfectionism. Personal determinants include the characteristic features of an individual, such as a high level of self-control, a tendency to self-criticism, the need for achievements and internal harmony, which determine his reaction to social demands and self-assessment of the results of his own activities. The interaction of sociocultural and personal factors forms individual strategies for striving for perfection, determines the balance between adaptive and maladaptive manifestations of perfectionism and emphasizes the need for a comprehensive approach to its study, which takes into account not only internal personal resources, but also the external social environment. Perfectionism in pedagogical activity can have both constructive and destructive manifestations, affecting the effectiveness of the educational process and the psychological state of the specialist. Constructive perfectionism is manifested in responsibility, the desire for quality teaching, attentiveness to the needs of students and self-improvement, which contributes to professional growth and a positive pedagogical climate. Destructive – through excessive self-criticism, fear of making mistakes, burnout, conflicts and paralysis of decision-making. The effectiveness of activity depends on the teacher's ability to balance high demands and realistic possibilities, using perfectionism as a resource for development and minimizing its negative impact on psychological well-being and interaction with students. A theoretical model for studying perfectionism in the context of scientific and pedagogical activity has been developed, which allows us to systematically outline the relationship between the personal characteristics of a teacher, socio-cultural conditions and professional manifestations of the desire for perfection. It involves the integration of cognitive, emotional, motivational and behavioral components of perfectionism, which provides a comprehensive understanding of its impact on the effectiveness of scientific and pedagogical activity, motivation for professional development and interaction with colleagues and students. The model takes into account both constructive aspects of perfectionism, which stimulate self-improvement, planning and high quality of work, and destructive ones, which can lead to professional burnout, anxiety and reduced productivity. In addition, the theoretical model emphasizes the role of the interaction of personal determinants and the socio-pedagogical environment, allowing researchers to predict possible manifestations of perfectionism and determine effective strategies for its regulation, aimed at developing professional competence and maintaining the psychological well-being of the teacher. The conducted empirical study made it possible to determine the features of the manifestation of perfectionism and its relationship with a number of socio-psychological characteristics of scientific and pedagogical workers. The results confirmed the feasibility of considering perfectionism within the framework of the proposed model, which covers the intrapersonal, resource and contextual levels. It was found that at the intrapersonal level there is a predominance of average indicators of perfectionism, which is combined with developed emotional intelligence, the desire for self-improvement and creative self-realization. At the same time, a third of the respondents showed a high level of perfectionist tendencies, which can act as both a factor in professional development and a source of increased emotional stress. It was determined that at the resource level, personal-professional and socio-communicative motives, a high level of responsibility, the desire for success and professional self-realization dominate. A significant source of resilience is social support, primarily from significant others and family, which provides additional opportunities for overcoming professional difficulties. It was established that at the contextual level, moderate emotional tension is observed, characteristic of the majority of teachers, as well as risks of developing professional burnout, which are present in almost 40% of respondents. In the system of life values, freedom, health and material security are leading, while autonomy, spiritual culture and interpersonal relationships remain less priority. The generalization of the results shows that the majority of scientific and pedagogical workers are characterized by an adaptive type of perfectionism, which contributes to professional efficiency and personal development. At the same time, the presence of pronounced manifestations of anxiety and signs of emotional exhaustion in some respondents highlights the need for psychological support, the development of self-regulation skills and the formation of a resource environment in higher education institutions. The study confirmed a multilevel model of perfectionism in scientific and pedagogical workers, which includes intrapersonal, resourceful and contextual levels. The majority of respondents are characterized by an average level of perfectionism along with sufficient emotional intelligence, resourcefulness and social support, while almost a third demonstrate increased anxiety and signs of professional burnout. Three types of teachers are distinguished: “Adaptive perfectionists” – average perfectionism, high resourcefulness and resilience, low anxiety; “Tense professionals” – high perfectionism, medium resources, increased anxiety; “Vulnerable performers” – low perfectionism, weak resourcefulness and support, high level of anxiety and burnout. The results show that the combination of perfectionism, resourcefulness, emotional competence