Освітні електронні публічні послуги: правове регулювання та розвиток

Abstract

Мета статті – визначити особливості розвитку та правового регулювання освітніх електронних публічних послуг. З’ясовано, що проникнення інформаційних технологій у всі сфери людського життя обумовлює удосконалення багатьох процесів суспільної активності, у тому числі і в галузі освіти. Акцентовано увагу на тому, що професійне зростання потребує нині безупинного навчання в рамках формальної, неформальної та інформальної освіти. Активну роль в організації такого навчання відіграють нині центральні органи виконавчої влади та установи, підприємства й організації, що перебувають в їх управлінні. Правові можливості здійснювати таку діяльність ці органи мають у межах електронних публічних послуг. Однак Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» не передбачає можливості здійснення вказаними суб’єктами освітньої діяльності щодо осіб, що не належать до кола їх персоналу. З’ясовано, що проблемою, яка виникає у зв’язку з неврегульованістю участі міністерств та інших органів державної влади у системі надання електронних публічних послуг в освітній сфері, є відсутність єдиних стандартів. Спостерігаються значні відмінності у наявності та формі сертифіката про проходження освітнього курсу, наявності рецензентів, кількості та складності тестових питань, за допомогою яких визначається опанування змістом освітньої програми. Не завжди вказані джерела фінансування освітніх фільмів та серіалів, підготовка яких вимагає значних витрат коштів. Встановлено, що перевагою освітніх продуктів, підготовлених за участі органів державної влади, є їх гостра актуальність та практична спрямованість, а також можливість оперативно підходити до їх створення завдяки мінімізації бюрократичних бар’єрів. Зроблено висновок, що підвищення якості та науковості досліджуваних освітніх продуктів, а також зниження корупційних ризиків при їх виготовленні потребують унормування найбільш важливих аспектів цієї діяльності. The purpose of the article is to determine the peculiarities of development and legal regulation of educational electronic public services. The article shows that the penetration of information technologies into all spheres of human life leads to the improvement of many processes of social activity, including in the feld of education. Attention is focused on the fact that professional growth requires continuous learning in the framework of formal, non-formal and informal education. Central executive authorities and institutions, enterprises and organizations under their management are currently playing an active role in organizing such training. These bodies have the legal capacity to carry out such activities within the framework of electronic public services. However, the Law of Ukraine “On central bodies of executive power” does not provide for the possibility of these entities to carry out educational activities in relation to persons who are not members of their staff. The author justifes that the problem arising from the unregulated participation of ministries and other public authorities in the system of providing electronic public services in the educational sphere is the lack of uniform standards. Signifcant differences are observed in the availability and form of a certifcate of completion of an educational course, the availability of reviewers, and the number and complexity of test questions used to determine mastery of the content of the educational programme. The sources of funding for educational flms and TV series, which require signifcant expenditures, are not always indicated. The advantage of educational products prepared with the participation of public authorities is their acute relevance and practical orientation, as well as the ability to quickly approach their creation by minimizing bureaucratic barriers. The author concludes that improving the quality and scientifc nature of the educational products under study, as well as reducing corruption risks in their production, requires regulating the most important aspects of this activity.