Окремі питання кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом

Abstract

Стаття присвячена з’ясуванню окремих питань відносно незаконного заволодіння транспортним засобом. Аналізуються особливості висвітлення даного питання за чинним кримінальним кодексом України. Наведено поняття «незаконне заволодіння транспортним засобом». Окреслено суміжні склади кримінальних правопорушень. Наведено випадки, коли за вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом призначається додаткове покарання у вигляді конфіскації майна. Зазначено ознаки основного складу злочину та особливо-кваліфікованого складу злочину. Продемонстровано вплив мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення на розмежування відповідних суспільно небезпечних діянь. Акцентовано на тому, що метою незаконного заволодіння є його вилучення у власника чи користувача всупереч його волі з будь-якою метою. З’ясовано основний родовий та безпосередній об’єкт кримінального правопорушення. Визначено, що родовим об’єктом складу злочину «незаконне заволодіння транспортним засобом» є безпека руху та експлуатації транспорту. Визначено, що основним безпосереднім об’єктом виступають відносини власності, а додатковим факультативним об’єктом може бути безпека функціонування транспортних засобів, життя і здоров’я людей. Визначено способи вчинення кримінального правопорушення «незаконне заволодіння транспортним засобом». Під час шахрайства також не можна вважати, що заволодіння майном здійснюється всупереч волі потерпілої особи. У випадку вчинення особою такого кримінального правопорушення, як вимагання, слід розуміти, що для нього характерним є те, що отримання суб’єктом майна, права на майно чи здійснення на його користь дій майнового характеру відбувається також ніби за волею потерпілої особи, водночас це волевиявлення не є справжнім, а є спотвореним і становить реакцію на дії вимагателя, які полягають у протиправній вимозі передати майно під погрозою насильства щодо потерпілого чи його близьких родичів, обмеження їхніх прав, свобод або законних інтересів, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, а також розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. Таким чином, при здійсненні такого кримінального правопорушення, як вимагання, аналогічно немає підстав вважати, що відповідне суспільно небезпечне діяння здійснюється всупереч волі потерпілої особи, як це передбачено пунктом 1 примітки до статті 289 КК України щодо незаконного заволодіння транспортним засобом. Що стосується таких теоретично можливих способів незаконного заволодіння транспортним засобом, як привласнення, розтрата або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, то вважаємо, що вони також неможливі. Для цих трьох форм розкрадання обов’язково має бути наявне особливе правове становище суб’єкта кримінального правопорушення щодо майна, яке виступає предметом відповідного складу кримінального правопорушення. Таке особливе правове становище суб’єкта складу кримінального правопорушення було підставою для поєднання їх законодавцем в одній статті Особливої частини КК України. У зв’язку із цим, при викраденні майна будь-яким із даних трьох способів не від бувається заволодіння ним всупереч волі власника чи користувача. The article is devoted to an in-depth examination of specific doctrinal and practical issues concerning the unlawful seizure of a vehicle. The study provides a comprehensive analysis of the manner in which this matter is addressed under the current Criminal Code of Ukraine, with particular attention to the conceptual framework, structural elements, and the system of criminal-law protections applicable to transport-related offenses. The concept of unlawful seizure of a vehicle is elucidated through the prism of contemporary legal doctrine and judicial interpretation. The article delineates the essential features of this criminal offense, as well as its correlation with related offenses possessing adjacent legal characteristics. Instances in which the commission of such an act entails the imposition of an additional sanction, specifically the confiscation of property, are identified and discussed. Furthermore, the paper outlines the defining elements of both the basic and especially qualified types of the offense. Particular emphasis is placed on the role of motive and purpose in the differentiation of socially dangerous acts. It is argued that the principal purpose of unlawful seizure lies in the appropriation or removal of a vehicle from its lawful owner or user, contrary to their will, and for an objective inherently connected with a mercenary or selfserving motive. The study also specifies the generic and immediate objects of the criminal offense. It is established that the generic object comprises the safety of traffic and the operation of transport, while the primary immediate object encompasses property relations. An additional facultative object may include the operational safety of vehicles and, in certain circumstances, the protection of human life and health. The article proceeds to identify and classify the principal methods by which the unlawful seizure of a vehicle may be perpetrated. It is further observed that, in the context of fraudulent acquisition, the unlawfulness of the seizure is not recognized at the moment of transfer – neither by the person delivering the property to the offender nor by third parties. Consequently, in instances of fraud, the acquisition of property cannot be regarded as having occurred against the victim’s will. Similarly, in cases of extortion, the transfer of property ostensibly appears to reflect the victim’s voluntary decision; yet such volition is illusory, being distorted under the influence of coercive factors. This distorted will is a reaction to threats of violence directed at the victim or their relatives, restrictions on their rights or lawful interests, or threats of destruction or disclosure of confidential information. Hence, it is argued that extortion, like fraud, does not involve the direct taking of property contrary to the victim’s will in the physical or coercive sense traditionally inherent to seizure offenses. The paper concludes that certain alternative means of unlawful seizure – such as misappropriation, embezzlement, or seizure through abuse of official position – cannot, by their legal nature, constitute the offense in question. These forms of misappropriation presuppose the existence of a special fiduciary or custodial relationship between the perpetrator and the property. Accordingly, in such cases, the act does not involve seizure contrary to the will of the owner or user, and therefore falls outside the doctrinal scope of unlawful seizure of a vehicle.