and contextual factors forms the typological profiles of teachers and determines their professional capabilities and the need for psychological support. Correlation analysis showed that perfectionism is integrated into the system of personal and professional resources, positively correlates with responsibility, self-development, emotional intelligence and the ability to use resources, and negatively – with burnout, performing an adaptive function. Thus, teacher perfectionism is a multidimensional phenomenon that ensures professional stability, effectiveness of activity and harmonization of interaction with the social environment. As a result of the formative experiment, a statistically significant decrease in the overall level of perfectionism, as well as its destructive components (self-criticism, hypercriticism, pretentiousness, doubts about one's own actions) was established. This confirms the effectiveness of the program in correcting excessively demanding attitudes. A decrease in manifestations of rigid and self-critical types of perfectionism was recorded, which indicates the formation of a more adaptive attitude towards one's own activities and the results of professional work. Positive changes were identified in the area of coping strategies: participants began to use problem-oriented methods of overcoming difficulties more often (active coping, planning, seeking support) and less often destructive strategies (self-distraction, substance use, behavioral demarcation). Emotional intelligence indicators increased statistically significantly, in particular in the area of understanding, using and regulating emotions, which indicates the development of emotional competence as a resource of professional resilience. The indicators of psychological resourcefulness increased significantly – respondents became more aware of their own resources, able to use and restore them more effectively. A significant decrease in the level of anxiety was noted, while stress resistance and life satisfaction increased, which confirms the resource-supporting effect of the program. The most important result was a statistically significant decrease in the level of professional burnout, which indicates a decrease in the risk of emotional exhaustion and an improvement in the quality of teachers' professional functioning. In general, the results of the Wilcoxon T-test convincingly confirmed the effectiveness of the developed psychological conditions: destructive manifestations of perfectionism decreased and at the same time resource characteristics of the personality increased, which indicates the success of the implemented program. Описание: Авраменко А.О. Соціально-психологічні особливості перфекціонізму як особистісної властивості науково-педагогічного працівника: дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 053 – Психологія / Авраменко Андрій Олексійович. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2025. - 223 с. 2025-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9316 Название: Психологічні особливості управління в закладі позашкільної освіти: дисертація Авторы: Савко, Н.М.; Savko, N.M. Краткий осмотр (реферат): У дисертації проаналізовано сучасні трансформаційні процеси в освітній системі, зумовлені глобальними соціокультурними змінами та посиленням вимог до якості управління в освітній сфері. Акцент зроблено на необхідності переходу до нових підходів менеджменту, орієнтованих на гнучкість, індивідуалізацію та поєднання технократичних і гуманістичних моделей. Освіту дедалі більше позиціонують як головний чинник сталого суспільного розвитку, що вимагає переосмислення ролі керівника як центральної фігури інноваційних змін. Доведено, що ефективність управлінських процесів в освіті значною мірою залежить від особистісно-психологічного потенціалу керівника. Психологічна компетентність, емоційний інтелект, здатність до рефлексії, комунікації та емпатії є провідними характеристиками сучасного управлінця. Особливу увагу зосереджено на переході до адаптивного стилю лідерства, що дозволяє враховувати індивідуальні потреби колективу, підтримувати мотивацію та створювати сприятливий психологічний клімат в організації. Розкрито роль креативності керівників у забезпеченні стратегічного розвитку освітніх установ, зокрема у сфері позашкільної освіти. Підкреслено, що керівники закладів позашкільної освіти виконують не лише адміністративні функції, а й виступають агентами змін, поєднуючи в собі ролі управлінця, педагога й новатора. Їхня професійна ефективність ґрунтується на поєднанні фахових знань із особистісною зрілістю, відкритістю до змін та прагненням до емоційно безпечного середовища для всіх учасників освітнього процесу. У роботі представлено міждисциплінарну соціально-психологічну модель ефективного управління закладом позашкільної освіти. Модель поєднує гуманістичні та суб’єктно-діяльнісні підходи, спрямовані на підтримку творчого потенціалу дітей, партнерську взаємодію між усіма учасниками освітнього процесу та забезпечення психологічної безпеки. Особливу увагу приділено ролі освіти в умовах війни як ресурсу емоційної стабілізації та соціальної адаптації, що висуває нові вимоги до управлінської компетентності та психологічної готовності керівників до трансформаційних викликів. Визначено, що керівники закладів позашкільної освіти оцінюють свій рівень управлінської зрілості як достатньо високий. Переважає демократичний стиль управління, орієнтований на партнерство, урахування думки підлеглих і забезпечення емоційної стабільності. Більшість керівників усвідомлює важливість розвитку емоційного інтелекту, психологічної стабільності, відповідальності та креативності як основ ефективного управління. Педагогічні