https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/440 Scientific publications Wed, 23 Sep 2026 03:13:40 GMT 2026-09-23T03:13:40Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9707 Название: Communication as a means of influence on public opinion regarding the assessment of the National Police activities Авторы: Бондаренко, В.А.; Bondarenko, V.A.; ORCID ID: 0000-0003-2326-4394 Краткий осмотр (реферат): The article examines communication as a means of influencing public opinion regarding the assessment of the National Police activities. The Roadmap on the Rule of Law in the context of Ukraine’s accession to the European Union under Cluster 1 «Fundamentals of the EU Accession Process» provides for reforming the National Police activities with a focus on increasing public trust in the police. One way to strengthen police cooperation with civil society institutions and citizens is to communicate between representatives of the National Police and relevant departments to align police activities with the public need to ensure public safety and order under the legal framework of martial law. This determines the relevance of the research topic. The object of the study is the social relations in the field of communication between departments and officials of the National Police and citizens and civil society institutions in the context of the National Strategy for the Promotion of Civil Society Development in Ukraine for 2021–2026. The subject matter of the study is the legal provisions that regulate communication between the police and civil society institutions. The article analyses the impact of public opinion regarding police activities on the effectiveness of the performance of police duties under the legal regime of martial law, as well as the means and methods of communication of the National Police departments and officials to create a positive public opinion of police activities. Under martial law, the issue of effective communication between departments and officials of the National Police takes on significant importance, requiring the use of new forms and methods of informing the public. It is noted that national legislation lacks provisions setting out possible courses of action when assessing public opinion, particularly in the event of positive or negative public opinion, and, consequently, the effectiveness of the forms and methods of communication used. It is important to counter russia’s information expansion. У статті розглянуто комунікацію як напрям впливу на громадську думку щодо оцінки діяльності Національної поліції. Дорожня карта з питань верховенства права у контексті вступу України до Європейського Союзу за кластером 1 «Основи процесу вступу до ЄС» передбачає реформування діяльності Національної поліції з погляду на посилення довіри громадян до діяльності поліції. Одним із напрямів посилення взаємодії поліції з інститутами громадянського суспільства та громадянами є комунікації представників Національної поліції, відповідних підрозділів з питань відповідності діяльності поліції суспільним потребам забезпечення публічної безпеки та порядку в умовах правового режиму воєнного стану. Зазначене зумовлює актуальність теми дослідження. Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері комунікації підрозділів і посадових осіб Національної поліції з громадянами та інститутами громадянського суспільства у контексті Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021–2026 роки. Предметом дослідження є правові норми, які регулюють комунікацію поліції і інститутів громадянського суспільства. Проаналізовано вплив інституту громадської думки про діяльність поліції на ефективність службової діяльності Національної поліції в умовах правового режиму воєнного стану та засоби і способи комунікації підрозділів Національної поліції та посадових осіб з метою формування позитивної громадської думки щодо діяльності поліції. У зв’язку з тим, що у разі введення на всій території України воєнного чи надзвичайного стану оцінка на загальнодержавному рівні тимчасово не проводиться питання ефективної комунікацію підрозділів і посадових осіб Національної поліції набирають суттєвого значення, що вимагає застосування нових форм і методів інформування населення. Вказано, що у національному законодавстві відсутні норми, що вказують на можливі варіанти дій при оцінці громадської думки, зокрема при позитивній або негативній громадській думці та, відповідно, ефективності форм і методів комунікації, які застосовуються. Важливим є протидія інформаційній експансії росії. Описание: Bondarenko V.A. Communication as a means of influence on public opinion regarding the assessment of the National Police activities / Bondarenko Viktoriia // Visegrad Journal on Human Rights. - 2026. - № 1. - Pp. 22-28. - DOI: https://doi.org/10.61345/1339-7915.2026.1.3 Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9707 2026-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9704 Название: Комунікація поліції та інститутів громадянського суспільства Авторы: Бондаренко, В.А.; Bondarenko, V.A.; ORCID ID: 0000-0003-2326-4394 Краткий осмотр (реферат): У статті розглянуто особливості комунікації поліції та інститутів громадянського суспільства. Актуальність теми зумовлена необхідністю підвищення ефективності розв’язання покладених на поліцію завдань забезпечення публічної безпеки та правопорядку в умовах правового режиму воєнного стану, потребою у нових доктринальних підходах, що відображають сучасний рівень знань про громадянське суспільство, його взаємодію з державою. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, зумовлені комунікацією між поліцією та інститутами громадянського суспільства у зв’язку з організацією та здійсненням взаємодії. Предметом виступають правові засади та організація комунікації поліції з інститутами громадянського суспільства. Методологічну основу дослідження складають формально-юридичні, структурно-функціональні, історико-правові, порівняльно- правові методи наукового пізнання соціально-правових явищ. Для комунікації поліції з інститутами громадянського суспільства є об’єктивні підстави – це взаємний інтерес у забезпеченні законності та правопорядку. Комунікація поліції з інститутами громадянського суспільства – це особлива правова форма здійснення встановлених законом повноважень поліції щодо досягнення спільної з громадянським суспільством мети, а також особливий метод правозастосовної діяльності поліції. Визначено організаційно-структурні аспекти комунікації поліції та інститутів громадянського суспільства, зокрема: мотиваційно-цільовий, спрямований на забезпечення публічної безпеки; морально-психологічний, що реалізується у вигляді активності, цілеспрямованості спільних дій у протидії злочинності; соціально-орієнтований, який полягає у бажанні домагатися цілей щодо забезпечення рівня і якості життя; предметно-діяльний, пов’язаний з набуттям знань, досвіду, методів професійної та суспільної протидії злочинній діяльності; духовно-моральний, пов’язаний з вихованням моральної подоби людини, почуттям відповідальності перед суспільством, активної громадянської позиції; формування єдиного соціокультурного простору, в якому різноманітні професійні та суспільні практики є відкритими та доступними. The article examines communication features between the police and civil society institutions. The relevance of the topic is determined by the need to enhance the effectiveness of the police in ensuring public safety and law and order under martial law, as well as the necessity to develop updated doctrinal approaches reflecting the current state of knowledge regarding civil society and its interaction with the State. The object of the study comprises social relations arising from communication between the police and civil society institutions in the context of organising and implementing their interaction. The subject of the study is the legal framework and organisational foundations of such communication. The methodological basis of the research includes formal-legal, structural-functional, historical-legal, and comparative-legal methods for the scientific cognition of socio-legal phenomena. There are objective grounds for communication between the police and civil society institutions, namely their mutual interest in ensuring legality and maintaining law and order. Communication between the police and civil society institutions is a special legal form of exercising the police powers established by law to achieve common goals with civil society, as well as a particular method of law enforcement activity. The organisational and structural aspects of communication between the police and civil society institutions are identified as follows: motivational and goal-oriented, aimed at ensuring public safety; moral and psychological, realised through active, purposeful joint efforts to combat crime; socially oriented, focused on achieving objectives related to maintaining standards and quality of life; subjectoriented, associated with the acquisition of knowledge, experience, and methods of professional and social counteraction to criminal activity; spiritual and moral, aimed at fostering moral character, social responsibility, and active citizenship; the formation of a unified sociocultural space in which various professional and social practices are open and accessible. Описание: Бондаренко В.А. Комунікація поліції та інститутів громадянського суспільства / Бондаренко В.А. // Аналітично-порівняльне правознавство. - 2026. - Випуск 2.- Частина 2. - С. 69-73. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9704 2026-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9691 Название: The role of the military ombudsman in protecting the rights of military personnel during armed conflict: International experience and Ukrainian realities Авторы: Strotskyi, R.Ye.; Строцький, Р.Є.; ORCID ID: 0009-0003-2702-8804; Stetsiuk, N.V.; Стецюк, Н.В.; ORCID ID: 0000-0002-9079-5868; Onyshko, O.B.; Онишко, О.Б.; ORCID ID: 0000-0002-5165-1810; Kostovska, K.M.; Костовська, К.М.; ORCID ID: 0000-0001-5883-6474; Fedina, N.V.; Федіна, Н.В.; ORCID ID: 0000-0002-7521-9635 Краткий осмотр (реферат): This article analysed the establishment and development of the institution of the military ombudsman in Ukraine within the context of international experience of democratic civilian control over the security and defence sector. The study was based on a comparative analysis of military ombudsman models in Germany, Canada, Australia, Ireland, and the Republic of South Africa, which made it possible to identify the key criteria for the effectiveness of such institutions: the degree of institutional independence, the scope of powers, mechanisms of parliamentary or executive accountability, and the availability of effective instruments for addressing violations of military personnel’s rights. The study established that the most effective models are those operating independently of direct executive influence and providing the ombudsman with the authority to