Державний механізм забезпечення правового статусу особи як складової національної безпеки України (загальнотеоретична парадигма): дисертація

Abstract

У роботі на рівні докторської дисертації вперше у вітчизняній науці комплексно розглянуто механізм забезпечення правового статусу особи саме як складового елемента національної безпеки держави, що засвідчує інноваційний крок у розумінні взаємозв’язку між правами людини, національною безпекою та юридичними аспектами захисту особи в сучасному світі. У дисертації обґрунтовується доцільність у зміні парадигми поняття національної безпеки: від концепції, що зосереджується виключно на захисті державних інтересів, до підходу, що ставить людину в центр уваги. Це обумовлюється низкою аргументів: перший із них – звернення до прав людини (дотепер національна безпека розглядалася головно крізь призму військової сили та захисту державного суверенітету, натомість антропоцентричний підхід виокремлює захист прав і свобод людини як основу національної безпеки); другий аргумент зводиться до інтердисциплінарного підходу (антропоцентричне сприйняття національної безпеки потребує міждисциплінарного дослідження, включаючи елементи права, політики, соціології, психології та інших наукових галузей); третій аргумент вирізняє концепцію «суспільного договору» (розгляд національної безпеки у площині прав людини викликає дискусії щодо соціального контракту між державою та її громадянами, а також розподілу влади та відповідальності між ними); четвертий аргумент акцентує на глобальній перспективі (це напрям зростання транснаціональних викликів, таких як тероризм, кіберзлочинність та інше, що спонукає до розгляду національної безпеки в глобальному контексті, де захист прав людини має надважливе значення); п’ятий аргумент – вплив новітніх технологій (стрімкий технологічний прогрес створює нові можливості для захисту й водночас ризики щодо порушення прав людини, що потребує нових підходів до регулювання суспільних відносин у сфері національної безпеки). Перелічені аргументи доводять, що дослідження антропоцентричності національної безпеки у сучасному юридичному дискурсі є новаторським і важливим для розвитку сучасної наукової, зокрема правової, думки. На основі проведеного аналізу стверджується, що державний механізм забезпечення правового статусу особи як елемента національної безпеки можна охарактеризувати як систему правових засобів, мета функціонування яких полягає в ефективному застосуванні процедур захисту охоронюваних законом прав і свобод людини, а в разі їх порушення – у швидкому відновленні. Провідне місце тут займають світоглядні концепти, які допомагають людині усвідомити свою роль у процесах державотворення, а державі – сформувати правову систему, яка відповідала б запитам суспільства на гарантування безпеки у конкретний історичний період. Окрім того, проведені дослідження основних підходів до сучасного розуміння прав, свобод, обов’язків та законних інтересів особи як об’єкта національної безпеки дають змогу констатувати, що сьогодні всі ці концепти є взаємопов’язаними цінностями, що залежать одна від одної та спрямовуються на забезпечення сталого розвитку держави. Відтак на підставі одержаних результатів з’ясовано, що національна безпека є основним базисом реалізації прав, свобод, обов’язків та законних інтересів людини і громадянина. Аргументується, що людина є частиною держави, а отже – безпека людини є складовою національної безпеки, яка через державний механізм як систему юридичних гарантій, що сприяють профілактиці правопорушень та відновленню вже порушених прав і статусу, створює безпечні умови для життєдіяльності людини. З огляду на наведене, обґрунтовано, що обмеження прав і свобод людини у період воєнного стану є ключовим аспектом предмета дослідження для розуміння взаємозв’язку між національною безпекою та захистом прав людини у сучасному світі, оскільки воєнний стан здебільшого супроводжується обмеженням різних прав і свобод громадян, як-от свободи слова, зборів, пересування, права на справедливий суд тощо. Саме ці обмеження в умовах воєнного правового режиму можуть стати основою для збереження національної безпеки та захисту держави і суспільства від загроз. Удосконалено положення, відповідно до якого державний механізм забезпечення правового статусу особи як складової національної безпеки окреслено як чітко визначену сукупність заходів, спрямованих на забезпечення реалізації людиною її основних прав та свобод, гарантування людині захисту з боку держави. Сформульовано позицію, згідно з якою безпека людини є осердям національної безпеки, основою безпеки держави. Завдяки інтегруванню безпеки людини в систему національної безпеки з’являється можливість прогнозувати появу нових загроз і небезпек, розробляти стратегії та програми для їх уникнення чи мінімізації впливу негативних наслідків на державу та людину або й цілковитого убезпечення від них. Аргументовано твердження, відповідно до якого держава, беручи на себе певні зобов’язання, визнає первинність та найвищу цінність прав і свобод людини та законодавчо закріплює перелік прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин. Оновлено перелік загроз національній безпеці та запропоновано істотною загрозою вважати втрату прав, свобод і законних інтересів особи, оскільки їх відновлення іноді є неможливим. Вагому роль у системі національної безпеки відведено органам публічного управління. Обґрунтовано твердження, що, реалізуючи політику забезпечення національної безпеки, держава повинна знаходити і втримувати баланс між системою прав та свобод людини і громадянина, з одного боку, державними та національними цінностями – з іншого, щоб могти зберігати допустимість обмеження цих прав і свобод задля досягнення цілей національної безпеки. У контексті проведеного дослідження набули подальшого розвитку: а) сутнісні характеристики національної безпеки в частині формування та реалізації заходів із її забезпечення, які мають певний режим секретності та зумовлюють обмеження доступу до них громадськості; б) розуміння світоглядних концептів державного механізму забезпечення правового статусу особи як елемента національної безпеки, серед яких пропонується визнати основними: ідентичність, справедливість, безпеку, свободу, демократію; в) основні концептуальні підходи до визначення шляхів забезпечення прав людини в контексті національної безпеки; г) твердження, що, попри руйнівні процеси, спричинені військовою агресією рф, Україна намагається мінімізувати обмеження прав і свобод своїх громадян, при цьому постійно наголошуючи, що ці обмеження мають тимчасовий характер, застосовуються в надзвичайних ситуаціях і спрямовані на уникнення більш суспільно небезпечних загроз Резюмовано, що процес забезпечення національної безпеки за своєю суттю є гуманістичним, адже він спрямований на захист насамперед життя і здоров’я людини, що є найвищою цінністю для держави. The doctoral dissertation is the first in the national science to comprehensively consider the mechanism of ensuring the legal status of a person as an integral element of the national security