працівники загалом позитивно оцінюють стиль управління та психологічний клімат у колективах. Більшість із них вказує на відкритість керівників до комунікації та врахування психологічних потреб персоналу. Батьки вихованців також загалом демонструють позитивне ставлення до якості управління в позашкільних закладах. Найвищу оцінку отримали професіоналізм педагогів, турбота про дітей і організаційна чіткість. Однак приблизно третина респондентів відзначає недостатній рівень відкритості адміністрації, низьку частоту комунікації та обмежене залучення батьків до життя закладу. Виявлено, що представники управлінського персоналу загалом демонструють високий рівень організаційних та лідерських якостей, виражену потребу в професійному зростанні, реалізації та визнанні. Проведений кореляційний аналіз дозволив виявити низку статистично значущих взаємозв’язків між головними психологічними характеристиками управлінського персоналу закладів позашкільної освіти міста Львова. Отримані результати свідчать про те, що ефективна управлінська діяльність зумовлена комплексом взаємопов’язаних особистісних, мотиваційних та емоційно-вольових рис. Установка на креативну поведінку суттєво корелює з комунікативними й організаційними якостями, креативною мотивацією та гнучкими стилями управління. Це підтверджує, що креативність в управлінні ґрунтується як на внутрішній потребі до новизни, так і на міжособистісних компетенціях. Потреба в розвитку й удосконаленні тісно пов’язана з самомотивацією, рефлексивністю та емоційною обізнаністю. Таким чином, орієнтація на саморозвиток зумовлює проактивну й ефективну управлінську поведінку. Самомотивація виступає центральною особистісною змінною, що поєднує цілепокладання, лідерство та організаційні здібності. Стресостійкість позитивно пов’язана з емоційним інтелектом, соціальними компетентностями (комунікативні, лідерські, організаційні якості), а також зі стилями «фахівець-практик» і «постійний адаптатор». Це свідчить про ресурсну функцію стресостійкості в складних умовах управління. Емоційний інтелект є потужним предиктором лідерських, комунікативних і адаптивних характеристик, а також професійної гнучкості. Особи з розвиненим емоційним інтелектом демонструють високий рівень взаємодії, практичного застосування емоційних навичок і ефективного реагування в умовах змін. Отже, успішна управлінська діяльність у позашкільній освіті зумовлюється гармонійним поєднанням емоційної зрілості, креативного потенціалу, самомотивації, адаптивності та соціальних компетентностей. Авторитарні риси та ригідні стилі управління, навпаки, асоціюються з дефіцитом цих якостей і можуть виступати стримувальним фактором управлінської ефективності. Попередньо було встановлено, що окремі психологічні характеристики управлінського персоналу закладів позашкільної освіти взаємопов’язані та разом утворюють цілісну систему, що визначає ефективність керівної діяльності. Факторний аналіз дозволив згрупувати взаємопов’язані змінні у відносно самостійні психологічні кластери, які виступають як внутрішні психологічні ресурси та компетентності сучасного управлінця в позашкільній освіті. Виявлені фактори розкривають як особистісні резерви, так і потенційні вектори розвитку управлінської діяльності. У результаті аналізу було виокремлено чотири головні фактори, що разом пояснюють значну частину дисперсії в отриманих даних: лідерсько-організаційний ресурс – відображає активну управлінську позицію, прагнення до впливу, організаційної чіткості та досягнень; емоційно-комунікативна компетентність – узагальнює емоційні та соціальні навички, необхідні для ефективної взаємодії; креативність і розвиток – підкреслює орієнтацію на інноваційність, самореалізацію, відкритість до нових підходів; ресурсність та відновлення – визначає здатність зберігати психоемоційний баланс, орієнтацію на стабільність і внутрішню рефлексію. Кожен із факторів узагальнює взаємопов’язані особистісні якості, мотиваційні установки та стильові особливості, що дає змогу сформувати цілісне уявлення про психологічний профіль сучасного управлінця. Виявлені фактори утворюють узагальнену модель психологічної компетентності управлінців позашкільної освіти, яка поєднує риси лідерства, емоційної чутливості, креативності та ресурсної стабільності. Ця модель стала основою для розробки психолого-управлінської програми підвищення ефективності управлінської діяльності керівників позашкільних закладів освіти. Розроблена та впроваджена психолого-управлінська програма для керівників закладів позашкільної освіти спрямована на розвиток головних компетентностей: управлінських, емоційно-регулятивних, стратегічних і комунікативних. Модульна структура програми дозволила поєднати системність і гнучкість навчання, забезпечуючи індивідуальний підхід та практичну орієнтованість, з урахуванням психологічних характеристик цільової аудиторії та динаміки соціокультурного середовища. Програма передбачає діагностичні інструменти, засоби самоаналізу, проєктну діяльність і супервізію, що сприяє розвитку управлінського потенціалу учасників та формуванню індивідуальних траєкторій професійного зростання. Результати дослідження формувального експерименту показали статистично значущі позитивні зміни в рівнях емоційного інтелекту, стресостійкості, рефлексивності, лідерських і комунікативних якостей, що підтверджує ефективність програми. Зміни торкнулися не лише професійних навичок, а й глибоких особистісних характеристик управлінців, таких як емоційна зрілість, здатність до саморегуляції та партнерської взаємодії. Завдяки цьому програма виступає не лише як засіб формування компетентного керівника, а й як інструмент особистісного зростання, що підвищує адаптивність, мотивацію та якість управління в умовах сучасної