https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/46 Thesis 2026-04-04T08:26:09Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9352 Название: Кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами: дисертація Авторы: Шевчук, В.В.; Shevchuk, V.V. Краткий осмотр (реферат): Дисертація є комплексним науковим дослідженням, спрямованим на розв’язання актуальної науково-прикладної проблеми вдосконалення кримінального законодавства та практики застосування кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. Перший розділ дисертації «Загальні засади дослідження питань кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» містить три підрозділи. У підрозділі 1.1 проведено аналіз наукових праць з окресленої проблематики та виділено питання, які не мають одностайного розуміння і вирішення у кримінально-правовій науці. Саме на їх вирішення й зорієнтовані інші частини роботи. У підрозділі 1.2 зроблено репрезентативний огляд історико-правового розвитку кримінального законодавства щодо регулювання питань кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. За результатами аналізу місця досліджуваних норм у чинному КК України зроблено висновок про те, що їх виокремлення та розміщення серед кримінальних правопорушень проти безпеки руху або експлуатації транспорту є не лише допустимим, а навіть доцільним, оскільки вони посягають на безпеку саме дорожнього руху або експлуатації механічних транспортних засобів, їхній суб’єкт – особа, яка керує відповідними транспортними засобами. У підрозділі 1.3 здійснено огляд міжнародно-правового та зарубіжного законодавства, яке визначає вектори відповідальності за досліджувані кримінально-протиправні діяння. Детально проаналізовано кримінальні закони Франції, Німеччини, Польщі, Латвії та Литви. Проведене дослідження підтвердило відсутність єдиних підходів до нормативно-правового закріплення питань відповідальності за порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту в державах ЄС і водночас дозволило зробити висновок, що українська концепція кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, відповідає міжнародним стандартам у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, хоч і ґрунтується на власних історичних традиціях. Виявлено також низку закордонних підходів до нормативного регулювання відповідних питань, які запропоновано для запозичення в національне законодавство (щодо криміналізації керування транспортним засобом, якщо це створило ймовірність настання суспільно небезпечних наслідків (призвело до ДТП); передбачення, що у випадках, коли потерпілим є близька особа, можливе звільнення від кримінальної відповідальності тощо). У другому розділі «Кримінально-правова характеристика складів порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» здійснено ґрунтовну характеристику в окремих підрозділах (2.1–2.4) елементів (та їхніх ознак) складів порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. При розгляді об’єктивних і суб’єктивних ознак таких складів (ст. ст. 286 та 286-1 КК України) враховано їхній бланкетний характер і наголошено на проблемних аспектах, що виникають через недосконалість позначення нормативної приналежності правил, порушення яких є кримінально караним. Під основним безпосереднім об’єктом складів кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286 та 286-1 КК України запропоновано розуміти охоронювані кримінальним законом суспільні відносини у сфері забезпечення порядку дорожнього руху та (або) експлуатації відповідних видів транспортних засобів, при дотриманні яких не спричиняється й не може бути спричинено шкоди здоров’ю або життю іншої людини. Обґрунтовано, що виділення додаткового обов’язкового безпосереднього об’єкта є необхідним у зв’язку із включенням до структури складу кримінального правопорушення заподіяння у результаті вчинення кримінального правопорушення суспільно небезпечних наслідків у вигляді реальної шкоди для життя та здоров’я особи. При характеристиці ознак об’єктивної сторони складів кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286 та 286-1 КК України, визначено, що суспільно небезпечними діяннями при вчиненні відповідних кримінальних правопорушень є: а) рух транспортного засобу під керуванням відповідної особи з порушенням правил безпеки дорожнього руху; б) експлуатація транспорту під керуванням відповідної особи з порушенням відповідних правил безпеки. Визначено, що відсутні підстави зараховувати до обов’язкових ознак об’єктивної сторони складів кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286 та 286-1 КК України, також місце та обставини вчинення кримінального правопорушення. Аргументовано, що транспортний засіб є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, а не його предметом. Доведено, що законодавча дефініція поняття «транспортного засобу», яка міститься у примітці до ст. 286 КК України, є недосконалою та ускладнює встановлення видової приналежності механічних транспортних засобів до знарядь вчинення цього кримінального правопорушення. Запропоновано підхід до вирішення питання про кримінально-правове значення стану сп’яніння у структурі ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286-1 КК України: розподіл ознак складу кримінального правопорушення на елементи є умовним; відповідні дискусії мають суто теоретичний характер, незалежно від належності ознаки до того чи іншого елементу більш важливим є її статус: обов’язкової, факультативної чи такої, що не має кримінально-правового значення; уведення законодавцем ст. 21 «Кримінальна відповідальність за кримінальні правопорушення, вчинені у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» у розділ IV Загальної частини КК України «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт кримінального правопорушення)» означає, що законодавець вирішив відповідну дискусію і зарахував стан сп’яніння до ознак суб’єкта. За ознаками суб’єктивної сторони, склади кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286 та 286-1 КК України, зараховано до необережних. Таким чином спростовується позиція про подвійну (змішану) форму вини у таких складах. У третьому розділі «Межі й особливості застосування відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами та шляхи його вдосконалення» увага зосереджена на визначенні відповідності суворості санкцій ступеню суспільної небезпеки кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286 та 286-1 КК України. Проаналізовано співвідношення цих норм: із нормами, які передбачають заподіяння шкоди життю та здоров’ю в інших статтях розділу XI Особливої частини КК України; із загальними нормами, передбаченими ст.ст. 119 та 128 КК України; між цими спеціальними нормами між собою. Необґрунтованим визнано конструювання кримінально-правових норм, у яких караність заподіяння тілесних ушкоджень і смерті відображена в межах однієї частини статті. Зроблено висновок, що найбільш вдало (з урахуванням наслідків) сформульована ст. 286-1 КК України, у якій заподіяння тілесних ушкоджень, смерть потерпілого та загибель людей диференційовано у межах окремих складів. Запропоновано такий підхід застосувати і щодо ст.ст. 128 та 286 КК України. Встановлено, що недоліком пеналізації кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286 та 286-1 КК України, є так зване «перекривання» меж караності, як у межах цих статей, а також зі статтями, які передбачають загальні норми (ст.ст. 119 та 128 КК України). Проаналізовано правила призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. З’ясоване особливе превентивне значення цього виду покарання при порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. Констатовано порушення правил законодавчої техніки при внесенні змін до ч. 2 ст. 286 КК України в аспекті залишення у санкції додаткового факультативного покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. При дослідженні застосування кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286 та 286-1 КК України, визначено такі основні тенденції: 1) суди загалом дотримуються загальних засад призначення покарання; 2) обставинами, які пом’якшують покарання, як правило, визнаються щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткова вина самого потерпілого; 3) поширеною є практика звільнення за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України тощо. Підтримано правову позицію про можливість призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала винна особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами. Закцентовано увагу на недосконалості законодавчих положень про визначення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК України) у разі вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Насамперед зроблено акцент, що таке кримінальне правопорушення є нетяжким злочином, а не кримінальним проступком, яким його визнають окремі суди. Далі констатовано, що за вчинення цього кримінального правопорушення щодо осіб, які вчинили його (нетяжкий злочин) у віці до вісімнадцяти років встановлюється п’ятирічний строк давності, тоді як для дорослих осіб суди визначають трирічний строк давності. Запропоновано відповідні зміни до ст.ст. 49 та 106 КК України. Обґрунтовано позицію про те, що заподіяння відповідних тілесних ушкоджень чи смерті кільком потерпілим при вчиненні досліджуваних кримінальних правопорушень, повинно отримувати самостійну (окрему) кримінально-правову оцінку щодо кожного потерпілого. Для забезпечення реалізації цього положення запропоновано зміни до ч. 1 ст. 33 та до ч. 2 ст. 70 КК України. Із цих самих міркувань необґрунтованим визнано використання кваліфікувальної ознаки «загибель кількох осіб» у ч. 3 ст. 286 та ч. 4 ст. 286-1 КК України. З урахуванням такого підходу про самостійність кримінально-правової оцінки шкоди, заподіяної кожній окремій особі ч. 3 ст. 286 та ч. 4 ст. 286-1 КК України, запропоновано з КК України виключити. Проаналізовано положення проєкту КК України щодо встановлення кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. Запропоновано нові редакції аналізованих норм для чинного КК України. The dissertation is a comprehensive scientific study aimed at solving the topical scientific and applied problem of improving criminal legislation and the practice of applying criminal liability for violations of road traffic safety rules or transport operation regulations by persons driving vehicles. The first chapter of the dissertation, «General principles of research on issues of criminal liability for violations of road traffic safety rules or transport operation regulations by persons driving vehicles», contains three sections. Subsection 1.1 analyses scientific works on the outlined issues and highlights questions that do not have a unanimous understanding and solution in criminal law science. The other parts of the work are mainly focused on solving these questions. Subsection 1.2 provides a representative overview of the historical and legal development of criminal legislation regulating issues of criminal liability for violations of road safety traffic rules or transport operation