https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/26 A constitutional law; municipal law Tue, 14 Apr 2026 23:32:39 GMT 2026-04-14T23:32:39Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9343 Название: Forced surrogacy as a background phenomenon of human trafficking Авторы: Savaida, O.I.; Савайда, О.І.; ORCID ID: 0000-0003-2035-2604; Tsmots, U.O.; Цмоць, У.О.; ORCID ID: 0000-0002-8423-8272 Краткий осмотр (реферат): The article examined forced surrogacy as a latent manifestation of human trafficking, which poses a threat to the democratic and legal foundations of society, especially in the context of armed conflicts, which makes the study relevant. The aim of the work was to clarify the legal nature, causes and consequences of forced surrogacy as a form of exploitation and to develop ethical and legal guidelines to prevent this phenomenon. The methodology was based on the application of formal-legal, comparative-legal, problem-oriented, systemic-structural, logical-legal methods and the method of generalisation, which allowed for a comprehensive analysis of normative acts, approaches of different countries and key contradictions in the field of reproductive practices. The study found that forced surrogacy, despite its formal similarity to legal medical services, actually contains signs of exploitation and can be classified as a form of human trafficking under international law. It has been shown that socio-economic instability, imperfect regulation and the lack of effective control over the activities of medical and intermediary structures create a breeding ground for abuse, commercial coercion and violations of women’s rights. International documents and Ukrainian legislation have been analysed, revealing gaps in regulation, including the absence of a clear legal definition, uniform standards for the protection of women and effective mechanisms for state control. Ethical and legal guidelines are proposed to minimise the risks of exploitation by strengthening guarantees of dignity and equality and enhancing international cooperation in combating human trafficking. The practical significance of the results obtained lies in the possibility of using the recommendations formulated to improve national and international policies in the field of reproductive technologies and the protection of women’s rights. У статті розглянуто примусове сурогатне материнство як латентний прояв торгівлі людьми, що становить загрозу для демократичних та правових засад суспільства, особливо в умовах збройних конфліктів, що зумовлює актуальність дослідження. Метою роботи було з’ясування правової природи, причин і наслідків примусового сурогатного материнства як форми експлуатації та формування етичних і правових орієнтирів для запобігання цьому явищу. Методологія ґрунтувалась на застосуванні формально-юридичного, порівняльно-правового, проблемного, системно-структурного, логіко-юридичного методів та методу узагальнення, що дозволило комплексно проаналізувати нормативні акти, підходи різних країн і ключові суперечності у сфері репродуктивних практик. У ході дослідження встановлено, що примусове сурогатне материнство, попри формальну подібність до легальної медичної послуги, фактично містить ознаки експлуатації та може кваліфікуватися як форма торгівлі людьми відповідно до міжнародного права. Показано, що соціально-економічна нестабільність, недосконалість регулювання та відсутність ефективного контролю за діяльністю медичних і посередницьких структур створюють підґрунтя для зловживань, комерційного примусу та порушення прав жінок. Проаналізовано міжнародні документи та законодавство України, що дало змогу виявити прогалини в регулюванні, серед яких відсутність чіткої правової дефініції, єдиних стандартів захисту жінок і дієвих механізмів державного контролю. Запропоновано етичні та правові орієнтири, спрямовані на мінімізацію ризиків експлуатації через зміцнення гарантій гідності, рівності та посилення міжнародної співпраці у сфері протидії торгівлі людьми. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання сформульованих рекомендацій для вдосконалення національної та міжнародної політики у сфері репродуктивних технологій і захисту прав жінок. Описание: Savaida О.I. Forced surrogacy as a background phenomenon of human trafficking / Olena Savaida, Uliana Tsmots // Соціально-правові студії/Social & Legal Studios. - 2025. - Vol. 8. - № 34. - С. 9-17. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9343 2025-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9230 Название: Право людини на безпеку: теоретико-правове дослідження: дисертація Авторы: Кірієнко, Т.П.; Kiriienko, T.P. Краткий осмотр (реферат): У дисертації здійснено комплексний теоретико-правовий аналіз права людини на безпеку та визначено особливості механізму реалізації цього права в сучасних умовах. Охарактеризовано зміст поняття «право людини на безпеку» та сформульовано власне його визначення, а саме як фундаментальне конституційне право людини на безпечне існування та розвиток в умовах відсутності небезпек та загроз техногенного, екологічного, військово-політичного та соціального характеру. Це право є передумовою для реалізації інших конституційних прав і свобод людини. Зазначено, що поняття «безпека людини» базується на комплексному підході у розумінні права людини на безпеку. Акцентовано, що безпека людини – це система взаємопов’язаних та взаємодіючих різних за обсягом та характером суспільних відносин, які формують відповідний стан, за яким людина (особа), суспільство, держава та міжнародна спільнота здатні протистояти наявним