позашкільної освіти. Ключові слова: управління персоналом, управлінська компетентність, позашкільна освіта, адаптивне лідерство, управлінські стилі, соціальні компетентності, мотивація персоналу, самомотивація, управлінський потенціал, психологічна стійкість, психолого-управлінська програма, освітній менеджмент, керівник закладу освіти, психологічна безпека, професійне зростання. The dissertation analyzes modern transformation processes in the education system, which are caused by global socio-cultural changes and increased requirements for the quality of management in the educational sphere. The emphasis is on the need to transition to new management approaches focused on flexibility, individualization and a combination of technocratic and humanistic models. Education is increasingly positioned as a key factor in sustainable social development, which requires rethinking the role of the manager as a central figure in innovative changes. It is proven that the effectiveness of management processes in education largely depends on the personal and psychological potential of the manager. Psychological 7 competence, emotional intelligence, the ability to reflect, communicate and empathize are the leading characteristics of a modern manager. Special attention is paid to the transition to an adaptive leadership style, which allows taking into account the individual needs of the team, maintaining motivation and creating a favorable psychological climate in the organization. The role of creativity of leaders in ensuring the strategic development of educational institutions, in particular in the field of extracurricular education, is revealed. It is emphasized that leaders of extracurricular education institutions perform not only administrative functions, but also act as agents of change, combining the roles of a manager, teacher and innovator. Their professional effectiveness is based on a combination of professional knowledge with personal maturity, openness to change and the desire for an emotionally safe environment for all participants in the educational process. The paper presents an interdisciplinary social and psychological model of effective management of an extracurricular education institution. The model combines humanistic and subject-activity approaches aimed at supporting the creative potential of children, partnership interaction between all participants in the educational process and ensuring psychological safety. Special attention is paid to the role of education in wartime as a resource for emotional stabilization and social adaptation, which puts forward new requirements for managerial competence and psychological readiness of leaders for transformational challenges. It was determined that the heads of out-of-school education institutions assess their level of managerial maturity as sufficiently high. The democratic management style, focused on partnership, taking into account the opinions of subordinates and ensuring emotional stability, prevails. Most managers are aware of the importance of developing emotional intelligence, psychological stability, responsibility and creativity as the foundations of effective management. Teachers generally positively assess the management style and psychological climate in teams. Most of them note the openness of managers to communication and consideration of the psychological needs of staff. Parents of pupils also generally demonstrate a positive attitude towards the quality of management in out-of-school institutions. The highest marks were given to the professionalism of teachers, care for children and organizational clarity. However, approximately a third of respondents note the insufficient level of openness of the administration, low frequency of communication and limited involvement of parents in the life of the institution. It was found that representatives of the management staff generally demonstrate a high level of organizational and leadership qualities, a pronounced need for professional growth, implementation and recognition, as well as a tendency to an implementation style of making management decisions. The conducted correlation analysis allowed us to identify a number of statistically significant relationships between the key psychological characteristics of the management staff of out-of-school education institutions in Lviv. The results obtained indicate that effective management activity is determined by a complex of interrelated personal, motivational and emotional-volitional traits. The attitude towards creative behavior is significantly correlated with communicative and organizational qualities, creative motivation. This confirms that creativity in management is based on both the internal need for novelty and interpersonal competencies. Thus, the orientation towards self-development determines proactive and effective managerial behavior. Self-motivation is a central personality variable that combines goal-setting, leadership, organizational skills and an implementing style of decision-making. Stress resistance is positively related to emotional intelligence, social competencies (communicative, leadership, organizational qualities), as well as to the styles of “specialist-practitioner” and “constant adapter”. This indicates the resource function of stress resistance in difficult management conditions. Emotional intelligence is a powerful predictor of leadership, communicative and adaptive characteristics, as well as professional flexibility. Individuals with developed emotional intelligence demonstrate a high level of interaction, practical application of emotional skills and effective response in conditions of change. Authoritarian