regulations by persons driving vehicles. Also, based on the results of the analysis of the place of the studied norms in the current Criminal Code of Ukraine, it is concluded that their separation and placement among criminal offences against traffic safety or transport operation is not only permissible but even expedient, since they infringe on the safety of road traffic or the operation of motor vehicles, and their subject is a person who drives the relevant vehicles. Subsection 1.3 provides an overview of international and foreign legislation that defines the vectors of responsibility for the criminal offences under consideration. The criminal laws of France, Germany, Poland, Latvia and Lithuania are analysed in detail. The study confirmed the absence of a unified approach to the regulatory legal regulation of liability for violations of traffic safety or transport operation rules in EU countries and, at the same time, allowed us to conclude that the Ukrainian concept of criminal liability for violations of traffic safety or transport operation rules by persons driving vehicles complies with international standards in the field of road safety, although it is based on its own historical traditions. A number of foreign approaches to the regulatory regulation of relevant issues have also been identified, which are proposed for incorporation into national legislation (regarding the criminalisation of driving a vehicle if this created a danger of socially dangerous consequences (led to a traffic accident); provision that in cases where the victim is a close person, exemption from criminal liability is possible, etc.). In the second section, «Criminal law characteristics of violations of road safety or transport operation regulations by persons driving vehicles», a thorough description is provided in separate subsections (2.1-2.4) elements (and their characteristics) of violations of road safety regulations or transport operation by persons driving vehicles. When considering the objective and subjective characteristics of such offences (Articles 286 and 286-1 of the Criminal Code of Ukraine), their blanket nature is taken into account and emphasis is placed on the problematic aspects that arise due to the imperfection of the designation of the normative affiliation of rules, the violation of which is criminally punishable. The main direct object of criminal offences under Articles 286 and 286-1 of the Criminal Code of Ukraine is proposed to be understood as social relations protected by criminal law in the field of ensuring road traffic order and (or) the operation of relevant types of vehicles, the observance of which does not and cannot cause harm to the health or life of another person. It is justified that the identification of an additional mandatory direct object is necessary in connection with the inclusion in the structure of a criminal offence of causing socially dangerous consequences in the form of actual harm to the life and health of a person as a result of committing a criminal offence. In characterising the objective elements of the criminal offences provided for in Articles 286 and 286-1 of the Criminal Code of Ukraine, it has been determined that socially dangerous acts in the commission of the relevant criminal offences are: a) the movement of a vehicle, driven by the relevant person, in violation of road safety rules; b) the operation of transport, driven by the relevant person, in violation of the relevant safety rules. It has been determined that there are no grounds for including the place and circumstances of the commission of a criminal offence among the mandatory elements of the objective side of the criminal offences provided for in Articles 286 and 286-1 of the Criminal Code of Ukraine. It is argued that a vehicle is an instrument for committing a criminal offence, not its subject. It has been proven that the legislative definition of the concept of ‘vehicle’ contained in the note to Article 286 of the Criminal Code of Ukraine is imperfect and complicates the establishment of the species affiliation of mechanical vehicles to the instruments of committing this criminal offence. An approach is proposed to resolve the issue of the criminal law significance of intoxication in the structure of the elements of a criminal offence under Article 286-1 of the Criminal Code of Ukraine, based on the following: the division of the elements of a criminal offence into components is conditional; the relevant discussions are purely theoretical in nature, regardless of whether a feature belongs to one element or another, its status is more important: mandatory, optional or having no criminal law significance; the legislator’s inclusion of Article 21 "Criminal liability for criminal offences committed while intoxicated with alcohol, drugs or other intoxicants intoxication or under the influence of drugs that reduce attention and reaction speed’ in Section IV of the General Part of the Criminal Code of Ukraine ‘A person subject to criminal liability (subject of a criminal offence)" means that the legislator has resolved the relevant discussion and classified intoxication as a characteristic of the subject. Based on the subjective side, the criminal offences under Articles 286 and 286-1 of the Criminal Code of Ukraine are classified as negligent. This refutes the position on double (mixed) guilt in such cases. The third section, «Limits and features of the application of liability for violations of road safety or transport operation rules by persons driving vehicles and ways to improve it», focuses on determining the severity of sanctions in relation to the degree of public danger of criminal offences provided for in Articles 286 and 286-1 of the Criminal Code of Ukraine. The correlation between these norms is analysed: with the norms that provide for harm to life and health in other articles of Section XI of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine; with the general norms provided for in Articles 119 and 128 of the Criminal Code of Ukraine; between these special norms themselves. The construction of criminal law provisions in which the punishability of causing bodily harm and death is reflected within one part of the article is considered unjustified. It was concluded that Article 286-1 of the Criminal Code of Ukraine is the most successfully formulated (taking into account the consequences), in which bodily harm, death of the victim and loss of life are differentiated within separate compositions. It is proposed that this approach be applied to Articles 128 and 286 of the Criminal Code of Ukraine. It has been established that the disadvantage of criminalising criminal offences under Articles 286 and 286-1 of the Criminal Code of Ukraine is the so-called ‘overlap’ of the limits of punishability, both within these articles and with articles that provide for general norms (Articles 119 and 128 of the Criminal Code of Ukraine). The rules for imposing additional punishment in the form of deprivation of the right to drive vehicles have been analysed. The special preventive significance of this type of punishment for violations of road safety rules or transport operation rules by persons driving vehicles has been established. Violations of legislative technique were found in the amendments to Part 2 of Article 286 of the Criminal Code of Ukraine in terms of retaining the sanction of an additional optional punishment in the form of deprivation of the right to drive vehicles. When examining the application of criminal liability for criminal offences under Articles 286 and 286-1 of the Criminal Code of Ukraine, the following main trends were identified: 1) courts generally adhere to the general principles of sentencing; 2) circumstances that mitigate punishment are usually recognised as sincere repentance; active assistance in solving the crime; partial fault of the victim; 3) it is common practice to release a person convicted of a criminal offence under Article 286 of the Criminal Code of Ukraine from serving their sentence with probation on the basis of Article 75 of the Criminal Code of Ukraine, etc. The legal position on the possibility of imposing an additional punishment in the form of deprivation of the right to drive vehicles, regardless of whether the guilty person had a driving licence obtained in accordance with the procedure prescribed by law at the time of committing the criminal offence, has been upheld. Attention was drawn to the imperfection of the legislative provisions on determining the statute of limitations for criminal liability (Article 49 of the Criminal Code of Ukraine) in the case of a criminal offence under Part 1 of Article 286 of the Criminal Code of Ukraine. First of all, it is emphasised that such a criminal offence is a minor offence, not a criminal misdemeanour, as recognised by some courts. It is further stated that for the commission of this criminal offence against persons who committed it (a minor offence) under the age of eighteen, a 5-year statute of limitations is established, while for adults, the courts determine a 3-year statute of limitations. Corresponding amendments to Articles 49 and 106 of the Criminal Code of Ukraine have been proposed. The position that causing bodily harm or death to several victims in the commission of the criminal offences under investigation should be subject to a separate (individual) criminal law assessment for each victim has been substantiated. To ensure the implementation of this provision, amendments to Part 1 of Article 33 and Part 2 of Article 70 of the Criminal Code of Ukraine have been proposed. For the same reasons, the use of the qualifying feature ‘death of several persons’ in Part 3 of Article 286 and Part 4 of Article 286-1 of the Criminal Code of Ukraine is considered unjustified. Taking into account the above approach to the independence of the criminal law assessment of the damage caused to each individual, it is proposed to exclude Part 3 of Article 286 and Part 4 of Article 286-1 of the Criminal Code of Ukraine from the Criminal Code of Ukraine. The provisions of the draft Criminal Code of Ukraine regarding the establishment of criminal liability for violations of road safety rules or transport operation rules by persons driving vehicles have been analysed. Amended versions of the analysed provisions for the current Criminal Code of Ukraine have been proposed. Описание: Шевчук В.В. Кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами: дисертація на здобуття освітньо-наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 - Право / Шевчук Василь Володимирович. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2026. - 249 с. 2026-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9050 Название: Кримінально-правова характеристика підроблення документів за кримінальним правом України: дисертація Авторы: Яворський, С.