Окремі думки у міжнародному правосудді: доктрина та практика

Abstract

У статті досліджено інститут окремої думки в міжнародних судах. Акценовано на діяльності Міжнародного суду ООН та його практиці щодо реалізації суддями права на окрему думку. Акцентовано на позитивному схваленні дослідниками окремих думок, на користь якому наводяться кілька аргументів. По-перше, стверджується, що сам факт наявності окремих думок приводить до покращення аргументів та стилю рішення, прийнятого більшістю суддів. По-друге, більшість тоді приймає рішення відповідальніше. По-третє, окремі думки позитивно впливають на довіру сторін до процесу та сприйняття рішення стороною, що програла, яка бачить, що її аргументи були почуті та переконали хоча б меншість. Зрештою, окремі думки позитивно впливають на розвиток міжнародного права. В юридичних джерелах виділяють три категорії окремих думок: (1) «хороші», до яких він зараховує думки короткі, ввічливі та стримані, які виражають причини, а не емоції; (2) «погані» – якщо в окремій думці стверджується, що більшість фундаментально помилилися при винесенні рішення або виявили невігластво; (3) думки «неприємні», в яких незгодний суддя звинувачує більшість у неправильній поведінці. Як показує практика суддів Європейського суду з прав людини стосовно написання окремих думок, ці думки можуть мати формат, який не закладений у приписах названих міжнародних актів, і позначатися не лише як «співпадаюча» чи «неспівпадаюча» окрема думка судді, а й як «частково співпадаюча, частково неспівпадаюча» і «частково неспівпадаюча» окрема думка судді, а також «окрема думка судді, до якої приєднався суддя», «спільна співпадаюча думка суддів», «спільна неспівпадаюча окрема думка суддів». Тобто спосіб викладення окремої думки обирають самі судді, які вирішили її висловити. Право суддів на окрему думку прийшло у міжнародне правосуддя з країн системи загального права, хоча останні дослідження компаративістів засвідчують, що це далеко не так. Окремі думки спочатку поширилися в міжнародному комерційному арбітражі, а потім проникли в міжнародні суди та арбітражі, що створюються для вирішення спорів за участю держав. У нашій національній правовій системі право судді на висловлення окремої думки є визнаним інструментом забезпечення внутрішньої незалежності кожного судді Конституційного Суду і закріплене у статті 93 Закону України «Про Конституційний Суд України» та в § 74 Регламенту цього Суду. Ці положення містять загальні вимоги до висловлення суддею Суду окремої думки та не деталізують типів окремих думок та способу їх викладення суддею Суду. Зроблено висновок, що реалії сучасного міжнародного правосуддя полягають у тому, що не існує процесуальних механізмів, які відокремлюють «хороші» окремі думки від «поганих», і все визначається лише стриманістю та характером самого судді, який опинився в меншості, а також культурою і традиціями самого суду. Що старший і авторитетніший суд, то він стійкіший до несподіванок, які можуть принести погані та невдалі окремі думки, то вищий у нього імунітет до таких думок. І, навпаки, що молодший суд, то більше збитків йому та його рішенням можуть завдати окремі думки суддів, якщо автори (судді) не підійдуть до цього питання відповідально. The article examines the institution of a separate opinion in international courts. Emphasis is placed on the activities of the International Court of Justice of the United Nations and its practice regarding the exercise by judges of the right to a separate opinion. Emphasis is placed on the positive approval of certain opinions by researchers, in favor of which several arguments are given. First, it is argued that the very fact of separate opinions leads to an improvement in the arguments and style of the decision made by the majority of judges. Secondly, the majority then makes decisions more responsibly. Third, dissent has a positive effect on the confdence of the parties in the process and the perception of the decision by the losing party, who sees that his arguments have been heard and convinced at least a minority. After all, separate opinions have a positive effect on the development of international law. In legal sources, three categories of separate opinions are distinguished: (1) «good», among which he includes opinions that are short, polite and restrained, that express reasons, not emotions; (2) «bad» - if the separate opinion states that the majority fundamentally erred in making a decision or showed ignorance; (3) «unpleasant» opinions in which the dissenting judge accuses the majority of misconduct. As the practice of the judges of the European Court of Human Rights shows regarding the writing of separate opinions, these opinions may have a format that is not laid down in the prescriptions of the mentioned international acts, and be marked not only as a «concurring» or «disagreeing» separate opinion of the judge, but also as a «partial concurring, partially dissenting» and «partially dissenting» separate opinion of the judge, as well as «separate opinion of the judge joined by the judge», «joint concurring opinion of the judges», «joint dissenting separate opinion of the judges». That is, the method of presenting a separate opinion is chosen by the judges who decided to express it. The right of judges to a separate opinion came to international justice from the countries of the common law system, although the latest studies of comparativists prove that this is far from the case. Separate opinions frst spread in international commercial arbitration, and then penetrated into international courts and arbitrations created to resolve disputes involving states. In our national legal system, the right of a judge to express a separate opinion is a recognized tool for ensuring the internal independence of each judge of the Constitutional Court and is enshrined in Article 93 of the Law of Ukraine «On the Constitutional Court of Ukraine» and in § 74 of the Rules of Procedure of this Court. These provisions contain general requirements for the expression of a separate opinion by a judge of the Court and do not detail the types of separate opinions and the manner in which they are presented by a judge of the Court. It was concluded that the realities of modern international justice consist in the fact that there are no procedural mechanisms that separate «good» separate opinions from «bad», and everything is determined only by the restraint and character of the judge himself, who was in the minority, as well as by culture and traditions the court itself. The older and more authoritative the court, the more resistant it is to surprises that can bring bad and unsuccessful individual opinions, the higher its immunity to such opinions. And, on the contrary, the younger the court, the more damage it and its decisions can be caused by the separate opinions of the judges, if the authors (judges) do not approach this issue responsibly.