Analysis of the admissibility of establishing the circumstances of intentional deprivation of life of the testator by the heir in a civil case through the lens of the presumption of innocence, the practice of the European Court of Human Rights, and the social consequences of such a court decision (Scopus)

Abstract

The purpose of this study was to clarify such general legal issues as the applicability and extension of the presumption of innocence in civil proceedings, and protection against violation of this principle in the resolution of certain civil law disputes. The methods of analysis, synthesis, comparison, generalisation, and case study were employed to examine the decisions of national courts of general jurisdiction of various instances, the Constitutional Court of Ukraine, and the European Court of Human Rights. It was stated that the deceased heir – the accused, who inflicted serious bodily injuries to his father – the testator, as a result of which the latter died, cannot be considered as having no right to inheritance, based on the analysis of the content of Article 1224, Part 1 of the Civil Code of Ukraine. The study proved that a form of condemnation by public authorities and posthumous conviction outside the scope of due process of law would be establishment by a court in a civil case of the circumstances of intentional deprivation of the testator’s life by an heir, where the former died at the time of the consideration of a civil dispute. It is unacceptable for a civil court to rely on the circumstances of the indictment and the grounds for closing criminal proceedings against a deceased defendant – an heir. Only a guilty verdict establishes a person’s guilt. If it is referred to in other procedural decisions, it is probable that the person will be socially stigmatised. A civil court may not assume the powers of a court that are exercised only in criminal proceedings when resolving a dispute over inheritance. The practical value of the study lies in the development of arguments for the court and participants in the trial. Актуальність тематики обумовлена тим фактом, що в українській судовій практиці як судді, так і фахівці які входять до складу Науково-консультативної ради при Верховному Суді розійшлися у своїх поглядах щодо можливості усунення від права на спадкування спадкоємця на підставі вимог частини 1 статті 1224 Цивільного кодексу України. Метою цієї публікації було з’ясування таких загальних правових питань, як: застосовність та поширення презумпції невинуватості у перебігу цивільних проваджень, убезпечення від порушення цієї засади при вирішенні окремих цивільно-правових спорів. Методи аналізу, синтезу та порівняння, узагальнення та case study стали у нагоді при дослідженні рішень національних судів загальної юрисдикції різних інстанцій, Конституційного суду України та Європейського суду з прав людини. Констатовано, що померлого спадкоємця – обвинуваченого, який наніс тяжкі тілесні ушкодження своєму батьку – спадкодавцю, внаслідок яких останній помер, не можна вважати таким, що не має права на спадкування, виходячи із аналізу змісту частини 1 статті 1224 Цивільного кодексу України. Доведено, що формою осуду від публічної влади та засудженням посмертно поза межами належної правової процедури буде встановлення судом у цивільній справі обставин умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем, померлим на час розгляду цивільного спору. Для цивільного суду неприпустимо виходити з обставин обвинувального акту та підстав закриття кримінального провадження щодо померлого обвинуваченого – спадкоємця. Лише обвинувальним вироком суду констатується винуватість особи. Якщо про неї йтиметься у інших процесуальних рішеннях, то цілком ймовірна соціальна стигматизація особи. Взяття на себе цивільним судом при вирішенні спору про спадкування повноважень суду, які реалізовуються лише у кримінальному провадженні, не допускається. Практична цінність роботи полягає у напрацюванні аргументів для суду та учасників судового розгляду.