«Катюзі по заслузі» або окремі міркування щодо загальних засад призначення покарання

Abstract

У статті проведено аналіз окремих загальних засад призначення покарання. Доцільність такого аналізу зумовлена тим, що правила призначення покарання за Кримінальним кодексом України досить неточні, що залишає поле для зловживань. Доводиться, що законодавчі формулювання не до кінця виважені. Вказується, що вживання у санкціях статей формулювань “до” певного розміру чи строку покарання не дозволяє призначати саме верхній розмір такого визначеного покарання, хоча практика нехтує таким формулюванням. А тому більш правильним є формулювання “не більше” певного розміру чи строку покарання. Показано, що обставини, які пом’якшують чи обтяжують покарання (ст. ст. 66, 67 КК України), змістовно виступають даними, що фактично визначають ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину (п. п. 5, 6, 7, 8, 9 ст. 66; п. п. 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 ст. 67 КК України) чи характеризують особу винного, його посткримінальну поведінку (п. п. 1, 2, 2-1, 3, 4 ст. 66; п. п. 1, 13 ст. 67 КК України). А тому є підстави вважати, що такі обставини, за загальним правилом, підвищують (знижують) ступінь суспільної небезпеки злочину чи самої особи, а тому повинні враховуватися при призначенні покарання (для його пом’якшення чи посилення). Пропонується п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України викласти так: «Суд призначає покарання 3) враховуючи ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання». Оскільки особливості конкретного злочину й обставини його вчинення фактично визначають ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, а не ступінь тяжкості. Обґрунтовується, що сформульований перелік обставин, які пом’якшують (обтяжують) покарання, вочевидь, є обов’язковим для врахування судом при призначенні покарання. Доводиться, що метою призначення покарання є вже не кара (яка виконує функцію відновлення справедливості), а лише виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів. Підтримано позицію, що вихідною точкою при призначенні покарання за відповідний злочин, вчинений без наявності обставин, які пом’якшують (обтяжують) покарання, повинно бути середнє значення покарання між мінімальним та максимальним, передбаченим у санкції статті. In the article there are analized general principles of awarding of the punishment. The expediency of such an analysis is due to the fact that the rules of sentencing under the criminal law of Ukraine are quite inaccurate, which leaves place for abuse. The legislative formulation is not fully balanced. It is noted that the using in the sanctions of the articles word "to" of certain size or the term of punishment does not allow the appointment of the upper limit of such punishment. Although practice n eglects such formulation. And therefore, the formulation "no more" of a certain size or the term of punishment is more correct. It is shown that the circumstances that mitigate or aggravate the punishment (Articles 66, 67 of the Criminal Code of Ukraine) are meaningful data that actually determine the degree of social danger of the crime (paragraphs 5, 6, 7, 8, 9 of Article 66, paragraphs 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 of Article 67 of the Criminal Code of Ukraine) or characterize the identity of the perpetrator, his post-criminal behavior (paragraphs 1, 2 , 2-1, 3, 4 of Article 66; items 1, 13 of Article 67 of the Criminal Code of Ukraine). Therefore, there is reason to believe that such circumstances, as a general rule, increase (decrease) the degree of public danger of the crime or the person himself, and therefore should be taken into account when sentencing (to mitigate or increase it). It`s proposed Clause 3 Part 1 of Art. 65 of the Criminal Code of Ukraine formulate as follows: "The court shall impose penalties 3) taking into account the degree of public danger of a crime, the guilty person and circumstances that mitigate and impose a punishment". Because the features of a particular crime and the circumstances of its commission actually determine the degree of public danger of the crime, not the severity. It is substantiated that the formulated list of circumstances that mitigate (aggravate) the punishment, obviously, is mandatory for the court to take into account when sentencing. It turns out that the purpose of imposing a punishment is not a penalty (which serves as a function of restoring justice), but only the correction of the convicted person and preventing from committing new crimes. The starting point for imposing punishment for the corresponding crime, which committed without the circumstances that mitigates (improves) the punishment, should be the average penalty between the minimum and maximum provided for in the sanction of the article.