style of managerial decision- making has negative correlations with empathy, emotional intelligence and leadership qualities, but is positively associated with experience. This indicates a certain preservation of traditional rigid management models in more experienced managers. Thus, successful management activities in extracurricular education are determined by a harmonious combination of emotional maturity, creative potential, self-motivation, adaptability and social competencies. Authoritarian traits and rigid management styles, on the contrary, are associated with a deficit of these qualities and can act as a restraining factor of managerial effectiveness. It was previously established that individual psychological characteristics of managerial personnel of extracurricular education institutions are interconnected and together form a holistic system that determines the effectiveness of managerial activities. Factor analysis allowed us to group interconnected variables into relatively independent psychological clusters, which act as internal psychological resources and competencies of a modern manager in extracurricular education. The identified factors reveal both personal reserves and potential vectors of development of managerial activity. As a result of the analysis, four key factors were identified, which together explain a significant part of the variance in the obtained data: leadership and organizational resource - reflects an active managerial position, the desire for influence, organizational clarity and achievements; emotional and communicative competence - summarizes the emotional and social skills necessary for effective interaction; creativity and development - emphasizes the orientation towards innovation, self-realization, openness to new approaches; resourcefulness and recovery - determines the ability to maintain psycho-emotional balance, orientation towards stability and internal reflection. Each of the factors summarizes interrelated personal qualities, motivational attitudes and style features of managerial decision-making, which allows forming a holistic idea of the psychological profile of a modern manager. The identified factors form a generalized model of psychological competence of managers of extracurricular education, which combines the features of leadership, emotional sensitivity, creativity and resource stability. This model became the basis for the development of a psychological and managerial program to increase the effectiveness of managerial activities of managers of extracurricular educational institutions. The developed and implemented psychological and managerial program for managers of extracurricular educational institutions is aimed at developing key competencies: managerial, emotional-regulatory, strategic and communicative. The modular structure of the program allowed combining systematicity and flexibility of training, providing an individual approach and practical orientation, taking into account the psychological characteristics of the target audience and the dynamics of the socio-cultural environment. The program includes diagnostic tools, self-analysis tools, project activities and supervision, which contributes to the development of the managerial potential of participants and the formation of individual trajectories of professional growth. The results of the formative experiment study showed statistically significant positive changes in the levels of emotional intelligence, stress resistance, reflexivity, leadership and communication skills, which confirms the effectiveness of the program. The changes affected not only professional skills, but also deep personal characteristics of managers, such as emotional maturity, decision-making style, ability to self-regulation and partnership interaction. Due to this, the program acts not only as a means of forming a competent manager, but also as a tool for personal growth, which increases adaptability, motivation and quality of management in the conditions of modern extracurricular education. Описание: Савко Н.М. Психологічні особливості управління в закладі позашкільної освіти: дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія» / Савко Надія Миколаївна. - Львів: Львівський університет внутрішніх справ, 2025. - 246 с. 2025-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/8628 Название: Організаційно-психологічні детермінанти страхів у дітей з онкогематологічними захворюваннями в умовах стаціонарного лікування: дисертація Авторы: Скаковська, А.В.; Skakovska, A.V. Краткий осмотр (реферат): У дисертації визначено теоретико-методологічні підходи до вивчення організаційно-психологічних детермінант страхів у дітей з онкогематологічними захворюваннями у лікарняному середовищі. Феномен страху розглянутий відповідно до теоретичних підходів у вивченні страхів. За результатами теоретичного аналізу виявлено, що страх це відповідь на конкретний сигнал небезпеки, реакція на об’єктивну загрозу. Також розглянуто організаційно-психологічні детермінанти страхів в онкохворих дітей, які пов’язані з болем, діагностичними маніпуляціями, терапевтичним процесом, захворюванням, змінами у сімейній системі. Представлено види страждань онкопацієнта, особливості розуміння внутрішньої картини хвороби та відношення дитини до лікування. Висвітлено розуміння смерті дітьми та екзистеційний страх смерті у дітей з онкогематологічними захворюваннями. На основі узагальнення теоретико- методологічних підходів до розуміння організаційно-психологічних детермінант страхів дітей-онкопацієнтів побудовано теоретичну модель організаційно- психологічних детермінант страхів у дітей з онкогематологічними захворюваннями в умовах стаціонарного