Кримінальна відповідальність за домашнє насильство в Україні: дисертація

Abstract

Дисертація є комплексним дослідженням кримінально правової протидії домашньому насильству як законодавчо виокремленого виду насильства, яке вирізняє системний підхід до насильства як наскрізного кримінально правового поняття. На підставі отриманих результатів констатовано, що норма про домашнє насильство збільшує обсяг кримінально караних діянь, дає змогу забезпечити охороною потерпілих осіб від окремих видів психічного та економічного насильства, які не заборонені іншими кримінально правовими нормами. Запропоновано виключити вказівку на фізичне насильство з диспозиції ст. 126 1 КК України, оскільки такі діяння охоплюватимуться загальними нормами КК України про фізичне насильство (без ознаки систематичності). Доведено, що вказівка на суспільно небезпечні наслідки у нормі про домашнє насильство (у виді фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи) є надмірною, оскільки застосування насильства завжди тягне за собою негативні наслідки для потерпілого, а криміноутворююча складова криється у «систематичності» таких діянь. Виявлено законодавчо непослідовні формулювання окремих ознак домашнього насильства. Розглянуто стан теоретичного дослідження кримінальної відповідальності за домашнє насильство в Україні. Констатовано, що це питання отримало належну увагу з боку дослідників. Однак, кримінально правові доробки вказують на наявність дискусійних чи таких, що зумовлюють потребу у більш ретельній розробці питань щодо: співвідношення поняття психічного та психологічного насильства; образи та приниження, залякування та погрози як видів психологічного насильства; трактування економічного насильства; аналізу суспільно небезпечних наслідків домашнього насильства, зокрема, емоційної залежності, погіршення якості життя; доцільності поділу домашнього насильства на фізичне, психологічне та економічне; розмежування аналізованого складу злочину із кримінальними правопорушеннями, передбаченими конкуруючими нормами, тощо. Вивчено історію розвитку кримінальної відповідальності за домашнє насильство. Встановлено, що за часів Київської Русі було передбачено чимало норм, які передбачали кримінально правову заборону насильства як такого, однак, відповідні норми закріплювали нерівність людей за ознаками соціального стану та були спрямовані на охорону прав пануючого класу, тоді як інтереси феодально залежного населення нівелювалися. До початку XIX століття кримінальне законодавство визнавало за батьком і матір’ю пріоритет у захисті їх від домашнього насильства, що засвідчує наявність безмежної батьківської влади, оскільки образи і побиття дітей не вважалися кримінально караним діянням, тоді як за словесну образу батьків передбачалась смертна кара. За радянської доби надавалася прерогатива соціальних інтересів над індивідуальними, а тому питання протидії домашньому насильству кримінально правовими засобами не було варте уваги. Із закріпленням у чинному КК України норми про домашнє насильство не можна стверджувати, що питання кримінально правової охорони особи від цього злочинного явища є вичерпаним, оскільки відповідна норма продовжує розвиватися і сьогодні. Проаналізовано міжнародно правові стандарти протидії домашньому насильству. Здійснено аналіз кримінального законодавства окремих держав, які є членами ЄС, що дало змогу виокремити положення, які є вартими для наслідування (встановлення кримінально правової заборони за одноразовий прояв фізичного домашнього насильства; наявність кваліфікуючих ознак домашнього насильства вчинення щодо інваліда, особи, яка перебуває в безпорадному стані, щодо малолітньої чи неповнолітньої особи чи в їх присутності), а також ті, які не слід враховувати (КК Польщі, де законодавець за домашнє насильство встановлює доволі широкі межі покарання). Юридичний аналіз складу домашнього насильства дав змогу стверджувати, що небезпека домашнього насильства полягає в тому, що таке вчиняється у колі сімейних чи близьких відносин, де потерпіла особа зазнає систематичних фізичних та (або) психічних страждань і часто перебуває у безвихідній ситуації. Домашнє насильство є гострою глобальною проблемою та однією з найбільш поширених форм порушення прав людини, яке вчиняється за «зачиненими дверима». А тому усталені стереотипи розгляду домашнього насильства як «сімейних суперечок» блокують повне визнання цього явища як суспільно небезпечного. Під час розгляду об’єктивної сторони складу домашнього насильства проаналізовано його види: фізичне, психічне, економічне. Обґрунтована позиція, що законодавець допустив термінологічну неточність, використовуючи у диспозиції ст. 126 1 КК України та Законі України від 07.12.2017 термін «психологічне насильство». Відтак, із огляду на семантичний аналіз, запропоновано вживання терміну «психічне насильство». Доведено, що «образа» та «приниження» як різновиди психічного насильства характеризуються однаковим змістом, адже, приниження це завжди образа, і навпаки. Під час характеристики суб’єкта складу