Механізм відшкодування шкоди, заподіяної державі внаслідок ведення воєнних дій: історико-правовий вимір: дисертація

Abstract

У дисертації обґрунтовано теоретико-правові засади відшкодування шкоди, заподіяної державі внаслідок ведення воєнних дій, та виявленню основних закономірностей його становлення, розвитку й функціонування у історикоправовому, нормативному, інституційному та процедурному вимірах. У роботі здійснено системний огляд генези репараційних механізмів, їх еволюції від ранніх міждержавних практик у ХІХ–початку ХХ ст. до сучасних комплексних компенсаційних систем, що ґрунтуються на діяльності міжнародних організацій, спеціалізованих трибуналів, міжурядових мультинаціональних структур післяконфліктного відновлення. комісій та Проблематика відшкодування шкоди внаслідок воєнних дій представлена як багаторівневе правове явище, що включає нормативні, процедурні, інституційні, доказові та політико-правові компоненти. Дисертація розглядає відшкодування як складову міжнародної відповідальності держави та як інструмент відновлення порушених прав, забезпечення справедливості, реінтеграції постраждалих територій та зміцнення міжнародного правопорядку. Методологічна база дослідження ґрунтується на комплексному поєднанні філософських, загальнонаукових і спеціально-юридичних методів пізнання, що забезпечило цілісність, системність і всебічність наукового аналізу. На філософському рівні методології головним є діалектичний метод, який дозволив розглянути інститут репарацій у процесі його історичного розвитку, внутрішніх суперечностей і трансформацій від класичних форм контрибуцій до сучасних міжнародно-правових механізмів компенсаційної відповідальності держави-агресора. 3 На загальнонауковому рівні у дослідженні застосовано: − методи аналізу та синтезу, використані для структурування механізму відшкодування шкоди, виокремлення та зіставлення його основних елементів у різні історичні періоди; − індукцію та дедукцію, що дали змогу перейти від вивчення окремих історичних кейсів (післявоєнні відновлення, діяльність міжнародних комісій, репараційні угоди) до формування узагальнених концептуальних положень; − системно-структурний підхід, який дозволив розглядати компенсаційний механізм як цілісну багаторівневу конструкцію, що поєднує політичні рішення, правові норми, інституційні інструменти та процедури фіксації і оцінки завданої шкоди. На спеціально-науковому рівні використано: − історико-правовий метод, що забезпечив реконструкцію генези репараційного права, аналіз правових наслідків Першої та Другої світових воєн, репараційної політики Версальської, Ялтинської та Потсдамської систем та впливу збройних конфліктів другої половини ХХ – початку ХХІ століття на формування сучасної моделі міжнародної компенсаційної відповідальності; − порівняльно-правовий метод, застосований для зіставлення підходів різних держав (США, Франції, Німеччини, Іраку, Югославії та України) до регулювання компенсаційних процесів і виявлення національних особливостей правового реагування на шкоду, завдану війною; − формально-юридичний метод, використаний для аналізу норм міжнародних договорів, рішень Міжнародного суду ООН, Міжнародного кримінального суду, спеціальних міжнародних трибуналів, резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, правових актів Ради Європи та Європейського Союзу; − метод правового моделювання, що дозволив сформувати авторські пропозиції щодо створення міжнародної компенсаційної комісії, реєстру завданих збитків і механізму конфіскації активів держави-агресора; держави-агресора. 3 На загальнонауковому рівні у дослідженні застосовано: − методи аналізу та синтезу, використані для структурування механізму відшкодування шкоди, виокремлення та зіставлення його основних елементів у різні історичні періоди; − індукцію та дедукцію, що дали змогу перейти від вивчення окремих історичних кейсів (післявоєнні відновлення, діяльність міжнародних комісій, репараційні угоди) до формування узагальнених концептуальних положень; − системно-структурний підхід, який дозволив розглядати компенсаційний механізм як цілісну багаторівневу конструкцію, що поєднує політичні рішення, правові норми, інституційні інструменти та процедури фіксації і оцінки завданої шкоди. На спеціально-науковому рівні використано: − історико-правовий метод, що забезпечив реконструкцію генези репараційного права, аналіз правових наслідків Першої та Другої світових воєн, репараційної політики Версальської, Ялтинської та Потсдамської систем та впливу збройних конфліктів другої половини ХХ – початку ХХІ століття на формування сучасної моделі міжнародної компенсаційної відповідальності; − порівняльно-правовий метод, застосований для зіставлення підходів різних держав (США, Франції, Німеччини, Іраку, Югославії та України) до регулювання компенсаційних процесів і виявлення національних особливостей правового реагування на шкоду, завдану війною; − формально-юридичний метод, використаний для аналізу норм міжнародних договорів, рішень Міжнародного суду ООН, Міжнародного кримінального суду, спеціальних міжнародних трибуналів, резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, правових актів Ради Європи та Європейського Союзу; − метод правового моделювання, що дозволив сформувати авторські пропозиції щодо створення міжнародної компенсаційної комісії, реєстру завданих збитків і механізму конфіскації активів держави-агресора; − метод правової прогностики, який дав можливість оцінити перспективи розвитку українського законодавства у сфері відшкодування шкоди та визначити напрями подальшої інституціоналізації компенсаційної політики. Інформаційна