Теоретико-методологічні підходи до виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми

Abstract

У статті актуалізовано проблему виховання дітей-сиріт, які перебувають у державних закладах опіки. Наголошується, що у сучасних українських реаліях особливо гостро підсилюється актуальність забезпечення особистісного зростання дітей-сиріт в умовах трансформаційних змін. Обґрунтовано теоретико-методологічні основи виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми. Проаналізовано особистісний, особистіснодіяльнісний, гуманістичний, суб’єктний, синергетичний методологічні підходи до організації виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми. Особистісна парадигма виховання дітей-сиріт не просто декларує, а утверджує дитину як найвищу цінність життя, передбачає визнання її індивідуальності, самобутності, самоцінності. Вихованець розглядається як особистість, яка сама може вибирати такий шлях освіти, який допоможе їй досягнути найкращих результатів. Особистісна парадигма виховання дітей-сиріт передбачає суб’єкт-суб’єктні відносини дитини та педагога. Сутнісною основою виховання виступають особистість дитини, визнання її найвищою цінністю, орієнтація педагога на гуманні, демократичні принципи спільної з дитиною життєдіяльності, розуміння дитини як суб’єкта і мети виховання, усвідомлення виховання як соціально-особистісного феномена. Гуманістична стратегія виховання дітей-сиріт у контексті особистісної парадигми визначає й гуманістичне навантаження технологічних засобів її реалізації, характерними ознаками яких є педагогічна допомога і підтримка; емпатійне ставлення до дитини; діалогічність, творчо-пошуковий характер, поєднання традиційності й інноваційності, гнучкий контроль і самоконтроль. The article deals with the problem of raising orphans in state institutions of guardianship. It is noted that in modern Ukrainian realities, the relevance of ensuring the personal growth of orphans in the conditions of transformational changes is particularly important today. The theoretical and methodical foundations of the education of orphans in the context of the personal paradigm are substantiated. The article analyzes the personality, personality-activity, humanistic, subjective, synergetic approaches to the organization of orphans’ upbringing in the context of the personality paradigm. The personality paradigm of orphans’ upbringing does not just declare, but affirms the child as the highest value of life, involves the recognition of child’s individuality, originality, and selfworth. The pupil is regarded as a person who can choose such a path of education that will help him/her achieve better results. Personality paradigm of orphans’upbringing involves the subjectsubject relationship of the child and the teacher. The essential basis of upbringing is the child’s personality, recognition of a child’s personality as the highest value, the teacher’s orientation to the humane, democratic principles of life shared with the child, understanding the child as a subject and the purpose of upbringing, awareness of upbringing as a social and personal phenomenon. The humanistic strategy of orphans’ upbringing in the context of the personality paradigm determines the humanistic load of technological means of its implementation, the characteristic features of which are pedagogical assistance and support; empathic attitude towards the child; dialog, creative and exploratory character, combination of traditions and innovations, flexible control and self-control.