Методологічна парадигма сучасної правової науки в Україні

Abstract

Лейтмотивом статті є застосування найбільш придатної методології розкриття сутності та змісту права, його походження, еволюції, суперечностей і їх узгодження у контексті співвідношення природного і позитивного права, соціальної та індивідуальної детермінант, зокрема у контексті одержавлення особистісного і, навпаки, індивідуалізації етатичного у широкій гуманістичній площині. Цей аспект синтезує підходи до розкриття індивідуального і колективного за допомогою категорії «самості», де діалектичний, феноменологічний, екзистенційний та інші підходи кваліфікуються як комунікативно-діалогова парадигма, що сьогодні знаходить своє практичне втілення у правотворчості та правозастосуванні. Відчуваючи дискусійність наведених думок, автори наголошують на поглибленні гуманістичного змісту правового регулятора суспільних відносин. Вітчизняна сучасна правова наука у своєму розвитку має орієнтуватися на поглиблення гуманістичного змісту нормативного регулювання суспільних відносин. Це актуалізує потребу вирішення таких наукових проблем, як питання методології дослідження та функціонування права, досягнення гармонійного співвідношення особистісного та колективного у праві, зв’язку його природного та позитивного аспектів тощо. Пропонується принципово нове визначення сутності права не як волі певного класу чи більшості, а як волі до самоіснування, що виражається у феномені самості як гармонійного синтезу індивідуального та соціального. У цьому контексті для дослідження правових явищ може бути ефективно використана діалектика не як матеріалістична чи ідеалістична методологія, а як найбільш загальна теорія та спосіб сходження до істини. Адже протилежності у праві не обов’язково є антиподами, а можуть бути взаємодіючими складовими правової дійсності. The leading idea of the article is the application of the most appropriate methodology for disclosing the essence and content of law, its origin, evolution, contradictions and their coordination in the context of the relationship between natural and positive law, social and individual paradigms, in particular, in the context of nationalizing the individual, and, on the contrary, individualizing the collective in a wide humanistic plane. This aspect synthesizes approaches to the disclosure of individual and collective through the categories of “self”, where dialectical, phenomenological, existential and other approaches are qualifed as communicative and dialogic paradigm, which today fnds its practical embodiment in lawmaking and law enforcement. Feeling the controversy of these views, the authors emphasize the deepening of the humanistic content of the legal regulator of social relations. Domestic modern legal science in its development should focus on deepening the humanistic content of the normative regulation of social relations. This actualizes the need to solve such scientifc problems as the methodology of research and functioning of law, achieving a harmonious relationship between individual and collective in law, the connection of its natural and positive aspects, etc. A fundamentally new defnition of the essence of law is proposed, not as the will of a certain class or majority, but as the will to self-existence, which is expressed in the phenomenon of self as a harmonious synthesis of individual and social. In this context, to investigate the legal phenomena dialectics can be effectively used not as a materialistic or idealistic methodology, but as the most general theory and way of ascending to the truth. After all, opposites in law are not necessarily antipodes, but can act as interacting components of legal reality.