Право на приватність: деякі сучасні тенденції в практиці Страсбурзького суду

Abstract

Здійснений загальнотеоретичний та філософсько-правовий аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо захисту права на приватність. Особлива увага приділяється необхідності врахування відмінностей між комунітаристськими, лібералістичними та потестарними інтерпретаціями правових категорій. Значне місце відведено висвітленню особливостей ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у якій, на думку автора, найбільш яскраво проявляється напруження за напрямом «лібералізм – комунітаризм»: адже право на приватність як таке є найбільшою мірою лібералістичним, тобто становить серцевину цієї політико-правової філософії. Завдяки рішенням Суду положення ст. 8 поповнились низкою нових смислів, що засвідчує «живий» характер Конвенції. Сьогодні ця тенденція продовжує спостерігатися, охоплюючи все більше аспектів приватного життя особи. Визнання Страсбурзьким судом додатково до обов’язку невтручання держави у приватну сферу громадян ще й її позитивних обов’язків щодо реалізації прав, гарантованих у ст. 8, може розглядатися не тільки як свідчення певної еволюції правових позицій ЄСПЛ, а й філософсько-правових підходів, що лежали в їх основі. Філософсько-правове підґрунтя позицій Суду щодо приватного життя трансформується від класичних ліберальних (а то й лібертарних) засад – до імпліцитних неоліберальних засновків, що проявляється у включенні до змісту розглядуваного конвенційного права обов’язків держави із вчинення нею активних дій із забезпечення його реальності та ефективності. This article provides general theoretical and philosophical-legal analysis of the European Court of Human Rights practice with regard to the protection of the right to privacy (the right to respect for private and family life). A particular attention is paid to the need to consider the differences between communitarian, liberalistic and potestary interpretations of the legal categories. A high profile is given to coverage of features of Article 8 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, where, according to the author, the tension on the line of liberalism is most evident – communitarianism: since the right to privacy itself is most liberalistic, i.e. the one that is the core of this political and legal philosophy. Thanks to the decision of the Court, a number of new senses has joined the provision of Article 8, which is an evidence of a "living" nature of the Convention. Today, the trend continues to be observed, covering even more aspects of private life of a person. The recognition by the Strasbourg Court of the positive obligations of the state on implementing the rights guar anteed by Article 8 of the European Convention in addition to its obligation of non-interference in the private sphere of citizens, can be considered not only as evidence of some evolution of legal stance of the European Court of Human Rights, but as philosophical and legal approaches that formed their basis. Philosophical and legal foundation of the Court’s stance regarding private life is transformed from classical liberal (and even libertarian)principles – to implicit neo liberal premises, which manifests itself in including in the content of the considered conventional law of obligations of the state on taking active steps to ensure its reality and effectiveness.