Становище народу України напередодні національно-визвольної війни 1648–1649 рр.: історико-правове дослідження

Abstract

Феодальна роздробленість і монголо-татарська навала призвели до політичного занепаду земель Південно-Західної Русі (України). Вони стали об’єктом зазіхань з боку кількох сусідніх держав з різним рівнем розвитку і типом державного ладу. Основна частина політичного роз’єднання українських земель на середину XIV століття опинилася під владою Польського королівства (Галичина, частина Західної Волині, Західне Поділля від 1430 року були анексовані Польщею). У Галичині було запроваджено адміністративнополітичний устрій та польське право, права місцевих бояр були урівняні із польською шляхтою. Українці були викинуті із урядових установ, була запроваджена повна полонізація населення і перетворення українських земель у звичайні провінції Польщі. Люблінська унія 1569 року, яка мала сумні наслідки для України, насамперед в соціально-економічній сфері (розширення і утвердження кріпацтва), в культурній сфері (утвердження католицизму), завершила процес правового оформлення суспільних станів, великих соціально-правових груп людей, які між собою різнилися спадковим юридичним становищем у суспільстві, певними правами та обов'язками. Відтоді до повноправних станів належали: шляхта (так у Польському королівстві називали феодалів), духовенство і міщанство, що стосується селянства, то упродовж XIV–XV століття, на відмінну від згаданих станів, воно свої права поступово втрачало і потрапляло у приватноправовому аспекті в залежність від власників землі – шляхти чи духовенства, що призвело до відчуження українсько-білоруської шляхти від інших верств населення шляхом полонізації і зрештою до козацьких воєн і до національно-визвольної війни українського народу в середині XVII століття, в якій дрібна православна шляхта взяла активну участь. Feudal fragmentation and the Mongol-Tatar invasion led to the political decline of South-Western Russia (Ukraine) lands. They became the object of encroachment by several neighbouring states with different levels of development and types of state systems. The central part of the political separation of Ukrainian lands in the middle of the 14th century came under the rule of the Polish kingdom (Halychyna, part of Western Volyn, Western Podillia were annexed by Poland in 1430). An administrative and political system and Polish law were introduced in Halychyna, and the rights of local boyars were equalized with the Polish nobility. Ukrainians were thrown out of government institutions, a complete Polonization of the population was introduced and the transformation of Ukrainian lands into ordinary provinces of Poland. The Union of Lublin in 1569, which had sad consequences for Ukraine, primarily in the socio-economic sphere (expansion and consolidation of serfdom), in the cultural sphere (the consolidation of Catholicism), completed the process of legalization of social states, large socio-legal groups of people who differed in hereditary legal status in society, certain rights and obligations. Since then, the full-fledged estates included the nobility (the feudal lords were called in the Kingdom of Poland), the clergy and the bourgeoisie. As for the peasantry, during the 14th and 15th centuries, in contrast to the mentioned estates, it gradually lost its rights and fell into the private-law aspect of dependence on the owners of the land – the nobility or the clergy. It led to the alienation of the Ukrainian-Belarusian nobility from other strata of the population through Polonization and eventually to the Cossack wars and the national liberation war of the Ukrainian people in the middle of the 17th century, in which the minor Orthodox nobility took an active part.