база дослідження включає міжнародно-правові акти, національне законодавство, історичні джерела, документи міжнародних організацій (ООН, РЄ, ЄС, ОБСЄ, Світового банку), судові рішення, наукові праці провідних фахівців та електронні ресурси, що містять емпіричні дані про масштаби руйнувань і механізми компенсації у різних державах. У першому розділі дослідження визначено теоретичні засади механізму відшкодування шкоди, класифіковано форми компенсації (репарації, реституції, сатисфакції), розкрито їхню правову природу та історичні особливості застосування. Вивчено еволюцію міжнародних правових норм щодо компенсації шкоди та окреслено ключові фактори, що впливали на формування сучасного підходу до відшкодування збитків державам. Другий розділ присвячено поглибленому історико-правовому аналізу репараційної практики у ХХ–ХХІ ст. Проведено критичний розгляд особливостей репарацій, виділяючи ключові юридичні уроки минулого, які обґрунтовують необхідність нового механізму. Розглянуто особливості репарацій після Першої світової війни, які мали каральний характер і через недотримання принципу платоспроможності та пропорційності призвели до політичної дестабілізації. Цей аналіз слугує застереженням проти надмірної політизації процесу. Висвітлено більш структуровані, проте часто політизовані та непрозорі репараційні механізми після Другої світової війни. Ці механізми включали реституцію, передачу промислових потужностей, демілітаризацію та економічне відновлення. Проте встановлено, що значна частина відшкодування відбувалася через фактичні вилучення (наприклад, діяльність Радянських Акціонерних Товариств), що демонструє відсутність уніфікованої правової бази та підкреслює ризик зловживань. З’ясовано механізми компенсації в конфліктах другої половини ХХ ст. (Корея, В’єтнам) та визначено, що вони набули рис політичного компромісу, а традиційні репараційні форми поступилися програмам економічної підтримки та міжнародної допомоги. Вивчено компенсаційні моделі ХХІ ст., розроблені після конфліктів у Югославії, Іраку, Афганістані, Сирії й Лівії (зокрема, Комісія ООН з компенсації – UNCC). Виокремлено роль міжнародних організацій у розробці інституцій для фіксації та оцінювання збитків, створенні компенсаційних фондів та реєстрів. Головний висновок цього розділу полягає у доведенні, що існуючі моделі компенсації є інституційно непридатними для українського кейсу, оскільки їхнє створення залежить від Резолюції Ради Безпеки ООН та згоди держави-агресора, що є політично нереалістичним. Правова прогалина безпосередньо обґрунтовує необхідність розробки автономного Міжнародного компенсаційного механізму (МКМ). Третій розділ розкриває сучасний стан нормативно-правового забезпечення фіксації та компенсації шкоди, завданої Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, та формує концептуальні засади нового міжнародного механізму. Встановлено, що чинна законодавча база України є фрагментованою, що не формує єдиного комплексного механізму відшкодування. Процес фіксації збитків здійснюється за участі різних державних органів і громадських ініціатив, що потребує уніфікації правових процедур та міжнародної верифікації зібраних доказів. Дано правову оцінку впливу міжнародної підтримки України, зокрема створення Міжнародного реєстру збитків (RD4U) у 2022 році, що є першим інституційним кроком. Особливу увагу приділено дискусіям щодо конфіскації заморожених суверенних активів рф та правовим підходам, зафіксованим у рішеннях Ради Європи, Європейського Союзу та країн «Великої сімки». На основі проведеного аналізу аргументовано необхідність переходу від традиційних репараційних моделей до автономного, багаторівневого Механізму компенсації (МКМ). Участь міжнародного співтовариства є ключовою умовою його формування, а його правова легітимність має ґрунтуватися на принципі контрзаходів (countermeasures). Це дозволяє теоретично обґрунтувати подолання суверенного імунітету активів держави-агресора в умовах, коли традиційні дипломатичні та судові засоби міжнародно-правової відповідальності є заблокованими через зловживання правом вето. На базі цього обґрунтування запропоновано комплексну архітектуру МКМ, що складається з: Компенсаційного Фонду (як юридичного власника конфіскованих активів), Міжнародного реєстру збитків та Міжнародної компенсаційної комісії (як незалежного органу для розгляду вимог та ухвалення рішень). Додатково удосконалено класифікацію шкоди та обґрунтовано пріоритетність відшкодування збитків, зокрема, для відновлення критичної інфраструктури та компенсації фізичним особам третій розділ розкриває сучасний стан нормативно-правового забезпечення фіксації та компенсації шкоди, завданої Україні внаслідок збройної агресії російської федерації. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що на основі комплексного історико-правового аналізу генезису механізмів відшкодування шкоди державі обґрунтовано концептуальні засади цілісної теоретичної моделі такого відшкодування в умовах сучасної збройної агресії. Обґрунтовано функціонування компенсаційного механізму як багаторівневої та гібридної системи, що охоплює і гармонізує міжнародні, національні, процедурні та доказові компоненти. Ключовим елементом новизни є теоретичне обґрунтування необхідності створення життєздатної інституційної архітектури, яка включає міжнародну компенсаційну комісію, реєстр збитків та, найважливіше, механізм конфіскації активів агресора. Обґрунтування базується на принципах міжнародно-правової відповідальності та застосуванні контрзаходів. Крім того, дисертація містить удосконалення класифікації форм компенсації, розширюючи її елементи з урахуванням сучасних викликів, пов’язаних з гібридною агресією та неможливістю застосування традиційних репараційних підходів. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання для розробки законодавчих актів України, формування державної політики післявоєнного відновлення, розбудови міжнародних компенсаційних механізмів, підготовки міжнародних позовів та захисту інтересів України на світовій арені. The dissertation substantiates the theoretical and legal foundations for compensation for damage caused to the state as a result of military operations and identifies the main patterns of its formation, development, and functioning in historical, legal, normative, institutional, and procedural dimensions. The work provides a systematic overview of the genesis of reparation mechanisms, their evolution from early interstate practices in the 19th and early 20th centuries to modern comprehensive compensation systems based on the activities of international organizations, specialized tribunals, intergovernmental commissions, and multinational post-conflict reconstruction structures. The issue of compensation for damage caused by military actions is presented as a multi-level legal phenomenon that includes normative, procedural, institutional, evidentiary, and political-legal components. The dissertation considers compensation as a component of international state responsibility and as an instrument for restoring violated rights, ensuring justice, reintegrating affected territories, and strengthening the international legal order. The methodological basis of the study is based on a comprehensive combination of philosophical, general scientific, and specialized legal methods of cognition, which ensured the integrity, systematicity, and comprehensiveness of the scientific analysis. At the philosophical level of methodology, the main method is dialectics, which allowed us to examine the institution of reparations in the process of its historical development, internal contradictions, and transformations—from classical forms of contributions to modern international legal mechanisms of compensatory liability of the aggressor state. 9 At the general scientific level, the study uses: - methods of analysis and synthesis to structure the mechanism of compensation for damage, identifying and comparing its main elements in different historical periods; - induction and deduction, which made it possible to move from the study of individual historical cases (post-war reconstruction, the activities of international commissions, reparation agreements) to the formation of generalized conceptual provisions; - a systemic-structural approach, which made it possible to consider the compensation mechanism as a holistic, multi-level construct combining political decisions, legal norms, institutional instruments, and procedures for recording and assessing the damage caused. At the specialized scientific level, the following were used: - the historical-legal method, which ensured the reconstruction of the genesis of reparations law, analysis of the legal consequences of World War I and World War II, the reparations policy of the Versailles, Yalta, and Potsdam systems, and the impact of armed conflicts in the second half of the 20th century and early 21st century on the formation of the modern model of international compensation liability; - the comparative legal method, applied to compare the approaches of different states (the US, France, Germany, Iraq, Yugoslavia, and Ukraine) to the regulation of compensation processes and to identify national characteristics of legal responses to war damage; - a formal legal method used to analyze the provisions of international treaties, decisions of the UN International Court of Justice, the International Criminal Court, special international tribunals, resolutions of the UN General Assembly, and legal acts of the Council of Europe and the European Union; - the method of legal modeling, which made it possible to formulate the author's proposals for the creation of an international compensation commission, a register of damages caused, and a mechanism for the confiscation of the aggressor state's assets; - the method of legal forecasting, which made it possible to assess the prospects for the development of Ukrainian legislation in the field of compensation for damage and to determine the directions for further institutionalization of compensation policy. The information base of the study includes international legal acts, national legislation, historical sources, documents of international organizations (UN, CoE, EU, OSCE, World Bank), court decisions, scientific works by leading experts, and electronic resources containing empirical data on the extent of damage and compensation mechanisms in different countries. The first chapter of the study defines the theoretical foundations of the mechanism of compensation for damage, classifies forms of compensation (reparation, restitution, satisfaction), and reveals their legal nature and historical features of application. The evolution of international legal norms on compensation for damage is studied, and the key factors that influenced the formation of the modern approach to compensation for damage to states are outlined. The second chapter is devoted to an in-depth historical and legal analysis of reparations practice in the 20th and 21st centuries. A critical review of the features of reparations is conducted, highlighting key legal lessons from the past that justify the need for a new mechanism. The features