Й.; Yavorskyi, S.Y. Краткий осмотр (реферат): Дисертація складається з трьох розділів. Перший з них присвячено загальним засадам дослідження кримінально-правової охорони документів за кримінальним правом України, до яких віднесено визначення документообігу як об’єкта кримінально-правової охорони, окреслення системи кримінальних правопорушень, пов’язаних з підробленням документів та соціальної обумовленості криміналізації діянь, пов’язаних з підробленням документів та диференціації кримінальної відповідальності за підроблення. Першою тезою, яка обґрунтовується у цій роботі, є те, що явища «об’єкт кримінально-правової охорони» та «об’єкт кримінального правопорушення» співпадають. Тому, що охороняється нормами кримінального права і спричиняється шкода вчиненням кримінального правопорушення. Наступною тезою, яка лягає у основу подальшого розгляду проблеми визначення документообігу як об’єкта кримінально-правової охорони, є те, що тим явищем, яке підлягає охороні та якому заподіюється шкода вчиненням кримінального правопорушення, є суспільні відносини. У дисертації наведено додаткові аргументи на користь того, що офіційний документ є родовим поняттям для всіх видів документів, які згадуються у тексті КК України: 1) норми, які закріплені у статтях 357, 358 та 366 КК України визнано є загальними відносно інших норм, які встановлюють кримінальну відповідальність за посягання на документообіг в Україні, а це, своєю чергою, означає, що спеціальні норми місять всі ознаки складу кримінального правопорушення, яке передбачене у загальній нормі, у тому числі й ознаки офіційного документа; 2) використання законодавцем поряд із термінами «документ», «офіційний документ», термінів «приватний документ», «особистий документ» не заперечує факту того, що позначені ними предмети можуть належати до категорії офіційного документа; 3) серед суб’єктів видання такого документа є особи, які не належать до категорії «офіційні» і це не перешкоджає визнати документ, який видається ними саме офіційним у розумінні примітки до ст. 358 КК України. Уточнено зміст поняття офіційний документ і вказано, що ним є: будь-який матеріальний носій інформації, складений з дотриманням визначених законом форм та із передбаченими законом реквізитами, складений альтернативно будь-яким із названих нижче суб’єктів: - повноважні (компетентні) особи органів державної влади; - компетентні особи місцевого самоврядування; - компетентні особи об’єднань громадян; - компетентні особи юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми; - окремі громадянами; - у тому числі самозайняті особи, яким законом надано право у зв’язку з професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що містить інформацію, яка а) підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру або б) може бути використана як документи-докази у правозастосовній діяльності. У дисертації обґрунтовується віднесення електронних документів, реєстрів та баз даних до офіційних документів (звісно за умови наявності всіх необхідних ознак цього предмету), а посягання на них – до посягань на документообіг. Із урахуванням наведеного, пропонуємо під документообігом як об’єктом кримінально-правової охорони, вважати правовідносини, обов’язковим елементом (предметом або засобом) яких є справжні документи, що виникають між суб’єктами з приводу встановленого порядку їх створення, зберігання, використання та знищення. Аналіз тексту КК України, чинного на момент підготовки цієї публікації, дав можливість виокремити 41 самостійний склад кримінальних правопорушень, які так чи інакше, прямо або опосередковано заподіюють шкоду документообігу як об’єкту кримінально-правової охорони. Цей перелік, звісно, не є абсолютно та чітко визначений, оскільки його наповненість безпосередньо залежить від розуміння поняття «документообіг як об’єкт кримінально-правової охорони» та поняття самого «документа» як необхідного елемента відповідних відносин. Крім того, законодавець, очевидно не ставлячи собі за мету визначення чіткого переліку посягань на документообіг у КК України, застосовує такі законодавчі конструкції, які ускладнюють висновок про те, чи потрібно те або інше посягання відносити досліджуваної сукупності чи системи. Виокремлено три групи посягань на документообіг, які різняться між собою предметом та ознаками об’єктивної сторони: 1) посягання на документообіг, які достеменно не належать до підроблення документів, оскільки відбуваються зі справжніми або відносно справжніх документів. До них, за нашим переконанням, належать кримінальні правопорушення, передбачені: ч. 2 ст. 158-1; ч. 1 ст. 158-2; ч. 3 ст. 158-3; ч. 1 ст. 171; ч.1 ст. 298-1; ст. 329; ч. 1 ст. 357; ч. 3 ст. 357; ст. 366-3; ст. 422 КК України (всього 10 складів); 2) до тієї підгрупи, в якій вже підроблений документ використовується як засіб вчинення кримінального правопорушення, за нашим переконанням, належать кримінальні правопорушення, передбачені: ч. 1 ст. 159-1; ч. 1 ст. 205-1 (у частині подання документів); ч. 1 ст. 206-2; ч. 1 ст. 209-1; ч. 1 ст. 222; ч. 1 ст. 238; ч. 1 ст. 332-2; ч. 2 ст. 353; ч. 4 ст. 358; ч. 1 ст. 409 КК України (всього 10 складів); 3) остання підгрупа, яка охоплює собою кримінальні правопорушення, які за своїм змістом полягають у підробленні документів, передбачає наступну сукупність нормативних положень кримінального закону: ч. 1 ст. 158; ч.ч. 1 та 2 ст. 158-3; ч. 1 ст. 199; ч. 1 ст. 200; ч. 1 ст. 205-1; ч.ч. 1 та 3 ст. 220-1; ч. 1 ст. 220-2; ч. 1 ст. 223-1; ч. 1 ст. 224; ч. 1 ст. 318; ч. 1 ст. 319; ч. 1 ст. 321-2; ч.ч. 1 та 2 ст. 358; ст. 364-2; ч. 1 ст. 366; ч. 1 ст. 366-2; ч. 1 ст. 376-1; ч. 1 ст. 384; ч. 1 ст. 400-1 КК України (всього 22 склади). Аналіз тексту КК України та доробку, наявного у доктрині кримінального права дає можливість зробити висновок про те, що підроблення документів у контексті нашого дослідження відображено сукупністю кримінальних правопорушень, спрямованих на появу у об’єктивній дійсності несправжнього документа. Всі кримінальні правопорушення, спрямовані на заподіяння шкоди відносинам документообігу в Україні тісно пов’язані між собою документальним компонентом. У роботі доводиться, що всі соціальні та інші чинники, які обумовлюють криміналізацію діянь, пов’язаних з підробленням документів, можна поділити на дві телеологічно різні групи. Перша група чинників обумовлює появу відповідної кримінально-правової заборони, визначають обумовленість необхідності саме кримінальної відповідальності за певне коло діянь, обумовлюють криміналізацію у власному вузькому смислі цього терміну. Друга група чинників впливає на законодавче оформлення рішення про криміналізацію, структуру нормативного відображення криміналізації – тієї сукупності кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за криміналізовану поведінку та її наслідки із відповідними взаємозв’язками та типами співвідношень між цими нормами. Щодо підстав диференціації кримінальної відповідальності, зроблено висновок, що кримінальні правопорушення, які полягають у підробленні документів не мають нормативно обумовлених особливостей при вирішенні питання диференціації кримінальної відповідальності за їх вчинення. Законодавець без обмежень може використовувати та використовує всі засоби диференціації кримінальної відповідальності, які передбачені як у Загальній частині КК України, так і Особливій частини кримінального закону. Розділ про юридичний аналіз складів кримінальних правопорушень, пов’язаних із підробленням документів містить матеріал, спрямований на розкриття змісту об’єктивних та суб’єктивних ознак відповідних правопорушень. У роботі не використовувався «коментаторський» підхід і не розтлумачувалися ті ознаки складів, які не викликають складнощів ні у теорії кримінального права, ні у практиці його застосування. Тому основна увага була спрямована на наскрізні проблеми кримінально-правової характеристики складів правопорушень, які полягають у підробленні документів. Всі за винятком одного складу кримінального правопорушення, які полягають у підробленні, за конструкцією об’єктивної сторони належать до формальних. Єдиний матеріальний склад передбачено у ст. 223-1 КК України. У роботі констатовано, що для того, щоб адекватно визначити зміст поняття «підроблення», варто, видається, використати такий поширений у науці логіки прийом, як визначення поняття за допомогою родо-видового співвідношення. Іншими словами, серед усього розмаїття понять необхідно відшукати поняття, яке буде виступати «родовим» для поняття «підроблення». Не вдаючись у деталі міркувань, можна запропонувати родовим поняттям для поняття «підроблення» вважати «обман». Таким чином у визначення поняття «підроблення» необхідно включити посилання на поняття «обман», що дасть можливість не відтворювати у визначенні загальні ознаки родового поняття, а зосередитись тільки на ознаках «видових», тих, що характерні саме цьому виду (формі) обману. В дисертації визнано за доцільне зберегти специфічні форми підроблення (за умови кримінально-політичного рішення про збереження таких проявів диференціації кримінальної відповідальності за підроблення документів). Решта ж складів, які були предметом розгляду у цій частині дисертації, варто уніфікувати у частині позначення діяння як ознаки об’єктивної сторони, використавши спільних для всіх термін «підроблення». Плюралізм у позначенні діяння як ознаки об’єктивної сторони складів кримінальних правопорушень, які полягають у підробленні документів – явище в цілому негативне і таке, якого варто позбутися у тексті чинного КК України. За невеликим винятком, який складають специфічні види підроблення, діяння у складах відповідних правопорушень варто позначити терміном «підроблення». Аналіз змісту ознак спеціального суб’єкта у складах кримінальних правопорушень, які полягають у підробленні документів дав можливість запропонувати деякі удосконалення нормативного регулювання в окремих із них власне стосовно ознак спеціального суб’єкта. Запропоновано внести зміни до примітки 1 до ст. 364 КК України, додавши до відповідного переліку статей ст.366 КК, та доповнити КК України ст. 366-4 «Службове підроблення службовою особою юридичної особи приватного права». Всі кримінальні правопорушення, які полягають у підробленні документів вчиняються із умисною формою вини. У дисертації констатовано, що інтелектуальною ознакою умислу охоплюється не лише усвідомлення факту внесення неправдивої інформації до названих документів, а й факту того, що метою цих діянь є введення в оману відповідного адресату, спотворення його уявлення про об’єктивну реальність, попросту – обман. Видається, що така мета «приховано» знаходиться у всіх випадках підроблення документу, оскільки її відсутність означатиме відсутність загальних ознак обману, видом, формою якого є підроблення документів. Іншими словами умисел у всіх випадках підроблення документів є спеціальним – таким, який включає у зміст інтелектуальної ознаки окрім звичайного усвідомлення об’єктивної реальності і того, що вчиняє особа, ще й мети ввести в оману адресат підробленого документа під час його використання. Такий висновок підтверджується