Тягар та стандарт доказування провокації: Частина 1. Стадія попереднього розгляду заяви про провокацію

Abstract

У статті досліджено природу тягаря та стандарту доказування у справах про провокацію злочину на стадії попереднього розгляду заяви. Автор обґрунтовує, що, хоча провокація прямо не передбачена серед обставин, що підлягають доказуванню відповідно до частини 1 статті 91 КПК України, її наявність або відсутність має істотне значення для кримінального провадження, а тому підлягає доказуванню відповідно до частини 2 тієї ж статті. Основну увагу приділено аналізу категорії prima facie як особливого рівня доказовості, якого має досягти заява про провокацію. Розглянуто доктринальні підходи та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), згідно з якою prima facie обставини – це мінімально достатні докази, що спричиняють необхідність глибшої оцінки заяви про провокацію. У разі їх наявності тягар доказування відсутності провокації переходить до обвинувачення. У процесі дослідження ми зважаємо на те, що стадія попереднього розгляду заяви про провокацію є самостійною процесуальною фазою, яку ЄСПЛ виокремив у своїй прецедентній практиці. У цьому контексті розглянуто ознаки, які дозволяють кваліфікувати справу як таку, що підлягає подальшому аналізу на предмет провокації. До них належать, зокрема: ініціатива конфідента, його співпраця з правоохоронними органами до початку операції, послідовна позиція обвинуваченого, а також визнання факту дії під впливом провокації. Узагальнення дозволяють сформувати висновок, що prima facie не є самостійним стандартом доказування, а, скоріше, виступає гнучким інструментом розподілу тягаря доказування між сторонами у динаміці процесу. Також на підставі аналізу численної практики Європейського суду з прав людини у статті сформовано ознаки prima facie доказів, що дозволяють використовувати категорію prima facie не як абстрактне поняття, що досліджено виключно доктриною, а як гнучкий та практичний інструмент процесуальної діяльності.