Суб’єкт- суб’єктна взаємодія у контексті особистісної парадигми виховання дітей-сиріт

Abstract

У статті розкрито теоретико-методологічні основи суб’єкт-суб’єктної взаємодії у вихованні дитини-сироти в контексті особистісної парадигми на основі психолого-педагогічного аналізу. Звернено увагу на те, що особистісна парадигма освіти стала домінуючою в сучасний період розвитку українського суспільства системою методолого-теоретичних норм і стандартів та аксіологічних критеріїв, які розкривають характерологічну цілісність освітньо-виховного процесу та регулюють науково-дослідну і практичну інноваційну педагогічну діяльність. Особистісна парадигма виховання дітейсиріт характеризується гуманістичним контекстом, що передбачає, по-перше, гуманний орієнтир у ставленні до дитинисироти і, по-друге, гуманну позицію самого педагога у виховному процесі. Це зумовлює суб’єкт-суб’єктну взаємодію виховних відносин (вихователь і вихованець – повноправні суб’єкти педагогічного процесу). Однак, визнаючи дитину-сироту суб’єктом виховання, декларуючи її суб’єкт-орієнтовану позицію в педагогічній взаємодії, слід констатувати, що реально вона залишається об’єктом впливу зі збереженням права на суб’єктність. Тому у статті підкреслюється актуальність проблеми аналізу суб’єкт-суб’єктної взаємодії у вихованні особистості дитини-сироти та можливостей її реалізації у практиці опіки та виховання. У статті зауважується, що категорія суб’єктності стала предметом для розробки теоретико-методологічних аспектів багатьох педагогічних концепцій і парадигм. Доцільним вбачається розгляд категорії «суб’єктності» як основного імперативу особистісної парадигми виховання дітейсиріт. Виокремлено умови, дотримання яких забезпечує реалізацію принципу суб’єктності у вихованні особистості дитини-сироти. Розглянуто феноменологію відображеної суб’єктності, яка охоплює три взаємопов’язані групи явищ. Поняття «відображеної суб’єктності» у загальному плані розглядається як «буття в іншому і для іншого» та належить до феноменів поведінки особистості. Її суть полягає в тому, що дитинасирота переживає присутність вихователя у значущій для себе ситуації. У процесі гуманної взаємодії транслююча суб’єктність вихователя приводить до змістовних перетворень в особистості дитини-сироти. Акцентовано увагу на створенні опікунськовиховними закладами умов для самореалізації особистості дитини-сироти, її життєтворчості, полікультурного виховання. Виховна суб’єкт-суб’єктна взаємодія педагогів і вихованців повинна функціонувати на гуманних засадах і визначати своїм пріоритетом розвиток креативної особистості, здатної виступати активним суб’єктом власної життєдіяльності. Саме ідеї життєтворчості, активізації особистісних ресурсів повинні стати центральними в опікунськовиховному процесі, що забезпечить розвиток у дітей-сиріт ключових компетентностей, необхідних для самостійного життя, виконання професійних і соціальних функцій. The article presents the theoretical and methodological bases for the implementation of the principle of subject-subjective interaction in the education of an orphan in the context of a personal paradigm based on psychological and pedagogical analysis. Attention is drawn to the fact that the personal paradigm of education has become the dominant system of methodologicaltheoretical norms and standards and axiological criteria in the modern period of development of Ukrainian society, which reveal the characterological integrity of the educational process and regulate research and practical innovativeness. The personal paradigm of raising orphans is characterized by a humanistic context, which implies, frstly, a humane reference to the orphan and, secondly, the humane position of the educator himself in the educational process. This causes the subject-subject interaction of educational relations (tutor and alumnus – full subjects of the pedagogical process). However, recognizing an orphan as a parent and declaring it a subject-oriented position in pedagogical interaction, it must be stated that it remains an object of influence while maintaining the right to subjectivity. Therefore, the article emphasizes the relevance of the problem of the analysis of subject-subject interaction in the education of the orphan’s personality and the possibilities of its realization in the practice of guardianship and upbringing. The article notes that the category of “subjectivity” has become the subject for the development of theoretical and methodological aspects of many pedagogical concepts and paradigms. It is appropriate to consider the category of “subjectivity” as the basic imperative of the personal paradigm of raising orphans. The conditions, which ensure the implementation of the principle of subjectivity in the upbringing of the identity of an orphan, are distinguished. The phenomenology of mapped subjectivity has been analyzed, encompassing three interrelated groups of phenomena. The concept of “manifested subjectivity” is generally regarded as “being in another and for another” and analyzed for the phenomena of personal behavior. Its essence is that the orphan is experiencing the presence of a caregiver in a meaningful situation. In the process of humane interaction, the caregiver’s translating personality leads to meaningful transformations in the orphan’s personality. The emphasis is placed on the creation of conditions for the self-actualization of the orphaned child, his or her life-giving, and multicultural upbringing. Educational subject-subject interaction of educators and pupils must function on a humane basis and prioritize the development of a creative personality capable of acting as an active subject of his own life. It is the idea of life-creation and activation of personal resources that should become central in the guardianshipeducational process, which will ensure the development of orphanage of key competences necessary for independent life, the fulfllment of professional and social functions.