https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/842 Thesis Sat, 04 Apr 2026 11:20:29 GMT 2026-04-04T11:20:29Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9060 Название: Взаємозв’язки й колізії кримінального процесуального та кримінального законодавства України: дисертація Авторы: Навроцька, В.В.; Navrotska, V.V. Краткий осмотр (реферат): Представлені результати наукового дослідження взаємозв’язків й колізій, які існують у чинному кримінальному процесуальному та кримінальному законодавстві України та тих, що потенційно виникають в зв’язку з законопроектними роботами. Сформульовані науково-обґрунтовані шляхи усунення виявлених колізій та запобігання їх виникненню. Проведено комплексний аналіз різних аспектів, форм, рівнів та граней взаємозв’язку вітчизняного кримінального матеріального та процесуального законів, досліджено питання про співвідношення предметів їх регулювання, встановлено випадки «зазіхання» однієї галузі на предмет регулювання іншої. Такі взаємозв’язки мають багатоступеневий, складний характер та здійснюються на рівні галузей, інститутів, понять й термінів. Вказано, що нерозривний зв'язок складових кримінально-правового комплексу слід враховувати при розробці нових актів. При цьому найприйнятнішим варіантом є синхронна та узгоджена зміна кодифікованих законів. Зазначено, що кримінальне процесуальне та кримінальне матеріальне законодавство як самостійні галузі мають відносно самостійні предмети правової регламентації, а тому чітке розмежування сфер їх регулювання має виняткове значення. При вирішенні колізій відповідних норм слід зважати на те, до сфери регулювання якої галузі відноситься питання, що викликало колізію. Якщо за допомогою кримінального процесуального закону намагаються врегулювати матеріально-правові питання, то пріоритет слід надати кримінальному закону, за протилежної ситуації – перевага має бути за кримінальним процесуальним законом. Вказано, що будь-які положення матеріального кримінального законодавства повинні характеризуватися процесуальною досяжністю, що як процесуальна надмірність, так і процесуальна недосяжність, є неприпустимими. Процесуальна блокада положень кримінального закону не повинна стати причиною їх незастосування та що у такому разі слід вдаватися до аналогії права чи закону. Реалізація норм матеріального кримінального закону можлива у кримінальному процесі на його конкретних стадіях та етапах. Констатовано, що використання кримінальних процесуальних засобів для вирішення питань, які можна та потрібно розв’язувати зусиллям інших галузей, є проявом процесуального марнотратства. Аналіз положень вітчизняного кримінального та кримінального процесуального законодавства з питань застосування примусових заходів медичного характеру, а також відповідних положень Проєкту Кримінального кодексу 2019-2025 р.р. дав можливість констатувати численні термінологічні розбіжності, дублювання окремих приписів, неузгодженості щодо кола осіб, до яких можна застосовувати такі заходи, підстав їх застосування, виявити непоодинокі приклади ситуацій, за яких таких учасників процесу на законодавчому рівні безпідставно позбавлено можливостей самостійно обстоювати свої права та законні інтереси. Для подолання цих недоліків запропоновано нові редакції відповідних положень Кримінального та Кримінального процесуального кодексів, Проєкту Кримінального кодексу та Закону «Про психіатричну допомогу». Аналіз взаємозв’язків та колізій норм матеріального й процесуального законодавства при регламентації кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення дав можливість стверджувати про безпідставність віднесення правотворцем до такої категорії низки кримінальних правопорушень; те, що амністію та помилування не варто застосовувати щодо осіб, котрі вчинили діяння, яким завдано шкоду не лише публічним, а й приватним інтересам; неприйнятність ситуації, за якої прокурор позбавлений можливості з власної ініціативи розпочинати розслідування таких діянь; невиправданість законодавчого підходу, згідно з яким відмова потерпілого від обвинувачення у таких провадженнях тягне їх обов’язкове закриття. Окрім того, доведено абсурдність та невідповідність Конституції припису про те, що потерпілий від діяння, кримінальне провадження щодо якого здійснюється у формі приватного обвинувачення, начебто вправі подати заяву про його вчинення протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Дослідження взаємозв’язків та колізій матеріального й процесуального законодавства при регламентації порядку здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх дало підстави для тверджень про розбіжності між кримінальним матеріальним та процесуальним законом щодо віку неповнолітніх, до яких може бути застосовано примусові заходи виховного характеру, кількості застосовуваних заходів. Також запропоновано визначити порядок скасування рішення про застосування примусових заходів виховного характеру; звернуто увагу на відсутність розмежування в чинному законодавстві порядку застосування цих заходів у разі звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання й наведено рекомендації для подолання цієї прогалини; обґрунтовано кримінально-правовий характер положення Кримінального процесуального кодексу України, де йдеться про можливість дострокового звільнення неповнолітнього, чия поведінка свідчить про перевиховання, від застосовуваного примусового заходу виховного характеру; доведено, що перед прийняттям рішення про звільнення від кримінальної відповідальності, підозрюваний/ обвинувачений має дати згоду на застосування до нього конкретного виду такого звільнення, а з неповнолітнім обвинуваченим, котрого планують звільнити від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру, потрібно заздалегідь узгодити застосування ще й конкретного виду (видів) таких заходів. Аналіз підходів до відповідальності за кримінальні правопорушення проти правосуддя у чинному та майбутньому (проєктованому) Кримінальних кодексах України під кутом зору нерозривних зв’язків кримінального матеріального та процесуального законодавства, дав підстави для висновків про необхідність встановлення кримінальної відповідальності за обмову підозрюваним / обвинуваченим конкретної завідомо невинуватої особи; при цьому констатовано значні резерви для удосконалення такої ідеї авторів Проєкту Кримінального кодексу; звернуто увагу на невідповідності чинного законодавства щодо права особи по наданню (відмови від надання) інформації відносно себе й інших близьких осіб; звернуто увагу на недоліки чинного законодавства у питанні допиту як свідка священнослужителя про відомості, отримані ним в ході сповіді віруючих; висловлено критичне ставлення до інституту присяги у кримінальному провадженні; піддано критиці підхід авторів Проєкту Кримінального кодексу щодо встановлення відповідальності за перешкоджання виконанню обов’язків присяжного як такого, що не відповідає усталеному підходу про рівність статусів присяжних та професійних суддів; звернуто увагу на відсутність відповідальності за розголошення даних закритого судового засідання як одного з недоліків чинного Кримінального кодексу та Проєкту Кримінального кодексу, що не дозволяє належним чином захистити охоронювані законом таємниці; звернуто увагу на неналежне врахування взаємозв’язків норм кримінального та кримінального процесуального законодавства в окремих положеннях вітчизняного Кримінального кодексу та Проєкту Кримінального кодексу, у яких йдеться про порушення права на захист; доведено необхідність притягнення експерта до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве роз’яснення свого висновку; а спеціаліста – за завідомо неправдивий висновок; звернуто увагу на численні недоліки чинного кримінального законодавства та Проєкту Кримінального кодексу, метою яких є протидія примусу й підкупу, застосовуваних до учасників кримінального судочинства; схвалено ідею криміналізації суддівського свавілля при постановленні рішень (у тому числі й у сфері кримінального судочинства), при цьому піддано критиці визначення поняття свавільного судового рішення як будь-якого рішення суду, що є завідомо незаконним та необґрунтованим; звернуто увагу на переваги та недоліки Проєкту Кримінального кодексу, де передбачено відповідальність за неубезпечення особи, взятої під захист; запропоновано викорінити упущення Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», відповідно до яких чимало учасників кримінального судочинства позбавлені права на застосування щодо них таких заходів, а при вжитті заходів безпеки не враховано можливість завдання шкоди деяким правоохоронюваним благам. The article presents the results of a scientific study of the interconnections and and conflicts that exist in the current criminal procedure and criminal legislation of Ukraine and those that potentially arise in in connection with legislative work. The author formulates scientifically sound ways to eliminate the identified conflicts and prevent their occurrence. A comprehensive analysis of various aspects, forms, levels and facets of the interrelation of domestic criminal substantive and procedural laws, and the issue of the correlation of the subjects of their regulation is investigated, the author identifies the cases of «encroachment» of one branch on the subject matter of regulation of another. Such interrelations are multi-stage, complex and are carried out at the level of branches, institutions, concepts and terms. The author points out that the inextricable link between the components of the criminal law complex should be taken into account when developing new acts. At the same time, the most acceptable option is a synchronised and coordinated amendment of codified laws. It is noted that criminal procedure and criminal substantive legislation as independent branches have relatively independent subjects of legal regulation, and therefore a clear delineation of the areas of their regulation is of paramount importance. When resolving conflicts of relevant provisions, it should be taken into account which area of law regulates the issue that caused the conflict. If the criminal procedure law is used to resolve substantive legal issues, the criminal law should take precedence, and in the opposite situation, the criminal procedure law should prevail. The author points out that any provisions of substantive criminal law should be characterised by procedural accessibility, and that both procedural redundancy and procedural inaccessibility are unacceptable. The procedural blockade of criminal law provisions should not lead to their non-application and that in such a case, analogy of law or law should be used. Implementation of the substantive criminal law provisions is possible in criminal proceedings at their specific stages and phases. It is stated that the use of criminal procedural means to resolve issues which can and should be resolved by the efforts of other branches is a manifestation of procedural waste. The analysis of the provisions of the national criminal and criminal procedure legislation on the application of compulsory medical measures, as well as the relevant provisions of the Draft Criminal Code of 2019-2025, made it possible to identify numerous terminological discrepancies, duplication of certain provisions, inconsistencies in the range of persons to whom such measures can be applied, the grounds for their application, and to identify numerous examples of situations in which such participants in the process are unreasonably deprived of the opportunity to independently defend their rights and legitimate interests. To overcome these shortcomings, new versions of the relevant provisions of the Criminal Code and the Criminal Procedure Code, the Draft Criminal Code and the Law «On Psychiatric Care» have been proposed. The analysis of the interrelations and conflicts of substantive and procedural law in the regulation of criminal proceedings in the form of private prosecution has made it possible to argue that the lawmaker has groundlessly classified a number