і прогнозованим викликам або негативним впливам, як зовнішнім так і внутрішнім. При цьому забезпечення безпеки людини має багатошарову складову, якій належать ознаки міжгалузевого інституту права, та багаторівневу систему, що передбачає взаємодію всіх її складових (людини, суспільства, держави та міжнародної спільноти). Водночас встановлено, що право людини на безпеку безпосередньо не закріплено законодавцем у жодній з вітчизняних конституцій, враховуючи Конституцію України 1996 року. Втім закріплено права на окремі види безпеки: право на особисту безпеку, право на економічну безпеку, право на соціальну безпеку людини, право на екологічну безпеку, право людини на інформаційну безпеку. Такі висновки зроблено на основі аналізу стану національного законодавства, а в результаті наукових досліджень у сфері прав людини – розроблено етапність концептуального розвитку права людини на безпеку та виокремлено п’ять основних етапів: філософсько-науковий період (XIV-XV ст. – XVI-XVII ст.); період буржуазних революцій та нормативно-правового закріплення прав людини (ІІ половина XVII ст. – початок ХХ ст.); перехідний етап – період між двома світовими війнами (1918 – 1939 роки), період інституціоналізації права людини на безпеку на міжнародному рівні (1945 – 1980 роки), сучасний період (друга половина 1980-тих років – сучасний період). Також визначено чинники, які пояснюють причини розбіжностей періодизації концепцій права людини на безпеку у різних країнах: хронологічні розбіжності процесів трансформації суспільства у різних частинах світу у конкретно історичні періоди; приналежність до різних типів держав з огляду на формаційний та цивілізаційний підходи до їх типологізації; відмінність за видами джерел, часом та способами інституціоналізації окремих прав та свобод у національних системах права. У досліджені наголошено на можливості реалізації «права людини на безпеку» як у загальному правовому режимі, так і спеціальному, що торкається окремих категорій осіб, які потребують підвищеного рівня безпеки і захисту: державних службовців і посадових осіб, дітей, осіб з інвалідністю, меншин, біженців, жінок. Крім того, запропоновано чотирьохрівневу ієрархічну побудову принципів права людини на безпеку, що складається з: загально-правових принципів, які забезпечують безпеку людини – гарантований захист її життя, здоров’я тощо; галузевих принципів у сфері безпеки прав людини, оскільки вони є основою захисту прав і свобод людини; інституціональних принципів, що передбачають реалізацію права людини на безпеку, як комплексного явища, в якому елементами соціально-інституціонального середовища виступають особа, суспільство, держава та міжнародна спільнота; принципи обмеження прав і свобод людини, які застосовуються в інтересах безпеки особи, суспільства та держави. Визначено також основні аспекти взаємозалежності національної безпеки та права людини на безпеку, які побудовані на їх кореляції з метою забезпечення суміжних сфер життєдіяльності людини – соціально-економічної, політичної, правової тощо та окреслені передумови взаємовідносин між суб’єктами та об’єктами національної безпеки: взаємозумовленість діяльності людини, держави, суспільства, міжнародної спільноти; сприяння міжнародних сил забезпеченню безпеки прав людини; регламентація умов і меж обмежень прав людини в умовах загроз і ризиків; публічна влада має бути обмежена основними правами і свободами людини та громадянина; умовою відносин є збереження незалежності та неупередженості судових інституцій незалежно від змін у суспільно-політичному ладі. Авторкою також запропоновано власну класифікацію видів загроз безпеки за суб’єктним складом, яка надає можливість оцінити ступінь небезпеки загроз, проаналізувати їх види: загроза безпеці з боку людини; загроза безпеці з боку суспільства; загроза безпеці з боку держави; загроза безпеці на глобальному рівні. Також визначено та обґрунтовано найбільш вразливі сфери у механізмі забезпечення безпеки людини, до яких відносяться такі: державно-правова, суспільно-політична, цивільно-правова, техногенна, економічна, соціальна, соціально-психологічна, культурна, духовна, інформаційна, кібербезпека, екологічна, військово-політична. Наголошено, що відбувається трансформація права людини на безпеку у комплексне право на рівні міжгалузевого інституту, про що свідчить європейський досвід забезпечення права людини на безпеку, демонструє ефективні механізми в умовах як мирного часу, так і збройного конфлікту. Зокрема, практика Європейського суду з прав людини у справах щодо порушення права на життя (ст. 2 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод) та заборони катувань (ст. 3 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод) вказує на комплексність цього права. Водночас підкреслено, що Україна потребує системної трансформації юридичних механізмів забезпечення та захисту права людини на безпеку в умовах сучасних викликів національній безпеці України, що обумовлює необхідність впровадження комплексного підходу до реформування існуючих правових, організаційних та інформаційно-комунікаційних інструментів у цій сфері та мають впливати на вирішення основних завдань у механізмі правового регулювання забезпечення безпеки, зокрема: утвердження в суспільстві принципів рівності, свободи і демократії, соціальної справедливості, визнання людини найвищою соціальною цінністю; усунення потенційних внутрішніх та зовнішніх загроз, воєнних конфліктів та суспільних катастроф; стимулювання до використання в суспільстві таких способів вирішення складних проблем як переговори (медіація), діалоги тощо; удосконалення механізмів