Використання властивостей права як певного типу мовлення та комунікації для ефективності правової аргументації

Abstract

Правову дійсність як функціонально зорієнтовану сферу комунікації намагалися вивчати з позицій різноманітних підходів та методологій як у суспільних, так і гуманітарних науках. Адже право як специфічний різновид комунікації має безліч контекстів – міжособистісний, культурний, політичний, міжнародний, расовий, етнічний, організаційний, структурний, дискурсний тощо. Мета статті – проаналізувати право як певний тип мовлення та комунікації з урахуванням його аргументаційного зумовлення. Право демонструється як особливий тип мовлення та засіб комунікації зі специфічними характеристиками залежно від того, хто виступає адресантом та адресатом. По-перше, право є результатом комунікативної діяльності людей; по-друге, право є результатом і основою поведінки в соціокультурному просторі; по-третє, право є особливим стилем викладу інформації (як монолог, діалог, полілог, внутрішнє мовлення або безсуб’єктна комунікація); по-четверте, право є спонукальним мовленням (волютативним, маніпулятивним, герменевтичним). Усі ці ознаки й властивості права максимально повно окреслюють основну характеристику дієвості права щодо соціальних суб’єктів – функціонально-комунікативну аргументованість. Залежно від ситуації та аналітичного підходу цей аспект правової аргументації однозначно базується на комунікативних технологіях впливовості мовлення та свідомого сприйняття. Scientists tried to study legal reality as a functionally oriented sphere of communication from the standpoint of various approaches and methodologies in both the social sciences and the humanities. After all, law as a specifc type of communication has many contexts – interpersonal, cultural, political, international, racial, ethnic, organizational, structural, discourse, etc. The purpose of the article is to analyze the law as a certain type of speech and communication, taking into account its argumentative conditioning. Law is demonstrated as a special type of speech and a means of communication with specifc characteristics depending on who is the addressee and the addresser. First, law is the result of people's communicative activities; secondly, law is the result and basis of behavior in the socio-cultural space; third, law is a special style of presenting information (as a monologue, dialogue, polylogue, internal speech or subjectless communication); fourth, law is motivational speech (voluptuous, manipulative, and hermeneutic). All these features and properties of law as fully as possible outline the main characteristic of the effectiveness of law in relation to social subjects – functional and communicative argumentation. Depending on the situation and analytical approach, this aspect of legal argumentation is clearly based on communicative technologies of the influence of speech and conscious perception. Rzeczywistość prawną jako funkcjonalnie zorientowaną sferę komunikacji próbowano badać z różnych podejść i metodologii, zarówno w naukach społecznych, jak i humanistycznych. W końcu prawo jako specyfczny rodzaj komunikacji ma wiele kontekstów – interpersonalny, kulturowy, polityczny, międzynarodowy, rasowy, etniczny, organizacyjny, strukturalny, dyskursowy i tym podobne. Celem artykułu jest analiza prawa jako określonego rodzaju mowy i komunikacji, biorąc pod uwagę jego argumentacyjną predestynację. Prawo jest demonstrowane jako szczególny rodzaj mowy i środek komunikacji o określonych cechach w zależności od tego, kto działa jako nadawca i adresat. Po pierwsze, prawo jest wynikiem działań komunikacyjnych ludzi; po drugie, prawo jest wynikiem i podstawą zachowania w przestrzeni społeczno-kulturowej; po trzecie, prawo jest szczególnym stylem prezentacji informacji (jako monolog, dialog, polilog, mowa wewnętrzna lub komunikacja bezobiektowa); po czwarte, prawo jest mową motywacyjną (wolutatywną, manipulacyjną, hermeneutyczną). Wszystkie te cechy i właściwości prawa w pełni określają podstawową cechę skuteczności prawa w odniesieniu do podmiotów społecznych – argumentację funkcjonalno-komunikacyjną. W zależności od sytuacji i podejścia analitycznego ten aspekt argumentacji prawnej jednoznacznie opiera się na technologiach komunikacyjnych wpływu mowy i świadomej percepcji.