прикладами з судової практики. Розглядаючи проблеми диференціації кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, пов’язані з підроблення документів у роботі проведено спробу проаналізувати реальний стан диференціації кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, які полягають у підробленні документів. Щодо засобів диференціації кримінальної відповідальності, які характерні для Особливої частини КК України, то відносно кримінальних правопорушень, які полягають у підробленні документів, вони характерні всі без винятку. У сфері кримінально-правової кваліфікації підроблення документів виникає декілька основних проблем, пов’язаних із особливостями конструювання складів відповідних кримінальних правопорушень та системними зв’язками кримінально-правових норм, які передбачають загальні та спеціальні склади кримінальних правопорушень. Проблемою наскрізного характеру, вирішення якої мало б забезпечити однакове та передбачуване застосування КК до аналогічних випадків, є поєднання у одній події кримінального правопорушення «підроблення» та «використання підробленого документа». The dissertation consists of three chapters. The first of them is devoted to the general principles of the study of criminal legal protection of documents under the criminal law of Ukraine, which include the definition of document flow as an object of criminal legal protection, the outline of the system of criminal offenses related to forgery of documents and the social determination of criminalization of acts related to forgery of documents and differentiation of criminal liability for forgery. The first thesis to be substantiated in this paper is that the phenomena of “object of criminal law protection” and “object of a criminal offense” coincide. This is because what is protected by criminal law and what is harmed by a criminal offense is the same. The next thesis which forms the basis for further consideration of the issue of defining document flow as an object of criminal law protection is that the phenomenon which is subject to protection and which is harmed by a criminal offense is social relations. The dissertation provides additional arguments in favor of the fact that an official document is a generic concept for all types of documents mentioned in the text of the CC of Ukraine: 1) the provisions enshrined in Articles 357, 358 and 366 of the CC of Ukraine are recognized as general in relation to other provisions establishing criminal liability for encroachment on document flow in Ukraine, and this, in turn, means that special provisions have all the features of a criminal offense provided for in the general provision, including the features of an official document; 2) the legislator's use of the terms “private document”, “official document” along with the terms “document”, “personal document” does not deny the fact that the items designated by them may belong to the category of official document; 3) among the subjects of issuing such a document there are persons who do not belong to the category of “official” and this does not prevent the recognition of the document issued by them as official within the meaning of the note to Art. 358 of the Criminal Code of Ukraine. The Law clarifies the meaning of the concept of an official document and specifies that it is: any material medium of information drawn up in compliance with the forms prescribed by law and with the requisites provided by law, drawn up alternatively by any of the following entities - authorized (competent) persons of state authorities; - competent persons of local self-government; - competent persons of citizens' associations; - competent persons of legal entities regardless of their form of ownership and legal form; - individual citizens; - including self-employed persons who are authorized by law to draw up, issue or certify certain types of documents in connection with their professional or official activities, containing information that a) confirms or certifies certain events, phenomena or facts which have caused or may cause legal consequences or b) can be used as evidence documents in law enforcement activities. This dissertation substantiates that electronic documents, registers and databases are official documents (of course, provided that they have all the necessary features of this subject), and that encroachments on them are encroachments on document flow. In view of the above, we propose to define document flow as an object of criminal legal protection as legal relations, an obligatory element (subject or means) of which are genuine documents arising between subjects regarding the established procedure for their creation, storage, use and destruction. The analysis of the text of the Criminal Code of Ukraine in force at the time of preparation of this publication made it possible to identify 41 independent elements of criminal offenses which, one way or another, directly or indirectly cause damage to document flow as an object of criminal legal protection. This list, of course, is not absolutely and clearly defined, since its completeness directly depends on the understanding of the concept of “document flow as an object of criminal legal protection” and the concept of “document” itself as a necessary element of the relevant relations. In addition, the legislator, apparently not aiming at defining a clear list of encroachments on document flow in the CC of Ukraine, applies such legislative constructions which make it difficult to conclude whether a particular encroachment should be attributed to the studied population or system. The author distinguishes three groups of encroachments on document flow which differ in their subject matter and objective features: 1) encroachments on document flow that are not really related to document forgery, since they occur with genuine or relatively genuine documents. In our opinion, these include the criminal offenses provided for in: Part 2 of Article 158-1; Part 1 of Article 158-2; Part 3 of Article 158-3; Part 1 of Article 171; Part 1 of Article 298-1; Article 329; Part 1 of Article 357; Part 3 of Article 357; Article 366-3; Article 422 of the Criminal Code of Ukraine (10 elements in total); 2) in our opinion, the subgroup in which the already forged document is used as a means of committing a criminal offense includes criminal offenses under: para. 1 of Art. 159-1; Part 1 of Art. 205-1 (in terms of submission of documents); Part 1 of Art. 206-2; Part 1 of Art. 209-1; Part 1 of Art. 222; Part 1 of Art. 238; Part 1 of Art. 332-2; Part 2 of Art. 353; Part 4 of Art. 358; Part 1 of Art. 409 of the Criminal Code of Ukraine (10 elements in total); 3) the last subgroup, which covers criminal offenses that consist of forgery of documents, provides for the following set of normative provisions of the criminal law: part 1 of Art. 158; parts. 1 and 2 of Art. 158-3; Art. 199, para. 1; Art. 200, para. 1; Art. 205-1, para. 1; Art. 220-1, para. 1 and 3; Art. 220-2, para. 1; Art. 223-1, para. 1; Art. 224, para. 1; Art. 318, para. 1; Art. 319, para. 1 Art. 321-2; Art. 358, parts 1 and 2; Art. 364-2; Art. 366, part 1; Art. 366-2; Art. 376-1, part 1; Art. 384, part 1; Art. 400-1 of the CC of Ukraine (22 elements in total). The analysis of the text of the CC of Ukraine and the developments in the criminal law doctrine allows us to conclude that forgery of documents in the context of our study is reflected in a set of criminal offenses aimed at creating a false document in objective reality. All criminal offenses aimed at harming the relations of document circulation in Ukraine are closely interconnected by the documentary component. This paper argues that all social and other factors that lead to the criminalization of acts related to forgery of documents can be divided into two teleologically different groups. The first group of factors determines the emergence of the relevant criminal law prohibition, determines the necessity of criminal liability for a certain range of acts, and determines criminalization in the narrow sense of the term. The second group of factors affects the legislative design of the decision on criminalization, the structure of the normative reflection of criminalization - the set of criminal law provisions that provide for liability for criminalized behavior and its consequences with the relevant interrelations and types of relations between these provisions. With regard to the grounds for differentiation of criminal liability, the author concludes that criminal offenses involving forgery of documents do not have any statutory features when deciding on the issue of differentiation of criminal liability for their commission. The legislator can and does use all the means of differentiation of criminal liability provided for in both the General Part of the Criminal Code of Ukraine and the Special Part of the criminal law without any restrictions. The section on the legal analysis of the corpus delicti of criminal offenses related to forgery of documents contains material aimed at disclosing the content of objective and subjective features of the relevant offenses. The author did not use a “commentary” approach and did not explain those elements of corpus delicti which do not cause difficulties either in the theory of criminal law or in the practice of its application. Therefore, the main focus was made on the cross-cutting issues of criminal law characterization of corpus delicti of offenses involving forgery of documents. All but one of the elements of the criminal offense of forgery are formal in terms of the objective side. The only material element is provided for in Article 223-1 of the Criminal Code of Ukraine. The author states that in order to adequately define the content of the concept of “forgery”, it seems to be worthwhile to use such a common technique in the science of logic as defining the concept by means of the genus-species ratio. In other words, among all the variety of concepts, it is necessary to find a concept that will act as a “generic” concept for the concept of “forgery”. Without going into details, we can propose that the generic concept for the concept of “forgery” is “deception”. Thus, the definition of the concept of “forgery” should include a reference to the concept of “deception”, which will make it possible not to reproduce in the definition the general features of the generic concept, but to focus only on the “specific” features, those which are characteristic of this particular type (form) of deception. The dissertation considers it expedient to retain specific forms of forgery (subject to a criminal and political decision to retain such manifestations of differentiation of criminal liability for forgery of documents). The remaining elements which were the subject of consideration in this part of the thesis should be unified in terms of designating the act as a sign of the objective side, using the term “forgery” common to all. The pluralism