of criminal offences in this category; that amnesty and pardon should not be applied to persons who have committed acts that harm not only public but also private interests; unacceptability of a situation in which the prosecutor is deprived of the opportunity to initiate an investigation of such acts on hi s/her own initiative; the unjustified legislative approach, according to which the victim's refusal to prosecute in such proceedings entails their mandatory closure. In addition, the author proves the absurdity and inconsistency with the Constitution of the provision that a victim of an act, criminal proceedings in respect of which are conducted in the form of private prosecution, allegedly has the right to file a statement about its commission within the statute of limitations for bringing to criminal liability. The study of the interrelations and conflicts of substantive and procedural legislation in regulating the procedure for conducting criminal proceedings against minors has given rise to the statement that there are discrepancies between criminal substantive and procedural law with regard to the age of minors to whom compulsory educational measures may be applied and the number of measures applied. The author also proposes to determine the procedure for cancelling a decision to apply compulsory educational measures; the author draws attention to the lack of distinction in current legislation between the procedure for applying these measures in case of release from criminal liability and from punishment and provides recommendations for overcoming this gap; the author substantiates the criminal law nature of the provision of the Criminal Procedure Code of Ukraine, which provides for the possibility of early release of a minor whose behaviour indicates re-education from the compulsory educational measure; it is proved that before making a decision on release from criminal liability, the suspect/accused must consent to the application of a specific type of such release, and the application of a specific type (types) of such measures must be agreed in advance with the minor accused who is to be released from criminal liability in connection with the application of compulsory educational measures. The analysis of the approaches to liability for criminal offences against justice in the current and future (draft) Criminal Codes of Ukraine from the perspective of the inseparable links between criminal substantive and procedural legislation gave rise to the conclusion that it is necessary to establish criminal liability for slander by a suspect/accused of a specific knowingly innocent person; at the same time, the author notes that there are significant reserves for improving this idea of the authors of the Draft Criminal Code; attention is drawn to the inconsistencies in the current legislation regarding the right of a person to provide (refuse to provide) information about himself/herself and other close persons; the author draws attention to the shortcomings of the current legislation on the issue of interrogation as a witness of a clergyman about the information received by him during the confession of believers; expresses a critical attitude to the institution of oath in criminal proceedings; the author criticises the approach of the authors of the Draft Criminal Code to establish liability for obstruction of juror's duties as inconsistent with the established approach to the equality of status of jurors and professional judges; the author draws attention to the lack of liability for disclosure of data from a closed court session as one of the shortcomings of the current Criminal Code and the Draft Criminal Code, which does not allow for proper protection of legally protected secrets; attention is drawn to the inadequate consideration of the interrelationships of criminal and criminal procedure legislation in certain provisions of the national Criminal Code and the Draft Criminal Code, which refer to violations of the right to defence; the author proves the necessity of bringing an expert to criminal liability for knowingly false explanation of his/her opinion; and a specialist - for knowingly false conclusion; the author draws attention to numerous shortcomings of the current criminal legislation and the Draft Criminal Code aimed at counteracting coercion and bribery applied to participants in criminal proceedings; the author endorses the idea of criminalising judicial arbitrariness in making decisions (including in the field of criminal justice), while criticising the definition of arbitrary court decision as any court decision that is deliberately illegal and unreasonable; the author draws attention to the advantages and disadvantages of the Draft Criminal Code, which provides for liability for failure to protect a person taken under protection; the author proposes to eliminate the omissions of the Law of Ukraine ‘On Ensuring Security of Persons Participating in Criminal Proceedings’, according to which many participants in criminal proceedings are deprived of the right to apply such measures to them, and the possibility of harm to certain law enforcement assets is not taken into account when taking security measures. Описание: Навроцька В.В. Взаємозв’язки й колізії кримінального процесуального та кримінального законодавства України: дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук (доктора наук) за спеціальністю 12.00.09: кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність / Навроцька Віра Вячеславівна. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України, 2025. - 529 с. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9060 2025-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9046 Название: Функція захисту під час виконання процесуальних рішень детективів: дисертація Авторы: Скречко, М.-М.А.; Skrechko, M.-M.A. Краткий осмотр (реферат): Дисертація є дослідженням, у якому здійснено комплексний аналіз функції захисту під час виконання процесуальних рішень підрозділів детективів Національного антикорупційного бюро України (далі – НАБУ) та Бюро економічної безпеки (далі – БЕБ) як новостворених органів досудового розслідування через призму проблемних аспектів правозастосування. У роботі розкрито передумови створення НАБУ та БЕБ, а також ґенезу впровадження інституту детектива як такого. На основі порівняльного аналізу профільних законів «Про НАБУ» та «Про БЕБ» установлено, що у першому нормативному акті немає визначення поняття «детектив НАБУ», на відміну від другого, де термін «детектив БЕБ» чітко регламентований. На підставі цього запропоновано внести зміни до Закону України «Про НАБУ» для закріплення відповідного поняття на законодавчому рівні. Розглянуто стан наукових розробок, присвячених процесуальним рішенням детективів, їх виконання та оскарження. Проаналізовано підходи вчених до визначення поняття функції захисту, кола суб’єктів, які її реалізують, а також сутності процесуального рішення. Сформульовано авторське бачення поняття «процесуальне рішення детектива». Окреслено проблемні аспекти, пов’язані із формою вираження таких рішень. У дисертації узагальнено юридичні передумови впровадження системи іКейс, призначеної для автоматизації досудового розслідування та спрощення взаємодії між детективами НАБУ, прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі – САП) та слідчими суддями Вищого антикорупційного суду (далі – ВАКС). Висвітлено недосконалість законодавчої діяльності щодо запровадження в КПК інформаційно-телекомунікаційної системи досудового розслідування в розрізі права детективів приймати процесуальні рішення в електронній формі та способу виготовлення процесуальних документів, у яких такі процесуальні рішення набувають вираження. Виокремлено процесуальні документи детектива, що повинні бути складені в паперовій формі, та ті, що можуть складатися та підписуватися лише в електронній формі (без необхідності складання у паперовому вигляді). Водночас, резюмовано, що із законодавчого викладу залишається незрозумілою ситуація щодо того, оригінал, копія чи другий примірник повідомлення про підозру вручається особі. У зв’язку з цим запропоновано внести зміни до ч. 4 ст. 106-1, ч. 6 ст. 110 та ч. ч. 1, 2 ст. 278 КПК для усунення цієї прогалини (див. додаток Г). Досліджено особливості прийняття процесуальних рішень детективами в умовах воєнного стану. Встановлено, що в таких обставинах передбачено: специфічні вимоги до фіксації прийнятих процесуальних рішень; можливість відкладення строку їх прийняття; можливість зупинення досудового розслідування після повідомлення особі про підозру за наявності об’єктивних перешкод для його подальшого проведення. Також зауважено, що у перебігу такої виняткової процесуальної діяльності існує значний ризик порушення конституційних, процесуальних і конвенційних прав учасників провадження. Досліджено зарубіжний досвід правового регулювання виконання та оскарження процесуальних рішень детективів на прикладі Сінгапуру та Нової Зеландії. Здійснено аналіз законодавства вказаних держав і висвітлено позитивний досвід правового регулювання використання штучного інтелекту у кримінальних провадженнях, що може бути запозичений у національне законодавство, та напрацьовано відповідні рекомендації. Проаналізовано особливості прийняття детективами БЕБ і НАБУ процесуального рішення про початок досудового розслідування. Обґрунтовано, що в разі самостійного виявлення ознак кримінального правопорушення детектив має повідомити про це керівника відповідного підрозділу детективів, при цьому не наділений повноваженнями самостійно вносити такі відомості. На основі судової практики виокремлено підходи щодо обов’язку детектива вносити відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) на підставі подання заяви про злочин безвідносно до її змісту. Встановлено, що не кожна заява чи повідомлення про вчинення кримінального правопорушення є безумовною підставою для внесення відомостей до ЄРДР, а лише та, що містить короткий виклад обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Наголошено на важливості відповідності відомостей у заяві про кримінальне правопорушення та тих, що вносяться до ЄРДР, а також на неприпустимості штучного обтяження правової кваліфікації діяння особи, якщо такі відомості не відображені у відповідній заяві про вчинення кримінального правопорушення, матеріалах правоохоронних органів. Акцентовано, що хоч сторона захисту і не наділена правом оскаржувати рішення про початок досудового розслідування, проте може вказувати на такі обставини (відсутність повноважень у детектива на самостійне внесення відомостей в ЄРДР, штучне обтяження правової кваліфікації), заявляючи під час судового розгляду клопотання про визнання недопустимими доказів на підставі п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК. Залежно від необхідності погодження постанови детектива поділено на: а) ті, що приймаються детективом самостійно та не потребують жодних погоджень; б) ті, що погоджуються прокурором; в) ті, що погоджуються керівником органу досудового розслідування. Окремо розглянуто випадки, коли оформлення детективом процесуального рішення у вигляді постанови прямо не передбачено у КПК, проте саме таке оформлення превалює на досудовому розслідуванні: про визнання речовими доказами; про призначення експертизи; про визнання особи потерпілим. Наголошено, що відсутність мотивів та обґрунтування у постанові про визнання речовими доказами дає підстави стороні захисту покликатись на відсутність підстав для накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів у вирішенні цього питання. Розглянуто клопотання детектива, що погоджуються прокурором, і ті, що подаються детективом самостійно та не потребують жодних погоджень у розрізі виконання стороною захисту своїх повноважень щодо таких. Окреслено питання, щодо яких у судовій практиці не сформовано єдиного вирішення, та запропоновано авторські рекомендації для захисників, а саме: 1) процесуальні наслідки порушення детективом строку подання