реалізації норм права в Україні. Формування такого комплексного інституту права людини на безпеку у національному законодавстві можливе за умови внесення змін до Закону України «Про національну безпеку України» щодо: розширення переліку загроз національній безпеці із акцентом на забезпечення особистої безпеки громадян України; визначення критеріїв пропорційності та обережності при застосуванні сили; встановлення санкцій за порушення положень Додаткових протоколів до I та II Женевських конвенцій. Також висловлено точку зору, що Закон України «Про національну безпеку України» оперує поняттями, які дещо підміняють його зміст. Мова йде про вихідну категорію «національна», що є похідною від поняття «нація», а звідси і базове поняття Закону дещо розмите і не коректне. По-перше, поняття «нація» залишається термінологічно суперечливим, з великою кількістю підходів до його трактування, серед яких етнічна та політична посідають чільне місце. Саме політична теорія нації, появу якої пов’язують з ім’ям Г. Гроція, лежить в основі законодавства у сучасних правових системах (як мінімум романо-германської та англо-саксонської правової сім’ї), а також міжнародних нормах. Оскільки держава – це домінуюча політико-територіальна форма організації суспільства у сучасному світі, то і поняття національної безпеки виходить передусім через державу, як суб’єкта та об’єкта безпеки. Тому, більш чітка термінологічна назва базового закону у сфері безпеки має формулюватися – «Про безпеку людини, суспільства та держави». Наукова робота ґрунтується на системі методів дослідження комплексних міжгалузевих політико-правових явищ, шляхом конвергенції загально-наукових, спеціально-наукових та приватно-наукових методів у досліджені права людини на безпеку. Ключові слова: безпека, людина, суспільство, держава, права людини, захист прав людини, право на безпеку, загрози, конституція, свобода, міжнародна безпека, міжнародні стандарти, інформаційна безпека, національна безпека, національні інтереси. The thesis provides a comprehensive theoretical and legal analysis of the human right to security and, based on this analysis, identifies the specific features of the mechanism for implementing this right in modern conditions. The author identifies the specific features of the concept of ‘human right to security’ and formulates his own definition of the concept of ‘human security’ based on a comprehensive approach to understanding the human right to security. Human security is a system of interrelated and interacting social relations, varying in scope and nature, which form a state in which a person, society, state and international community are able to withstand existing and foreseeable challenges or negative influences, both external and internal. At the same time, ensuring human security has a multi-layered component, which includes features of an inter-sectoral legal institution and a multi-level system that provides for the interaction of all its components (individuals, the state, society and the international community). At the same time, it was found that the legislator did not directly enshrine the human right to security in any of the national constitutions, including the Constitution of Ukraine of 1996. However, the rights to certain types of security are enshrined: the right to personal security, the right to economic security, the right to social security, the right to environmental security, and the human right to information security. The author draws such conclusions based on the analysis of the national legislation, and as a result of scientific research in the field of human rights, the author elaborates the stages of conceptual development of the human right to security and identifies five main stages: the philosophical and scientific period (XIV-XV centuries - XVI-XVII centuries); the period of bourgeois revolutions and legal consolidation of human rights (the second half of the seventeenth century - the beginning of the twentieth century); the transitional stage - the period between the two world wars (1918-1939), the period of institutionalisation of the human right to security at the international level (1945-1980), and the modern period (the second half of 1980 - the present). The author also identifies the factors which, in the author's opinion, explain the reasons for the differences in the periodisation of the concepts of the human right to security in different countries: chronological differences in the processes of transformation of society in different parts of the world in specific historical periods; belonging to different types of states, given the formation and civilisation approaches to their typology; differences in the types of sources, time and methods of institutionalisation of certain rights and freedoms in national legal systems. The study emphasises the possibility of implementing the ‘human right to security’ both in the general legal regime and in a special regime that concerns certain categories of persons in need of increased security and protection: public servants and officials, children, persons with disabilities, minorities, refugees, women. In addition, the author proposes a four-level hierarchical structure of the principles of the human right to security, consisting of: general legal principles ensuring human security - guaranteed protection of life, health, etc.; sectoral principles in the field of human rights security, since they are the basis for the protection of human rights and freedoms; institutional principles providing for the implementation of the human right to security as a