домашнього насильства констатовано, що йому притаманні як загальні, так і спеціальні ознаки. Однак, коло суб’єктів домашнього насильства все таки є вужчим, аніж коло потерпілих, адже окрема категорія осіб через свої вікові особливості, фізичні чи психічні властивості не може визнаватися суб’єктом аналізованого посягання, навіть якщо належить до одного з подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою потерпілий перебуває або перебував у сімейних або близьких відносинах (малолітні та особи, які перебувають у безпорадному стані). Аналіз чинної редакції ст. 126 1 КК України через опис ознак об’єктивної сторони дав підстави стверджувати, що для домашнього насильства характерна умисна форма вини у виді прямого чи непрямого умислу. Застосовуючи домашнє насильство, суб’єкт посягання демонструє нехтування загальних правил співжиття у сімейному чи близькому колі через свободу вибору діяти поза порядком відповідних суспільних відносин. Особа також розуміє, що її дії є поширеною формою порушення основоположних прав людини. Відтак винний усвідомлює, що його дії засуджуються з боку суспільства, яке визнає домашнє насильство аморальним злочинним явищем. У частині кримінально правової кваліфікації домашнього насильства сформульовано правила кваліфікації для таких випадків: 1) кваліфікація домашнього насильства з урахуванням системних зв’язків норми про домашнє насильство; 2) кваліфікація домашнього насильства за наявності ознаки систематичності; 3) кваліфікація кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством. Розгляд питань караності домашнього насильства засвідчив, що відповідне посягання є нетяжким злочином, а отже, не характеризується підвищеним ступенем суспільної небезпеки. Домашнє насильство належить до тих кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення (за заявою потерпілої особи). Попри те, подальша відмова потерпілого від обвинувачення у справі про домашнє насильство не є підставою для закриття кримінального провадження, що засвідчує про особливу увагу законодавця до вказаної категорії посягань. This thesis constitutes a comprehensive study of criminal law counteraction to domestic violence as a legally distinct type of violence, distinguished by a systematic approach to violence as a cross cutting criminal law concept. On the basis of the results obtained, it is stated that the provision on domestic violence increases the scope of criminal offences and allows for the protection of victims from certain types of mental and economic violence which are not prohibited by other criminal law provisions. It is hereby proposed that the reference to physical violence be excluded from the disposition of Article 126 1 of the Criminal Code of Ukraine, since such acts will be covered by the general provisions of the aforementioned Code on physical violence (without the feature of systematic nature). The author demonstrates that the reference to socially dangerous consequences in the provision on domestic violence (in the form of physical or psychological suffering, health disorders, disability, emotional dependence or deterioration of the victim's quality of life) is excessive, since the use of violence always entails negative consequences for the victim, and the criminal component lies in the ‘systematic nature’ of such acts. Inconsistent wording of certain signs of domestic violence in the law has been identified. The article examines the state of theoretical research on criminal liability for domestic violence in Ukraine. It is stated that this issue has received due attention from researchers. Nevertheless, the criminal law studies point to the existence of controversial issues or those which require a more thorough elaboration of the following issues: correlation of the concepts of mental and psychological violence; insults and humiliation, intimidation and threats as types of psychological violence; interpretation of economic violence; analysis of socially dangerous consequences of domestic violence, in particular, emotional dependence, deterioration of the quality of life; expediency of dividing domestic violence into physical, psychological and economic; distinction between the analysed crime and criminal offences under competing norms, etc. The author undertakes a detailed examination of the historical progression of criminal liability for domestic violence. It is an established fact that during the period of Kyivan Rus, a multitude of legal provisions existed which incorporated criminal law prohibitions against violence. However, these provisions were found to be characterised by the perpetuation of social inequality, with the rights of the ruling class being prioritised over those of the feudal dependent population. Prior to the onset of the nineteenth century, the prevailing criminal law recognised the primacy of fathers and mothers in protecting them from domestic violence, thereby substantiating the notion of unrestrained parental authority. This is evidenced by the fact that the