клопотання про накладення арешту на майно, вилученого під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді. Наголошено на важливості для сторони захисту перевіряти дотримання цього строку, а в разі його пропуску – наполягати на неможливості його поновлення і наявності підстав для відмови у задоволенні клопотання; 2) наявність / відсутність у детектива процесуального права звертатися до слідчого судді із клопотанням про накладення арешту на майно третьої особи з огляду на приписи ч. 2 ст. 64-2 КПК. Обґрунтовано, що лише прокурор наділений правом звертатись із таким клопотанням, що дає підстави стороні захисту покликатись на подання клопотання неуповноваженою особою як під час вирішення питання про арешт слідчим суддею, так і в ході судового розгляду. Досліджено легітимність оформлення детективами процесуальних рішень у формі листів. Аргументовано, що ця форма є припустимою в разі одночасного дотримання двох умов: 1) Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК) прямо не вимагає оформлення процесуального рішення у формі постанови в конкретному випадку; 2) такий лист є вмотивованим і відповідає вимогам ч. 5 ст. 110 КПК. Наголошено, що не всі прийняті детективом процесуальні рішення обволікаються у процесуальний документ, водночас такі рішення можуть бути підставою для проведення відповідної процесуальної дії або ж прийняті в ході проведення такої процесуальної дії, за результатом яких складається відповідний процесуальний документ. Зроблено висновок, що подання цивільного позову органу досудового розслідування можливе лише після вручення повідомлення про підозру у кримінальному провадженні. В іншому випадку суб’єкти захисту при розгляді клопотання про арешт повинні покликатись на цю обставину як на підставу для відмови у задоволенні клопотання про арешт. Проаналізовано форми закінчення досудового розслідування, визначені статтею 283 КПК, та виявлено невідповідності в цій нормі. Проаналізовано визначені у КПК підстави, за наявності яких детектив може винести постанову про закриття кримінального провадження. Висвітлено проблематику закриття кримінального провадження на підставі п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК у розрізі обов’язку детектива перевіряти дотримання вимог щодо підслідності. Доведено, що такий обов’язок є надмірним і суперечить КПК. Зауважено, що у разі оскарження відмови в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з цієї підстави на сторону захисту покладається тягар доведення, що правила підслідності у закритому провадженні дотримані, що є неприпустимим. Розглянуто право сторони захисту оскаржити постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК. Виявлено неузгодженість норм п. 11 ч. 1 ст. 303 КПК та ч. 4 ст. 284 КПК, оскільки стороною захисту на досудовому розслідуванні є лише підозрюваний, а закриття провадження детективом можливе лише за відсутності підозрюваного. У судовій практиці простежується думка про відсутність у слідчого судді повноважень зобов’язати детектива закрити кримінальне провадження через його самостійність. Проте обґрунтовано протилежний підхід: 1) самостійність детектива не є довільною, а реалізується відповідно до КПК; 2) за наявності єдиного законного варіанту поведінки слідчий суддя може зобов’язати детектива прийняти відповідне рішення чи вчинити відповідну дію в межах функції судового контролю. Досліджено рішення про складання обвинувального акта, яке хоч і не оформлюється окремо, але втілюється саме в обвинувальному акті як процесуальному документі, що складається детективом і погоджується прокурором. Обґрунтовано, що обвинувальний акт повинен бути складений не раніше відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів одна одній. Підкреслено значення права захисту висловлювати зауваження в ході виконання вимог ст. 290 КПК. Виявлено проблему визначення початку строку ознайомлення стороною захисту з матеріалами кримінального провадження, що є підставою для зупинення перебігу строків досудового розслідування. Виокремлено актуальні проблеми реалізації функції захисту під час виконання процесуальних рішень детективів: 1) труднощі реалізації права сторони захисту на збирання доказів шляхом отримання тимчасового доступу до речей і документів; 2) потреба узгодження КПК і Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо права адвоката проводити опитування особи за її згодою; 3) визнання недопустимими доказів, що зібрані детективом у ході виконання процесуальних рішень останнього на підставі п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК; 4) обмеження права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, у тому числі третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт; 5) скасування арешту на майно у кримінальному провадженні, у якому закінчився визначений ст. 49 Кримінального кодексу України строк давності притягнення до кримінальної відповідальності; 6) використання стороною захисту та детективами підсистеми «Електронний суд» під час досудового розслідування; 7) оскарження повідомлення про підозру в порядку п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК. Запропоновано конкретні заходи для розв’язання цих проблем, зокрема шляхом внесення змін до п. п. 2, 3 ст. 87, ст. 93, ч. 1 ст. 221, п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК. The thesis provides a comprehensive analysis of the function of protection in the course of execution of procedural decisions of the detective units of the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine (hereinafter – NABU) and the Bureau of Economic Security (hereinafter – BES) as newly established pre-trial investigation bodies through the prism of problematic aspects of law enforcement. The prerequisites for the establishment of the NABU and the BES, as well as the genesis of the introduction of the detective institute as such is revealed in the research. The comparative analysis of the respective laws “On NABU” and “On BES” shows that the former does not define the term “NABU detective”, unlike the latter, where the term “BES detective” is clearly regulated. Accordingly, it is proposed to amend the Law of Ukraine “On NABU” to enshrine the relevant concept at the legislative level. The state of scientific developments on procedural decisions of detectives, their execution and appeal is considered. The author analyses the approaches of scholars to defining the concept of the protection function, the range of subjects who implement it, and the essence of a procedural decision. As a result, the researcher formulates her own vision of the concept of ‘procedural decision of a detective’. The problematic aspects related to the form of expression of such decisions are outlined. The present thesis summarises the legal prerequisites for the implementation of the iCase system designed to automate pre-trial investigation and facilitate interaction between NABU detectives, prosecutors of the Specialised Anti-Corruption Prosecutor's Office (hereinafter referred to as SAPO) and investigating judges of the High Anti-Corruption Court (hereinafter referred to as HACC). The imperfection of legislative activity regarding the introduction of the information and telecommunication system of pre-trial investigation in the CPC of Ukraine is highlighted in the context of the right of detectives to make procedural decisions in electronic form and the method of producing procedural documents in which such procedural decisions are expressed. The author distinguishes between procedural documents of a detective which must be drawn up in paper form and those which may be drawn up and signed only in electronic form (without the need for paper form). Along with this, the author summarises that the legislative wording does not make it clear whether the original, copy or second copy of a notice of suspicion is served to a person. In this regard, the author proposes to amend Part 4 of Article 106-1, Part 6 of Article 110 and Parts 1, 2 of Article 278 of the CPC to eliminate this gap (see Appendix Г). The specifics of procedural decision-making by detectives under martial law are investigated. It is established that in such circumstances, there are: specific requirements for recording of procedural decisions; the possibility of postponing the deadline for their adoption; the possibility of suspending the pre-trial investigation after serving a person with a notice of suspicion if there are objective obstacles to its further conduct. The author also draws attention to the fact that in the course of such exceptional procedural activities there is a significant risk of violation of the constitutional, procedural and conventional rights of the parties to the proceedings. The foreign experience of legal regulation of execution and appeal of procedural decisions of detectives on the example of Singapore and New Zealand is studied. The author analyses the legislation of these countries and highlights the positive experience of legal regulation of the use of artificial intelligence in criminal proceedings which may be adopted into national legislation, and makes relevant recommendations. The features of making a procedural decision to initiate a pre-trial investigation by the BES and NABU detectives are analysed. It is substantiated that in case of independent detection of signs of a criminal offence, a detective must notify the head of the relevant detective unit, and is not empowered to enter such information independently. Drawing on case law, the author distinguishes approaches to the detective's obligation to enter information into the Unified Register of Pre-trial Investigations (hereinafter – URPTI) on the basis of a crime report, regardless of its content. It is established that not every statement or report of a criminal offence is an unconditional basis for entering information into the URPTI, but only the one containing a brief summary of the circumstances which may indicate that a criminal offence has been committed. The author emphasises the importance of compliance of the information in the statement of criminal offence with the information entered into the URPTI, as well as the inadmissibility of artificially burdening the legal qualification of a person's act if such information is not reflected in the relevant statement of criminal offence or law enforcement materials. It is emphasised that although the defence is not entitled to appeal against the decision to initiate a pre-trial investigation, it may indicate such circumstances (lack of authority of the detective to independently enter information into the URPTI, artificial burdening of legal qualification) by filing a motion to declare inadmissible evidence based on paragraph 2 of part 3 of Article 87 of the CPC during the trial. Depending on the need for approval, the detective's resolutions are divided into: a) those adopted by the detective independently and do not require any approvals; b) those approved by the prosecutor; c) those approved by the head of the pre-trial investigation body. The author separately considers the cases when a detective's issuance of a procedural decision in the form of a resolution is not directly provided for in the CPC, but such a resolution prevails in the pre-trial investigation: on recognition of material evidence; on appointment of an expert examination; on recognition of a person as a victim. The author emphasises that the absence of motives and justification in the decision on recognition of material evidence gives the defence a basis to rely on the absence of grounds for seizure of property in order to ensure the preservation of material evidence in resolving this issue. The detective's motions which are approved by the prosecutor and those which are submitted by the detective independently and do not require any approval in terms of the defence party's exercise of its powers in this regard are considered. The author outlines the issues on which there is no unified solution in the court practice and offers the author's