of the state, which is an innovative step in understanding the relationship between human rights, national security and legal aspects of protection of a person in the modern world. The expediency for a paradigm shift in the concept of national security is substantiated in the thesis: from a concept that focuses exclusively on the protection of state interests to an approach that puts people at the center of attention. This is based on a number of arguments: the first is the appeal to human rights (so far, national security has been viewed mainly through the prism of military force and protection of state sovereignty, while the anthropocentric approach emphasizes the protection of human rights and freedoms as the basis of national security); the second argument is reduced to an interdisciplinary approach (an anthropocentric perception of national security requires interdisciplinary research, including elements of law, politics, sociology, psychology and other scientific fields); the third argument emphasizes the concept of a "social contract" (considering national security in terms of human rights raises discussions about the social contract between the state and its citizens, as well as the distribution of power and responsibility between them); the fourth argument emphasizes the global perspective (this is the direction of growth of transnational challenges, such as terrorism, cybercrime, etc., which prompts the consideration of national security in a global context, where the protection of human rights is of utmost importance); the fifth argument is the influence of the latest technologies (rapid technological progress creates new opportunities for protection and, at the same time, risks of human rights violations, which requires new approaches to the regulation of social relations in the field of national security). The above arguments prove that the study of the anthropocentricity of national security in modern legal discourse is innovative and important for the development of modern scientific, including legal, thought. Based on the analysis, the author argues that the state mechanism for ensuring the legal status of a person as an element of national security can be characterized as a system of legal means aimed at effective application of procedures for protection of human rights and freedoms protected by law, and in case of their violation – at their prompt restoration. The leading position here is occupied by ideological concepts that help a person to realize his/her role in the processes of state-building, and the state to form a legal system that would meet the needs of society to ensure security in a particular historical period. In addition, the study of the main approaches to the modern understanding of the rights, freedoms, duties and legitimate interests of a person as an object of national security makes it possible to state that today all these concepts are interrelated values which depend on each other and are aimed at ensuring sustainable development of the state. Therefore, based on the results obtained, it is found that national security is the main basis for the realization of rights, freedoms, obligations and legitimate interests of a person and a citizen. The author argues that a human being is a part of the state, and therefore, human security is a component of national security, which, through the state mechanism as a system of legal guarantees that help prevent offenses and restore already violated rights and status, creates safe conditions for human life. In view of the above, it is justified that the restriction of human rights and freedoms during martial law is a key aspect of the subject matter of the study for understanding the relationship between national security and human rights protection in the modern world, since martial law is mostly accompanied by restrictions on various rights and freedoms of citizens, such as freedom of speech, assembly, movement, the right to a fair trial, etc. It is these restrictions under martial law that can become the basis for maintaining national security and protecting the state and society from threats. The author improves the provision according to which the state mechanism for ensuring the legal status of a person as a component of national security is defined as a clearly defined set of measures aimed at ensuring the exercise of fundamental rights and freedoms by a person, and guaranteeing protection by the state. The author formulates the position that human security is the core of national security, the basis of the state's security. By integrating human security into the national security system, it becomes possible to predict the emergence of new threats and dangers, develop strategies and programs to avoid or minimize the impact of negative consequences on the state and the individual, or even to completely protect against them. The statement is argued, according to which the state, assuming certain obligations, recognizes the primacy and highest value of human rights and freedoms and legislates a list of rights and freedoms that cannot be limited under any circumstances. The list of threats to national security has been updated and it is proposed that the loss of rights, freedoms and legitimate interests of a person should be considered a significant threat, since their restoration is sometimes impossible. An important role in the national security system is assigned to public administration bodies. The statement is substantiated that, implementing the policy of national security, the state must find and maintain a balance between the system of human and citizen rights and freedoms, on the one hand, and state and national values, on the other hand, in order to maintain the permissibility of limiting these rights and freedoms in order to achieve goals of national security. In the context of this study, the following have been further developed: a) the essential characteristics of national security in terms of the formation and implementation of measures to ensure it, which have a certain regime of secrecy and restrict public access to them; b) understanding of the worldview concepts of the state mechanism for ensuring the legal status of a person as an element of national security, among which it is proposed to recognize the main ones: identity, justice, security, freedom, democracy; c) basic conceptual approaches to determining ways to ensure human rights in the context of national security; d) the statement that, despite the destructive processes caused by the military aggression of the russian federation, Ukraine is trying to minimize restrictions on the rights and freedoms of its citizens, while constantly emphasizing that these restrictions are temporary, applied in emergency situations and aimed at avoiding more socially dangerous threats. It is concluded that the process of ensuring national security is inherently humanistic, since it is aimed at protecting, first of all, human life and health, which is the highest value for the State.