in designating an act as a sign of the objective side of the corpus delicti of criminal offenses involving forgery is a generally negative phenomenon and one that should be eliminated in the text of the current CC of Ukraine. With a few exceptions, which are specific types of forgery, the acts in the corpus delicti of the respective offenses should be designated by the term “forgery”. The analysis of the content of the features of a special subject in the corpus delicti of criminal offenses involving forgery of documents made it possible to propose some improvements to the regulatory framework in some of them with regard to the features of a special subject. It is proposed to amend note 1 to Article 364 of the Criminal Code of Ukraine by adding Article 366 of the Criminal Code to the relevant list of articles and to supplement the Criminal Code of Ukraine with Article 366-4 “Official forgery by an official of a legal entity of private law”. All criminal offenses involving forgery of documents are committed with an intentional form of guilt. The dissertation states that the intellectual feature of intent covers not only the awareness of the fact of entering false information into the said documents, but also the fact that the purpose of these acts is to mislead the addressee, to distort his or her perception of objective reality, simply - to deceive. It seems that such a goal is “hidden” in all cases of document forgery, since its absence would mean the absence of general signs of deception, a type and form of which is document forgery. In other words, the intent in all cases of document forgery is special - one that includes in the content of the intellectual feature, in addition to the usual awareness of objective reality and what the person is doing, the purpose to mislead the addressee of the forged document when using it. This conclusion is supported by examples from court practice. Considering the issues of differentiation of criminal liability for criminal offenses related to forgery of documents, the author attempts to analyze the actual state of differentiation of criminal liability for criminal offenses involving forgery of documents. With regard to the means of differentiation of criminal liability which are characteristic of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine, they are characteristic of criminal offenses involving forgery of documents without exception. In the area of criminal law qualification of document forgery, several major problems arise related to the peculiarities of constructing the corpus delicti of the relevant criminal offenses and the systemic links of criminal law provisions providing for general and special corpus delicti of criminal offenses. A cross-cutting issue, the solution of which should ensure uniform and predictable application of the Criminal Code to similar cases, is the combination of the criminal offenses of “forgery” and “use of a forged document” in one event. Описание: Яворський С.Й. Кримінально-правова характеристика підроблення документів за кримінальним правом України: дисертація на здобуття освітньо-наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» / Яворський Сергій Йосифович. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2025. - 226 с. 2025-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9049 Название: Кримінально-правова охорона діяльності державних та громадських діячів в Україні: дисертація Авторы: Федишин, І.М.; Fedyshyn, I.M. Краткий осмотр (реферат): Світова суспільна стабільність нерозривно пов’язана з безпекою тих, хто приймає головні рішення, а отже кримінально-правова охорона діяльності державних та громадських діячів є одним із основних викликів для правової системи України. Відтак кримінальне законодавство містить спеціальні норми, що встановлюють відповідальність за правопорушення, які посягають на діяльність державного та громадського діяча: посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 Кримінального кодексу України (далі – КК України)); порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, вчинене щодо державних чи громадських діячів (ч. 2 ст. 163 КК України); погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча (ст. 346 КК України), а також передбачено норму про заборону втручання в діяльність державного діяча (ст. 344 КК України). Водночас у КК України наявні норми (ч. 1 ст. 351, ст. 351-1, ст. 351-2), де потерпілими є «народний депутат України», «член Рахункової палати», «член Вищої ради правосуддя», «член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», які законодавцем включені до переліку державних діячів. Кримінально-правові норми, передбачені цими статтями, є предметом цієї роботи і проаналізовані з огляду на концептуальні, теоретичні й практичні аспекти. Робота присвячена комплексному розгляду питань кримінально-правової охорони діяльності державних та громадських діячів в Україні, спрямованому на підготовку науково-обґрунтованих пропозицій, що мають удосконалити означені кримінально-правові норми та суміжні правовідносини, а також підвищити ефективність кримінального права у цій сфері. Зміст дослідження ґрунтується на основі комплексної та системної кримінально-правової характеристики кримінальних правопорушень, що посягають на діяльність державного та громадського діяча в Україні. В роботі розглянуто стан дослідження кримінально-правової охорони діяльності державних та громадських діячів у науковій літературі, соціальну зумовленість встановлення кримінальної відповідальності за вказані посягання, визначено систему кримінальних правопорушень, що посягають на діяльність державних та громадських діячів, вивчено досвід регулювання в зарубіжному кримінальному законодавстві. Запропоновано детальний юридичний аналіз (об’єктивні та суб’єктивні ознаки) складів кримінальних правопорушень, що посягають на діяльність державних та громадських діячів. Проаналізовано окремі питання кримінально-правової кваліфікації, а також особливості реалізації кримінальної відповідальності за досліджувані правопорушення. У вступній частині роботи визначено актуальність теми, сформульовано мету, завдання та методологію роботи, окреслено наукову новизну. В першому розділі узагальнено стан розгляду питання кримінально-правової охорони діяльності державних та громадських діячів в доктрині права з метою визначення дискусійних питань, щодо яких відсутня одностайність або ж простежується варіативність думок та неоднозначність їхнього трактування. Аналіз наукового доробку засвідчив, що здебільшого вчені досліджували цю проблематику відособлено, щодо окремого складу кримінального правопорушення, а не розглядали як систему протиправних посягань на державну та громадську діяльність. В той час як на дисертаційному рівні в Україні немає комплексних системних напрацювань із зазначеної проблематики. Підсумовано, що система спеціальних норм, які встановлюють відповідальність за посягання на діяльність державних чи громадських діячів, мають на меті забезпечення ефективного механізму охорони функціонування органів державної влади та політичних інститутів. Зміст цієї охорони в тому, що кримінальне законодавство охороняє не статус чи особу діяча, а саму функцію, яку особа виконує в суспільстві. Визначено поняття кримінального правопорушення, що посягає на діяльність державних та громадських діячів, а також наведено класифікацію кримінальних правопорушень, що посягають на діяльність державного чи громадського діяча за низкою узагальнюючих критеріїв. Доведено, що сукупність кримінальних правопорушень, які посягають на діяльність державних та громадських діячів, є системою за основними ознаками (зокрема якісна визначеність, цілеспрямованість, цілісність, відмежованість від зовнішнього середовища і взаємодія із зовнішнім середовищем, гетерогенність тощо). Визначено основні системоутворювальні елементи (потерпілий, безпосередній об’єкт складу кримінального правопорушення, діяльність потерпілого, суб’єктивне ставлення суб’єкта до діяльності потерпілого). Проаналізовано категоріально-понятійний апарат («державний діяч», «громадський діяч», «державна діяльність», «громадська діяльність») та сформовано авторські визначення головних понять. Задля забезпечення чіткішого розмежування між широкими категоріями громадської активності, зважаючи на специфіку участі у політичних процесах та реалізації політичних функцій, запропоновано замінити поняття «громадський діяч» на «політичний діяч», «громадська діяльність» на «політична діяльність». Аналіз регламентації кримінально-правової охорони державних та громадських діячів за законодавством окремих зарубіжних держав дав змогу дійти висновку, що в загалом українська кримінально-правова охорона діяльності державних діячів має багато спільного із європейським підходом та передбачає основні аспекти такої охорони. Другий розділ присвячено ґрунтовному юридичному аналізу складів кримінальних правопорушень проти державних та громадських діячів. Розглянуто об’єктивні (об’єкт, об’єктивна сторона) та суб’єктивні ознаки (суб’єкт, суб’єктивна сторона) цих складів, виокремлено їхні концептуальні недоліки та запропоновано шляхи їх удосконалення. Зроблено висновок, що, попри різні родові об’єкти досліджуваних складів кримінальних правопорушень, їх об’єднує безпосередній об’єкт – суспільні відносини, які забезпечують безперешкодне виконання державними та громадськими діячами своїх повноважень. Підтримано концептуальне скорочення переліку державних діячів. Запропоновано доповнити ст. 112 КК України вказівкою на близьких родичів та членів сім’ї, зазначених у статті осіб, як потерпілих, а також у ст. ст. 112, 344, 346 КК України – на осіб, які тимчасово виконують обов’язки державного чи громадського діяча. Водночас обґрунтовано доцільність включення до кола потерпілих кандидата на пост Президента України. На підставі вивчення об’єктивної сторони кримінальних правопорушень, що посягають на діяльність державного чи громадського діяча, обґрунтовано заміну терміна «посягання на життя» на «вбивство або замах на вбивство» в диспозиції ст. 112 КК України; з огляду на значну кількість системних недоліків у ч. 2 ст. 163 КК України та низьку соціальну обумовленість, аргументовано потребу виключення кваліфікуючої ознаки «щодо державних чи громадських діячів»; об’єктивною стороною складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 344 КК України, визначено вплив у будь-якій формі, як діяння, що може охоплювати втручання та перешкоджання діяльності (наприклад, створення штучних перешкод у роботі, надання завідомо неправдивої інформації, невиконання законних вимог тощо). Норми ст. ст. 351, 351-1, 351-2 КК України визнано результатом надмірної криміналізації і безсистемного додавання нових статей, відтак запропоновано виключити їх із КК України; аргументовано потребу замінити в ч. 1 ст. 346 КК України словосполучення «погроза заподіянням шкоди здоров’ю» на «погроза насильством»; зважаючи на мету системності до підходу кримінально-правового захисту державних та громадських