recommendations for defence counsels, namely: 1) procedural consequences of a detective's violation of the deadline for filing a motion for seizure of property seized during a search or inspection carried out on the basis of a decision of an investigating judge. The author emphasises the importance for the defence to check compliance with this deadline, and in case of its omission, to insist on the impossibility of its renewal and the existence of grounds for dismissing the motion; 2) presence/absence of the procedural right of the detective to apply to the investigating judge with a motion to seize the property of a third party, taking into account the provisions of Part 2 of Article 64-2 of the CPC. The author substantiates that only the prosecutor is entitled to file such a motion, which gives the defence grounds to rely on the fact that the motion was filed by an unauthorised person both when the investigating judge decides on the arrest and during the trial. The legitimacy of procedural decisions issued by detectives in the form of letters is investigated. It is argued that this form is acceptable if two conditions are met simultaneously: 1) the Criminal Procedure Code of Ukraine (hereinafter – the CPC) does not explicitly require that a procedural decision be issued in the form of a resolution in a particular case; 2) such a letter is motivated and meets the requirements of Part 5 of Article 110 of the CPC. It is emphasised that not all procedural decisions made by a detective are incorporated into a procedural document, however, such decisions may be the basis for conducting a relevant procedural action or may be made in the course of such a procedural action, which results in the preparation of a relevant procedural document. The author concludes that a civil claim may be filed by a pre-trial investigation body only after serving a notice of suspicion in criminal proceedings. Otherwise, when considering an arrest petition, the defence parties should refer to this circumstance as a ground for refusing to satisfy the arrest petition. The forms of termination of pre-trial investigation, defined by Article 283 of the CPC, are analysed and inconsistencies in this provision are identified. The author analyses the grounds set out in the CPC of Ukraine on which a detective may issue a decision to close criminal proceedings. The author highlights the issues of closing criminal proceedings on the basis of clause 9-1, part 1, Article 284 of the CPC of Ukraine in the context of the detective's duty to check compliance with the requirements of jurisdiction. The author proves that such obligation is excessive and contradicts the CPC. It is noted that in case of appealing against the denial of a motion to close criminal proceedings on this ground, the defence bears the burden of proving that the rules of jurisdiction in closed proceedings are met, which is unacceptable. The right of the defence to appeal against the decision to close the criminal proceedings on the basis of paragraphs 9-1 of part 1 of Article 284 of the CPC is considered. The author reveals the inconsistency between the provisions of para. 11, part 1, Article 303 of the CPC and part 4, Article 284 of the CPC, since only the suspect is a party to the defence in the pre-trial investigation, and the detective may close the proceedings only in the absence of the suspect. In court practice, there is an opinion that the investigating judge does not have the authority to oblige the detective to close the criminal proceedings due to his/her independence. However, the opposite approach is justified: 1) the detective's independence is not arbitrary, but is exercised in accordance with the CPC; 2) if there is only one legal option for behaviour, the investigating judge may oblige the detective to make a decision or perform an action within the function of judicial control. In the thesis the author examines the decision to draw up an indictment, which, although not drawn up separately, is embodied in the indictment as a procedural document drafted by a detective and approved by the prosecutor. The author substantiates that an indictment should be drawn up not earlier than the parties to criminal proceedings open the materials to each other. The importance of the defence's right to make comments in the course of fulfilling the requirements of Article 290 of the CPC is emphasised. The author identifies the problem of determining the beginning of the term for the defence to get acquainted with the criminal proceedings, which is the basis for suspending the pre-trial investigation. Current problems of the defence function in the course of execution of procedural decisions of detectives are highlighted: 1) difficulties in exercising the right of the defence to collect evidence by obtaining temporary access to things and documents; 2) the need to harmonise the CPC and the Law of Ukraine ‘On the Bar and Practice of Law’ regarding the right of a lawyer to interview a person with his/her consent; 3) inadmissibility of evidence collected by a detective in the course of execution of the latter's procedural decisions on the basis of paragraph 2 of Part 3 of Article 87 of the CPC; 4) restriction of the right to familiarise oneself with the materials of criminal proceedings, including those of a third party whose property is being seized; 5) cancellation of seizure of property in criminal proceedings in which the statute of limitations for bringing to criminal liability, as defined in Article 49 of the Criminal Code of Ukraine, has expired; 6) use of the ‘Electronic Court’ subsystem by the defence and detectives during the pre-trial investigation; 7) appeal against a notice of suspicion in accordance with paragraph 10, part 1, Article 303 of the CPC. The author proposes specific measures to address these problems, in particular, by amending Article 87(2) and (3), Article 93, Article 221(1), and Article 303(10)(1) of the CPC. Описание: Скречко М.-М. А. Функція захисту під час виконання процесуальних рішень детективів: дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» / Скречко Марта-Марія Андріївна. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2025. - 290 с. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/9046 2025-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/8363 Название: Теорія та практика застосування проактивних моделей правоохоронної діяльності: дисертація Авторы: Федчак, І.А.; Fedchak, I.A. Краткий осмотр (реферат): У дисертації вперше проведено комплексне дослідження теорії та практики застосування проактивних моделей правоохоронної діяльності. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є першою кваліфікаційною науковою працею, в якій отримано нові результати у вигляді наукових висновків щодо теорії та практики застосування проактивних моделей правоохоронної діяльності. Встановлено, що правоохоронна практика під впливом бурхливого розвитку інформаційних та аналітичних можливостей зазнала змін та модифікації з метою досягнення більшої результативності та зменшенням витрат на правоохоронні органи. Більшою частиною такі зміни торкнулися проактивної правоохоронної практики яка скерована на запобігання протиправній діяльності, тому становить суттєвий потенціал для розширення можливостей органів правопорядку, зокрема і щодо оперативно-розшукової діяльності. Такі підходи до організації діяльності набули характеру самостійних моделей та більш локальних форм представлення, зокрема концепціями. Дослідженням установлено, що до таких моделей відносяться: правоохоронна діяльність, керована аналітичною розвідкою (Intelligence-Led Policing); здійснення правоохоронної діяльності на основі прогнозів (Predictive Policing); здійснення правоохоронної діяльності на основі даних (Data-Driven Approaches to Crime and Traffic Safety); модель підзвітності: CompStat; здійснення правоохоронної діяльності, орієнтованої на потреби громад (Community Policing); здійснення правоохоронної діяльності, орієнтованої на певну проблематику (Problem-Oriented Policing); модель профілактики скоєння тяжких злочинів через зосередження роботи поліції в місцях концентрації незначних правопорушень (модель «Broken Windows/Розбитих Вікон»); модель запобігання злочинності: превенція злочинів за допомогою зміни навколишньої інфраструктури (Crime Prevention Through Environmental Design); концепція діяльність поліції у гарячих точках (Hot Spots Policing); концепція поліцейської діяльності, заснованої на доказах (Evidence-Based Policing) та концепція цілеспрямованого стримування «перетягування важелів» ―Pulling Levers‖ Focused Deterrence. З’ясовано, що проактивні моделі організації правоохоронної діяльності мають різні об’єкти, на які поширюється правоохоронний вплив та підходи з реалізації такого впливу. Так, досліджувані моделі спрямовуються на нейтралізацію окремих проблем злочинності; на нейтралізацію характеристик місця або місцевості, які можуть генерувати кримінальну активність; на залучення до запобіжної правоохоронної діяльності ресурсів громади для запобігання та обмеження поширення злочинності та на конкретних осіб, які є джерелом підвищеної кримінальної активності, що становить підвищений інтерес для організації здійснення оперативно-розшукової профілактики. Доведено, що найкращого результату у запобіганні злочинності можна досягати завдяки застосуванню моделей, предметом впливу яких є окремі проблеми злочинності, не применшуючи значення та потенціал інших моделей правоохоронної діяльності. Також доведено, що проактивні моделі правоохоронної діяльності можуть реалізовуватися комплексно, тобто поєднувати у собі елементи інших моделей з огляду на стан оперативної обстановки. Вибір для реалізації оптимальної моделі правоохоронної діяльності залежить від індивідуальних характеристик стану оперативної обстановки того чи іншого правоохоронного органу. Обґрунтовано, що критично важливим аспектом успішної реалізації проактивних моделей правоохоронної діяльності є зміцнення довіри людей до правоохоронних органів, оскільки від рівня довіри залежить спроможність залучати до запобіжної правоохоронної діяльності їх гласні та негласні інформаційні можливості. Базовим, не використовуваним резервом підвищення рівня довіри громадян до правоохоронних органів в Україні є розбудова підзвітності співробітників правоохоронних органів перед громадянами, залучення громадян до установлення пріоритетів у роботі з протидії злочинності та про її результативність. Встановлено, що базовим елементом ефективної реалізації окремих моделей правоохоронної діяльності, або їх комбінованого застосування є якісне проведення досліджень проблем злочинності співробітниками підрозділів кримінального аналізу, оскільки застосування аналітичного процесу до наявних даних дозволяє поглиблювати розуміння кореневих процесів, які протікають в злочинному середовищі, та відповідно здійснювати більш дієві заходи з метою стабілізації оперативної обстановки. Кримінальний аналіз має бути зосереджено на: визначення місць, яким притаманні характеристики, які формують свідомість злочинця про можливість реалізації злочинних намірів за умови залишитись невикритим; на виявлення та націлювання на осіб, діяльність яких викликає найвищий рівень загроз; на ідентифікацію загроз та оцінювання ризиків їх поширення; на визначення місць концентрації кримінальної активності з метою здійснення ефективної оперативно-розшукової профілактики. Констатовано, що в Україні слід розвивати навички поглибленого проведення тактичного, оперативного стратегічного видів кримінального аналізу, а також розбудовувати інфраструктуру для удосконалення комунікації (інформаційного обміну гласною та негласною інформацією) всередині правоохоронних органів, між такими органами та з правоохоронними органами інших країн. Доведено, що кримінальний аналіз як вид правоохоронної діяльності здійснює опосередкований вплив на проактивне обмеження поширення злочинності, який полягає у тому, що продукти аналітичних досліджень