Соціально-психологічні особливості історичного дискурсу феномену взаємодії в сучасних викликах дистанційної освіти

Abstract

Авторка статті розкриває соціально-психологічні особливості феномену взаємодії в сучасних викликах дистанційної освіти. У роботі подається теоретичне обґрунтування для педагогів щодо методології системи дистанційної освіти, яка є досить ефективною і результативною та задовольняє різноманітні учнівські навчальні потреби. Подано історичну трансформацію поняття взаємодії в контексті педагогічної взаємодії та виокремлено дистанційну освіту як таку, що на сьогодні найбільш поширена в освітньому середовищі. Розкрито її режими так, як їх бачать, зокрема, Т. Андерсон та Д.Р. Гаррісон: учені описали три найбільш поширені типи взаємодії, розглянуті в літературі про дистанційну освіту, у якій залучаються учні («учень – учень», «учень – учитель», «учень – зміст»), і почали обговорення про інші три типи взаємодії («учитель – учитель», «учитель – зміст», «зміст – зміст»). Виписано модель дистанційної освіти та окреслено її системні складники. Охарактеризовано засоби та інструменти дистанційної освіти сучасності. Розкрито можливості оцінювання рівня інтерактивності. The author of the article reveals the socio-psychological features of the phenomenon of interaction in modern challenges of distance education. It provides a theoretical rationale for educators regarding the methodology of the distance education system, which is sufciently effective and efcient and meets various student learning needs. The historical transformation of the concept of interaction in the context of pedagogical interaction is presented, and distance education is singled out as the most widespread in the educational environment today. Its modes are revealed, in particular, as seen by scholars T. Anderson and D.R. Garrison: they described the three most common types of interaction considered in the distance education literature involving students (“student – student”, “student – teacher”, “student – content”) and began discussion of the other three types of interaction (“teacher – teacher”, “teacher – content”, “content – content”). The model of distance education is described and its system components are outlined. The means and tools of modern distance education are characterized. The possibilities of assessing the level of interactivity have been revealed.