діячів, запропоновано доповнення ст. 346 КК України таким альтернативним посяганнями, як захоплення або тримання як заручника та знищення або пошкодження майна державного чи громадського діяча. Обґрунтовано позицію підвищення віку кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, що посягають на діяльність державного чи громадського діяча, до загального. Особливістю суб’єктивної сторони аналізованих кримінальних правопорушень визначено формулювання законодавця «вчинено у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю». Таке формулювання має складний правовий зміст, що відображає одночасно і мотив, і мету кримінального правопорушення. У третьому розділі розглянуто особливості кримінально-правової кваліфікації та реалізації кримінальної відповідальності за правопорушення, що посягають на діяльність державних та громадських діячів в Україні. Удосконалено положення про співвідношення досліджуваних кримінальних правопорушень з іншими нормами Особливої частини КК України. Основними розмежувальними ознаками є родовий об’єкт кримінального правопорушення, коло осіб, які є потерпілими від цих кримінальних правопорушень, суб’єктивне ставлення суб’єкта до діяльності потерпілого. Синтезовано доктринальні підходи до кримінально-правової кваліфікації аналізованих кримінальних правопорушень. Детально досліджено санкції статей, які передбачають кримінальну відповідальність за посягання на державних та громадських діячів у зв’язку з їх діяльністю, відповідно до вимог системності та пропорційності. Узагальнено, що більшість досліджуваних санкцій відносно визначені, альтернативні, що дає змогу судам індивідуалізувати покарання. Розгляд зв’язків між досліджуваними кримінальними правопорушеннями, загальними нормами і суміжними кримінальними правопорушеннями, що регулюють відповідальність за посягання на інших спеціальних потерпілих, став підґрунтям для висновків: здебільшого кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за посягання на діяльність державного чи громадського діяча передбачають більш суворе покарання, ніж аналогічні загальні норми; кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за посягання на діяльність державного чи громадського діяча передбачають більш суворе покарання, ніж аналогічні норми щодо інших спеціальних потерпілих. На підставі розгляду норм Проєкту КК України зроблено висновок, що розробники намагаються мінімізувати кількість спеціальних кримінально-правових норм. Аналіз судової практики засвідчив, що найчастіше звільняють від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення досліджуваних кримінальних правопорушень у КК не передбачено. Вивчено правозастосовну практику, що дало змогу виявити надзвичайно малу кількість судових рішень у справах щодо аналізованих кримінальних правопорушень. У розділах дисертації проаналізовано положення Проєкту нового КК України у частині, що регламентує кримінально-правову охорону діяльності державних і громадських діячів, а також взаємопов’язаних норм, із урахуванням їх системної ролі у зміцненні національної правової системи. Результати дослідження дають змогу поглибити розуміння теоретичних основ кримінально-правової охорони діяльності державних і громадських діячів, сприяють удосконаленню законодавства та практики його застосування, що є вагомим для розвитку національного кримінального права. Global social stability is inextricably linked to the security of those who make key decisions; therefore, criminal legal protection of the activities of the state officials and public figures is one of the main challenges for the legal system of Ukraine. Consequently, criminal legislation contains special provisions that establish liability for offenses that encroach upon the activities of the state officials and public figures: encroachment on the life of a state official or a public figure (Article 112 of the Criminal Code of Ukraine (hereinafter – Criminal Code of Ukraine)); violation of the secrecy of correspondence, telephone conversations, telegraphic or other correspondence transmitted by means of communication or through a computer, committed against the state officials or public figures (Part 2 of the Article 163 of the Criminal Code of Ukraine); threats or violence against a state official or a public figure (Article 346 of the Criminal Code of Ukraine), as well as a provision prohibiting interference in the activities of a state official (Article 344 of the Criminal Code of Ukraine). At the same time, the Criminal Code of Ukraine contains provisions (Part 1 of the Article 351, Articles 351-1, 351-2) where the victims are ‘people’s deputies of Ukraine’, ‘members of the Accounting Chamber’, ‘members of the High Council of Justice’, ‘members of the High Qualification Commission of Judges of Ukraine’, who are included by the legislator in the list of state officials. The criminal law norms provided by these articles are the subject of this project and are analysed in terms of conceptual, theoretical, and practical aspects. The project is dedicated to a comprehensive examination of issues related to the criminal law protection of the activities of the state officials and public figures in Ukraine, aimed at preparing scientifically grounded proposals to improve the specified criminal law norms and related legal relations, as well as to enhance the effectiveness of criminal law in this area. The content of the research is based on a comprehensive and systematic criminal-legal characterization of criminal offenses that infringe upon the activities of the state officials and public figures in Ukraine. The project examines the state of research on the criminal-legal protection of the activities of state officials and public figures in the scientific literature, social conditioning of establishing criminal liability for the mentioned infringements, defines the system of criminal offenses that infringe upon the activities of state officials and public figures, and studies the experience of regulation in foreign criminal legislation. A detailed legal analysis (objective and subjective signs) of the elements of criminal offenses that infringe upon the activities of the state officials and public figures is proposed. Specific issues of criminal-legal qualification, as well as the peculiarities of implementing criminal liability for the studied offenses, are analysed. In the introductory part of the project, the relevance of the topic is defined, the goal, tasks, and methodology of the project are formulated, and the scientific novelty is outlined. In the first chapter, the state of the issue regarding the criminal-legal protection of the activities of the state officials and public figures in legal doctrine is summarized in order to identify the controversial issues for which there is no consensus or where variability of opinions and ambiguity of their interpretation can be traced. The analysis of scientific contributions has shown that, for the most part, scholars have studied this issue in isolation, regarding a specific composition of the criminal offense, rather than considering it as a system of unlawful encroachments on state and public activities. At the same time, there are no comprehensive systemic developments on this issue at the thesis level in Ukraine. It is summarized that the system of special norms that establish responsibility for encroachments on the activities of the state officials or public figures aims to ensure an effective mechanism for protecting the functioning of the state authorities and political institutions. The essence of this protection is that criminal legislation protects not the status or person of an official or a figure, but the very function that the person performs in society. The concept of a criminal offense that encroaches on the activities of the state officials and public figures is defined, and a classification of criminal offenses that encroach on the activities of a state official or a public figure is provided based on a number of generalizing criteria. It has been established that the aggregate of criminal offenses that encroach upon the activities of the state officials and public figures constitutes a system based on key characteristics (in particular, qualitative definiteness, purposefulness, integrity, demarcation from the external environment, interaction with the external environment, heterogeneity, etc.). The main system-forming elements have been defined (the victim, the immediate object of the composition of the criminal offense, the activity of the victim, the subjective attitude of the subject towards the activity of the victim). The categorical-conceptual apparatus has been analysed (‘state official’, ‘public figure’, ‘state activity’, ‘public activity’) and authorial definitions of the main concepts have been formed. In order to ensure a clearer distinction between the broad categories of public activity, taking into account the specifics of participation in political processes and implementation of political functions, it has been proposed to replace the concept of ‘public figure’ with ‘political figure’, and ‘public activity’ with ‘political activity’. An analysis of the regulation of criminal-legal protection of the state officials and public figures under the legislation of certain foreign states has led to the conclusion that, in general, Ukrainian criminal-legal protection of the activities of the state officials has much in common with the European approach and encompasses the main aspects of such protection. The second chapter deals with a thorough legal analysis of the elements of criminal offenses against the state officials and public figures. It examines the objective (object, objective side) and subjective signs (subject, subjective side) of these elements, identifies their conceptual shortcomings, and proposes ways to improve them. It concludes that, despite the different generic objects of the studied elements of criminal offenses, they share a direct object – social relations that ensure the unhindered performance of duties by the state officials and public figures. The conceptual reduction of the list of state officials is supported. It is proposed to supplement the Article 112 of the Criminal Code of Ukraine with a reference to close relatives and family members of the persons mentioned in the article as victims, as well as in the Articles 112, 344, 346 of the Criminal Code of Ukraine – to persons temporarily performing the duties of a state official or a public figure. At the same time, the appropriateness of including a candidate for the post of President of Ukraine in the circle of victims is substantiated. Based on the study of the objective side of criminal offenses that encroach on the activities of a state official or a public figure, the replacement of the term ‘encroachment on life’ with ‘murder or attempted murder’ in the disposition of the Article 112 of the Criminal Code of Ukraine is justified; given the significant number of