є підставою прийняття рішень керівним складом правоохоронних органів, наділених повноваженнями застосування гласних та негласних сил та засобів, проте результативність протидії злочинності залежить, у першу чергу, від обраної ними тактики дій. Також доведено, що кримінальний аналіз є важливим та необхідним компонентом проактивної організації правоохоронної діяльності. Виокремлено роль та надано характеристику кримінального аналізу у реалізації окремих проактивних моделей та концепцій правоохоронної діяльності. Так, у моделі правоохоронної діяльності, керованої аналітичною розвідкою (Intelligence-Led Policing), результати у формі аналітичних продуктів, забезпечують системою знань менеджмент органів правопорядку, слідчих, детективів, працівників оперативних підрозділів щодо кримінального середовища, системних кримінальних загроз, пріоритетів правоохоронної діяльності, та на основі оптимізації використання обмежених в суспільстві ресурсів формують підстави обгрунтованого прийняття рішень, стратегічного, оперативно та тактичного рівнів щодо запобігання злочинності, ефективного розкриття кримінальних правопорушень, вивчення моделей вчинення злочинів та на їх основі формування відповідних проактивних політик розбудови безпекового середовища в суспільстві. Кримінальний аналіз справляє вирішальне значення на ефективну реалізацію моделі здійснення правоохоронної діяльності на основі прогнозів (Predictive Policing), оскільки використання аналітичних методів та технологій для прогнозування загроз злочинності дозволяє розробляти стратегічні і тактичні запобіжні (проактивні) гласні та негласні оперативно-розшукові заходи та становить суттєвий резерв підвищення ефективності оперативно-розшукового прогнозування. Під час реалізації моделі правоохоронної діяльності, орієнтованої на певну проблематику (Problem-Oriented Policing) кримінальний аналіз відіграє ключову роль та поглиблено застосовується на усіх етапах її реалізації (дослідження оперативної обстановки, аналіз причинно-наслідкових проблем злочинності, супровід у підготовці індивідуальних оперативно-розшукових заходів реагування на причини виникнення та умови існування проблем та оцінка ефективності відповіді). Також кримінальний аналіз відіграє визначальну роль і під час реалізації моделі підзвітності (CompStat), яка реалізовується через проведене кримінальними аналітиками поглибленого опрацювання криміногенних даних з метою підвищення ефективності стратегічного управління та посилення підзвітності. Кримінальний аналіз є складовою частиною моделі правоохоронної діяльності на основі даних (DDACTS), оскільки діяльність кримінальних аналітиків супроводжує усі етапи реалізації такої проактивної моделі (визначення ділянок місцевості, на яких зафіксовано поєднання дорожньо-транспортних пригод та проявів злочинності, прогнозування, інформаційна підтримка прийняття управлінських рішень, оцінка ефективності, коригування заходів реагування). Під час реалізації моделі превенції злочинів за допомогою зміни навколишньої інфраструктури (CPTED) кримінальний аналіз відіграє допоміжну роль та використовується для дослідження фізичних характеристик простору, місцевості або місця, які можуть становити ризики для прояву злочинної поведінки, а також у сприянні у напрацюванні заходів гласного та негласного характеру по формуванню безпечного простору через нейтралізацію елементів вразливості. Співробітники підрозділів кримінального аналізу здійснюють аналітичну підтримку під час застосування усіх етапів концепції «Діяльність поліції у гарячих точках» ―Hot Spots Policing‖ (проведення аналізу даних, отриманих з гласних та негласних джерел для визначення місць концентрації злочинності; картографування злочинності; аналіз причин їх виникнення; підтримка розробки індивідуальних втручань; систематична оцінка ефективності діяльності з їх нейтралізації), тому є важливим елементом такої моделі. Під час реалізації концепція цілеспрямованого стримування ―Pulling Levers‖ (Focused Deterrence) кримінальний аналіз відіграє не вирішальну, проте важливу роль, яка полягає у сприянні у визначенні найбільш активних представників злочинного середовища, у визначенні обсягу оперативно-розшукових заходів впливу на таких осіб та у підборі індивідуальних заходів реалізації таких осіб поза межами злочинної поведінки. У концепції поліцейської діяльності заснованої на доказах (EvidenceBased Policing) кримінальний аналіз також відіграє важливу, проте не визначальну роль, яка полягає забезпеченні оперативних підрозділів, уповноважених вживати необхідних оперативно-розшукових заходів щодо попередження, своєчасного виявлення і припинення кримінальних правопорушень та викриття причин і умов, які сприяють вчиненню кримінальних правопорушень, здійснювати профілактику правопорушень та реагувати на повторювані проблеми злочинності. У моделі Community Policing кримінальний аналіз сприяє виявленню та аналізу проблем громад та розвитку відносин довіри через інформування громадян про результати роботи правоохоронних органів, що особливо важливо під час здійснення негласного сприяння громадян оперативним підрозділам у вирішення профілактичних завдань протидії злочинності. У моделі профілактики скоєння тяжких злочинів через зосередження роботи поліції в місцях концентрації незначних правопорушень (Broken Windows/Розбитих Вікон) кримінальний аналіз практично не застосовується з огляду на предмет правоохоронного впливу (правопорушення), проте володіє потенціалом оцінки ефективності застосовуваних правоохоронних відповідей або дій. Запропоновано під поняттям правоохоронної діяльності, керованої аналітичною розвідкою (Intelligence Led Policing, ILP), розуміти збір та аналіз криміногенних даних, які підлягають аналітичному дослідженню для підготовки на їх основі аналітичних (розвідувальних) продуктів, які використовуються для ідентифікації та прогнозування загроз, що є основою для організації управління та прийняття рішень про спрямування дій та заходів, а також раціонального розподілу правоохоронних ресурсів для їх нейтралізації. Встановлено, що на ефективність застосування конкретної моделі, або їх поєднання впливає низка факторів, визначальними серед яких є: здатність до використання об’єктивних криміногенних даних; можливість проведення поглибленого аналітичного їх дослідження для виявлення глибинних закономірностей; можливість розбудови стійких партнерських відносин (співпраці) з представниками громад для залучення їх гласних та негласних ресурсів до проактивної правоохоронної діяльності; наявність критеріїв, які дозволять визначати результативність втручань; кількість залучення особового складу оперативних підрозділів та інших служб до реалізації моделі та готовність правоохоронних органів (керівного складу та виконавчої ланки) змінювати усталену оперативно-розшукову практику здійснення профілактики злочинності. Доведено, що недооцінювання концептуальних та науково-практичних положень проактивних моделей правоохоронної діяльності може призвести до поширення дискримінаційної практики, упередженого ставлення та необґрунтованого обмеження прав окремих категорій громадян або соціальних груп зі сторони оперативних підрозділів, що є недопустимим. Надано рекомендації щодо практичного застосування теоретичних та практичних напрацювань усіх проактивних моделей правоохоронної діяльності, використання яких дозволить вивести оперативно-розшукову профілактику вітчизняних оперативних підрозділів до стандартів діяльності передових країн світу. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані у: науково-дослідній діяльності – для подальшого опрацювання та вдосконалення концептуальних та наукових основ проактивних моделей правоохоронної діяльності; правотворчості – як основа для розробки нових та вдосконалення чинних нормативно-правових актів, які регламентують організацію проактивної правоохоронної діяльності; практичній діяльності – для надання практичним працівникам оперативних підрозділів рекомендацій з питань планування та організації здійснення та визначення ефективності застосування проактивних правоохоронних підходів (моделей та концепцій) правоохоронної діяльності; у освітньому процесі – під час викладання дисциплін «Оперативно-розшукова діяльність», «Тактика оперативно-розшукової діяльності», «Основи кримінального аналізу», «Деонтологічні основи правоохоронної діяльності», «Поліцейська діяльність», а також підготовки підручників, навчальних посібників, навчально-методичних матеріалів із зазначених дисциплін. The dissertation presents the first comprehensive study of the theory and practice of proactive models application in law enforcement activity. The scientific novelty of the obtained results lies in the fact that the dissertation is the first qualifying scientific work to produce new results in the form of scientific conclusions regarding the theory and practice of proactive models application in law enforcement activity. It has been established that law enforcement practices, influenced by the rapid development of informational and analytical capabilities, have undergone changes and modifications to achieve greater effectiveness and reduce costs for law enforcement agencies. These changes have primarily affected proactive law enforcement practices, which are aimed at preventing illegal actions rather than investigating them, thus representing a significant potential for expanding the capabilities of operational-search activities. Such approaches to organizing activities have evolved into independent models and more localized forms of representation, commonly referred to as concepts. Research has identified the following models: Intelligence-Led Policing (ILP); Predictive Policing; Data-Driven Approaches to Crime and Traffic Safety (DDACTS); the CompStat accountability model; Community Policing; Problem-Oriented Policing (POP); the Broken Windows model for preventing serious crimes by focusing police work on locations with a concentration of minor offenses; Crime Prevention Through Environmental Design (CPTED); Hot Spots Policing; Evidence-Based Policing (EBP); and the ―Pulling Levers‖ Focused Deterrence concept. It has been found that proactive models of law enforcement organization have different targets for law enforcement impact and various approaches to implementing such impact. The studied models aim to neutralize specific crime problems, address characteristics of places or areas that may generate criminal activity, involve community resources in preventive law enforcement activities to prevent and limit the spread of crime, and focus on specific individuals who are sources of increased criminal activity. This makes them of particular interest for organizing operationalsearch prevention. It has been proven that the best results in crime prevention can be achieved through the application of problem-oriented models of law enforcement activity, without diminishing the significance and potential of other law enforcement models. It has also been proven that proactive law enforcement models can be implemented comprehensively, combining elements of other models depending on the state of the operational situation. The choice of the optimal law enforcement model for implementation depends on the individual characteristics of the operational situation of a particular law enforcement agency. It is substantiated that a critically important aspect of the successful implementation of proactive law enforcement models is strengthening people's trust in law enforcement agencies. The level of trust determines the ability to involve their overt and covert informational resources in preventive law enforcement activities. A fundamental, unused reserve for increasing citizens' trust in law enforcement agencies in Ukraine is building accountability of law enforcement officers to citizens and involving citizens in setting priorities in crime counteraction work and its effectiveness. It has been established that a fundamental element for the effective implementation of individual law