initiate investigations, conduct inspections, and issue binding or highly influential recommendations. Particular attention was paid to the effectiveness of advisory models which, despite the formal existence of mechanisms for protecting military personnel’s rights, often fail to ensure their proper practical implementation. The article examined the process of establishing the institution of the military ombudsman in Ukraine, which in 2025 moved from legislative initiatives to institutional formation through the adoption of a specialised law and the establishment of the Office of the Military Ombudsman as an auxiliary body under the President of Ukraine. At the same time, it was demonstrated that the key challenges identified at the stage of conceptual design remain relevant, particularly with regard to the level of institutional independence, mechanisms for implementing recommendations, and the effectiveness of responses to systemic violations of military personnel’s rights. Updating the findings as of 2026 has shown that the introduction of the institution of the military ombudsman confirmed earlier scholarly predictions concerning the need for a specialised and independent mechanism for protecting the rights of military personnel. At the same time, the practical implementation of the institution has given rise to new debates concerning its place within the system of state authority and the adequacy of its powers to ensure a genuine impact on the elimination of violations. Consequently, the study has both theoretical and practical significance, as it enables an assessment of the evolution of the institution of the military ombudsman from a conceptual model to an actual element of the system of democratic oversight under conditions of armed conflict and the transformation of Ukraine’s security sector. У статті здійснено аналіз становлення та розвитку інституту військового омбудсмена в Україні в контексті міжнародного досвіду демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони. Дослідження базується на порівняльному аналізі моделей військового омбудсмена у Німеччині, Канаді, Австралії, Ірландії та Південно-Африканській Республіці, що дозволило визначити ключові критерії ефективності таких інституцій: рівень інституційної незалежності, обсяг повноважень, механізми парламентської або виконавчої підзвітності та наявність реальних інструментів впливу на усунення порушень прав військовослужбовців. У роботі встановлено, що найбільш результативними є моделі, які функціонують поза прямим впливом виконавчої влади та забезпечують омбудсмену право ініціювати розслідування, проводити інспекції та формулювати обов’язкові або високовпливові рекомендації. Окрему увагу приділено проблемі ефективності консультативних моделей, які, попри формальну наявність механізмів захисту прав військових, часто не забезпечують належного рівня їх практичної реалізації. Проаналізовано процес становлення інституту військового омбудсмена в Україні, який у 2025 році перейшов від законодавчих ініціатив до інституційного оформлення із ухваленням профільного закону та створенням Офісу Військового омбудсмена як допоміжного органу при Президентові України. Водночас доведено, що ключові виклики, визначені на етапі концептуального проєктування інституції, залишаються актуальними, зокрема щодо рівня її незалежності, механізмів реалізації рекомендацій та ефективності реагування на системні порушення прав військовослужбовців. Актуалізація результатів дослідження станом на 2026 рік засвідчила, що запровадження інституту військового омбудсмена підтвердило правильність наукових прогнозів щодо необхідності створення спеціалізованого незалежного механізму захисту прав військовослужбовців. Водночас практична реалізація інституції актуалізувала нові дискусії щодо її місця в системі державної влади та достатності повноважень для забезпечення реального впливу на усунення порушень. Таким чином, дослідження має як теоретичне, так і практичне значення, оскільки дозволяє оцінити еволюцію інституту військового омбудсмена від концептуальної моделі до реального елемента системи демократичного контролю в умовах збройного конфлікту та трансформації сектору безпеки України. Описание: Strotskyi R.Ye. The role of the military ombudsman in protecting the rights of military personnel during armed conflict: International experience and Ukrainian realities / Ruslan Strotskyi, Nataliia Stetsiuk, Oksana Onyshko, Kateryna Kostovska, Nataliia Fedina // Соціально-правові студії/Social & Legal Studios. - 2026 - Vol. 9. - № 2. - С.79-90. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9691 2026-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9292 Название: Антикорупційні механізми у сфері медичних досліджень: правові та етичні виклики Авторы: Козар, Ю.Ю.; Kozar, Yu.Yu.; ORCID ID: 0000-0002-6424-6419; Когут, В.