insulting and beating of children was not regarded as a criminal act, while the verbal abuse of parents was subject to penalties that included death. However, during the Soviet era, the ascendancy of social interests over individual interests led to the marginalisation of the issue of domestic violence within the criminal law framework. However, the recent inclusion of a provision on domestic violence in the current Criminal Code of Ukraine suggests that the issue of criminal law protection of an individual from this criminal phenomenon is not yet fully addressed, as the relevant provision continues to evolve. International legal standards for combating domestic violence are analysed. The analysis of the criminal legislation of individual EU member states made it possible to identify provisions that are worthy of imitation (establishment of a criminal law prohibition for a single manifestation of physical domestic violence; the existence of qualifying signs of domestic violence committed against a disabled person, a person in a helpless state, a minor or underage person or in their presence), as well as those that should not be taken into account (the Criminal Code of Poland, where the legislator sets rather broad limits of punishment for domestic violence; the Criminal Code of Georgia, which duplicates responsibility for systematic insults in the basic and qualified elements of a criminal offence). A legal analysis of the elements of domestic violence has made it possible to state that the danger of domestic violence lies in the fact that it is committed in the context of family or close relationships, where the victim suffers systematic physical and/or mental suffering and is often in a hopeless situation. Domestic violence is an acute global problem and one of the most widespread forms of human rights violations committed behind closed doors. Therefore, entrenched stereotypes of viewing domestic violence as a ‘family dispute’ impede full recognition of this phenomenon as a socially dangerous one. When considering the objective side of corpus delicti of domestic violence, the author analyses its types: physical, mental, and economic. The author substantiates the position that the legislator made a terminological inaccuracy by using the term ‘psychological violence’ in the disposition of Article 126 1 of the Criminal Code of Ukraine and the Law of Ukraine of 7 December 2017. Then, based on the semantic analysis, the author suggests using the term ‘mental violence’. It is proved that ‘insult’ and ‘humiliation’ as types of psychological violence are characterised by the same content, since humiliation is always an insult, and vice versa. In the course of characterising the subject of corpus delicti of domestic violence, it is stated that it has both general and special features. However, the circle of perpetrators of domestic violence is still narrower than the circle of victims, because a certain category of persons, due to their age, physical or mental characteristics, cannot be recognised as the subject of the analysed offence, even if they are related to a spouse or former spouse or another person with whom the victim is or was in a family or close relationship (minors and persons in a helpless state). The analysis of the current version of Article 126 1 of the Criminal Code of Ukraine through the description of the objective side features gave grounds to assert that domestic violence is characterised by a deliberate form of guilt in the form of direct or indirect intent. By using domestic violence, the perpetrator demonstrates a disregard for the general rules of cohabitation in a family or close circle through the freedom of choice to act outside the order of the relevant social relations. The person also understands that their actions are a common form of violation of fundamental human rights. Furthermore, the perpetrator is aware that his or her actions are condemned by society, which recognises domestic violence as an immoral criminal phenomenon. As regards the criminal law qualification of domestic violence, the author formulates the qualification rules for the following cases: 1) qualification of domestic violence taking into account the systemic links of the provision on domestic violence; 2) qualification of domestic violence if the provision contains a sign of systematic nature; 3) qualification of criminal offences related to domestic violence. Consideration of the punishability of domestic violence has shown that the relevant offence is a minor crime, and therefore not characterised by an increased degree of public danger. Domestic violence is one of those criminal offences for which criminal proceedings are carried out in the form of private prosecution (at the request of the victim). Nevertheless, the victim's subsequent refusal to press charges in a domestic violence case is not a ground for closing criminal proceedings, which indicates the legislator's special attention to this category of offences.