лікування. Подано дослідження організаційно-психологічних детермінант страхів у дітей з онкогематологічними захворюваннями в умовах стаціонарного лікування. Зазначено організацію емпіричного дослідження, обґрунтування вибірки та вибору діагностичного інструментарію. Емпіричні показники, які були визначені для перевірки теоретичної моделі організаційно-психологічних детермінант страхів у дітей з онкогематологічними захворюваннями включали в себе: вікові страхи молодшого шкільного віку; переживання онкогематологічного захворювання; внутрішню картину хвороби; почуття провини, підвищений рівень тривожності та інші негативні почуття; рівень самооцінки; досвід сімейної системи; досвід перебування в стаціонарі; досвід інших пацієнтів; ставлення дитини до медичного персоналу. Представлено результати емпіричного дослідження організаційно- психологічних детермінант страхів у дітей з онкогематологічними захворюваннями, здійснено аналіз результатів перевірки теоретичної моделі. Подано результати вивчення страхів у дітей з онкогематологічними захворюваннями на різних стадіях лікування з відмінним досвідом хвороби, з різним складом та досвідом сім’ї. Представлено результати вивчення організаційно-психологічних детермінант страхів дітей з контрольної групи (без досвіду онкологічних хвороб). Емпіричне дослідження організаційно-психологічних детермінант страхів у дітей з онкогематологічними захворюваннями показало, що вік дітей з онкогематологічними захворюваннями прямо корелює зі страхами, а саме зі «страхом самотності», «страхом бути покинутими однокласниками», «страхом самотності після смерті», «страхом бути покинутим іншими значимими дорослими». Виявлені прямі кореляційні зв’язки зі страхами онкохворих дітей та переживанням негативних почуттів: самотність, сум, непотрібність, покинутість, образа, відчуття страждання, сором, тривожність. Встановлені статистичні кореляції між страхами та уявленням про хворобу в онкохворих дітей «ставленням до хвороби», «ставлення сім’ї до хвороби». Встановлено кореляційні зв’язки між схильністю звинувачувати себе в настанні хвороби та актуальними страхами у дітей з онкогематологічними хворобами. Діти з онкогематологічними хворобами із середнім рівнем самооцінки виявили схильність до почуття страху бути покинутими однокласниками більшою мірою, ніж решта опитаних онкохворих дітей з іншими рівнями самооцінки. Для дітей з низьким рівнем самооцінки найбільш вираженими є страх темноти, покарання. Встановлено, що діти з онкогематологічними хворобами мають більш зрілу форму усвідомлення смертності людини та більше визнають, що смерть може статись з дитиною, на відміну від опитаних дітей з контрольної групи. Також домінування екзистенційних страхів у дітей пов’язано з вираженими «страхами втратити любов», «страхами того, що буде після смерті» та «страхом бути покинутими батьками». Страх власної смерті у дітей з онкогематологічним захвоюванням корелює з негативним ставленням до лікування, госпіталізації, медичного персоналу та позитивним ставленням до хвороби, уявленням про хворобу. Встановлено, що діти з онкогематологічними захворюваннями, які знаходяться в різних трактах лікування й переживають різний досвід хвороби, мають відмінні види домінантних страхів. Здійсненно порівняння результатів дослідження дітей з онкогематологічними захворюваннями і дітей з контрольної групи (без досвіду онкологічних хвороб). Результати емпіричної частини дослідження показали значущі відмінності в домінантних страхах, уявленні про хворобу, рівнях самооцінки, рівнях тривожності, уявленні про хворобу в досліджуваної групи дітей з онкогематологічним діагнозом та дітей з контрольної групи (без досвіду онкологічних хвороб). У рамках факторної моделі виокремлено одинадцять факторів організаційно- психологічних детермінант страхів у дітей, що мають онкогематологічні захворювання. І фактор — «фактор не схильності до медичних страхів»; ІІ фактор — «фактор онкологічного захворювання в сімейному анамнезі»; ІІІ фактор — «фактор витіснення страхів» містить шкалу адаптивного механізму «витіснення страхів»; ІV фактор — «фактор рівня самооцінки»; V фактор — «фактор відсутності безпечного місця»; VІ фактор — «фактор не виражених шкільних страхів»; VIІ фактор — «фактор вираженого страху перед болем»; VIII фактор — «фактор пасивного способу подолання страхів»; IX фактор — «фактор відчуття страждання»; X фактор — «фактор досвіду стосунку зі смертю»; XІ фактор — «фактор вираженого страху перед майбутнім». Діти з онкогематологічним діагнозом, які мають більш негативний досвід хвороби, більшою мірою характеризуються страхами самотності, страхом бути покинутими іншими значимими дорослими, страхами фізичного ушкодження страхами соматичних реакцій, страхом не самої смерті, а «страхами того, що буде під час або після смерті». Також їм притаманне позитивне ставлення до лікування, госпіталізації. Представлено опис корекційної програми подолання страхів у дітей з онкогематологічними захворюваннями в умовах стаціонарного лікування методами арттерапії, яка створена на основі одержаних теоретичних і емпіричних результатів дисертаційного дослідження. Представлена динаміка показників страхів у дітей з онкогематологічними захворюваннями в умовах стаціонарного лікування під впливом психологічної корекції методами арттерапії. Наукова новизна та теоретичне значення дисертаційного дослідження полягають в тому, що вперше визначено організаційно-психологічні детермінанти страхів у дітей з онкогематологічними захворюваннями. Розроблено теоретичну модель організаційно- психологічних детермінант у дітей з онкогематологічними захворюваннями в умовах стаціонарного лікування. Емпірично встановлено зв’язок між страхами дітей з онкогематологічними захворюваннями та з віком, рівнем самооцінки, особливостями переживань негативних почуттів, почуттям провини, рівнем тривожності, уявленням про хворобу, досвідом онкогематологічного захворювання, досвідом cімейної системи, досвідом перебування в лікарні, стосунком з медичним персоналом; визначено особливості страхів у дітей з онкогематологічними захворюваннями; поглиблено наукові уявлення про організаційно-психологічні детермінанти страхів у дітей з онкогематологічними захворюваннями в умовах стаціонарного лікування та розуміння про особливості страхів у дітей з онкогематологічними хворобами. Набули подальшого розвитку теоретико-методологічні напрацювання проблеми організаційно-психологічних детермінант страхів у дітей молодшого шкільного віку з онкогематологічними захворюваннями в умовах стаціонарного лікування. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання результатів дослідження практичними психологами, клінічними психологами, психотерапевтами, які працюють з дітьми-онкопацієнтами з метою надання ефективного психологічного супроводу та психологічної допомоги дітям з онкогематологічними захворюваннями. Результати дослідження організаційно- психологічних детермінант страхів у дітей з онкогематологічними захворюванням нададуть можливість психологам та психотерапевтам кращого зрозуміння організаційно-психологічних детермінант страхів у дітей з онкогематологічними захворюваннями, що дозволить покращити якість психологічної допомоги пацієнтам. Результати дослідження можуть бути використані в психокореційних програмах подолання страхів у дітей з онкозахворюваннями, у впровадженні програм та заходів психологічного супроводу в дитячих онкостаціонарах. The presented dissertation specifies the theoretical and methodological approaches to the study of organizational and psychological determinants of fear in children with oncohematological diseases in the hospital environment. The phenomenon of fear is considered in accordance with theoretical approaches to the study of fears. According to the results of the theoretical analysis it is revealed that fear is a response to a specific signal of danger, a reaction to an objective threat. The current research paper represents the analysis of the organizational and psychological determinants of fears in cancer-afflicted children, which are associated with pain, diagnostic manipulations, the therapeutic process, the disease, and changes in the family system. The thesis also discusses diverse types of cancer patient’s sufferings, peculiarities of understanding the internal picture of the medical condition and the child's attitude to treatment. The study highlights the children's concept of death and the existential fear of death in children with cancer diagnoses. The generalization of theoretical and methodological approaches to the comprehension of the organizational and psychological determinants of fears of pediatric cancer patients leads to developing the theoretical model of the organizational and psychological determinants of fears in children with oncohematological disorders in inpatient treatment. The research presents a study of organizational and psychological determinants of fears in children with oncohematological diseases in inpatient treatment. The organization of the empirical study, the substantiation of the sample and the choice of diagnostic tools are indicated. The empirical indicators that were identified to test the theoretical model of organizational and psychological determinants of fears in children with oncohematological diseases include: age-related fears of primary school age; experience of oncohematological disease; internal picture of illness (IPI); feelings of guilt, increased anxiety and other negative feelings; level of self-esteem; experience of the family system; experience of hospital stay; experience of other patients; relationship with medical staff. The dissertation contains the results of an empirical study of the organizational and psychological determinants of fears in children with cancer-associated diseases, analyses the test results of the theoretical model functioning. The research contains the results of the study of fears in children with oncohematological diseases at different stages of treatment with different experience of the disease, with different family composition. It provides the results of the study of organizational and psychological determinants of fears of children from the control group (without experience of cancer). The empirical study of the organizational and psychological determinants of fears in cancer-affected children has shown that the age of children with hematological oncological diseases correlates directly with fears, namely with ‘fear of loneliness’, ‘fear of being abandoned by classmates’, ‘fear of loneliness after death’, ‘fear of being abandoned by other important adults”. The direct correlations are discovered between the fears of children with cancer and the experience of negative feelings: loneliness, sadness, uselessness, abandonment, and resentment, feelings of suffering, shame, and anxiety. The statistical correlations between fears and perceptions of the disease in children with cancer, ‘attitude to the disease’ and ‘family attitude to the disease’. In the course of the investigation the correlations between the disposition to blame oneself for the disease onset and actual fears in children with oncohematological diseases have been specified. The cancer-affected children with the average self-esteem demonstrate a stronger tendency to experience fear of being abandoned by their classmates than the rest of the interviewed cancer-afflicted children with other levels of self-esteem. Fear of