complex phenomenon in which the elements of the social and institutional environment are the individual, society, the state and the international community; principles of restriction of human rights and freedoms applied in the interests of security of the individual, society and the state. The main aspects of the interaction between national security and human rights to security have also been identified, which are based on their correlation with the aim of ensuring related areas of human life – social and economic, political, legal, etc. and the prerequisites for relations between subjects and objects of national security have been outlined: the interdependence of the activities of individuals, the state, society and the international community; the promotion of international forces to ensure the security of human rights; the regulation of the conditions and limits of human rights restrictions in the face of threats and risks; public authority must be limited by the fundamental rights and freedoms of individuals and citizens; a prerequisite for relations is the preservation of the independence and impartiality of judicial institutions, regardless of changes in the socio-political composition. The author also proposes his own classification of types of security threats by subject composition, which makes it possible to realistically assess the degree of danger of threats and analyse their types: threats to security from individuals; threats to security from society; threats to security from the state; threats to security at the global level. The most vulnerable areas in the mechanism of ensuring human security have also been identified and substantiated, including the following: state and legal, socio-political, civil and legal, technogenic, economic, social, socio-psychological, cultural, spiritual, information, cyber security, environmental, military and political. It is emphasised that the human right to security is undergoing a transformation into a comprehensive right at the level of an interdisciplinary institution, as evidenced by the European experience of ensuring the human right to security, which demonstrates effective mechanisms in both peacetime and armed conflict. In particular, the practice of the European Court of Human Rights in cases concerning violations of the right to life (Article 2 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms) and the prohibition of torture (Article 3 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms) points to the complexity of this right. At the same time, it was emphasised that Ukraine needs a systematic transformation of legal mechanisms for ensuring and protecting the human right to security in the context of contemporary challenges to Ukraine's national security, which necessitates the implementation of a comprehensive approach to reforming existing legal, organisational and information communication tools in this area and should influence the solution of key tasks in the mechanism of legal regulation of security, in particular: the establishment of the principles of equality, freedom and democracy, social justice, and the recognition of the human being as the highest social value in society; eliminating potential internal and external threats, military conflicts and social disasters; encouraging the use of such methods of solving complex problems as negotiations (mediation), dialogues, etc. in society; improving the mechanisms for implementing legal norms in Ukraine. The formation of such a comprehensive institution of human rights to security in national legislation is possible provided that proposals are submitted to the Law of Ukraine ‘On National Security of Ukraine’ regarding: expanding the list of threats to national security with an emphasis on ensuring the personal safety of citizens; defining criteria of proportionality and caution in the use of force; establishing sanctions for violations of the provisions of the Additional Protocols to the Geneva Conventions I and II. There is also a view that the Law of Ukraine ‘On National Security of Ukraine’ uses concepts that to some extent distort its meaning. This concerns the basic category of ‘national’, which is derived from the concept of ‘nation’, and hence the basic concept of the Law is rather vague and incorrect. Firstly, the concept of ‘nation’ remains terminologically controversial, with a large number of approaches to its interpretation, among which ethnic and political ones occupy a prominent place. It is the political theory of the nation, whose emergence is associated with the name of H. Grotius, that forms the basis of legislation in modern legal systems (at least in the Romano-Germanic and Anglo-Saxon legal families), as well as international norms. Since the state is the dominant political and territorial form of social organisation in the modern world, the concept of national security is primarily derived from the state as the subject and object of security. Therefore, in our view, a more precise terminological name for the basic law in the field of security should be formulated as ‘On the security of the individual, society and the state’. The scientific research is based on a system of methods for studying complex interdisciplinary political and legal phenomena, through the convergence of general scientific, specialised scientific and private scientific methods in the study of human rights to security. Key words: security, human, society, state, human rights, protection of human rights, right to security, threats to security, constitution, freedom, international security, international standards, information security, national security, national interests. Описание: Кірієнко Т.