systemic shortcomings in part 2 of the Article 163 of the Criminal Code of Ukraine and low social relevance, the need to exclude the qualifying feature ‘regarding the state officials or public figures’ is argued; the objective side of the composition of the criminal offense provided for in the Article 344 of the Criminal Code of Ukraine is defined as influence in any form, as an act that may encompass interference and obstruction of activities (for example, creating artificial obstacles to work, providing knowingly false information, failure to comply with lawful demands, etc.). The norms of the Articles 351, 351-1, 351-2 of the Criminal Code of Ukraine have been recognized as a result of excessive criminalization and the unsystematic addition of new articles, therefore it has been proposed to exclude them from the Criminal Code of Ukraine; the need to replace in part 1 of the Article 346 of the Criminal Code of Ukraine the phrase ‘threat of causing harm to health’ with ‘threat of violence’ has been argued; considering the goal of systematization in the approach to criminal-legal protection of the state officials and public figures, it has been proposed to supplement the Article 346 of the Criminal Code of Ukraine with such alternative encroachments as seizure or holding hostage and destruction or damage to property of a state official or a public figure. The position of raising the age of criminal responsibility for criminal offenses that encroach on the activities of a state official or a public figure to the general age has been substantiated. The feature of the subjective side of the analysed criminal offenses is defined by the legislator’s formulation ‘committed in connection with their state or public activities’. This formulation has a complex legal content that reflects both the motive and the purpose of the criminal offense. In the third chapter, the features of criminal law qualification and implementation of criminal liability for offenses that encroach upon the activities of state officials and public figures in Ukraine are considered. The provisions regarding the correlation of the studied criminal offenses with other norms of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine have been improved. The main distinguishing features are the generic object of the criminal offense, the circle of persons who are victims of these criminal offenses, and the subjective attitude of the subject towards the activities of the victim. Doctrinal approaches to the criminal law qualification of the analysed criminal offenses have been synthesized. The sanctions of the articles that foresee criminal liability for encroachments on the state officials and public figures in connection with their activities have been thoroughly researched, in accordance with the requirements of systematics and proportionality. It has been generalized that the majority of the studied sanctions are relatively defined, alternative, which allows courts to individualize punishment. The consideration of the links between the studied criminal offenses, general norms, and related criminal offenses that regulate liability for encroachments on other special victims has laid the groundwork for conclusions: most criminal law norms that provide for liability for encroachments on the activities of a state official or public figure foresee harsher penalties than analogous general norms; criminal law norms that provide for liability for encroachments on the activities of a state official or public figure foresee harsher penalties than analogous norms regarding other special victims. Based on the review of the norms of the Draft Criminal Code of Ukraine, it has been concluded that the developers are trying to minimize the number of special criminal law norms. An analysis of judicial practice has shown that the most common grounds for exemption from criminal liability are the expiration of limitation periods. Special types of exemption from criminal liability for the commission of the studied criminal offenses are not provided for in the Criminal Code. The law enforcement practice has been studied, which revealed an extremely small number of judicial decisions in cases regarding the analysed criminal offenses. In the sections of the thesis, the provisions of the Draft Criminal Code of Ukraine regarding the criminal-legal protection of the activities of the state officials and public figures, as well as interrelated norms, are analysed, taking into account their systemic role in strengthening the national legal system. The results of the research allow for a deeper understanding of the theoretical foundations of criminal-legal protection of the activities of state officials and public figures, contribute to the improvement of legislation and the practice of its application, which is significant for the development of national criminal law. Описание: Федишин І. М. Кримінально-правова охорона діяльності державних та громадських діячів в Україні: дисертація на здобуття освітньо-наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 Право / Федишин Ілона Мар'янівна. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2025. - 271 с. 2025-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9048 Название: Ефективність кримінально-правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності в умовах цифрової трансформації: дисертація Авторы: Штанько, В.А.; Shtanko, V.A. Краткий осмотр (реферат): Дисертацію присвячено ефективності кримінально-правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності в умовах цифрової трансформації. Досліджено процес становлення сфери інтелектуальної власності в Україні. Історична ретроспектива дозволяє стверджувати, що вперше національна система охорони інтелектуальної власності в Україні набуває сучасних рис ще у 1918 році. Сучасні дослідження, нормативні акти, програмні та стратегічні документи органів влади оперують формулюванням «сфера інтелектуальної власності», яку запропоновано визначати як сукупність суспільних відносин щодо набуття, розпорядження, охорони та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності за результатами творчої діяльності, що характеризуються постійним пошуком і підтриманням балансу приватних і публічних інтересів. Підкреслено, що сфера інтелектуальної власності в сучасному її розумінні виникла та розвивається завдяки міжнародним договорам, перші з яких були підписані ще наприкінці XIX століття. За поодинокими виключеннями, майже всі країни ООН або є учасниками цих договорів, або імплементували їх положення у національне законодавство, забезпечивши уніфікацію галузевих класифікацій, підходів до експертизи у процесі набуття прав інтелектуальної власності. Так само і законодавчі підходи до боротьби з порушеннями у сфері інтелектуальної власності ґрунтуються на міжнародних договорах і передбачених ними зобов’язаннях країн-учасниць. Деталізація та специфіка локальних підходів, як правило має прояв вже на рівні національного законодавства кожної окремої країни. Міжнародні договори у сфері ІВ мають ставати більш гнучкими задля врахування особливостей (перш за все економічних і культурних) різних країн та оперативного регулювання на стрімкі зміни в світі. З’ясовано, що досвід зарубіжних країни в кримінально-правовому регулюванні сфери інтелектуальної власності є достатньо неоднорідним і залежить не лише від юрисдикції, а й від виду предмета посягання. Судові спори щодо патентних прав є очевидно більш складними з точки зору встановлення об’єму прав власника та документування факту незаконного використання патенту, ймовірно саме цим можна пояснити активне застосування цивільного судочинства як в європейських країнах, так і в США. Стосовно торговельних марок і авторських прав, кримінально-правове регулювання має іншу специфіку, що полягає в державному реагуванні на відносно прості та очевидні факти порушень закону, такі як тиражування копій творів або виробництво та/або продаж контрафактних товарів в комерційних масштабах. В обох випадках комерційна мета, як правило доказується прибутком від продажу або фактом рекламування товарів, що порушують права ІВ. Констатовано, що кримінально-правова характеристика кримінальних правопорушень у сфері інтелектуальної власності дозволяє стверджувати про схожі, а іноді однакові, об’єктивні та суб’єктивні ознаки, що справедливо відмічено у вже проведених наукових дослідженнях. Поширена думка щодо видового об’єкту посягання та виокремлення окремого розділу різними авторами трактується неоднаково. На думку автора, найкращим вирішенням багаторічної дискусії може стати прийняття нового КК України на основі розробленого законопроекту, який повністю враховує бланкетність діючих норм КК та пропонує врахувати цей факт, шляхом поєднання в один розділ всіх передбачених діючим КК кримінальних правопорушень у сфері ІВ, що зважає на специфіку їх кваліфікації та потребує мінімальної кількості змін поточної редакції. Доведено, що кримінологічна характеристика злочинності у сфері інтелектуальної власності, має свою специфіку, що дозволяє виокремлювати її за видовими ознаками. На фоні посилення протиріч між процесами глобалізації та регіоналізації (антиглобалізації), злочинність у сфері ІВ має спільні для багатьох країн характеристики: профіль особи злочинця, основні детермінанти та схоже бачення розв’язання проблем запобігання та протидії. Встановлено, що відповідно до даних офіційної статистики кримінальної юстиції за період 2013-2024 років доля всіх кримінальних правопорушень у сфері ІВ не перевищує 0,001% від їх загальної кількості в частині скерованих до суду. Динаміка обліку кримінальних правопорушень демонструє неоднорідність показників як в залежності від статті КК, так і від даних конкретного року. Показники обліку кримінальних правопорушень у сфері ІВ як разом, так і кожен окремо не корелюють, за поодиноким виключеннями, з загальними показниками обліку злочинності, що є додатковим аргументом на користь неможливості лінійної екстраполяції загальних статистичних даних на показники злочинності у сфері ІВ. Регіональний розподіл облікованих і скерованих до суду кримінальних правопорушень у сфері ІВ за весь період аналізу демонструє, що в м. Києві обліковується найбільша кількість кримінальних правопорушень у сфері ІВ за всіма досліджуваними статтями КК, що майже не корелює з кількістю скерованих до суду кримінальних проваджень. Загалом по країні переважна більшість кримінальних правопорушень скерована до суду в прикордонних з ЄС областях, портовій Одесі та традиційно промислових регіонах центру та сходу України, що підтверджує гіпотезу щодо кореляції між промисловістю, міжнародною торгівлею та кількістю кримінальних правопорушень у сфері ІВ. Аргументовано, що в умовах цифрової трансформації об’єктивно підсилюються вже існуючі суспільні тренди прискорення інформаційного обміну, прагнення до анонімності на фоні існуючих проблем уніфікації законодавства різних країн і взаємного визнання юрисдикцій. Ми вже бачимо потенціал розвитку ШІ, хоча