enforcement models, or their combined application, is the quality of crime problem research conducted by crime analysis units. Applying the analytical process to existing data allows for a deeper understanding of the underlying processes occurring within the criminal environment, and thus enables more effective interventions aimed at stabilizing the operational situation. Crime analysis should focus on: identifying locations with characteristics that inform the criminal's consciousness of the possibility of committing crimes while remaining undetected; identifying and targeting individuals whose activities create the most problems; specific problems or the risk of their occurrence, which pose the greatest threats; and determining areas of concentrated criminal activity to conduct effective operational-search prevention. It has been noted that in Ukraine, it is necessary to develop skills for conducting in-depth tactical and strategic crime analysis, as well as to build infrastructure for improving communication (information exchange of both overt and covert information) within law enforcement structures, between such structures, and with law enforcement agencies of other countries. It has been proven that crime analysis, as a type of law enforcement activity, has an indirect impact on the proactive limitation of crime spread. This is because the products of analytical research serve as targeting tools for the leadership of law enforcement agencies, who are empowered to use overt and covert forces and means. However, the effectiveness of crime counteraction primarily depends on the tactics they choose to employ. It has also been proven that crime analysis is an important, and sometimes necessary, component of proactive law enforcement organization. The role of crime analysis in the implementation of specific proactive models and concepts of law enforcement activity has been highlighted and characterized. In the model of Intelligence-Led Policing (ILP), the results in the form of analytical products provide a knowledge system for the management of law enforcement agencies, investigators, detectives, and officers of operational units regarding the criminal environment, systemic criminal threats, law enforcement priorities, and, based on the optimization of limited societal resources, form the foundation for informed decision-making at the strategic, operational, and tactical levels in relation to crime prevention, effective investigation of criminal offenses, studying crime commission patterns, and, based on them, developing corresponding proactive policies to build a secure environment in society. Crime analysis is critical to the effective implementation of the Predictive Policing model, as the use of analytical methods and technologies for forecasting crime threats allows for the development of strategic and tactical preventive (proactive) overt and covert operational-search measures, which significantly enhances the effectiveness of operational-search forecasting. In the Problem-Oriented Policing (POP) model, crime analysis plays a key role and is extensively applied at all stages of its implementation (researching the operational situation, analyzing the cause-and-effect problems of crime, supporting the preparation of individual operational-search measures in response to the causes and conditions of the problems, and evaluating the effectiveness of the response). Crime analysis is also crucial in the implementation of the CompStat model, which is realized through in-depth processing of criminogenic data by crime analysts to enhance strategic management efficiency and accountability. Crime analysis is an integral part of the Data-Driven Approaches to Crime and Traffic Safety (DDACTS) model, as crime analysts' activities accompany all stages of this proactive model's implementation (identifying areas with a combination of traffic incidents and crime, forecasting, providing informational support for management decisions, evaluating effectiveness, and adjusting response measures). During the implementation of the Crime Prevention Through Environmental Design (CPTED) model, crime analysis plays a supportive role and is used to study the physical characteristics of spaces, areas, or locations that may pose risks for criminal behavior, as well as to assist in developing overt and covert measures to create a safe environment by neutralizing vulnerability elements. Operational officers of crime analysis units provide analytical support during all stages of the Hot Spots Policing concept (analyzing data from overt and covert sources to identify crime concentration areas, crime mapping, analyzing causes, supporting the development of individual interventions, and systematically evaluating the effectiveness of activities to neutralize them), making them an essential element of this model. In the «Pulling Levers» Focused Deterrence concept, crime analysis plays an important but not decisive role, assisting in identifying the most active representatives of the criminal environment, determining the scope of operationalsearch measures for such individuals, and selecting individualized measures for their exit from criminal behavior. In the Evidence-Based Policing (EBP) concept, crime analysis also plays an important but not decisive role, providing operational units with data on the effectiveness of response measures to recurring crime problems, which is necessary for preventing, timely detecting, and stopping criminal offenses and uncovering the causes and conditions that contribute to them. Crime analysis does not play a decisive role in the implementation of the Community Policing model but can help identify and analyze community problems and build trust by informing citizens about law enforcement results, which is particularly important for covert citizen support in solving preventive tasks against crime. In the Broken Windows model for preventing serious crimes by focusing police work on locations with a concentration of minor offenses, crime analysis is practically not applied due to the nature of the law enforcement impact (disorder and offenses), but it has the potential to evaluate the effectiveness of law enforcement responses or actions. It is proposed to understand the concept of Intelligence-Led Policing (ILP) as the collection and analysis of criminogenic data, which are subject to crime analytical research to prepare intelligence products. These products are used for identifying and forecasting threats, which serve as the basis for organizing management and making decisions on directing actions and measures, as well as the rational allocation of law enforcement resources for their neutralization. It has been established that the effectiveness of applying a specific model, or their combination, is influenced by several factors, the most significant of which are: the ability to use objective criminogenic data; the capability to conduct in-depth analytical research to identify underlying patterns; the ability to build strong partnerships (collaboration) with community representatives to involve their overt and covert resources in proactive law enforcement activities; the presence of criteria to determine the effectiveness of interventions; the extent of personnel involvement from operational units and other services in implementing the model; and the readiness of law enforcement agencies (both leadership and operational staff) to change established operational-search practices for crime prevention. It has been proven that a superficial approach to applying the conceptual and scientific-practical principles of proactive law enforcement models can lead to the spread of discriminatory practices, biased attitudes, and unjustified restrictions on the rights of certain categories of citizens or social groups by operational units, which is unacceptable. Recommendations are given for the practical application of theoretical and practical training of all proactive models of law enforcement activity, the use of which will allow to bring the operational-investigative prevention of domestic operational units up to the standards of the activities of the leading countries of the world. The practical significance of the obtained results is that the conclusions and proposals presented in the dissertation can be used in: scientific research activity - for further processing and improvement of the conceptual and scientific basis of proactive models of law enforcement activity; law enforcement – as a basis for the development of new and improvement of existing legal acts, which regulate the organization of proactive (preventive) law enforcement activities; practical activities - to provide practical employees of operational units with recommendations on issues of planning and organizing the implementation and determining the effectiveness of the application of proactive (preventive) law enforcement approaches (models and concepts) of law enforcement activities; in the educational process - during the teaching of the disciplines «Operative and investigative activity», «Tactics of operative and investigative activity», «Basics of crime analysis», «Deontological bases of law enforcement activity», «Police activity», as well as the preparation of textbooks, training aids, educational-methodical materials from the specified disciplines. Описание: Федчак І. А. Теорія та практика застосування проактивних моделей правоохоронної діяльності: дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 ‒ кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність / Федчак Ігор Андрійович. ‒ Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2024. - 598 с. Mon, 01 Jan 2024 00:00:00 GMT https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/8363 2024-01-01T00:00:00Z https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/8115 Название: Нормативно-правова модель розслідування кримінальних проступків у формі дізнання: дисертація Авторы: Гуцуляк, Ю.В.; Hutsuliak, Yu.V. Краткий осмотр (реферат): У дисертації вирішено наукове завдання, яке полягає у дослідженні нормативно-правової моделі розслідування кримінальних проступків у формі дізнання, а також формування науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства і практики його застосування. За результатами дослідження сформульовані такі положення, висновки та рекомендації: Визначено, що дослідження монографічного рівня, які торкаються питань провадження дізнання слід умовно поділити на декілька категорій: 1) за темпоральним критерієм на: ті, які проводилися за КПК України 1960 року, та ті, які проводяться за КПК України 2012 року; 2) за предметом дослідження: роботи, які присвячені загальнотеоретичним та праксеологічним питанням провадження дізнання; 3) дисертації, які присвячені специфіці дізнання, що провадиться по окремим категоріям кримінальних проваджень або окремими органами, уповноваженими на його проведення. Встановлено, що мета дізнання визначається, виходячи з його завдань. Досягнення завдань дізнання забезпечується цілеспрямованою діяльністю учасників кримінального процесу, зокрема органів дізнання, прокуратури та суду. Дізнання у своєму спектрі має й специфічні завдання, до яких відноситься: встановлення події кримінального проступку; повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; збирання матеріалів, які необхідні для встановлення обставин, що входять до предмету доказування та достатніми для винесення законного, справедливого та обґрунтованого вироку. Надано авторське визначення дізнання як однієї із врегульованих законодавством форм досудового розслідування, яка складається з кримінальної процесуальної діяльності органів дізнання у кримінальних провадженнях щодо розслідування кримінальних проступків, має визначену чинним КПК України мету та завдання, вичерпний перелік учасників та суб’єктів дізнання, визначає їх права, повноваження, обов’язки та відповідальність, умови реалізації та прийняття відповідних