П. Право людини на безпеку: теоретико-правове дослідження: дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» / Кірієнко Тетяна Павлівна. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2025. - 251 с. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9230 2025-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9137 Название: Практика Європейського суду з прав людини в поліцейській діяльності: методичні рекомендації Авторы: Завгородній, В.А.; Zavhorodnii, V.A.; Горпинюк, О.П.; Horpyniuk, O.P.; Горяченко, Р.; Horiachenko, R.; Поцюрко, О.Ю.; Potsiurko, O.Yu.; Сіромська, Г.М.; Siromska, H.M.; Ткачук, П.В.; Tkachuk, P.V.; Тополевський, Р.Б.; Topolevskyi, R.B.; Швець, Д.В.; Shvets, D.V. Краткий осмотр (реферат): Проаналізовано рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України та інших держав світу, що були прийняті на підставі скарг на дії правоохоронних поліцейських органів. Надано теоретичні та практичні рекомендації щодо дотримання прав людини в роботі працівників Національної поліції України з огляду на ті недоліки та порушення, що були підставою для ухвалення негативних для держав рішень. Для працівників Національної поліції та здобувачів освіти закладів вищої освіти МВС України. Analysis of the decisions of the European Court of Human Rights in cases against Ukraine and other countries of the world, which were made on the basis of complaints against the actions of law enforcement police agencies, which will provide theoretical and practical recommendations on the observance of human rights in the work of the National Police of Ukraine, taking into account the shortcomings and violations that became the basis for negative decisions for states. For employees of the National Police and students of higher education institutions of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine. Описание: Практика Європейського суду з прав людини в поліцейській діяльності: методичні рекомендації / кол. авт.; за ред. Я. М. Когута. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2025. - 352 с. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9137 2025-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9112 Название: The Principle of the Welfare State through the Prism of Legal Positions of the Constitutional Court of Ukraine Авторы: Badyda, A.; Бадида, А.; Pankevych, O.Z.; Панкевич, О.З. Краткий осмотр (реферат): Метою статті є аналіз сутності соціальної держави як конституційного принципу та проявів її соціальної функції через призму юридичних позицій Конституційного Суду України. У статті висвітлюється еволюція позицій Конституційного Суду України щодо завдань і функціонування соціальної держави, що пройшла у своєму розвитку кілька етапів. Особливу увагу приділено рішенням, прийнятим вже в умовах воєнного стану. Зроблено висновки щодо практики Конституційного Суду України з реалізації соціальних прав, що засвідчує значну специфіку підходу у їх викладі, яка полягає, зокрема: а) у розширеному обсязі закріплених соціальних прав людини порівняно з іншими європейськими державами; б) поширенням на цей блок загальних стандартів щодо заборони «звуження» чи «скасування» (стаття 22 Конституції України); в) із очевидних причин вимушеною є необхідність принципу домірності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави. Наголошується, що в останні роки соціальна функція держави істотно видозмінена. У зв’язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України, акценти змістилися, і це, у першу чергу, цілком закономірно стосується необхідності посилення соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей. The purpose of the article is to analyze the essence of the welfare state as a constitutional principle and manifestations of its social function through the prism of legal positions of the Constitutional Court of Ukraine. The article highlights the development of the positions of the Constitutional Court of Ukraine on the tasks and functioning of the welfare state, which has passed through several stages of its development. Special attention is paid to decisions made under martial law. The author draws conclusions about the practice of the Constitutional Court of Ukraine on the implementation of social rights, which reveals a significant specificity of the approach to their presentation, which consists, in particular, in: a) the expanded scope of the enshrined social human rights in comparison with other European states; b) the extension to this block of general norms prohibiting "restriction" or "abolition" (Article 22 of the Constitution of Ukraine); c) the necessity of the principle of proportionality between social protection of citizens and the financial capabilities of the state is forced for obvious reasons. It is emphasized that in recent years, the social function of the state has been significantly modified. Due to the full-scale invasion of the Russian Federation into the territory of Ukraine, the emphasis has shifted, and this, first of all, quite naturally concerns the need to strengthen the social protection of military personnel and their families. Описание: Badyda А. The Principle of the Welfare State through the Prism of Legal Positions of the Constitutional Court of Ukraine / Andrianna Badyda, Oleh Pankevych // International Journal of Research in Social Sciences. - 2024. - Vol. 14. - Issue 12. - С. 6-14. Mon, 01 Jan 2024 00:00:00 GMT https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9112 2024-01-01T00:00:00Z