Legal and socio-psychological means to address child delinquency and ensure their rights in criminal proceedings

Abstract

The study addresses an urgent dilemma, as the rates of child delinquency are not decreasing, and traditional reactive methods are losing their effectiveness. On the one hand, proactive measures are needed to prevent the criminalisation of children, and on the other hand, there is no comprehensive mechanism to ensure the rights of children who are already in conflict with the law, as the existing one is showing signs of cracking. The study aimed to critically analyse the evaluative concepts regarding the risks of violating childrenʼs rights, which are outlined in Section 38 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. For this purpose, the comparative approach employed the case study method, dogmatic and legal hermeneutics, and terminological methods. The study established that the use of the term “minor” in Ukrainian legislation does not comply with the Convention provisions. The study confirmed that the path of returning a child in conflict with the law to normal coexistence within society does not lie using isolation measures. The study proved that no single institution could implement proactive models to prevent the criminalisation of children. Only joint project activities (programmes to replace aggression, form common unifying goals, social development, and crime prevention) and multidisciplinary teamwork (such as the Barnahus model), based on experimental data from studies of intra-group and inter-group relations, will succeed. The study argued that in a theoretical and legal construct such as a mechanism for protecting the rights of a child, the evaluative concepts used in criminal procedure legislation equally carry both risks and progress. At the same time, it is harmful to deprive the law of evaluative concepts. The study argued that it is necessary to improve the professionalism of juvenile investigators, detectives, prosecutors, and judges, for whom it will not be a problem to move away from a template approach to law enforcement and move to the stage of their own objective assessment of facts and circumstances, using standardised evaluative concepts. The practical value of the study is determined by the possibility for law enforcement officers to seek the problem of evaluative concepts not from the negative side, but as part of the mechanism for ensuring the rights of children in criminal proceedings. Дослідження присвячене актуальній дилемі, адже показники злочинності дітей не зменшуються, а традиційні реактивні методи вечерпують свою дієвість. З однієї сторони необхідні проактивні заходи на випередження криміналізації дітей, а з іншої – відсутній комплексний механізм із дотримання прав дітей, які вже перебувають у конфлікті із законом, бо наявний дає свої тріщини. Метою дослідження був критичний аналіз оцінних понять щодо ризиків порушення прав дітей, якими перенасичений Розділ 38 Кримінального процесуального кодексу України. Для цього, в межах компаративістського підходу було використано метод case study, догматичний, юридичної герменевтики та термінологічний методи. Встановлено, що вживання в українському законодавстві терміну «неповнолітній» не відповідає конвенційним положенням. Підтверджено, що шлях повернення дитини, яка перебуває у конфлікті із законом, до нормального співіснування в рамках соціуму, не пролягає через застосування ізоляційних заходів. Доведено, що жодна інституція не здатна самотужки впровадити проактивні моделі задля упередження криміналізації дітей. Лише спільна проєктна діяльність (програми заміщення агресії, формування спільних обʼєднавчих цілей, соціального розвитку, профілактики правопорушень) та мультидисциплінарна командна робота (на кшталт моделі «Барнахус»), які виходитимуть із експериментальних даних досліджень внутрішньо-групових та міжгрупових відносин, матимуть успіх. Аргументовано, що у теоретико-правовій конструкції, як от механізм захисту прав дитини, оцінні поняття, які використовуються у кримінальному процесуальному законодавстві, у рівній мірі несуть, як ризики, так і поступ. При цьому є шкідливим позбавити закон оцінних понять. Обґрунтовано, що радше варто удосконалювати фаховість ювенальних слідчих, дізнавачів, прокурорів, суддів, для яких не складатиме проблеми відхід від шаблонного підходу у правозастосуванні та перехід на щабель власної обʼєктивної оцінки фактів і обставин, послуговуючись унормованими оцінними поняттями. Практична цінність роботи полягає у можливості для правозастосовувачів поглянути на проблему оцінних понять не з негативної сторони, а у складі механізму забезпечення прав дітей у перебігу кримінального провадження