of reparations after World War I are examined, which were punitive in nature and led to political destabilization due to non-compliance with the principles of solvency and proportionality. This analysis serves as a warning against excessive politicization of the process. More structured, but often politicized and opaque, reparations mechanisms after World War II are highlighted. These mechanisms included restitution, transfer of industrial capacity, demilitarization, and economic recovery. However, it has been established that a significant part of the compensation took place through actual seizures (for example, the activities of Soviet Joint Stock Companies), which demonstrates the lack of a unified legal framework and highlights the risk of abuse. Compensation mechanisms in conflicts of the second half of the 20th century (Korea, Vietnam) were examined and found to have taken on the characteristics of political compromise, with traditional forms of reparations giving way to economic support and international aid programs. Compensation models of the 21st century, developed after the conflicts in Yugoslavia, Iraq, Afghanistan, Syria, and Libya (in particular, the UN Compensation Commission – UNCC), have been studied. The role of international organizations in developing institutions for recording and assessing damages, creating compensation funds and registries was highlighted. The main conclusion of this section is that existing compensation models are institutionally unsuitable for the Ukrainian case, as their creation depends on a UN Security Council resolution and the consent of the aggressor state, which is politically unrealistic. The legal gap directly justifies the need to develop an autonomous International Compensation Mechanism (ICM). The third section reveals the current state of regulatory and legal support for recording and compensating for damage caused to Ukraine as a result of armed aggression by the Russian Federation, and forms the conceptual basis for a new international mechanism. It has been established that Ukraine's current legislative framework is fragmented, which does not form a single comprehensive compensation mechanism. The process of recording damages involves various state bodies and public initiatives, which requires the unification of legal procedures and international verification of the evidence collected. A legal assessment is given of the impact of international support for Ukraine, in particular the creation of the International Register of Damages (RD4U) in 2022, which is the first institutional step. Particular attention is paid to discussions on the confiscation of frozen sovereign assets of the Russian Federation and legal approaches enshrined in the decisions of the Council of Europe, the European Union, and the G7 countries. Based on the analysis, the need to move from traditional reparation models to an autonomous, multi-level Compensation Mechanism (CMM) is argued. The participation of the international community is a key condition for its formation, and its legal legitimacy must be based on the principle of countermeasures. This allows for a theoretical justification for overcoming the sovereign immunity of the aggressor state's assets in situations where traditional diplomatic and judicial means of international legal responsibility are blocked due to abuse of the veto power. Based on this rationale, a comprehensive MCM architecture has been proposed, consisting of: a Compensation Fund (as the legal owner of confiscated assets), an International Register of Damages, and an International Compensation Commission (as an independent body for reviewing claims and making decisions). In addition, the classification of damage has been improved and the priority of compensation for losses has been substantiated, in particular for the restoration of critical infrastructure and compensation to individuals. The third section reveals the current state of the regulatory and legal framework for recording and compensating for damage caused to Ukraine as a result of the armed aggression of the Russian Federation. The scientific novelty of the study is comprehensive in nature and consists in the fact that, based on the first comprehensive historical and legal analysis of the formation of a mechanism for compensating damage to the state, a comprehensive theoretical model was developed. A significant contribution has been made to the justification of the theoretical model of the compensation mechanism as a multi-level and hybrid system that encompasses and harmonizes international, national, procedural, and evidentiary components. A key element of novelty is the theoretical justification of the need to create a viable institutional architecture that includes an international compensation commission, a register of damages, and, most importantly, a mechanism for confiscating the aggressor's assets. The justification is based on the principles of international legal responsibility and the application of countermeasures. In addition, the dissertation contains improvements to the classification of forms of compensation, expanding its elements to take into account contemporary challenges related to hybrid aggression and the impossibility of applying traditional reparations approaches. The practical significance of the results lies in the possibility of using them to develop Ukrainian legislation, shape post-war recovery policy, develop international compensation mechanisms, prepare international lawsuits, and protect Ukraine's interests on the world stage.