Розвиток правової культури крізь призму заохочувальних норм у правовій політиці

Abstract

У статті здійснено аналіз правової культури крізь призму заохочувальних норм у правовій політиці держави. Зазначено, що правова культура – це якісний стан правового життя суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи – станом і рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини. Певний мінімум знання права – передумова правової культури. Кожна людина повинна знати свої основні права й обов’язки, що пов’язані зі здійсненням нею в суспільстві своїх постійних соціальних ролей (пасажир, покупець, найманий працівник, платник податків та ін.). Рівень правової культури визначають станом підсистем, що її утворюють, зокрема правовою культурою особистості і правовою культурою суспільства. Правова культура особистості – це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особи, що забезпечують її правомірну діяльність. Наголошено, що якщо загальна культура уособлює все найкраще в суспільстві, то правова культура відображає цінності найбільш значущих явищ і процесів, оскільки саме вони потребують правового упорядкування, а отже й державного захисту. Будучи юридичною формою відображення культури найважливіших сфер, правова культура стає не просто різновидом культури взагалі, а її квінтесенцією. Стимулом прогресу суспільства і напрямом реформування правової системи, з огляду на забезпечення правової культури громадян, є саме правове заохочення. Акцентовано, що Правові заохочення – це встановлені нормами права форми позитивної оцінки державою добровільної заслуженої поведінки суб’єкта, привабливі для нього вигідні сприятливі наслідки. Ознаками правових заохочень є: позитивна оцінка державою заохочуваної поведінки; добровільний характер; заслуга як основа заохочення; сильний психологічний вплив, що спонукає до заохочуваного результату. Заохочення як правовий стимул впливає на формування правомірної мотивації. В основі цього процесу лежить застосування законодавчо закріплених можливостей отримання додаткових матеріальних і моральних благ. І взагалі, заохочення впливає не тільки на осіб, які його отримують, а й на осіб навколо, а також викликає прагнення брати приклад з кращих. Заохочення створює необхідний психологічний клімат, у межах якого в особи виникає стійке прагнення до активної діяльності. Зроблено висновок, що заохочувальні норми встановлюють такий загальний варіант поведінки, який найбільшою мірою поєднує приватний і загальний інтерес у досягненні позитивного результату, спонукаючи людину діяти активно, самостійно, не чекаючи наказу з боку держави. Регулювання суспільних відносин такими нормами здійснюється за допомогою створення позитивних стимулів для суспільно корисної діяльності. Заохочувальні норми допускають широкі межі самовизначення людини в її діях і вчинках, можливості вибору варіанта поведінки, наданого нормою права. The article analyzes the legal culture through the prism of encouraging norms in the legal policy of the state. It is noted that legal culture is a qualitative state of the legal life of society, which is characterized by the achieved level of development of the legal system - the state and level of legal consciousness, legal science, the system of legislation, law enforcement practice, legality and law and order, legal education, as well as the degree of guarantee of basic rights and human freedoms. A certain minimum knowledge of law is a prerequisite for legal culture. Each person should know their basic rights and responsibilities related to their permanent social roles in society (passenger, buyer, employee, tax payer, etc.). The level of legal culture is determined by the state of the subsystems that form it, in particular, the legal culture of the individual and the legal culture of society. The legal culture of an individual is the degree and nature of the progressive legal development of a person determined by the legal culture of society, which ensures his legitimate activity. It is emphasized that if the general culture embodies all that is best in society, then the legal culture reflects the values of the most signifcant phenomena and processes, since they are the ones that require legal regulation, and therefore state protection. Being a legal form of reflection of the culture of the most important spheres, legal culture becomes not just a type of culture in general, but its quintessence. The incentive for the progress of society and the direction of reforming the legal system, in view of ensuring the legal culture of citizens, is legal encouragement itself. It is emphasized that legal incentives are forms of positive assessment by the state of the subject’s voluntary and meritorious behavior established by legal norms, attractive favorable consequences for him. Signs of legal incentives are: positive assessment by the state of encouraged behavior; voluntary character; merit as a basis of encouragement; a strong psychological influence that leads to the desired result. Encouragement as a legal incentive affects the formation of legitimate motivation. The basis of this process is the application of legally established opportunities for obtaining additional material and moral benefts. And in general, encouragement affects not only the people who receive it, but also the people around them, and also causes a desire to take an example from the best. Encouragement creates the necessary psychological climate within which a person has a persistent desire for active activity. It was concluded that encouraging norms establish such a general variant of behavior that to the greatest extent combines private and general interest in achieving a positive result, encouraging a person to act actively, independently, without waiting for an order from the state. Regulation of social relations by such norms is carried out by creating positive incentives for socially useful activities. Encouraging norms allow wide limits of selfdetermination of a person in his actions and deeds, the possibility of choosing a variant of behavior provided by the rule of law.