Емоційний інтелект й академічна успішність учнів: теорія та практика

Abstract

Розглянуто взаємозв’язок між емоційним інтелектом (ЕІ) та академічною успішністю учнів в умовах сучасної освітньої практики. Акцентовано на важливості емоційного інтелекту як одного з визначальних факторів, що впливає на навчальну діяльність учнів. Емоційний інтелект, який містить здатність до самосвідомості, самоконтролю, емпатії та соціальних навичок, відіграє значну роль у формуванні мотивації, зниженні стресу, а також у розвитку взаємостосунків, що є важливими для успішного навчання. Проаналізовано теоретичні моделі емоційного інтелекту, зокрема найбільш поширену модель Д. Гоулмана, яка виділяє п’ять основних компонентів ЕІ: самосвідомість, самоконтроль, мотивація, емпатія та соціальні навички. Зосереджено увагу на значенні кожного з цих компонентів для навчального процесу, що включає як індивідуальні, так і групові аспекти взаємодії учнів. Висвітлено вплив емоційного інтелекту на рівень стресу та тривоги учнів, які часто є перешкодами на шляху до академічної успішності. Наголошено на важливості розвитку емоційного інтелекту в освітніх програмах, зокрема через інтеграцію тренінгів та спеціальних курсів, що сприяють розвитку емоційної компетентності учнів. На основі численних досліджень розглядаються методи оцінювання рівня емоційного інтелекту учнів і їх вплив на корекцію навчального процесу. Однією з важливих тем є впровадження педагогічних стратегій, які допомагають формувати та підтримувати емоційну компетентність у школярів. Це включає застосування вправ на розвиток емпатії, управління емоціями, а також на підтримку здорового емоційного клімату в класі. Крім того, стаття висвітлює важливість підготовки педагогів до роботи з емоціями учнів та використання науково обґрунтованих методик для розвитку емоційного інтелекту. Таким чином, стаття надає цілісне розуміння того, як емоційний інтелект може впливати на академічну успішність учнів, а також пропонує практичні рекомендації для психолого-педагогічної практики, спрямовані на розвиток емоційної компетентності та ефективне використання цього потенціалу в освітньому процесі. The relationship between emotional intelligence (EI) and students’ academic achievement in modern educational practice is examined. The importance of emotional intelligence as a key factor influencing students’ learning activities is emphasized. Emotional intelligence, encompassing self-awareness, self-regulation, empathy, and social skills, plays a significant role in shaping motivation, reducing stress, and developing interpersonal relationships, all crucial for successful learning. Theoretical models of emotional intelligence are analyzed, particularly Daniel Goleman’s widely recognized model, which identifies five main components of EI: self-awareness, self-regulation, motivation, empathy, and social skills. The significance of each component for the educational process, including both individual and group interactions among students, is highlighted. The impact of emotional intelligence on students’ stress and anxiety levels, which often hinder academic success, is discussed. The necessity of incorporating emotional intelligence development into educational programs is underscored, specifically through integrating training sessions and specialized courses that enhance students’ emotional competence. Based on numerous studies, methods for assessing students’ emotional intelligence levels and their influence on adjusting the educational process are considered. A key topic is the implementation of pedagogical strategies that help cultivate and maintain emotional competence in students. This includes exercises aimed at developing empathy, emotion management, and fostering a healthy emotional climate in the classroom. Additionally, the article emphasizes the importance of preparing educators to work with students’ emotions and employing scientifically grounded methodologies for developing emotional intelligence. Thus, the article provides a comprehensive understanding of how emotional intelligence can affect students’ academic achievement and offers practical recommendations for psychological and pedagogical practice aimed at developing emotional competence and effectively utilizing this potential in the educational process.