Насильницьке зникнення як злочин проти людяності: чи потрібен він в українському кримінальному законі?

Abstract

У всьому світі є повідомлення про випадки зникнення людей, добровільно чи недобровільно, через стихійні лиха, збройні конфлікти, внутрішні заворушення, повстання, викрадення злочинцями, під час спроб уникнути правосуддя чи з інших причин. Однак «насильницьке зникнення» є окремим злочином згідно з міжнародним правом. При цьому існують два загальновизнані визначення цього злочину: визначення насильницького зникнення як одиничного злочину у Міжнародній конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень та як злочину проти людяності, яке міститься у Римському статуті Міжнародного кримінального суду. Український кримінальний закон також передбачає кримінальну відповідальність за насильницьке зникнення як одиничний злочин, що стало наслідком імплементації положень згаданої вище Міжнародної конвенції. Відтак, цю статтю присвячено пошуку відповіді на питання про те, чи потребує Кримінальний кодекс України наявність у своїй структурі статті, яка б передбачала кримінальну відповідальність за насильницьке зникнення як злочин проти людяності. Першочерговим завданням у статті було виокремлення ознак злочину проти людяності, яким має відповідати насильницьке зникнення, керуючись при цьому положеннями Римського статуту Міжнародного кримінального суду. На підставі аналізу практики Міжнародного кримінального суду було визначено, що такими ознаками є вчинення такого діяння в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, який є спрямований проти будь-якого цивільного населення, вчиняється усвідомлено та має на меті залишення жертв без законодавчого захисту протягом тривалого періоду часу; у статті також наведено тлумачення цих ознак з боку Міжнародного кримінального суду. У межах статті здійснено огляд поточної ситуації, що стосуються кримінальної кваліфікації діянь, які містять ознаки злочинів проти людяності та які вчиняються військовослужбовцями держави-окупанта на території України. Було встановлено, що усі такі діяння отримують кваліфікацію за єдиною статтею Кримінального кодексу України – ст. 438 КК України. Доведено, що таке рішення носить тимчасовий характер та має місце необхідність кваліфікації діянь, які містять ознаки насильницького зникнення як злочину проти людяності, за відповідною статтею кримінального закону, яка б передбачала його ознаки. Окремим аспектом проведеного дослідження було виокремлено аналіз здійснених українським законодавцем заходів щодо вирішення питання відсутності у кримінальному законі статті, яка передбачала б кримінальну відповідальність за насильницьке зникнення як злочину проти людяності; розглянуто позитивні та проблемні аспекти таких заходів; запропоновано інший спосіб вирішення такого питання. All over the world there are reports of people disappearing, voluntarily or involuntarily, due to natural disasters, armed conflicts, internal disturbances, insurgencies, abductions by criminals, attempts to evade justice or for other reasons. However, «enforced disappearance» is a separate crime under international law. At the same time, there are two generally recognized definitions of this crime: the definition of enforced disappearance as a single crime in the International Convention for the Protection of All Persons from Enforced Disappearance and as a crime against humanity contained in the Rome Statute of the International Criminal Court. The Ukrainian criminal law also provides for criminal liability for enforced disappearance as a single crime, which was a consequence of the implementation of the provisions of the above-mentioned International Convention. Therefore, this article is devoted to finding an answer to the question of whether the Criminal Code of Ukraine needs to have an article in its structure that would provide for criminal liability for enforced disappearance as a crime against humanity. The primary task of the article was to identify the features of a crime against humanity, which should be met by enforced disappearance, guided by the provisions of the Rome Statute of the International Criminal Court. Based on the analysis of the practice of the International Criminal Court, it was determined that such signs are the commission of such an act as part of a widespread or systematic attack directed against any civilian population, with knowledge of the attack and aims to remove victims from the protection of the law for a prolonged period of time; the article also provides an interpretation of these features by the International Criminal Court. The article provides an overview of the current situation regarding the criminal qualification of acts that contain signs of crimes against humanity and are committed by military personnel of the occupying state on the territory of Ukraine. It was established that all such acts are qualified under a single article of the Criminal Code of Ukraine - Art. 438 of the Criminal Code of Ukraine. It has been proven that such a decision is temporary and there is a need to qualify acts that contain features of enforced disappearance as a crime against humanity, according to the relevant article of the criminal law, which would provide for its features. A separate aspect of the conducted research was the analysis of measures taken by the Ukrainian legislator to resolve the issue of the absence of an article in the criminal law that would provide for criminal liability for enforced disappearance as a crime against humanity; positive and problematic aspects of such measures are considered; another way of solving this issue is proposed.