процесуальних рішень. Сутністю дізнання, як кримінальної процесуальної діяльності, яку здійснює визначене коло уповноважених суб’єктів, є, по-перше, дотримання процесуальної форми провадження дізнання та прийняття необхідних процесуальних рішень; по-друге, отримання здійснення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, спрямованих на збирання фактичних даних з метою встановлення наявності чи відсутності фактів та обставин, що мають значення для розслідування кримінального проступку та підлягають доказуванню. Визначено, що за функціональним призначенням суб’єктів дізнання можна розділити на дві категорії: 1) суб’єкти, до функцій яких належить виключно здійснення розслідування кримінальних проступків (дізнавач); 2) суб’єкти, які мають делеговані повноваження щодо здійснення розслідування кримінальних проступків в межах компетенції, передбаченої КПК України, та наряду із функцією розслідування виконують інші функції, передбачені чинним законодавством (особи, уповноважені на здійснення дізнання). При тому, що за функціями таких суб’єктів можна диференціювати, натомість за праксеологічною складовою вони мають єдино направлену діяльнісну компоненту, яка обумовлюється безпосередньо метою дізнання та завданнями, які вирішуються цими суб’єктами під час їх діяльності у цій сфері. Досліджена правосуб’єктність підрозділів дізнання, яка повинна розглядатися корелятивно з організаційною структурою цих органів, яка визначається як КПК України, так і підзаконними нормативно-правовими актами. Пропонується розробка органами, у яких за КПК України передбачені підрозділи дізнання та особи, уповноважені на його здійснення, спільного міжвідомчого нормативно-правового акта, який би уніфіковано визначав організаційні аспекти функціонування підрозділів дізнання. Аргументовано, що намагання законодавця ототожнити повноваження дізнавача при провадженні дізнання з повноваженнями слідчого не відповідає правовій природі дізнання як форми досудового розслідування, що підтверджується специфічними процесуальними засобами, джерелами доказів, порядком провадження дізнання, обмеженням на проведення більшості негласних слідчих (розшукових) дій, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, вимогами до закінчення дізнання тощо. Це свідчить про недостатню правову визначеність нормативноправової моделі дізнання на сучасному етапі в Україні. Підкреслено, що тимчасове вилучення уповноваженою службовою особою посвідчення водія до набрання вироком законної сили у порядку ч. 3 ст. 298-3 КПК України не відповідає правовій природі тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, є порушенням презумпції невинуватості у частині прав особи, що підозрюється у вчиненні кримінального проступку, не відповідає тяжкості проступку, таке істотне обмеження прав особи не може відбуватися без судового контролю. Частина 3 статті 298-3 КПК України підлягає виключенню з подальшим доповненням КПК України відповідною нормою, у якій буде чітко регламентовано підстави, умови та правових механізм, що включає судовий контроль за цим заходом забезпечення кримінального провадження, а також відповідне доповнення розділу ІІ КПК України таким заходом. Процесуальний порядок затримання особи за скоєння кримінального правопорушення є недосконалим, адже передбачає ті ж підстави для затримання, що і у разі затримання особи за вчинення злочину, але за додаткових умов, що не передбачено ані Конституцією України, ані міжнародними нормативно-правовими актами, які регулюють це питання. Зазначено, що підлягає нормативному закріпленню категорія «законна вимога». Пропонується під законною вимогою уповноваженої службової особи (у контексті ст. 298-2 КПК України) розуміти передбачене законом звернення особи, яка уповноважена на здійснення затримання, щодо припинення протиправних дій та/чи опору працівнику правоохоронного органу. Підстава, передбачена п. 4 ч. 1 ст. 298-2 КПК України наділяє уповноважену службову особу правом оцінювати на власний розсуд стан особи, що затримується. Оцінка такого стану (алкогольне, наркотичне чи інше сп’яніння) має відбуватися у кореляції із діями особи, які вона вчиняє та ймовірністю спричинення шкоди особою собі чи оточуючим, з метою унебезпечення від неправомірного обмеження прав такої особи внаслідок затримання. Визначена колізія між нормами ч. 2 ст. 298-2, ч. 4 ст. 298-2, ст. 211 КПК України свідчить про колізійність цих норм в частині строків затримання за підозрою у вчиненні кримінального проступку. Задля уніфікованого підходу до строків затримання та усунення зазначеної колізії розуміння необхідним є виключення частини 2 статті 298-2 КПК України. Суттєвим недоліком, що обумовлює правову невизначеність форми та змісту протоколу затримання за підозрою у вчиненні кримінального проступку, є відсутність в статті 298-2 КПК України визначених вимог щодо складання та форми і змісту такого документа. Зазначена прогалина має бути усунена шляхом внесення відповідного доповнення за аналогією з частиною 5 статті 208 КПК України. Підкреслюється, що зміна кваліфікації кримінального правопорушення зі злочину на проступок або навпаки обумовлює зміну предметної підслідності. Таким чином, за своїм змістом абзаци 3 та 4 частини четвертої статті 218 КПК України, не охоплюються предметом регулювання статті 218 КПК України і з огляду на вимоги законодавчої техніки повинні знайти своє відображення у статті 216 КПК України. Необхідність ефективного провадження дізнання та правова природа кримінальних проступків і спрощеної форми провадження вимагає визначення строків його проведення до повідомлення особи про підозру. Задля підвищення ефективності провадження дізнання пропонується визначити 6-місячний строк проведення з моменту внесення відомостей до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру шляхом внесення змін до ст. 219 КПК України. З урахуванням необхідності проведення окремих видів судових експертиз, що можуть проводитися протягом тривалого строку, вбачається за необхідне передбачити можливість продовження строків провадження дізнання до двох місяців. Необхідність якісної організації дізнання процесуальним керівником обумовлює потребу у нормативному визначенні вимоги про надання конкретизованих вказівок про проведення додаткових слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій та їх строків. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального проступку попри спрощену форму дізнання порівняно із досудовим слідством передбачає певні специфічні процедури: «інформування» особи про результати медичного освідування та висновку спеціаліста за їх наявності. За своєю сутністю такі дії є ознайомленням з відповідними матеріалами та повинні оформлюватися у відповідній процесуальній формі: протоколом ознайомлення з матеріалами медичного освідування та висновком спеціаліста. Про що пропонуються відповідні доповнення до ч. 2 ст. 298-4 КПК України. Аргументовано, що архітектоніка та зміст діяльності дізнавача та прокурора на етапі закінчення дізнання дають підстави для констатації того факту, що дізнавач не є суб’єктом, уповноваженим на складання обвинувального акта. Порядок відкриття матеріалів на етапі завершення дізнання є іще одним свідченням спрощення цієї форми провадження, однак свідчить і про асиметрію у балансі сторін, внаслідок не наділення сторони обвинувачення правами щодо ознайомлення з матеріалами сторони захисту. Акцентовано, що існує невідповідність між загальними нормами, які регламентують питання доказів і доказування та спеціальними нормами, що стосуються виключно дізнання. Додаткові джерела доказів, які законодавець визначив для провадження дізнання, не відображені ані у ч. 2 ст. 84 КПК України, ані в інших нормах цієї та інших глав, що не відповідає принципу правової визначеності. Необхідним є внесення системних змін до кримінального процесуального законодавства в частині визначення додаткових джерел доказів при провадженні дізнання та вимог до них у главі 3 КПК України. З’ясовано правову природу пояснення, яке носить гібридний характер при провадженні дізнання: спрощена форма та визначені строки такого провадження обумовлюють необхідність в оперативності отримання інформації без подальшого виклику свідка, потерпілого для участі у процесуальних діях (що становить не менше трьох днів та не узгоджується зі строками провадження дізнання у загальному порядку), натомість фактично інформація отримана під час опитування не може замінити показання як джерело доказів внаслідок фактичної відсутності процесуального статусу особи, у якої воно відбирається, що обумовлює відсутність відповідних процесуальних прав, обов’язків та відповідальності. Кримінальним процесуальним законодавством не передбачається підстав та порядку проведення «огляду особи», відтак використання цього терміну у п. 4 ч. 3 ст. 214 КПК України свідчить про помилку законодавця та необхідність приведення норми до термінологічної визначеності шляхом заміни на термін «особистий обшук». Визначення окремої процедури вилучення доказів під час здійснення слідчих (розшукових) дій при провадженні дізнання не відповідає вимогам законності та загальним правилам проведення слідчих (розшукових) дій. Таке майно фактично має статус тимчасово вилученого, що повинно бути визначено у відповідній нормі. З метою уніфікації процедури поводження з вилученими під час особистого обшуку при затриманні, чи під час огляду речами та документами доцільно внести доповнення до ч. 1 с. 298-3 КПК України. Обґрунтовано, що наявність вимоги у ч. 2 ст. 298-3 КПК України щодо визнання вилученого майна речовим доказом шляхом винесення відповідної постанови, протирічить концепції доказів і доказування, закладеній у чинному КПК України 2012 року, який по суті передбачає поділ доказів на досудові та судові та остаточне визнання такими судовим рішенням. The dissertation solves a scientific task, which consists in the research of the normative-legal model of the investigation of criminal offenses in the form of an inquiry, as well as the formation of scientifically based recommendations for improving the current legislation and the practice of its application. Based on the results of the study, the following provisions, conclusions and recommendations were formulated: It was determined that studies of the monographic level, which touch upon the issues of inquiry proceedings, should be conditionally divided into several categories: 1) according to the temporal criterion: those conducted under the Criminal Code of Ukraine of 1960 and those conducted under the Criminal Code of Ukraine of 2012; 2) by the subject of the research: works that are devoted to general theoretical and praxeological questions of inquiry proceedings; 3) theses, which are devoted to the specifics of the investigation, which is conducted in separate categories of criminal proceedings or by separate bodies authorized to conduct it. It is established that the purpose of inquiry is determined based on its tasks. Achieving the tasks of the investigation is ensured by the purposeful activity of the participants in the criminal process, in particular the investigation bodies, the prosecutor's office and the court. In its spectrum, investigation also has specific tasks, which include: establishing the event of a criminal misdemeanor; notification of a person suspected of committing a criminal offense; collecting materials that are necessary to establish the circumstances that are part of the subject of proof and are sufficient for issuing a legal, fair and well-founded verdict. The author's definition of inquiry is provided as one of the forms of pre-trial investigation regulated by law, which consists of the criminal procedural activity of inquiry bodies in criminal proceedings and the investigation of criminal misdemeanors, has the purpose and task defined by the current Code of Criminal Procedure of Ukraine, an exhaustive list of participants and subjects of inquiry, determines their rights , powers, duties and responsibilities, conditions of implementation and adoption of relevant