Стандартизація медіації

Abstract

Прийняття Закону України «Про медіацію» розкрило цілий пласт проблем щодо встановлення місця цієї процедури у системі способів вирішення спору та щодо практичного застосування цієї процедури так, щоб сторонам конфлікту не довелось вдаватись до інших способів захисту. Коли йде мова про виокремлення стандартів медіації, дослідники доволі обережно ставляться до цього процесу. Звертається особлива увага на те, що це неюрисдикційна й добровільна процедура. Водночас, стандарти медіації, зважаючи на багаторічний процес формування нормативної бази, можна згрупувати на стандарти, які стосуються безпосередньо процедури та стандарти, які стосуються особи медіатора. При цьому, в основному вимоги до особи медіатора залишаються прерогативою внутрішнього законодавства держави. Зазвичай наголошується не на конкретних кваліфікаційних вимогах до медіатора, а радше на стандартах його поведінки у процесі проведення процедури. Разом з тим, перспектива розширення сфер суспільних відносин, де застосовується медіація, змушує все ж звертати більшу увагу на особу медіатора. Тим не менше, вимоги до процедури, а найбільше, до результату - уже є предметом для окремих уніфікацій. Досить вдалою спробою тут є Конвенція Організації Об’єднаних Націй про міжнародні угоди щодо врегулювання спорів за результатами медіації (Сінгапурська конвенція). Метою документу є створення основи для міжнародних мирових угод, досягнутих в результаті медіації, прийнятних для держав з різними правовими, соціальними та економічними системами. Все ж, у світовій практиці, угода за результатами медіації є різновидом цивільно-правового договору. Отже у будь-якому разі, якщо буде виявлено ігнорування виконання домовленостей, досягнутих під час медіації сторона завжди може звернутися до суду. The adoption of the Law of Ukraine "On Mediation" revealed a whole layer of problems regarding the establishment of the place of this procedure in the system of dispute resolution methods and the practical application of this procedure so that the parties to the conflict do not have to resort to other methods of protection. When it comes to singling out mediation standards, researchers are quite cautious about this process. Special attention is drawn to the fact that this is a nonjurisdictional and voluntary procedure. At the same time, mediation standards, taking into account the long-term process of forming the regulatory framework, can be grouped into standards that relate directly to the procedure and standards that relate to the person of the mediator. At the same time, mainly the requirements for the person of the mediator remain the prerogative of the internal legislation of the state. Usually, the emphasis is not on the specific qualification requirements for the mediator, but rather on the standards of his behavior during the procedure. At the same time, the prospect of expanding the spheres of social relations where mediation is used forces us to pay more attention to the person of the mediator. Nevertheless, the requirements for the procedure and most of all, for the result - are already a subject for separate unifications. A successful attempt here is the United Nations Convention on International Settlement Agreements Resulting from Mediation (Singapore Convention). The purpose of the document is to create a basis for international peace agreements reached as a result of mediation, acceptable to states with different legal, social and economic systems. Nevertheless, in world practice, an agreement based on the results of mediation is a type of civil law contract. So, in any case, if it is discovered that the agreements reached during mediation have been ignored, the party can always go to court.