Форми закінчення розгляду цивільних справ без ухвалення рішення по суті справи: історико-правовий аспект

Abstract

У статті зроблено теоретичний аналіз питань, що пов’язані із закріпленням у цивільному процесуальному законодавстві України форм закінчення розгляду цивільних справ без ухвалення рішення по суті справи. Досліджено становлення та розвиток цього інституту в цивільному процесі України, а також визначено причини його виникнення й проаналізовано етапи розвитку. Інститут закінчення розгляду цивільних справ без ухвалення рішення має глибоке історичне коріння. Можливість закінчення процесу без вирішення по суті заявлених матеріально-правових вимог була передбачена ще в римському праві. Також процес розгляду справи починався зверненням позивача зі своєю вимогою до претора. Спеціально встановлена форма звернення зобов’язувала починати її словами закону, на який він посилався на підтвердження своїх вимог. Найменший відступ позивача від форми призводив до втрати права на позов. Також справа припинялася в разі неявки позивача на засідання. Закінченню розгляду справи без ухвалення рішення по суті справи в теорії цивільного процесуального права приділялося не досить багато уваги: окремі наукові роботи, присвячені цим формам закінчення судового розгляду, були опубліковані ще в 60-х роках ХХ століття. З прийняттям нового Цивільного процесуального кодексу України підстави для закриття провадження у справі та підстави для залишення заяви без розгляду зазнали змін. Проте в науці цивільного процесуального права ці зміни не було комплексно досліджено. The article makes a theoretical analysis of the issues related to the establishment in the civil procedural legislation of Ukraine of the forms of termination of consideration of civil cases without a decision on the merits of the case. The formation and development of this institute in the civil process of Ukraine was studied, as well as the reasons for its emergence were determined and the stages of its development were analyzed. The institution of ending the consideration of civil cases without a decision has deep historical roots. The possibility of the end of the process without solving the substance of the stated material and legal requirements was already provided for in Roman law. Also, the process of considering the case began with the plaintiff's appeal to the praetor with his demand. A specially established form of appeal obliged to begin it with the words of the law, which he referred to in support of his claims. The slightest deviation of the plaintiff from the form led to the loss of the right to sue. Also, the case was terminated if the plaintiff did not appear at the meeting. In the theory of civil procedural law, not enough attention was paid to the termination of the case without a decision on the merits of the case: separate scientific works devoted to these forms of termination of the trial were published as early as the 60s of the twentieth century. With the adoption of the new Civil Procedure Code of Ukraine the grounds for closing proceedings in a case and the grounds for leaving an application without consideration have undergone changes. However, in the science of civil procedural law, these changes have not been comprehensively investigated.