procedural decisions. The essence of the investigation, as a criminal procedural activity carried out by a certain circle of authorized subjects, is, firstly, compliance with the procedural form of the investigation and the adoption of the necessary procedural decisions; secondly, obtaining the implementation of investigative (search), covert investigative (search) actions and other procedural actions aimed at collecting factual data in order to establish the presence or absence of facts and circumstances that are relevant to the investigation of a criminal offense and are subject to proof. It was determined that the subjects of investigation can be divided into two categories according to their functional purpose: 1) subjects whose functions include only the investigation of criminal misdemeanors (investigator); 2) entities that have delegated authority to investigate criminal offenses within the scope of competence provided for by the Code of Criminal Procedure of Ukraine, and along with the function of investigation, perform other functions provided for by current legislation (persons authorized to conduct inquiries).Despite the fact that the functions of such subjects can be differentiated, on the other hand, according to the praxeological component, they have a single directed activity component, which is determined directly by the purpose of learning and tasks that are solved by these subjects during their activities in this field. The legal personality of the units of inquiry has been studied, which should be considered correlatively with the organizational structure of these bodies, which is determined both by the Criminal Procedure Code of Ukraine and by subordinate legal acts. It is proposed that the bodies in which, under the Criminal Procedure Code of Ukraine, provide investigation units and the persons authorized to implement them, develop a joint interdepartmental legal act that would uniformly define the organizational aspects of the operation of the investigation units. It is argued that the legislator's attempt to equate the authority of the inquirer during the inquiry with the authority of the investigator does not correspond to the legal nature of the inquiry as a form of pre-trial investigation, which is confirmed by specific procedural means, sources of evidence, the order of the inquiry, the restriction on the conduct of most secret investigative (search) actions, the application of measures provision of criminal proceedings, requirements for completion of inquiry, etc. This testifies to the insufficient legal certainty of the normative-legal model of inquiry at the current stage in Ukraine. It is emphasized that the temporary withdrawal of a driver's license by an authorized official before the judgment becomes final in accordance with Part 3 of Art. 298-3 of the Criminal Procedure Code of Ukraine does not correspond to the legal nature of a temporary restriction on the use of a special right, is a violation of the presumption of innocence in terms of the rights of a person suspected of committing a criminal offense, does not correspond to the gravity of the offense, such a significant restriction of a person's rights cannot occur without judicial control. Part 3 of Article 298-3 of the Criminal Procedure Code of Ukraine is subject to exclusion with the subsequent addition of the Criminal Procedure Code of Ukraine with a corresponding norm, which will clearly regulate the grounds, conditions and legal mechanism, which includes judicial control over this measure of ensuring criminal proceedings, as well as the corresponding addition of Section II of the Criminal Procedure Code of Ukraine as follows measures. The procedural procedure for detaining a person for committing a criminal offense is imperfect, because it provides for the same grounds for detention as in the case of detaining a person for committing a crime, but under additional conditions that are not provided for either by the Constitution of Ukraine or international legal acts that regulate this question. It is noted that the category "legal requirement" is subject to regulatory approval. It is suggested that the lawful demand of an authorized official (in the context of Article 298-2 of the Criminal Procedure Code of Ukraine) should be understood as the legal appeal of a person authorized to carry out detention, regarding the cessation of illegal actions and/or resistance to a law enforcement officer. The basis provided for in Clause 4, Part 1, Art. 298-2 of the Criminal Procedure Code of Ukraine gives the authorized official the right to assess the condition of the detained person at his own discretion. The assessment of such a state (alcohol, drug or other intoxication) should be correlated with the person's actions and the probability of harming the person to himself or others, in order to prevent the unlawful restriction of the rights of such a person as a result of detention. The conflict between the norms of Part 2 of Art. 298-2, Part 4 of Art. 298-2, Art. 211 of the Criminal Procedure Code of Ukraine testifies to the conflict of these norms regarding the terms of detention on suspicion of committing a criminal offense. For the sake of a unified approach to the terms of detention and elimination of the specified conflict of understanding, it is necessary to exclude part 2 of Article 298-2 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. A significant drawback, which causes the legal uncertainty of the form and content of the protocol of detention on suspicion of committing a criminal offense, is the lack of specified requirements for the preparation and form and content of such a document in Article 298-2 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. The specified gap should be eliminated by making a corresponding addition by analogy with Part 5 of Article 208 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. It is emphasized that changing the qualification of a criminal offense from a felony to a misdemeanor or vice versa causes a change in subject liability. Thus, according to their content, paragraphs 3 and 4 of part four of Article 218 of the Criminal Procedure Code of Ukraine are not covered by the regulation of Article 218 of the Criminal Procedure Code of Ukraine and, given the requirements of the legislative technique, should be reflected in Article 216 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. The need for effective inquiry proceedings and the legal nature of criminal misdemeanors and a simplified form of proceedings require the determination of the terms of its conduct before the notification of a person of suspicion. In order to increase the effectiveness of the investigation, it is proposed to determine a 6-month period from the moment of entering information into the EDPR until the day of notifying the person of the suspicion by amending Art. 219 of the CPC of Ukraine. Taking into account the need to carry out certain types of forensic examinations, which can be carried out for a long period of time, it is considered necessary to provide for the possibility of extending the period of inquiry proceedings up to two months. The need for high-quality organization of inquiry by the procedural manager determines the need for a normative definition of the requirement to provide specific instructions on the conduct of additional investigative (search) and covert investigative (search) actions and their terms. The notification of suspicion of committing a criminal offense, despite the simplified form of inquiry compared to the pre-trial investigation, involves certain specific procedures: "informing" the person about the results of the medical examination and the specialist's opinion, if available. By their essence, such actions are familiarization with the relevant materials and must be formalized in the appropriate procedural form: a protocol of familiarization with the medical examination materials and a specialist's opinion. About which the relevant additions to Part 2 of Art. 298-4 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. It is argued that the architecture and content of the activity of the inquirer and the prosecutor at the end of the inquiry give grounds for ascertaining the fact that the inquirer is not an entity authorized to draw up an indictment. The procedure for opening the materials at the stage of completion of the investigation is another evidence of the simplification of this form of proceedings, but it also shows the asymmetry in the balance of the parties, as a result of not granting the prosecution the rights to review the materials of the defense side. It was emphasized that there is a discrepancy between the general norms that regulate the issues of evidence and proof and the special norms that relate exclusively to inquiry. Additional sources of evidence, which the legislator has determined for the investigation, are not reflected in Part 2 of Art. 84 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, nor in other regulations of this and other chapters, which does not correspond to the principle of legal certainty. It is necessary to make systematic changes to the criminal procedural legislation in terms of determining additional sources of evidence during the investigation and the requirements for them in Chapter 3 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. The legal nature of the explanation, which is of a hybrid nature during the investigation process, has been clarified: the simplified form and defined terms of such proceedings determine the need for the promptness of obtaining information without further summoning the witness, the victim to participate in the procedural actions (which is at least three days and is not consistent with by the terms of the general procedure of inquiry), on the other hand, in fact, the information obtained during the interview cannot replace the testimony as a source of evidence due to the actual lack of procedural status of the person from whom it is taken, which causes the absence of relevant procedural rights, duties and responsibilities. The criminal procedural legislation does not provide for the grounds and procedure for carrying out a "personal examination", hence the use of this term in Clause 4, Part 3 of Art. 214 of the Criminal Procedure Code of Ukraine shows the error of the legislator and the need to bring the norm to terminological certainty by replacing it with the term "personal search". The determination of a separate procedure for the removal of evidence during investigative (search) actions during inquiry does not meet the requirements of legality and the general rules of investigative (search) actions. Such property actually has the status of temporarily seized, which should be defined in the relevant norm. In order to unify the procedure for dealing with those seized during a personal search during detention, or during an inspection of things and documents, it is advisable to make additions to part 1 of p. 298-3 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. It is substantiated that the presence of the requirement in Part 2 of Art. 298- 3 of the Criminal Procedure Code of Ukraine regarding the recognition of seized property as material evidence by issuing a corresponding resolution contradicts the concept of evidence and proof laid down in the current Criminal Procedure Code of Ukraine of 2012, which essentially provides for the division of evidence into pre-trial and judicial evidence and final recognition by such a court decision. Описание: Гуцуляк Ю.В. Нормативно-правова модель розслідування кримінальних проступків у формі дізнання: дисертація на здобуття ступеня вищої освіти доктора філософії за спеціальністю 081 – Право / Гуцуляк Юрій Васильович. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2024. - 220 с. Mon, 01 Jan 2024 00:00:00 GMT https://dspace.lvduvs.edu.ua/handle/1234567890/8115 2024-01-01T00:00:00Z