ще не до кінця усвідомлюємо його реальні можливості. Якщо поява Інтернету та домашніх комп’ютерів докорінно змінила уяву про швидкість копіювання та поширення даних, ШІ демонструє появу небаченої до сьогодні кількості «нових» даних, в тому числі згенерованих з порушенням прав ІВ. Описане явно ускладнює кримінально-правове регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності та висуває нові вимоги як до якості законодавства, так і до швидкості та адекватності його застосування. Наголошено на необхідності визначення меж застосування ефективності кримінально-правового регулювання, що визначається якістю норм кримінального закону, обумовлюється адекватним та компетентним правозастосуванням правоохоронними органами та судом і залежить від умов в яких суспільство перебуває в конкретний момент свого розвитку. На відміну від ефективності кримінально-правової політики, на думку автора, ефективність кримінально-правового регулювання не має оперувати економічними показниками. Визначено, що основними напрямами підвищення ефективності кримінально-правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності мають бути уніфікація загального законодавства (оскілки досліджувані норми кримінального закону є бланкетними), підвищення якості норм кримінального закону, міжнародний обмін досвідом правоохоронними та судовими органами та напрацювання спільних підходів до збору доказів, їх фіксації, визначення майнової шкоди, встановлення наявності умислу, напрацювання рекомендацій щодо організації та проведення судових експертиз, а також активного використання узагальнень практики судами та підвищення правової визначеності за рахунок єдиних підходів до розгляду справ і винесення судових рішень. Встановлено, що цифрова трансформація безпосередньо впливає на ефективність кримінально-правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності. Вплив на ефективність кримінально-правового регулювання, характеризуються скоріше позитивними прогнозами використання всіх переваг сучасного аналізу великих масивів інформації та можливості в перспективі перейти до прийняття рішень, що ґрунтуються на даних, дозволить значно покращити судову практику та якість досудового розслідування. The dissertation is devoted to the effectiveness of criminal law regulation of relations in the field of intellectual property under the conditions of digital transformation. The process of formation of the intellectual property sphere in Ukraine is studied. A historical retrospective allows us to assert that for the first time the national system of intellectual property protection in Ukraine acquired modern features back in 1918. Modern research, regulatory acts, program and strategic documents of government bodies operate with the formulation "intellectual property sphere", which is proposed to be defined as a set of social relations regarding the acquisition, disposal, protection and defense of rights to intellectual property objects based on the results of creative activity, characterized by the constant search and maintenance of a balance of private and public interests. It is emphasized that the sphere of intellectual property in its modern understanding arose and is developing thanks to international treaties, the first of which were signed at the end of the 19th century. With a few exceptions, almost all UN countries are either parties to these treaties or have implemented their provisions into national legislation, ensuring the unification of industry classifications and approaches to examination in the process of acquiring intellectual property rights. Similarly, legislative approaches to combating violations in the field of intellectual property are based on international treaties and the obligations of the participating countries stipulated by them. The detailing and specificity of local approaches, as a rule, is already manifested at the level of national legislation of each individual country. International treaties in the field of IP should become more flexible in order to take into account the peculiarities (primarily economic and cultural) of different countries and to promptly regulate rapid changes in the world. It was found that the experience of foreign countries in criminal law regulation of the field of intellectual property is quite heterogeneous and depends not only on the jurisdiction, but also on the type of object of infringement. Litigation regarding patent rights is obviously more complex in terms of establishing the scope of the owner’s rights and documenting the fact of illegal use of the patent, which is probably why civil litigation is so actively used in both European countries and the USA. With regard to trademarks and copyrights, criminal law regulation has a different specificity, consisting in the state’s response to relatively simple and obvious facts of violations of the law, such as the reproduction of copies of works or the production and/or sale of counterfeit goods on a commercial scale. In both cases, the commercial purpose is usually proven by the profit from the sale or the fact of advertising goods that infringe IP rights. It has been established that the criminal law characteristics of crimes in the field of intellectual property allow us to state similar, and sometimes identical, objective and subjective features, which has been rightly noted in previous scientific studies. The widespread opinion regarding the specific object of encroachment and the allocation of a separate section is interpreted differently by different authors. And in the author’s opinion, the best solution to the long-standing discussion may be the adoption of a new Criminal Code of Ukraine based on the developed draft law, which fully takes into account the blanket nature of the current norms of the Criminal Code and proposes to take this fact into account by combining into one article all the violations of IP provided for by the current Criminal Code. It has been proven that the criminological characteristics of crime in the field of intellectual property have their own specifics, which allow us to separate them by specific features. Against the background of increasing contradictions between the processes of globalization and regionalization (anti-globalization), crime in the field of IP has characteristics common to many countries: the profile of the criminal, the main determinants and a similar vision of solving the problems of prevention and counteraction. It has been established that, according to the official criminal justice statistics for 2013-2024, the share of all criminal offenses in the field of IP does not exceed 0.001% of their total number in terms of those referred to court. The dynamics of accounting for criminal offenses show the indicators' heterogeneity, depending on the article of the Criminal Code and on the data of a given year. The indicators of the registration of IP offenses, both together and separately, with rare exceptions, do not correlate with the general indicators of the registration of crime, which is an additional argument in favor of the impossibility of linear extrapolation from general statistical data to indicators of IP crime. The regional distribution of IP crimes recorded and referred to court for the entire period of analysis demonstrates that the largest number of IP crimes under all articles of the Criminal Code under study is recorded in Kyiv, which almost does not correlate with the number of criminal proceedings referred to court. In general, the vast majority of criminal offenses in the country are brought to court in the regions bordering the EU, the port of Odesa, and the traditionally industrial regions of central and eastern Ukraine, which confirms the hypothesis of a correlation between industry, international trade and the number of criminal offenses in the field of IP. It is argued that in the conditions of digital transformation, the already existing social trends of accelerating information exchange, the desire for anonymity are objectively strengthened against the background of existing problems of unification of legislation of different countries and mutual recognition of jurisdictions. We already see the potential of AI development, although we do not yet fully realize its real possibilities. If the emergence of the Internet and home computers has radically changed the idea of the speed of copying and distribution of data, AI demonstrates the emergence of an unprecedented amount of "new" data, including those generated in violation of IP rights. The described clearly complicates the criminal-legal regulation of relations in the field of intellectual property and puts forward new requirements for both the quality of legislation and the speed and adequacy of its application. The need to determine the limits of application of the effectiveness of criminal law regulation is emphasized, which is determined by the quality of the norms of criminal law, is conditioned by adequate and competent law enforcement by law enforcement agencies and the court, and depends on the conditions in which society is at a specific moment of its development. In contrast to the effectiveness of criminal law policy, in the author’s opinion, the effectiveness of criminal law regulation should not operate on economic indicators. It was determined that the main directions for increasing the efficiency of criminal-legal regulation of relations in the field of intellectual property should be the unification of general legislation (since the criminal law norms under study are blanket), improving the quality of criminal law norms, international exchange of experience by law enforcement and judicial bodies and the development of common approaches to the admissibility of evidence, its fixation, determining property damage, establishing the presence of intent, developing recommendations for organizing and conducting forensic examinations, as well as the active use of generalizations of practice by courts and increasing legal certainty through unified approaches to considering cases and issuing court decisions. It was established that digital transformation directly affects the efficiency of criminal-legal regulation of relations in the field of intellectual property. The impact on the efficiency of criminal-legal regulation is characterized by rather positive forecasts of using all the advantages of modern analysis of large amounts of information and the possibility of moving to data-based decision-making in the future, which will significantly improve judicial practice and the quality of pre-trial investigation. Описание: Штанько В. А. Ефективність кримінально-правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності в умовах цифрової трансформації: дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право / Штанько Вячеслав Анатолійович. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ Міністерства освіти і науки України, 2025. - 302 с. 2025-01-01T00:00:00Z