М.; Kohut, V.M.; ORCID ID: 0009-0000-3286-9016 Краткий осмотр (реферат): Статтю присвячено комплексному аналізу антикорупційних механізмів у сфері медичних досліджень крізь призму правових та етичних викликів, з особливим акцентом на дослідженнях, спрямованих на профілактику алкогольного та наркотичного сп’яніння. Актуальність теми зумовлена зростанням корупційних ризиків у медичній та науковій сферах, що проявляються у непрозорому фінансуванні, конфліктах інтересів, маніпуляціях результатами досліджень та порушеннях принципів наукової доброчесності. Такі явища підривають довіру суспільства до науки, знижують ефективність профілактичних програм і можуть мати безпосередні негативні наслідки для громадського здоров’я. У статті обґрунтовано, що дослідження профілактики алкогольного та наркотичного сп’яніння є особливо вразливими до корупційних впливів через поєднання значного соціального значення, державного та приватного фінансування, а також залучення вразливих груп населення. Автором проаналізовано основні форми корупційних проявів у медичних дослідженнях, зокрема фальсифікацію та селективне подання даних, приховані джерела фінансування, порушення протоколів клінічних випробувань і неефективний етичний нагляд. Окрему увагу приділено інституційним та правовим механізмам запобігання корупції в Україні. Розглянуто роль Національного агентства з питань запобігання корупції, правоохоронних органів, антикорупційних судів та етичних комітетів медичних установ. Підкреслено значення внутрішніх антикорупційних процедур, систем комплаєнсу, внутрішніх аудитів і навчання персоналу як практичних інструментів зниження корупційних ризиків у науковій діяльності. У контексті міжнародних стандартів у статті здійснено порівняльний аналіз української практики з положеннями Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації, настановами ВООЗ, CIOMS та стандартами реєстрації клінічних випробувань. Доведено, що міжнародні підходи акцентують на прозорості фінансування, обов’язковому розкритті конфліктів інтересів, реєстрації досліджень у відкритих реєстрах і публікації всіх результатів, включно з негативними. Водночас виявлено низку проблем у впровадженні цих стандартів в українській науковій практиці, зокрема фрагментарність контролю та обмежену ефективність механізмів моніторингу доброчесності. Стаття також враховує напрацювання сучасних зарубіжних і вітчизняних досліджень, присвячених науковій недоброчесності, корупційним ризикам у медицині та ролі інституційного контролю, які планується використати як додаткову теоретичну й методологічну основу подальших наукових розвідок. У висновках сформульовано рекомендації щодо вдосконалення законодавчих, інституційних та організаційних механізмів корупції у медичних дослідженнях, з урахуванням специфіки досліджень профілактики алкогольного та наркотичного сп’яніння та необхідності підвищення рівня суспільної довіри до наукових результатів. This article is dedicated to a comprehensive analysis of anti-corruption mechanisms in medical research through the lens of legal and ethical challenges, with a particular focus on research aimed at the prevention of alcohol and drug intoxication. The relevance of this topic is due to the growing corruption risks in both the medical and scientific fields, manifested in opaque funding, conflicts of interest, manipulation of research results, and violations of scientific integrity principles. Such phenomena undermine public trust in science, reduce the effectiveness of preventive programs, and may have direct negative consequences for public health. The article substantiates that research on alcohol and drug intoxication prevention is particularly vulnerable to corruption due to its significant social importance, involvement of both public and private funding, and the inclusion of vulnerable population groups. The author analyzes the main forms of corruption in medical research, including data falsification and selective reporting, concealed funding sources, violations of clinical trial protocols, and ineffective ethical oversight. Special attention is given to institutional and legal mechanisms for preventing corruption in Ukraine. The role of the National Anti-Corruption Agency, law enforcement agencies, anti-corruption courts, and ethical committees of medical institutions is examined. The significance of internal anti-corruption procedures, compliance systems, internal audits, and staff training as practical tools to reduce corruption risks in scientific activities is emphasized. In the context of international standards, the article presents a comparative analysis of Ukrainian practices with the provisions of the Helsinki Declaration of the World Medical Association, WHO guidelines, CIOMS recommendations, and clinical trial registration standards. It is demonstrated that international approaches emphasize transparency in funding, mandatory disclosure of conflicts of interest, registration of studies in open registers, and the publication of all results, including negative ones. At the same time, several issues related to the implementation of these standards in Ukrainian scientific practice are identified, including fragmented control and limited effectiveness of integrity monitoring mechanisms. The article also incorporates findings from contemporary foreign and domestic research on scientific misconduct, corruption risks in medicine, and the role of institutional oversight, which will serve as an additional theoretical and methodological basis for further scholarly investigations. The conclusions propose recommendations for improving legislative, institutional, and organizational mechanisms for preventing corruption in medical research, considering the specific nature of alcohol and drug intoxication prevention studies and the need to enhance public trust in scientific results. Описание: Козар Ю.Ю. Антикорупційні механізми у сфері медичних досліджень: правові та етичні виклики / Козар Юрій Юрійович, Когут Володимир Михайлович // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - Серія: Юридична. - 2025. - № 4. - С. 50-59. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9292 2025-01-01T00:00:00Z