the dark and fear of punishment are the most prominent feelings experienced by the children with low self-esteem. It is revealed that children with blood cancers have a more mature awareness of human mortality and are more likely to accept that death can happen to a child unlike the children in the control group. In addition, the prevalence of existential fears in children is associated with expressed ‘fears of losing love’, ‘fears of what will happen after death’ and ‘fear of being abandoned by parents’. Fear of own death in children with oncohematological disease correlates with a negative attitude to treatment, hospitalization, medical staff and a positive attitude to the disease, and the disease perception. It has been revealed that children with oncohematological diseases, who are in different treatment paths and endure diverse experiences of illness, have different types of dominant fears. A comparative analysis has been done to compare the results of the study of cancerous patients and non-cancerous children from the control group (without experience of cancer). The results of the empirical part of the study showed significant distinctions in the dominant fears, disease perceptions, levels of self-esteem, anxiety levels, and perceptions of the disease in the study group of children with oncohematological diagnosis and children from the control group (without experience of cancer). The factor model identifies eleven factors of organizational and psychological determinants of fears in children with hematological oncological diseases. The factor I is the ‘factor of not being prone to medical fears’; factor II is the ‘factor of cancer in the family history’; factor III is the ‘factor of displacement of fears’ and contains a scale of the adaptive mechanism of ‘displacement of fears’; factor IV is the ‘factor of selfesteem’; factor V is the ‘factor of lack of a safe place’; factor VI – the ‘factor of unexpressed school fears’; factor VII – the ‘factor of expressed fear of pain’; factor VIII – the ‘factor of passive way of overcoming fears’; factor IX – the ‘factor of feeling of suffering’; factor X – the ‘factor of experience of dealing with death’; factor XI is the ‘factor of expressed fear of the future’. Fears of loneliness, fear of abandonment by other critical adults, fears of physical injury, fears of somatic reactions, fear of not death itself, but ‘fears of what will be after death’ are the feelings, to a greater extent, inherent in children with oncohematological diagnosis who have a more negative experience of the disease. The article describes the correctional programmes for overcoming fears in children with oncohematological diseases in the conditions of inpatient treatment using art therapy methods, which were designed on the basis of theoretical and empirical results of the dissertation research. The dynamics of fear indicators in children with hematological oncological diseases in inpatient treatment under the influence of psychological correction by art therapy methods is shown in the stated research. The scientific novelty and theoretical significance of the dissertation study is that for the first time the organizational and psychological determinants of fears in children with oncohematological diseases have been identified; the theoretical model of organizational and psychological determinants in children with oncohematological diseases in inpatient treatment is developed; the relationship between the fears of children with oncohematological diseases and their age, level of self-esteem, peculiarities of negative feelings, guilt, anxiety, perception of the disease, experience of oncohematological disease, experience of the family system, experience of hospital stay, and relationship with medical staff was empirically established; the peculiarities of fears in children with oncohematological diseases were determined; scientific ideas about the organizational and psychological determinants of fears in children with oncohematological diseases in the conditions of inpatient treatment and understanding of the peculiarities of fears in children with oncohematological diseases were deepened. The theoretical and methodological developments of the problem of organizational and psychological determinants of fears in primary school children with oncohematological diseases in the conditions of inpatient treatment were further developed. The practical significance of the study lies in the possibility of using the results of the study by practical psychologists, clinical psychologists, psychotherapists working with children with cancer in order to provide effective psychological support and psychological assistance to children with oncohematological diseases. The results of the study of the organizational and psychological determinants of fears in children with hematological oncological diseases will provide psychologists and psychotherapists with a better understanding of the organizational and psychological determinants of fears in children with hematological oncological diseases, which will improve the quality of psychological care for patients. The results of the study can be used in psychocorrectional programmes for overcoming fears in children with cancer, in the implementation of programmes and measures of psychological support in children's oncological hospitals. Описание: Скаковська А.В. Організаційно-психологічні детермінанти страхів у дітей з онкогематологічними захворюваннями в умовах стаціонарного лікування: дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія» / Скаковська Анастасія Володимирівна. - Львів: Львівський університет внутрішніх справ, 2025. - 466 с. 2025-01-01T00:00:00Z